Технології вирощування польових культур

     Потім виконують розконсервацію затворів гідротехнічних споруд і установлюють засоби обліку води, всі металеві частини  фарбують, а бетонні -

підбілюють. Особливу увагу треба приділити очищенню зрошувальних каналів, так як від їх пропускної спроможності залежить швидкість затоплення чеків. Перед посівом рису слід перевірити стан всіх постійних валиків і там, де це потрібно, підсипати чи підрівняти їх, виконати інші роботи, включаючи знищення пожнивних і рослинних решток.

     Гарантію  одержання стабільних високих урожаїв  можна мати лише при щорічному  виконанні цих робіт в необхідному  обсязі, а також відмінному функціонуванні усіх складових частин системи [16].

     Рис, як і будь-яку іншу культуру, необхідно вирощувати в сівозміні. Сівозміни в рисосіючих господарствах повинні бути спеціалізованими, і рис, як провідна культура, повинна займати найбільшу площу. Як показала практика рисосіяння, беззмінне вирощування рису на одному місці призводить до різкого збільшення засміченості полів специфічними бур'янами і значного зниження врожайності рису.

     На  думку Агарова (1998) оптимальною схемою рисової сівозміни в сучасних умовах є 8-пільна: 1 і 2 поле - багаторічні  трави; 3 і 4 поле - рис; 5 і 6 поле - пар; 7 і 8 поле - рис. Посіви рису в такій сівозміні розміщуються по кращих попередниках - по багаторічних травах і пару - не більше двох років. Таке чергування попередників в сівозміні створює „напівбогарні" умови, що сприяють активному ходові окисних процесів, і тим самим перериваючи процес заболочування рисових систем.

     Андрусенко (1990) рекомендує такі схеми рисових  сівозмін на поливних землях:

     I 1 поле - кукурудза на зелений корм з підсівом багаторічних трав; 2 і З поле - багаторічні трави; 4, 5 і 6 поле - рис.

     II 1 поле - злаково-бобові суміші з підсівом багаторічних трав; 2 і 3 поле - багаторічні трави; 4, 5, 6 і 7 поле - рис.

     Під рисом зайнято 57,2% площі, під кормовими культурами – 42,8%                    На думку Лисогорова і Ушкаренко (1981), беззмінний посів рису після оранки люцерни допускається протягом 3-4 років, по зайнятому пару до 2-х

років. У 8 - пільній сівозміні під рис  відводять 5 полів, під багаторічні  трави - 2 поля, під озимі або ярі  з підсівом багаторічних трав - 1.

     Писаренко, Головацький (1999) вважають, що при вирощуванні  рису без затоплення, з періодичним  зволоженням грунту, немає необхідності в спеціальній рисовій сівозміні [17].

     У перші роки розповсюдження рису в нові райони його вирощування достатня густота стеблестою формується при невеликих нормах висіву - 2,5 млн. схожих зерен на гектар. Це пояснюється тим, що при посіві на освоюваних „свіжих" землях, зрідженість сходів проявляється не різко.

     В агрорекомендаціях із вирощування  рису запропоновано збільшувати  норму висіву до 4,5 млн. схожих зерен на гектарі, а в останній час до 7-9 млн. Це пов'язано з явним погіршенням умов вирощування. Найбільш радикальним та практично широкодоступним заходом покращення середовища є правильна сівозміна: багаторічні трави, агромеліоративний клин.

     Норма висіву 5 млн. схожих зерен на гектар (найменша) не може бути прийнята в усіх районах рисосіяння. Це в першу  чергу пов'язано з високою культурою  землеробства, енергозабезпеченістю господарства, збільшенням площ, що підлягають обробці гербіцидами.

     Враховуючи  різностиглість сортів рису, кращою нормою висіву для раньостиглих сортів є 5-7 млн. на гектарі; для середньостиглих 7-9 млн. [18].

     Рис негативно реагує на глибоке загортання насіння. Проте вирощування рису за технологією з глибоким загортанням насіння дає можливість одержувати рівномірні сходи. А цвітіння рослин і достигання врожаю відбувається за кращих умов [19].

     Проте для вдосконалення і здешевлення  виробництва рису досить перспективними є технології, які включають ранню  сівбу з глибоким загортанням насіння без затоплення, що дає змогу економити поливну воду, прискорити дозрівання рису, знизити полягання рослин, поліпшити якість зерна. На окультурених полях рання сівба дає змогу одержати сходи за рахунок запасів ґрунтової вологи [20].

     Одним з основних факторів, які впливають  на підвищення врожаю рису, є правильне  використання добрив.

     На  ріст і розвиток рослин значно впливають  азотні добрива. Своєрідність водного режиму і пов'язані з ним специфічні фізико-хімічні процеси у грунті затопленого рисового поля мають суттєве значення у динаміці поживних речовин. Коли на поверхні рисового поля відсутній шар води, завдяки діяльності нітрифікуючих бактерій, в грунті накопичується нітратний азот. Після затоплення поля кількість його швидко зменшується у результаті вимивання і денітрифікації. Результати багаторічних спостережень дозволяють зробити висновки, що нітрати не відіграють суттєвої ролі у живленні рису азотом.

     Анаеробні умови затоплюваного рисового поля сприятливі для розвитку амоніфікації. Якщо до посіву вміст амонію у грунті невеликий, то на період масових сходів значно збільшується. Аміачний азот накопичується у грунті в результаті розкладення органічної речовини в анаеробних умовах, тому кількість аміачного азоту в грунті навесні залежить від попередника. Найбільше висока його міститься при посіві рису по пласту люцерни.

     Після сходів на початку масового кущіння  рису кількість аміачного азоту  зменшується. В цей період його активно  засвоюють рослини. До початку викидання  волоті і цвітіння його вміст дещо підвищується. Після скидання води до початку дозрівання рису з відновленням нітрифікації кількість аміачного азоту зменшується.

     Тому  без внесення мінеральних добрив у грунт під рисом значно зменшується  кількість легкодоступного азоту. Як свідчить практика, азотні добрива краще вносити до посіву і по сходах. Це забезпечує найбільш високий продуктивний стеблостій і у порівнянні з допосівним внесенням азоту забезпечує додатково 5,5ц/га зерна [21].

     До  числа найбільш шкодочинних бур'янів відносять 25-30 видів з більш ніж 20 родин, при цьому на долю злакових ( плоскухи, тростина, рис

червоноземний) приходиться близько 45%, на частину  болотних (бульбоочерет, частуха, монохромія) - 50% з загального числа бур'янів.

     До  системи агротехнічних заходів з бур'янами під час вирощування рису входять заходи направлені передусім на запобігання розвитку бур'янів. Для попередження засміченості полів, слід дотримуватися сівозмін з посівами багаторічних трав та парозаймаючих культур, обробіток грунту застосовувати з урахуванням видового складу бур'янів, сівбу проводити в оптимальні строки, сурово дотримуватися водного режиму відповідно до обраної технології вирощування, утримувати в належному фітосанітарному стані іригаційну мережу.

     Особливе  значення відводиться меліоративному полю. Після збирання культур, що вирощуються в цих полях, або до їх посіву, слід проводити провокаційні поливи з наступними культиваціями грунту, що дозволяє очистити 7-8 см шар грунту від насіння бур'янів. Високий ефект дає обробіток грунту та планування чеків, залитих водою.

     Найбільш  успішно боротися з просовидними бур'янами можна при поєднанні  прийомів обробітку грунту з дотриманням  водного режиму, спрямованого на збереження оптимальної густоти рослин рису та створення несприятливих умов для розвитку бур'янів. За умові вирівняності поверхні грунту, наближеної до оптимальної, за рахунок дотримання відповідного водного режиму, можливо досягти суттєвого зниження шкодочинності просовидних бур'янів на значних площах посіву рису.

     На  полях, які значно засміченні бур'янами  болотної екологічної групи, оранку на зяб слід проводити на глибину  залягання основної маси бульб та кореневищ (14-16 см). При цьому більшість  їх вивертається на поверхню грунту, де вони зимою від промерзання, а  навесні від підсихання, втрачають свою схожість [22].

     Для отримання високих і стабільних урожаїв необхідне впровадження сучасних інтенсивних технологій вирощування, важливою складовою яких є інтегрована  система захисту посівів від  шкідливих організмів. Втрати врожаю рису від шкідливих організмів становлять 25-35%, а за сильного засмічення бур'янами та в період епіфітотій хвороб і спалахів розмноження шкідників втрати урожаю можуть перевищувати 50%. Так без вживання заходів щодо захисту, навіть на високому агротехнічному фоні, можливо одержати врожай зерна рису 25-40ц/га, тоді як за належного захисту - 60-80ц/га.

     Різноманітні  види хребетних і безхребетних тварин пошкоджують рослини рису, але  найбільшу групу серед них  становлять комахи. Шкідниками рису є  понад 100 видів комах, з яких більш економічно важливі близько 20 видів. Крім комах, рис пошкоджують ракоподібні - щитень, естерія; з хребетних шкідниками рису є гризуни та птахи. З останніх найбільш шкодочинні горобці, дикі качки, гуси.

     Шкідники  рису поділяють на три екологічні групи. До суходільних відносять: італійський прус, перелітна сарана, шестикрапкова цикадка, смугаста цикадка, звичайна зернова попелиця, пустоцвітий трипс, стебловий метелик, хлібний клопик. До вологолюбних: великий конусоголов, капустянка звичайна, зелена цикадка, ячмінний мінер, біложильна совка. До мешканців шару води належать: щитень, естерія, рисовий комарик, прибережна муха.

     Рис уражують понад 350 різних видів грибів. Серед грибних хвороб рису в умовах України найшкодочиннішими є  пірикуляріоз, гельмінтоспоріоз, ризокпоніоз, фузаріоз, альтернаріоз.

     Хвороби рису можна також поділити на дві  групи: спеціалізовані: пірикуляріоз; неспеціалізовані: гельмінтоспоріоз, ризоктоніоз, фузаріоз, альтернаріоз.

     Оскільки  хімічні препарати належать до небезпечних для людини та біоти речовин, їх використання в сільському господарстві має бути регламентованим.

     Пестициди, які застосовуються в технологіях  вирощування рису, класифікують за інтегральною класифікацією, що враховує показники токсикологічної та екотоксикологічної класифікацій (категорії А і Б, відповідно). Головним показником для категорій А є ЛД₅о доза. Основний критерій категорії Б - це стійкість препарату, що характеризується константою швидкості детоксикації або періодом його напіврозпаду (Т-50) - часом за який кількість отруйної речовини зменшується на 50%. Пестициди вважають практично безпечними, якщо їх доза ЛД перевищує 1000 мг/кг, а Т-50 - менше З діб.

     Для хімічного захисту посівів рису застосовують такі інсектициди: мустанг, карате-зеон, базудин, золон, айкон, регент, сумітіон, інсегар, матч, актара; фунгіциди - фундазол, топсін; гербіциди - стомп, сіріус, базагран, фацет, кларис [23].

     За  багаторічними дослідними даними Українського науково-дослідного інституту зрошувального  землеробства, вирощування рису за технологією без затоплення дає збільшення врожаю зерна рису, порівняно зі звичайною технологією, приблизно на 5 ц/га, а у недостатньо теплі роки прибавка врожаю становить 8-9 ц/га. При цьому висівати насіння на велику глибину можна лише на незасолених грунтах. За такої технології кращими попередниками рису є зернові та зернобобові культури, а також люцерна й однорічні трави [19].

     Правильне зрошення рису у відповідності з  його біологічними особливостями та з урахуванням ґрунтових і  кліматичних умов району, ступеню засміченості полів, наявності зрошувальної системи є одним з головних факторів отримання високих і стійких урожаїв даної культури.

     У світовій практиці рисосіяння застосовують різні режими зрошення рису. Проте  їх можна звести до чотирьох способів:

     1-постійне затоплення, при якому шар води на полі підтримується на протязі усього вегетаційного періоду від посіву до збирання;

     2-скорочене затоплення, коли сходи отримують при зволожувальних поливах, а шар води перервної глибини створюють з фази сходів і видаляють його з поля раніше повної зрілості рису;

     З-переривчасте затоплення, при якому шар води на рисовому полі чергується з відсутністю його;

     4-періодичне зрошення без затоплення поля шаром води і зволожувальні поливи проводять через визначений час або при наставанні окремих фаз розвитку.

     Більше 90% посівів рису на земній кулі вирощується  при водному режимі перших двох типів. Це цілком зрозуміло, так як шар води на рисовому полі не тільки агротехнічний, але й економічний фактор.

     Рис у більшості районів країн ближнього зарубіжжя вирощується при скороченому затопленні, який враховує біологічну особливість рису можливість проводити боротьбу з просянками за допомогою гербіцидів.

     В Україні водний режим ґрунтів при культурі рису затопленням склався з урахуванням теплового режиму зони, солонцюватості, засоленості і заболоченості ґрунтів, умов їх дренованості, застосування хімічних методів боротьби зі специфічною смітною рослинністю у посівах, попередження розвитку шкідників, хвороб рису, водозабезпеченості зрошувальних систем, організаційно-господарських особливостей тощо [24].