Розгляд спорів з виконанням господарських договорів

    Так само залишення позову без розгляду (ст. 81 АПК) за своїми підставами має  багато спільного з поверненням позову (ст. 63 АПК). Можна говорити про те, що шляхом застосування норм таких процесуальних інститутів, як припинення провадження у справі та залишення позову без розгляду, суддя має можливість виправити помилки, яких він припустився при прийнятті позовної заяви.

    Вирішення спору по суті (тобто задоволення  позову чи відмова в позові повністю або частково) завершується прийняттям рішення. Рішення приймає у засіданні  суддя за результатами обговорення  всіх обставин справи, а якщо спір вирішують  три судді - більшістю голосів суддів. Рішення має за формою та змістом відповідати вимогам ст. 84 АПК.

    Якщо  арбітражний суд не вирішує спір по суті (наприклад, у разі відкладення  розгляду справи, зупинення чи припинення справи тощо), то він виносить ухвалу.

    Прийняте  рішення оголошує суддя у засіданні після закінчення розгляду справи. Суддя має право оголосити тільки резолютивну частину рішення, яка повинна бути викладена в письмовій формі, підписана суддею (суддями) і приєднана до справи.

    Рішення й ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який бере участь в арбітражному процесі, третім особам не пізніше п'яти днів після їх прийняття.

    Рішення арбітражного суду набирають законної сили негайно після їх прийняття  і підлягають обов'язковому виконанню  підприємствами, організаціями та посадовими особами.

    Виконання рішення арбітражного суду провадиться  на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ надсилається одночасно з рішенням. Органами виконання  рішення арбітражного суду є:

• установи банку (виконують накази про стягнення грошових сум);
• державні виконавці (виконують інші накази).

    Виданий стягувачеві наказ може бути пред'явлено до виконання не пізніше трьох  місяців з дня прийняття рішення.

    У разі втрати наказу арбітражний суд  може видати його дублікат у порядку, визначеному ст. 120 АПК.

    За  загальним правилом, вирішення господарських  спорів завершується стадією виконавчого  провадження. Проте в арбітражному процесі є ще одна стадія - перевірка  рішень, ухвал та постанов у порядку  нагляду. Ця стадія виникає лише тоді, коли за заявою сторони чи за протестом прокурора або його заступника арбітражний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення, ухвали, постанови арбітражного суду, третейського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішує господарський спір. Крім того, арбітражний суд має право зі своєї ініціативи перевірити в порядку нагляду законність і обґрунтованість прийняття рішення.

    З усього комплексу питань, пов'язаних з перевіркою рішень, ухвал, постанов, найголовнішими є:

• заява про перевірку рішення, ухвали, постанови у порядку нагляду подається і протест прокурора приноситься не пізніше двох місяців з дня прийняття рішення, ухвали, постанови. При цьому заява подається до арбітражного суду, який розглянув справу, а протест - до арбітражного суду, до компетенції якого входить перевірка рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду;
• перевірка рішення здійснюється не пізніше двох місяців з дня надходження заяви або протесту;
• рішення, ухвала, постанова можуть бути перевірені в порядку нагляду не пізніше одного року з дня їх прийняття; заява про перевірку рішення, ухвали, постанови має бути оплачена митом. Копія заяви (протесту) надсилається сторонам; за результатами перевірки в порядку нагляду приймається постанова, що надсилається сторонам і прокурору, який приніс протест.

Висновки

    У нинішніх умовах особливо зростає роль договору як універсальної та найдоцільнішої форми опосередкування товарно-грошових відносин. У процесах роздержавлення і приватизації господарському договору належить чільне місце серед форм, які використовуються для подолання монополії державної власності (купівля-продаж державного майна через аукціони, конкурси, біржі тощо).

    Дедалі  більшого поширення набуває договірний порядок створення нових підприємницьких  структур: господарських товариств, спільних підприємств з участю зарубіжних партнерів, господарських асоціацій та ін. Правовою основою створення таких організацій стає установчий договір. У ньому засновники зобов'язуються утворити юридичну особу, визначають порядок спільної діяльності з її створення, умови передачі в її володіння, користування і розпорядження свого майна та участі в її діяльності. Договором визначаються також умови і порядок розподілу між засновниками прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу тощо.

    Перехід до ринкової економіки і саме функціонування ринкового механізму можливі  лише за умови, що основна маса товаровиробників – підприємств, громадян – має  свободу господарської діяльності та підприємництва. Результати цієї діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг на договірних засадах. Перехід до ринку супроводжується звуженням планово-адміністративного впливу держави на майнові відносини, отже розширюється свобода вибору партнерів у господарських зв'язках і визначення змісту договірних зобов'язань. Це стосується насамперед договорів, спрямованих на забезпечення потреб юридичних і фізичних осіб у матеріальних, енергетичних, продовольчих ресурсах (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, бартер, постачання енергії тощо). Не зменшується і роль договорів майнового найму (оренди, лізингу, прокату тощо), за допомогою яких опосередковуються відносини з тимчасового володіння і користування майном. Зростає значення договорів підрядного типу, договорів про надання різного роду послуг громадянам та організаціями (договори підряду, про надання посередницьких послуг, на рекламу продукції тощо).

    Із  запровадженням патентної системи  охорони прав на винаходи, корисні  моделі і промислові зразки підвищується роль ліцензійних договорів як основної правової форми передачі виключного права на використання цих результатів технічної творчості. Договірна форма використовується і для уступки виключного права на знаки для товарів та послуг, права на секрети виробництва (ноу-хау) тощо. Розширення кола можливих об'єктів страхової охорони, до яких належить очікуваний прибуток, ризик підприємницької діяльності тощо, теж ведуть до урізноманітнення форм добровільного (договірного) страхування з конкуренцією страхових організацій. Отже, сфера застосування господарських договорів дедалі більше розширюється. 

Література:

1. Гражданский кодекс Украины. Научно-практический комментарий. / Саниахметова Н.А., Харитонов Е.О., Червоный Ю.С. и др. / Под общей ред. Е.О.Харитонова. – Х.: Одиссей, 1999. – 848 с.
2. Гражданское право Украины. В 2 частях. Часть 1. / Пушкин А.А., Самойленко В.М., Шишка Р.Б. и др. / Под ред. А.А.Пушкина, В.М.Самойленко. - Х.: Основа, 1996. - 440 с.
3. Цивільне право України. Книга перша.: Підручник. У 2 книгах. / Боброва Д.В., Дзера О.В., Довгерт А.С. та інші. / За ред. О.В.Дзери та Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 1999. – 864 с.
4. Щербина В. С. Господарське право України: Навч. посібник. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 384 с.