ЗМІСТ 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

    Сучасний  стан економіки України, поява великої кількості підприємств-банкрутів, нездатність багатьох керівників передбачати і вчасно реагувати на кризові ситуації, що виникають, відсутність чітких антикризових програм – усе це вимагає широкого впровадження на підприємстві антикризового управління.

    Антикризове управління – це система управління підприємством, яка має комплексний  системний характер і направлена на  запобігання або усунення несприятливих для бізнесу явищ з допомогою використовування всього потенціалу сучасного менеджменту, розробки і реалізації на підприємстві спеціальної програми, що має стратегічний характер, яка дозволяє усунути тимчасові труднощі, зберегти і примножити ринкові позиції за будь-яких обставин, спираючись в основному  на власні ресурси.

    Антикризове управління істотно відрізняється  від традиційного управління підприємствами, має свою специфіку, що пов′язана  з суттєвими змінами в умовах діяльності підприємства, а також з непередбачуваністю ситуації та новими управлінськими проблемами.

    Головним  завданням антикризового управління є мінімізація ризиків управлінськіх  рішень, що дозволило б досягти  поставленої мети і результату за мінімумом додаткових засобів і за мінімальних негативних наслідків, а також знизити імовірність імовірність виникнення кризових ситуацій, підвищити стратегічний потенціал і активізувати потенціал протидії кризовим явищам, підсилити адаптаційні можливості підприємств і зміцнити їх конкурентні позиції. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1 МЕТОДИ ВІДНОВЛЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇХ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ

1.1 Поняття фінансової стійкості підприємства

 

    Основою стабільного положення підприємства і заставою його життєздатності в ринкових умовах служить його фінансова стійкість. На неї впливають різні причини - як внутрішні, так і зовнішні.

    Внутрішня стійкість підприємства відображає такий стан його трудового потенціалу, матеріально-речової й вартісної (грошової) структур виробництва і таку його динаміку, при якій забезпечуються стабільно високі натурально-речові й фінансові результати функціонування підприємства. В основі досягнення внутрішньої стійкості підприємства лежить своєчасне й гнучке управління внутрішніми і зовнішніми факторами його діяльності.

    У свою чергу, зовнішню стійкість, щодо суб'єкта господарювання, слід визначати на основі стабільності економічного середовища, в рамках якого здійснюються його операції. Вона досягається відповідним макроекономічним регулюванням ринкової економіки.

    Загальна  стійкість підприємства може бути забезпечена  лише за умови стабільної реалізації (звичайно, своєчасної оплати за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи) й одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов'язання перед бюджетом, розрахуватися з постачальниками, кредиторами, працівниками тощо. Іншими словами, загальна стійкість підприємства передбачає насамперед такий рух його грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення доходів над витратами.

    Саме  така ситуація виражає зміст фінансової стійкості, яка є головним компонентом (умовою) загальної стійкості підприємства. Фінансова стійкість відображає такий стан його фінансових ресурсів і такий ступінь їхнього використання, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими засобами, здатне забезпечити безперебійний процес виробництва й реалізації продукції, а також затрати на його розширення й оновлення.

    Одним з істотних компонентів фінансової стійкості підприємства є наявність у нього фінансових ресурсів, достатніх для розвитку конкурентоздатного виробництва. В свою чергу, самі фінансові ресурси можуть бути в необхідному обсязі сформовані тільки за умови ефективної роботи підприємства, яка зможе забезпечити одержання прибутку. За рахунок прибутку в ринковій економіці підприємство створює фінансову базу як для самофінансування поточної діяльності, так і для здійснення розширеного відтворення. Використовуючи прибуток, підприємство може не лише погасити свої зобов'язання перед бюджетом, банками та іншими підприємствами й організаціями, а й інвестувати засоби в нове будівництво, реконструкцію чи модернізацію наявного устаткування або заміну його на більш прогресивне. При цьому для досягнення і підтримання фінансової стійкості важливий не тільки абсолютний обсяг прибутку, а й його рівень щодо вкладеного капіталу підприємства або затрат, тобто рентабельність.

    Величина  і динаміка рентабельності з точки  зору фінансової стійкості характеризує ступінь ділової активності підприємства та його фінансове благополуччя.                                                

      Підприємство можна вважати стійким, якщо воно покриває власними оборотними засобами не менш як 50% фінансових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, ефективно й цілеспрямовано використовує фінансові ресурси, дотримується фінансової, кредитної й розрахункової дисципліни, тобто платоспроможне.

      У підприємства, що має низький рівень фінансової стійкості, спостерігається спад ділової активності, рентабельності й віддачі наявних активів. Збитковість фінансово-господарської діяльності свідчить про те, що підприємство перебуває під загрозою банкрутства. Однак це не означає, що будь-яке збиткове підприємство негайно збанкрутує. Збитковість може бути тимчасовою, і не виключено, що керівництво й менеджери підприємства знайдуть ефективні рішення й виведуть підприємство з фінансової кризи. Проте і наявність високої фінансової стійкості не гарантує від банкрутства.

      Фінансова стійкість тісно пов’язана з кредитоспроможністю. Кредитоспроможність характеризується тим, наскільки в повному обсязі та у встановлений строк підприємство розраховується з раніше одержаними кредитами, наскільки проявляється його здатність при необхідності мобілізувати грошові засоби з різних джерел на прийнятних умовах тощо. Однак найістотніше, чим визначається кредитоспроможність, — це поточний фінансовий стан підприємства, а також прогнозовані перспективи його змін.

      Очевидно, що коли у підприємства протягом певного  періоду спостерігається тенденція до зниження рентабельності, то падає і його кредитоспроможність. Зміна фінансового стану підприємства в гірший бік у зв'язку зі зниженням рентабельності може зумовити й загрозливі наслідки в результаті дефіциту грошових засобів — зменшення платоспроможності й ліквідності.

      Отже, фінансова стійкість — комплексне поняття, яке перебуває під впливом  різноманітних фінансово-економічних  процесів. Тому її слід визначити як такий стан фінансових ресурсів підприємства, результативності їхнього розміщення й використання, при якому забезпечується розвиток виробництва чи інших сфер діяльності - на основі зростання прибутку й активів при збереженні платоспроможності й кредитоспроможності.

1.2 Оцінка фінансової стійкості підприємств та її показники

 

      Показники фінансової стійкості характеризують ступінь захищеності залученого капіталу. Ці показники включають:

    Коефіцієнт  фінансової незалежності (автономії) розраховується як відношення власного капіталу підприємства до підсумку балансу і показує питому вагу власного капіталу в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність

    Частина власного  капіталу в загальній сумі  фінансових ресурсів повинна бути не меншою 50%, тобто коефіцієнт незалежності ≥-,5.

    Коефіцієнт  незалежності характеризує можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов′язання за рахунок використання власних коштів, його належність від позикових коштів.

    Чим нижче значення коефіцієнту, тим  вище ризик неплатоспроможності. Низьке значення коефіцієнта говорить про  можливість дефіциту грошових коштів.

    Коефіцієнт  фінансування розраховується як співвідношення залучених та власних засобів і характеризує залежність  підприємства від залучених засобів.

    Коефіцієнт  фінансування повинен  бути меншим 1,0.

    Коефіцієнт  фінансового лівериджу розраховується як співвідношення довгострокового позикового капіталу і власного капіталу.

    Показник  фінансового лівериджу характеризує залежність підприємства від довгострокових зобов′язань.

    Коефіцієнт  покриття процентів – відношення чистого прибутку до виплати процентів і податків до процентних виплат.

    Характеризує  ступінь захищеності кредиторів від несплати процентів за наданий  кредит і демонтрує, в скільки  раз зароблені підприємством  протягом звітного періоду  кошти  перевищують суму процентів позики.

    Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами розраховується як відношення величини чистого оборотного (робочого) капіталу до величини  оборотних активів підприємства і показує забезпеченість підприємства власними оборотними засобами.

    Робочий капітал – різниця між оборотними активами підприємства та його короткостроковими зобов′язаннями, тобто він складається з частини оборотних активів, які фінансуються за рахунок власного капіталу і довгострокових зобов′язань.

    Коефіцієнт  маневреності власного капіталу розраховується як відношення чистого оборотного капіталу до власного капіталу.

    Коефіцієнт  маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні засоби, а яка – капіталізована.

    Аналіз  фінансової стійкості повинний показати наявність чи відсутність у підприємства можливостей по залученню додаткових позикових засобів, здатність погасити поточні зобов′язання за рахунок  активів різного ступеня ліквідності.