Принципи адміністративних процедур:класифікація і оновлення в світлі реформування публічного управління

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     План

     Вступ………………………………………………………………………...3

1. Поняття та ознаки адміністративних процедур………………………5
2. Поняття та класифікація принципів адміністративних процедур, їх оновлення у світлі реформування публічного управління…………………..8

     Висновки…………………………………………………………………..17

     Список  використаної літератури………………………………………...20 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     Прийняття Конституції, проведення адміністративної реформи, вступ України до Ради Європи зумовили необхідність реформування всього законодавства України, складовою частиною якого є адміністративне законодавство.

     Існуюча тенденція активізації інтересу науки до правових явищ процедурно-процесуального характеру має об'єктивну основу, а саме – зростання потреби  в більш довершеному механізмі  реалізації правових норм і пов'язане з ним посилення уваги законодавця до правового регулювання організаційних форм реалізації матеріальних норм і правовідносин. Процес зростання міри значущості, яка додається процедурно-процесуальній регламентації суспільних відносин, визначений загальною закономірністю зміцнення правових основ державного і суспільного життя.

     Процедурно-процесуальні норми, регламентуючи порядок реалізації відповідних матеріальних норм різних галузей права, тим самим служать  їх втіленню в життя, сприяють виконанню ними функції регулювання суспільних відносин і таким чином об'єктивно служать зміцненню правових основ державного життя. Навпаки, відсутність у необхідних випадках розпоряджень, за допомогою яких визначалася б процедура реалізації прав і обов'язків, що передбачаються відповідною матеріальною нормою, призводить до того, що ці права і обов'язки залишаються не здійсненими, а норми, що їх закріплюють, незважаючи на важливість і значущість, фактично не працюють.

     В адміністративно-правовій сфері регулювання суспільних відносин реально існує безліч різноманітних процедур.

     На  мій погляд, наявний досить багатий нормативний матеріал про процедурні способи реалізації адміністративно-правових розпоряджень. Однак рівень наукової розробки цивілістичних процедурних проблем здається недостатнім. Відсутні комплексні дослідження юридичних процедур у цій області правового регулювання.

     Безсумнівно, відомості про конкретні процедурно-процесуальні явища збільшують обсяг знань  з даної проблематики, а сам  факт наявності таких досліджень є свідченням необхідності розробки проблем процедури стосовно адміністративно-правової сфери регулювання. Однак дані дослідження, присвячені аналізу конкретних процедурних способів реалізації адміністративних правових норм, не дають уявлення про систему процедур в адміністративному праві в цілому, не дозволяють простежити існуючі між цими процедурами взаємозв'язки. До того ж рівень досліджень процедурних форм в області адміністративно-правового регулювання не може порівнятися із мірою розробки проблем юрисдикційного процесу. Між тим на фоні загальної картини посиленого дослідницького інтересу до різних процедурних моментів у правовій системі постановка питання про процедури є актуальною. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Поняття та ознаки адміністративних процедур

     Процедура – це самостійне цілісне юридичне утворення, яке регламентоване юридичними нормами (наприклад, процедура державної реєстрації господарського товариства), визначає порядок здійснення учасниками відносин юридично і соціально значущих дій та забезпечує реалізацію нормативно-правового регулювання суспільних відносин.

     Отже, адміністративну процедуру можна визначити як встановлений нормами адміністративно-процесуального права порядок діяльності владних суб’єктів правовідносин публічної адміністрації щодо реалізації нормативно-правового регулювання у сфері публічного управління та розгляду і вирішення конкретних адміністративних справ.

     Проект  Адміністративно-процедурного кодексу України в редакції 2008 р. містить таку дефініцію «адміністративна процедура», під якою слід розуміти визначений законодавством порядок адміністративного провадження (п.1 ч.1 ст.2 ). Під адміністративним провадженням у проекті АПК розуміється «сукупність послідовно здійснюваних адміністративним органом процедурних дій і прийнятих процедурних рішень з розгляду та вирішення адміністративної справи, що завершується прийняттям адміністративного акта і його виконанням» (п.2 ч.1 ст.2).

     Таким чином, на підставі проведеного аналізу можуть бути виділені такі ознаки адміністративних процедур:

     1. Адміністративні процедури застосовуються в публічній сфері. Саме за допомогою адміністративних процедур управлінській діяльності публічної адміністрації надається правова форма, що забезпечує чітке функціонування суб’єктів управління. Адміністративними процедурами можуть бути врегульовані як «внутрішні», організаційні прояви повноважень органів публічної влади, так і «зовнішні» прояви повноважень таких органів, тобто прийняття рішень відносно індивідуальних справ, що має значення для приватних осіб у зв’язку з реалізацією їхніх прав і законних інтересів.

     2. Адміністративні процедури регулюють порядок здійснення правозастосувальної діяльності. Застосування права – це владна-організуюча діяльність компетентних органів і осіб, що забезпечують у конкретних життєвих випадках реалізацію юридичних норм. Застосування права необхідне у випадку, коли закон повинен діяти з урахуванням тих або інших конкретних обставин, що вимагають встановлення та контролю. Застосування права – важлива сторона діяльності органів державної влади по виконанню законів і інших правових актів, у процесі якої видаються інші акти, що мають головним чином організаційний характер.

     Адміністративні процедури, додаючи правову форму такої діяльності, закріплюють порядок дій і прийняття рішень компетентних органів і посадових осіб у зв’язку з застосуванням ними правових вимог до конкретного життєвого випадку. Нормативно закріплені адміністративні процедури, забезпечуючи проведення в життя вимог закону, стають критерієм правомірності поводження суб’єктів і в цьому розумінні виконують також правозабезпечувальну функцію. Правозастосування в розглянутому контексті повинне розвиватися в напрямку зведення рол виконавчої влади до обслуговування процесу реалізації права приватною особою, тобто створенню передбачених законом умов для доцільного й оптимального використання громадянином правових можливостей, що повністю узгоджується із сучасною ідеологією трансформації вітчизняного адміністративного права, надання йому публічно-сервісного призначення.

     3. Адміністративні процедури охоплюють управлінську діяльність позитивної спрямованості, тобто діяльність, спрямовану на створення умов для ефективної реалізації прав і законних інтересів громадян і організацій. Саме «позитивна» сторона адміністративної діяльності повинна одержати нормативне закріплення через адміністративні процедури.

     У рамках адміністративних процедур не вирішуються суперечки і не розглядаються скарги приватних осіб на дії і рішення органів публічної адміністрації. Адміністративні процедури не мають своїм результатом застосування примусових заходів. Між зацікавленою особою і владним суб’єктом, що беруть участь в адміністративних процедурах, виникає регулятивне процесуальне правовідношення, у якому суб’єкт публічного управління виступає не в ролі арбітра, а в ролі організатора, що забезпечує реалізацію в сфері публічного управління прав або обов’язків зацікавленої особи, передбачених відповідними матеріальними нормами права.

     4. Адміністративні процедури встановлюють визначений порядок здійснення тих або інших дій. Завдання адміністративних процедур – упорядкувати діяльність уповноважених органів влади і всіх зацікавлених осіб. При цьому таке упорядкування має своєю кінцевою метою підвищення ефективності і якості роботи державних органів, забезпечення належного виконання публічною адміністрацією своїх задач і функцій. Таким чином, процедурні норми повинні складати основу діяльності органів публічної влади.

     5. Для адміністративних процедур характерний особливий суб’єктний склад. Однією із сторін в адміністративній процедурі завжди виступає державний орган або посадова особа, наділені державно-владними повноваженнями.

     6. Адміністративні процедури закріплюються адміністративно-процесуальними нормами, які, в свою чергу, регулюють застосування матеріальних норм адміністративного та інших галузей права (фінансового, господарського, трудового та ін.) і при цьому регламентують діяльність уповноважених органів і посадових осіб. 
 
 
 
 
 
 

     

2. Поняття та класифікація принципів адміністративних процедур, їх оновлення у світлі реформування публічного управління

     Сутність  адміністративно-процедурного регулювання  відносин в аспекті загальних  установлень полягає у правильному  використанні принципів, які є вихідними  положеннями, фундаментом правозастосовчої діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

     Принципи  адміністративної процедури за сферою дії можна класифікувати на конституційні (загальносоціальні), які характерні для багатьох галузей та інститутів права, а також предметно –  спеціальні, що можуть бути застосовані та більш характерні у своїй дії для регулювання адміністративно-процедурних відносин.

     Основоположним, з усієї сукупності конституційних принципів у сфері застосування адміністративної процедури, є принцип  верховенства права, який, відповідно до проекту Адміністративно-процедурного кодексу, передбачає пріоритетність забезпечення прав та свобод людини і громадянина, справедливості і гуманності в діяльності адміністративних органів.

     Інтерпретуючи цей принцип до сучасних умов діяльності органів управління, ми вказуємо на необхідність дотримання норм законів та підзаконних нормативно-правових актів, що визначають їх функціональність. В цьому аспекті прийняття адміністративно-процедурного кодексу буде слугувати гарантом виконання зазначеного принципу.

     Актуальним  прикладом, що ілюструє цю ситуацію, є  проведення Адміністративної реформи, мета якої - поетапне створення такої  системи державного управління, що забезпечить становлення України  як високорозвинутої, правової, цивілізованої  європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, що дозволить їй стати впливовим чинником у світі та Європі. Її метою є також формування системи державного управління, яка стане близькою до потреб і запитів людей, а головним пріоритетом її діяльності буде служіння народові, національним інтересам. Ця система державного управління буде підконтрольною народові, прозорою, побудованою на наукових принципах і ефективною.

       Отже, однією з основних цілей  функціонування правової держави є утвердження у всіх сферах принципу верховенства права, що створить відповідні умови, за яких буде досягнутий консенсус інтересів як окремо взятої людини, так і суспільства в цілому.

       Другим, але не менш важливим, ніж принцип верховенства права,  є принцип законності – відповідно до якого органи виконавчої влади повинні діяти у межах наданих їм повноважень і у спосіб, визначений законом.

     Цей принцип пронизує всю діяльність адміністративних органів. По-перше, вирішення індивідуальних адміністративних справ, що здійснюється у точній відповідності до норми закону; по-друге, правотворчий процес, який виражається у прийнятті нормативних адміністративних актів з дотриманням принципу законності.

     Принцип законності, закріплений Конституцією України, свого практичного втілення набуває у законах та підзаконних нормативно-правових актах, які виступають регуляторами відносин у процесі державного управління. Правові акти у цій сфері розглядаються як регулятор поведінки держслужбовців, який встановлює рамки повноважень осіб управлінської системи та впливає на формування правової свідомості і культури у населення.