Пошук національних коренів у мистецтві: Михайло Бойчук і бойчукісти

   На  лівій частині картини зображений повнуватий лектор у світло-сірому костюмі, який повчає, вказуючи пальцем  на слово «Революція». Це слово написала на дошці гарно одягнена селянка  двадцяти з лишком років. З усього видно, що вона тільки почала вивчати  грамоту, бо пише друкованими літерами без чіткого зв’язку, як сучасні  трирічні діти. Вона одягнена як на свято: в рясну спідницю, біленький фартушок, нові чоботи, святковий рясний плащ; голова пов’язана новою хусткою. З нахилу голови та напруги в постаті  видно, що дівчина намагається старанно писати, та поки що незвикла до письма (художник знав про те, що людське  тіло, виконуючи незвичні рухи, спочатку напружує всі м’язи, а згодом, коли рухи вже засвоєні й доведені до автоматизму, тоді будуть напружуватися  тільки потрібні групи м’язів).

   Права частина картини являє собою  зображення тих, які добровільно  забажали ліквідувати свою неписьменність і зараз сидять за вельми зручними партами: і дівчат, і жінок старшого віку, і парубків, і дорослих чоловіків, і навіть одного старенького дідуся. Обличчя всіх виказують напружену  увагу; всі, особливо жінки, одягнені по-святковому, в найновіший одяг. Така-от різнорідна масовка, об’єднана спільною ідеєю.

   Загальний сенс картини ідеологічно вмотивований. Із позиції комуністичної ідеології  її задум прочитується так: варто  навчитися писати в будь-якому віці, щоб виводити слова: «Ленін», «революція», «світле майбутнє»… Сучасні історики можуть продовжити перелік цих слів: «КДБ», «ЧК», «ЦК КПРС», «неблагонадійність», «класовий ворог», «донос» тощо… Проте в загальнолюдському сенсі ця ідеологія програє християнській щодо проявів людяності, добра й милосердя.

   Що  ж до авторського стилю, то на картині  чітка, графічна прорисовка об’єктів і постатей поєднується з насиченою  колористикою – теж чіткою, відмежованою лініями, причому кольори не зливаються й не накладаються один на один. Обличчя  і фігури людей зображені чітко, реалістично, з тонким передаванням внутрішнього світу, зосередженості людей. Написи на картині виконують ідеологічну  функцію і теж відображають життєві  реалії.

   Творячи цю картину, митець виходив із настанови  бойчукізму: творити задля народу. Ідеологія комуністичної партії, яка теж декларувала, нібито функціонує для народу, в цій картині відобразилася, що посилило її реалістичність, а у  пізніших часах – історизм. Але  зображений факт залишається фактом: партія вчила людей писати з єдиною метою: поробити з них донощиків  і дрібних функціонерів.

   Проаналізовані  роботи бойчукістів, попри всю їхню різноманітність, вражають внутрішньою єдністю та синкретизмом. У них характерним є поєднання народного мистецтва та салонної техніки, що стало безумовним новаторством в українському та світовому живописі. 
 
 
 
 
 
 
 
 

   РОЗДІЛ  ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ СТИЛЮ МИХАЙЛА БОЙЧУКА – ЗАСНОВНИКА НЕОВІЗАНТИЗМУ

   3.1. Михайло Бойчук і мистецькі настанови соцреалізму

   Соціалістичний  реалізм сформувався не стільки  як мистецький, скільки як ідеологічний засіб, яким політичний режим досягав відразу двох цілей. З одного боку, влада ламала творчу індивідуальність митців, штовхала їх на шлях брехні, творення казочок, що кричущо суперечили правді життя. З другого боку, руками покірних художників влада примушувала й народ вірити у вигадку, ніби ніякого голоду не було, а лише «тимчасові труднощі».

   Каменем спотикання з 2 пол. 1920-х рр. стала проблема національного стилю та національної форми в концепції розвитку українського мистецтва. Цю проблему першим порушив М.Бойчук, європейськи освічена людина, митець і деякою мірою космополіт (більшість митців узагалі є космополітами в тому сенсі, що сповідують розвиток загальнолюдських цінностей). Ця проблема заперечувала сталінську національну політику, сталінську концепцію «соціалістичної культури» — «пролетарської за змістом та національної за формою». Втім, від національної форми радянський «вождь» залишав лише зовнішні, поверхові, гопачно-шароварні риси, що ніяк не відображали особливості сприйняття «картини світу» українським народом та його художньої творчості.

   Як  відомо, у створенні мажорних соцреалістичних  картин на тему «щасливого радянського  життя», взяли участь бойчукісти І. Падалка, В. Седляр і сам М. Бойчук. Проте не варто закидати митцеві сліпе наслідування соцреалізму. З картин, які дійшли до нас, на нас дивляться вдумливі очі людей, зображений у стилі народного примітивного мистецтва, що, за задумом художника, ще більше підкреслює та увиразнює їхню простоту й дає уявлення реципієнту про те, чим живуть близькі його серцю типажі. Ця прикметна риса його стилю впадає в очі дослідникам: «Бойчук взяв за основу до розписів фігурні композиції візантійсько-романського примітиву» - вважає І.Свєнціцький.

   3.2. Стильові особливості робіт Михайла  Бойчука

   Розглянемо  джерело (іл. 1). Картина (малярська робота) була створена у 1910-х роках. Увагу глядача привертає фіолетово-бузковий колір, нанесений за принципом симетрії – з лівого та правого боку картини. Робота (іл. 1) являє собою жіночий портрет у профіль. Постать жінки розташована зліва й займає рівно пів картини; вона виписана в сірій одежі, фіолетовій хустці на золото-коричневому тлі. Праву половину картини займають гармонійно поєднані контрастні по суті фарби: оранжева, жовта, бузково-фіолетова, блакитно-зелена, шоколадно-коричнева, аквамаринова й чорна, нанесені мазками. Чоло жінки схилене в задумі, погляд спрямований кудись униз, а руки підняті в жесті доторку й, отже, зображені в русі. В такому випадку ці «малозмістовні» на перший погляд кольорові мазки символізують вітраж, до якого жінка хоче доторкнутися.

   Штрихи, якими зображена жіноча постать  (іл. 1), - чіткі, прямі або ж злегка заокруглені, форми тяжіють до геометричності. Вся прорисовка портрета вказує на те, що автору імпонує монументальний стиль. Обличчя жінки нагадує лики святих у візантійській традиції. Це враження ще більш підкреслюється тим, що воно зображене у профіль, як обличчя молільниці, й має колір старої монети (рідкісний відтінок бруднувато-жовтого), що свідчить про її віддаленість від земного життя.

   Натомість джерело (іл. 2) розгортає перед нами вже іншу історію. Це продовгувате полотно, на якому також зображена жінка. Колористика картини спокійна, притишена, тому її споглядання навіює майже веселий настрій. Гармонійне поєднання соковитих відтінків жовтого з бірюзово-блакитними та бірюзово-зеленими тонами є вдалою творчою знахідкою художника. Фон картини утворюють стрункі стовбури сосен, які завершують картину оксамитовими вибухами своєї крони. Зеленавий, щедро посипаний глицею грунт, по якому ступають сонячно-тілесні босі ноги жінки, допомагає глядачам зосередити увагу на самій постаті та зменшує візуально її важкість, обтяженість, тілесність.

   В стилістиці цього твору проглядає  щире захоплення майстра мистецтвом народного примітиву. Лінії, якими  зображена постать жінки, прямі  або ж плавно заокруглені, проте  тіло її виписане не у монументальному  стилі, не штрихами, а м’якою грою соковитих барв. Груди, живіт, ноги, руки, обличчя – все вимальовано з портретною точністю, і передає не відірваність від життя, як у монументалізмі, а тілесність. Жінка одягнена в білу сорочку та пов’язана білою хусткою. Цей одяг має ніжно-голубий відтінок через те, що на нього падає густа тінь від сосен дрімучого лісу. Нижче вона одягнена в спідницю з грубої, дешевої матерії, яка грубими складками прикриває її коліна. В руках жінка тримає щось на зразок коромисла, з обох сторін якого причеплено по три глечики молока. Жінка ступає по землі босоніж великими плескатими ступнями. Обличчя її виражає спокій, задуму, зосередженість і душевну врівноваженість. Губи міцно стиснуті, на щоках делікатно, по-живописному виписаний рум’янець, що свідчить про фізичне здоров’я героїні.

   З усього побаченого ми можемо скласти  уявлення про життя жінки. З усього видно, що вона щодня носить молоко цією дорогою, можливо, на продаж. Вона належить до таких селянських типів, про які ще Іван Франко у повісті  «Ріпник» писав, що це натури здорові  й роботящі, що вони не замислюються або мало замислюються над своїм  життям, а почуваються нещасними тільки тоді, коли не стане їх зазвичай залізного здоров’я.

   Отже, художник зобразив зрілу, але ще досить молоду і здорову жінку, використовуючи кращі традиції європейського портрета, зокрема модерного поєднання  народного і «салонного» малярства. Риси народного примітиву, характерні для лубків, спостерігаються в деталях: повороті голови жінки, зображенні рук та ніг. Від цих рис примітиву картина тільки виграє, підкреслюючи типаж «з народу».

   Картина (іл. 3) виконана засобами графіки. Привертає увагу орнаментальна рамка, виконана у вигляді ромбів. Ввод у картину представлений чорним полем перед нею, а також зображенням ґрунту. Зображення поля, яке є основним тлом картини, автором виконане умовно-стилістично. Так, трава прорисована грубими штрихами, кущики зілля – зигзагами. Вдалині кількома геометричними штрихами прорисовані дерева. У змалюванні неба і хмар проявився мистецький талант графіка. Так, небо представлене однорідними продовгуватими штрихами, а хмари на їх фоні виглядають підкреслено білими.

   На  картині зображена дівчина-підліток 6-7 років, яка пасе гусей. Це зображення радше символічне, стилізоване, аніж реалістичне, оскільки дівчина вбрана досить пристойно: в керсетку, рясну  спідницю і вишитий (!) фартушок, проте  боса. З народного досвіду випливає, що пасли гусей діти, вбрані досить бідно, у старий одяг, тому що пасти  гусей – це брудна робота. Автор  змалював на дівчині багату одежу, що не відповідає реальності. Вишитий  же одяг носили у свято. Тому фігура радше сприймається як умовно-символічна. Це враження підсилюють симетрично розташовані  фігурки гусей, що пасуться, рівновіддалені одна від одної, без збереження перспективи. Умовно-символічне тлумачення образу дівчинки – це алегорія селянства, босі ноги якого символізують зв'язок із землею. Воно таке ж духовно недозріле  і чисте, як ця дівчинка, і його роль у державі так само незначна, як і робота зображеної пастушки.

   Отже, в зображенні неба і хмар автор  проявив себе добрим графіком. Проте  згідно з каноном народного малярства  в його картині присутні: умовність, стилізація, орнаментальність, порушення  перспективи.

   Ця  картина (іл. 4) створена засобами графіки. На ній зображений юнак, що пасе вівці, – пастушок. Він одягнений по-гуцульськи: на ногах личаки, в них заправлені гачі (штани), груба суконна кирея – на випадок негоди. Чорнявий пастушок схилився на лівий бік, оперся на герлигу (палиця для завертання овець) і дрімає.

   У композиції відсутній ввод. Детально змальовано три вівці – із детальною  прорисовкою вовни – хоча видно, що їх більше. Зображений рельєф горбистої, але пологої місцевості. Кущі змальовано стрілчастими лініями та зигзагами, зліва – якесь химерне деревце: чи то калина, чи – сосна... В цій картині багато білого кольору і неба, поодинокі хмарки на якому відтінені рясними штрихами.

   В цілому слід зауважити, що картина виконана у реалістичних традиціях сучасного  графічного мистецтва.

   М.Бойчук – неперевершений майстер-портретист, і вціліла робота (іл. 5) доводить це. Цей портрет виконаний М.Бойчуком у чорно-білих тонах, засобами графіки. Це портрет його улюбленого учня.

   Перед нами – чоловік непересічно гарної зовнішності, що підходить під опис антропометричного типу гуцула. Загалом це класичний портрет-погруддя. Лице овальне, продовгувате, зображене у три четверті, що загалом не характерне для народного примітиву. Очі розкосі, широко поставлені, брови довгі й тонкі, губи акуратні, вигадливо зігнуті, ніс прямий. Зачіска чоловіка зроблена за модними тенденціями початку ХХ ст. і зараз називається «полубокс». Ця зачіска дуже йому личить, оскільки візуально зрівноважує довгий ніс і загалом видовжене лице, підкреслює витонченість і красу обличчя.

   Зіниці  очей дивляться косо, велика долоня з геометрично прорисованими  пальцями охоплює горло. Складається  враження, що герой панічно боїться  чогось або переляканий чимось, проте  з останніх сил намагається опанувати  себе. Фон портрета – нейтральний, сірий. Справа від картини є натяк  на геометричний орнамент шпалер або, можливо, печі, на фоні якого змальовано цей портрет. Загалом робота виявляє  зацікавлення митця тенденціями  європейського кубізму, поєднаними з класичним мистецтвом.

   Ця  картина (іл. 6) була створена для «Дяківської бурси» у Львові й виконана в жанрі ікони. Вона виконана темперою по дереву, по досить якісній дошці.

   Зображена стара людина, побита долею. На це вказує постать старця (він зображений у  сидячій позі, зігнувшись), його опущені  плечі, голова, схилена на палицю. У  процесі дослідження ми зробили  опис цієї картини з досить неякісної фотографії в чорно-білому варіанті, але можемо зробити висновок про її колористику.

   Автор використав контрастні барви – то яскраво-жовті різних відтінків, то червоні, то шоколадно-коричневі, то, зрештою, чорні. Введення у композицію відсутнє, що робить зображену постать важкою і ґрунтовною, як і людське горе. Фон композиції складають заломи скелі світлої барви та прорисовані геометрично правильними квадратами, ромбами й прямокутниками. Постать дідуся, виконана в яскравих барвах, неначе сповнена надії й Божої благодаті, подається на темному фоні скелястого заглиблення. Його одяг, знизу – узорчата тога, а зверху – проста хламида – зображений у стилі середньовічного монументалiзму. Адже одяг приховує тіло, апелюючи до духовної сутності дідуся. До неї ж апелює і ліва рука, витягнута вздовж тіла, долоня якої, вигнута під неправильним кутом, уся поорана зморшками. Ця рука викликає асоціації з картиною Л.да Вінчі «Хрещення Богородиці», де рука Івана Хрестителя теж витягнута під неправильним кутом і спрямована так, ніби святий комусь відсікає голову. Босі ноги дідуся вказують на його архетипальний зв'язок із землею як однією з чотирьох світодержних стихій. Також вони підкреслюють простоту, навіть простонародність цього старозавітного ізраїльтянина. Друга рука, підпираючи голову, водночас тримає посох, який тягнеться з центру картини до лівого нижнього кута, надаючи експресії. Обличчя дідуся зображене у кращих портретних традиціях, зі збереженням перспективи. На ньому невеличка ріденька борода, що закриває груди, та акуратні вуса, біле волосся і жваві, добре прорисовані очі. Навколо голови – німб, за традицією, яка склалася у історії тисячолітнього християнського іконопису. У правому верхньому кутку картини змальовано птаха-ворона в польоті; цей птах розкрив дзьоба й ніби кричить про щось. Постать дідуся зображена без руху, тільки очі виказують жваве зацікавлення вороном, оскільки погляд пророка детально промальований.