Принципи післятравматичної реабілітації

Автор: Пользователь скрыл имя, 30 Декабря 2011 в 07:17, реферат

Описание работы

Термін «реабілітація» був запозичений з юриспруденції і означає «відновлення судом або в адміністративному порядку у попередніх правах неправильно звинуваченого». У медицині цей термін почав використовуватись з початку ХХ-го сторіччя: в 1903 році Франц Йозеф Раттер фон Бус вперше послуговується поняттям «реабілітація» у книзі «Система загального піклування над бідними», маючи на увазі благодійну діяльність.

Работа содержит 1 файл

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ.docx

— 29.63 Кб (Скачать)

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ УКРАЇНИ

БУКОВИНСЬКий ДЕРЖАВНий ФІНАНСОВо-економічний Університет 

                           Кафедра фізичного виховання     
 
 

                     РЕФЕРАТ

                                                            на тему:

ПРИНЦИПИ  ПІСЛЯТРАВМАТИЧНОЇ  РЕАБІЛІТАІЇ 

                                                

                                                                                                   
 
 

                           Виконавець:

                               студент іі курсу

                                      група ФК-24

                                                                                                 Федосюк Сергій

                                                                                                 керівник:

                                                                                                  кРЕЧУН І.В. 
 
 
 

            Чернівці  – 2011

      
           Історія становлення фізичної реабілітації

     Термін «реабілітація» був запозичений з юриспруденції і означає «відновлення судом або в адміністративному порядку у попередніх правах неправильно звинуваченого». У медицині цей термін почав використовуватись з початку ХХ-го сторіччя: в 1903 році Франц Йозеф Раттер фон Бус вперше послуговується поняттям «реабілітація» у книзі «Система загального піклування над бідними», маючи на увазі благодійну діяльність. Стосовно осіб з фізичними вадами слово «реабілітація» почало вживатись з 1918 року, що пов'язано з організацією в Нью-Йорку Інституту Червоного Хреста для інвалідів. Розвиткові фізичної реабілітації в сучасному тлумаченню цього терміна сприяли дві основні історичні події: епідемії поліомієліту з 1890-х до 1950-х років та наслідки двох світових воєн.

     З 1909 року почали вести статистику хворих на поліомієліт, а в 1916 році відбувся великий спалах цього захворювання в Нью-Йорку, де захворіло понад  дев’ять тисяч осіб. На той час  лікування поліомієліту передбачало  тривалу іммобілізацію та ліжковий режим, що мотивувало атрофію м’язової системи. Боротися з наслідками хвороби  почали використовуючи масаж, лікувальну фізичну культуру. Перша світова  війна призвела до зростання кількості  інвалідів працездатного віку (поранені солдати), в одних лише Сполучених Штатах Америки їх налічувалось більше ніж 200.000 на початку війни. Перші  програми підготовки фізичних реабілітологів розпочали діяти в арміях –  американській, англійській, норвезькій. У процесі фізичної реабілітації використовували масаж, гідротерапію, лікувальну фізичну культуру.

     На  той час фізичними реабілітологами  у військах працювали здебільшого  жінки, отже, досить логічно, що першим об’єднанням фізичних реабілітологів у світі стала Національна  американська асоціація жінок–фізичних реабілітологів. Заснування цієї організації  відбулось 15 квітня 1921 року. Також у 1921 році було видано підручник “Масаж і лікувальні вправи” (автор Merry McMillan). У 1933 році в Австралії було відкрито клініку, яка спеціалізувалась на лікуванні  поліомієліту лише засобами фізичної реабілітації. Провідним спеціалістом цієї клініки була Elizabeth Kenny – людина, яка розробила власну методику боротьби з поліомієлітом. Ще до початку Другої світової війни фахівців з фізичної реабілітації визнали в США як рівноправних членів процесу лікування хворого, вони отримали соціальний захист, а у 1938 році відбувся перший загальнонаціональний конгрес фізичних реабілітологів.

     Друга світова війна призвела до зростання кількості людей з руховими порушеннями. На той час окремі елементи фізичної реабілітації вже використовували майже всі армії, які брали участь у конфлікті. Карл і Берта Бобат у 1951 році винайшли концепцію, якою користуються і сьогодні для ведення неврологічних пацієнтів в усьому світі. 

     Загальне  поняття про реабілітацію

     Медична реабілітація, за визначенням комітету експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я), — це активний процес, метою якого є досягнення повного відновлення порушених внаслідок захворювання або травми функцій, або, якщо це нереально, оптимальна реалізація фізичного, психічного і соціального потенціалу інваліда, найбільш адекватна інтеграція його у суспільство.

     Відповідно  до міжнародної класифікації Всесвітньої  організації охорони здоров'я, яка  була прийнята у 1980 році, виділяють  такі рівні медико-біологічних та психо-соціальних наслідків хвороби  або травми, які повинні враховуватись  при проведенні реабілітації: ушкодження — будь-яка аномалія або втрата анатомічних, фізіологічних, психологічних структур або функцій; порушення життєдіяльності — виникає у результаті ушкодження та означає втрату або обмеження можливості здійснювати щоденну діяльність у межах, які вважаються нормальними для людського суспільства; соціальні обмеження виникають у результаті ушкодження й порушення життєдіяльності і називають обмеження та перешкоди для виконання соціальної ролі, яка вважається нормальною для цього індивідууму. В останні роки у реабілітацію введено поняття "якість життя, що пов'язана зі здоров'ям при цьому якість життя розглядають як інтегральну характеристику, на яку необхідно орієнтуватись при оцінці ефективності реабілітації хворих (поняття вперше з'явилось у Index Medicus в 1977 році). Організаційними основами реабілітації вважають: здійснення комплексної вихідної оцінки стану хворого з формулюванням реабілітаційного діагнозу перед початком реабілітації; проведення реабілітації за певною програмою, що укладена на основі оцінки стану хворого; здійснення оцінки ефективності реабілітаційних заходів в динаміці і після завершення курсу реабілітації; складання рекомендацій щодо лікувальних і соціальних заходів, які необхідні на подальших етапах реабілітації.

     За  даними міжнародних організацій, кожний 10 мешканець Землі є неповносправний, майже 30 мільйонів осіб щороку отримують  каліцтво і різні ураження. Враховуючи збільшення на планеті кількості  людей з вродженими вадами, технократизацію  суспільства, кількість інвалідів  на початку XXI ст. зросте до одного мільярда. Отже, інвалідність — це всесвітнє соціальне явище, до якого має бути прикута постійна увага кожної країни, органів її державної влади та управління, науковців та медиків, психологів та педагогів, фахівців з фізичної культури та спорту.

     Реабілітація — це процес, який має на меті забезпечити неповносправних досягнення і підтримку їх оптимальних фізичного, чуттєвого, інтелектуального, психічного, а також соціального рівнів діяльності, які б сприяли досягненню вищого рівня самостійності. Реабілітація може включати заходи для підтримання і/або відновлення функцій або ж компенсації втрати або відсутності функції чи функціонального обмеження. Реабілітаційний процес не включає першої медичної допомоги. Він охоплює широке коло заходів і видів діяльності, починаючи від основної та загальної реабілітації і до дій, спрямованих на досягнення кінцевої мети, наприклад, професійної реабілітації. 

     [ред.] Зміст фізичної реабілітації

     Фізичні реабілітологи надають послуги  приватним особам та населенню загалом, метою яких є максимально можливий розвиток, підтримання та відновлення  втрачених або послаблених рухових  функцій та працездатності організму  впродовж усього життя. Це включає також  надання послуг у випадках, коли повноцінне функціонування рухового апарату  та дієздатність можуть бути послаблені чи втрачені внаслідок старіння, перенесеної  травми, захворювання або негативного  впливу навколишнього середовища. Повноцінне функціонування рухового апарату є  ключовим у понятті «здорова людина».

     Фізична реабілітація займається визначенням  та покращенням якості життя та функціонування в потенційно можливих межах, застосовуючи методи заохочення, профілактики, лікування/втручання  і реабілітації. Цей процес включає  в себе досягнення фізичного, психологічного, емоційного і соціального благополуччя. Фізична терапія передбачає взаємодію  між фізичними терапевтами, пацієнтами/клієнтами, іншими фахівцями галузі охорони  здоров'я, членами родини, доглядачами  і громадою в процесі визначення потенційних можливостей відновлення  чи дотримання рухових функцій та окреслення мети, використовуючи унікальні  знання і навички фізичних терапевтів.

     Фізичні реабілітологи мають відповідну кваліфікацію для виконання таких  професійних обов'язків:

  • проведення комплексного обстеження/оцінки/визначення потреб окремого пацієнта/клієнта або потреб групи клієнтів
  • встановлення діагнозу, визначення прогнозів і плану заходів
  • надання консультації в рамках своєї компетенції та визначення того, коли пацієнтам/клієнтам слід звернутися до інших медичних фахівців
  • впровадження програми втручання/лікування, складеної фізичним терапевтом
  • визначення очікуваних результатів будь-якого втручання/лікування
  • надання рекомендацій для самостійного функціонування

     Ґрунтовні знання фізичних реабілітологів про  тіло, потреби і можливості його рухового апарату мають ключове  значення для здійснення діагностики  і втручання. Практичні заходи будуть відрізнятися в залежності від того, з якою метою застосовуватимуться  методи фізичної терапії: для пропаганди здорового способу життя, профілактики, лікування/втручання чи реабілітації.

     Фізична реабілітація — це комплекс послуг, які надаються виключно фахівцем з фізичної реабілітації або під його керівництвом і контролем. Вона включає в себе обстеження/вивчення, оцінку, діагностування, прогнозування, планування догляду/втручання та повторне обстеження.

     Оцінка  включає:

  • обстеження окремих пацієнтів/клієнтів або груп клієнтів з фактичними або потенційними порушеннями, руховими розладами, функціональними вадами шляхом збору анамнезу, діагностування з використанням спеціальних аналізів і замірів
  • оцінку результатів обстеження окремих пацієнтів/груп та/або навколишнього середовища на основі аналізу та синтезу в процесі клінічного обґрунтування з метою визначення посередників/виконавців і перешкод на шляху до досягнення оптимального функціонування організму людини.

     Діагностика і прогнозування є результатом  обстеження і оцінки. Вони представляють  результати клінічного обґрунтування  з урахуванням додаткової інформації від інших фахівців, в разі необхідності; можуть бути виражені в якості певної дисфункції рухового апарату або  охоплювати комплекс вад, обмеження  функцій організму, втрату працездатності, розлади в результаті негативних впливів навколишнього середовища, неповносправність.

     Прогнозування (включає план догляду/втручання) починається  з визначення потреб у догляді/втручанні  та, як правило, веде до розробки плану  догляду/втручання, в тому числі  визначення конкретної реальної мети у співпраці з пацієнтом/клієнтом, членами родини чи опікуном. В іншому разі, може виникнути потреба скерувати  пацієнта/клієнта до іншої установи чи медичного фахівця, у випадках, які не належать до компетенції фізичного  терапевта.

     Втручання/лікування  здійснюється і моделюється для  досягнення попередньо узгоджених цілей  і може включати в себе мануальну  терапію; фізичні вправи; фізичні, електротерапевтичні  та механічні засоби; рухові вправи; забезпечення допоміжними засобами; навчання та консультування пацієнтів; ведення документації, координацію  і спілкування. Втручання/лікування  може бути спрямоване на запобігання  порушенням, обмеженням активності, втраті працездатності, інвалідності і травматизму, в тому числі на зміцнення і  підтримання здоров'я, якості життя, працездатності і гарного самопочуття  у будь-яких вікових чи соціальних групах. Повторне обстеження вимагає  визначення результатів.

Информация о работе Принципи післятравматичної реабілітації