Пошук національних коренів у мистецтві: Михайло Бойчук і бойчукісти

   За  біблійною легендою, пророк Ілля, рятуючись  від гніву царя Ахава й цариці Єзавелі, втік у безлюдну місцевість біля скелястого ложа потоку, який обмілів. Він цілком покладався на Господню волю, так що його годували круки, приносячи в дзьобах хліб, а воду пророк пив ту, яка сочилася зі скель.

   Ця  картина створена М.Бойчуком за мотивами цієї відомої легенди і є однією з найранніших у творчості  майстра.

   На  жаль, до нас дійшли тільки фрагменти  деяких творів Бойчука. Серед них  – і цей фрагмент (іл. 7), виконаний у насиченій, світлій колористиці. На ньому зображені п’ять усміхнених, радісних облич. Люди тісно стовпилися одне біля одного й дивляться на щось цікаве, так що обличчя двох останніх чоловіків опиняються на задньому плані й зображені не цілком: тільки половина та чверть.

   На  передньому плані – обличчя чоловіка, зображене у три чверті. Воно овальне, з прямим носом, тонкими бровами  й акуратними вусами. На голові – капелюх. Чоловік задумливо усміхається, зосереджено поглядаючи на щось. Широколиці жінки – одна зображена анфас, а інша – в три чверті – світять радісними посмішками. Вони у хустках, із-під яких вибивається чорне кучеряве волосся. Портрети зображені чисто, натуралістично, життєподібно. В цьому випадку майстер послуговувався класичними рекомендаціями щодо створення портретів, та принципом реалістичності при їх створенні.

   Судячи  з головних уборів людей, зображених на фресці, - дві кепки, дві хустки і капелюх – можна зробити  висновок, що художник зображав портрети своїх сучасників у конкретно-історичних умовах.

   Ця  картина (іл. 8) створена засобами графіки. Вона зображає чоловіка, що пасе вівці. Це чоловік віку 30-35 років, а отже – чабан. Він одягнений типово по-гуцульськи: на ногах личаки, в них заправлені гачі (штани), груба суконна кирея – на випадок негоди, збоку – тайстра (торба). Чабан схилився на правий бік, оперся на герлигу (палиця для завертання овець), склав руки і дрімає. Він не лягає спати на землі, бо вівці – тварини дуже жваві, й поки він спатиме, вони можуть утекти дуже далеко.

   У композиції відсутній ввод. Вівці  прорисовані напівкруглими штрихами, чітко окреслені тільки ті, що перебувають  на передньому плані горби і кущі по всьому просторі картини змальовано заокругленими штрихами, чагарники  – продовгуватими скісними лініями. В цій картині відсутнє зображення неба, що дає читачеві уявлення про  надто піднятий простір – гору.

   В цілому слід зауважити, що картина виконана у реалістичних традиціях сучасного  графічного мистецтва. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   ВИСНОВКИ

   Саме  завдяки бойчукістам Україна  у 20-30-х роках вийшла на широкий  обшир світової культури, про що свідчать численні виставки, у яких брали участь послідовники й учні Михайла Бойчука, велика кількість  публікацій, присвячена бойчукізму як мистецькому явищу.

   Для простеження окремих тенденцій  феномен бойчукізму вимагає зіставлень з мистецькими явищами як віддаленого минулого, так і більш пізніх часів ХХ ст.

   Школа М. Бойчука формувалася у контексті розвитку української національної ідеї, що стала підґрунтям українського національного відродження, одним із найбільш яскравих явищ якого був бойчукізм. М.Бойчуку імпонували деякі ідеї російських «виробничників». Здобутки школи майстра засвідчують, що вона стала продовженням перерваної національної традиції і була оригінальним напрямком в українському мистецтві 1-ї третини ХХ ст. Це один із визначних прикладів розв’язання проблеми національного стилю і форми у світовому мистецькому поступі ХХ ст. Бойчукізм як концепція розвитку українського мистецтва протистояв сталінській концепції «соціалістичної культури», через що школа «українських монументалістів» і була знищена тоталітарною системою. Відновлення правди про бойчукізм на сучасному етапі національного відродження в Україні має важливе значення не тільки для подолання деформацій, заподіяних тоталітаризмом, а й для відновлення втрачених зв’язків між мистецькими явищами і поколіннями українських митців, для вибору шляхів розвитку сучасної української національної культури.

   Школа М. Бойчука виникла у зв’язку з проблемами, поставленими перед українським мистецтвом національно-культурним рухом, що активізувався в Україні з кінця ХІХ ст. і мав безпосередній зв’язок з процесами національно-культурного відродження у низці європейських країн. М. Бойчук як митець став однією з ключових фігур цього процесу, створивши свою школу, що, повертаючи українському мистецтву втрачену самобутність, здобула широке визнання у світі.

   М. Бойчук відіграв вирішальну роль у створенні нового напрямку в українському мистецтві ХХ ст., - неовізантизму, що був не тільки новою стильовою програмою, а й цілісною, теоретично обґрунтованою концепцією розвитку українського мистецтва, що, спираючись на досвід модерну, передбачала синтез різних форм мистецької діяльності, відкидаючи розподіл мистецтва на «вищі» і «нижчі» форми.

   Бойчукізм поширився в українських мистецьких центрах — Львові, Києві, Харкові, Одесі. За концепцією М. Бойчука, творча практика бойчукістів зосередилася головним чином на нестанкових формах, занедбаних у ХІХ ст., — монументально-декоративному мистецтві та декоративно-прикладному, втілюючи новітні пошуки пластичної мови у поєднанні з національними витоками українського мистецтва.

   В сучасних умовах в Україні, що стала  незалежною державою, у формуванні нових орієнтирів майбутніх митців, їхнього світобачення, творчого мислення, високих професійних якостей, розуміння  надбань світової культури та мистецьких цінностей власного народу, у розробці особистих творчих програм педагогів  досвід школи М. Бойчука набуває особливого значення. Концепція розвитку українського мистецтва, створена свого часу М. Бойчуком, може стати дороговказом у виборі українським мистецтвом сучасного шляху при входженні у світовий контекст та визначенні у ньому свого місця. В контексті розвитку українського національного мистецтва слід детальніше з’ясувати ґенезу такого мистецького явища як бойчукізм та місце М. Бойчука в художньому процесі України першої третини ХХ ст., особливо в 1920-ті рр., коли М. Бойчук був його ключовою фігурою, місце засновника бойчукізму у світовій культурі.

   Своїх послідовників, а потім i учнів Бойчук переконував: "Не бійтеся втратити свою індивідуальність. Хто краще  працює, до того приглядайтесь. Не треба  боятися запозичувати у іншого, треба  намагатися зробити краще. Iндивiдуальнiсть сама виявиться, коли майстер визріє". Загалом слід зазначити, що бойчукісти свідомо пішли на авторське самозречення, працюючи колективно. М. Бойчук як професор став не тільки корифеєм монументального стилю, а й фундатором вищої художньої освіти в Україні. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

   1. Асеева Н. Украинское искусство и европейские художественные центры: Конец Х1Х – ХХ века. – К., 1989. – 198 с.

   2. Баліцька М. «Але прийде літо…» // Ровесник. – 1990. – 28 жовт. – С.3

   3. Білокінь С. Михайло Бойчук у листуванні // Соціалістична культура. – 1989. – № 7 (799). – С. 4 – 5.

   4. Білокінь С. Смерть Софії Налепінської-Бойчук // Миргородський керамічний технікум; Історія, діячі, навчальний процес: Матеріали ювілейної наукової  конференції. – Миргород, 1996. – С. 44 – 51.

   5. Бойчук Михайло (30. 10. 1882 - 13. 07. 1937) - видатний художник, педагог, мистецтвознавець, професор // Теребовлянщина. – Вип. 1. – Львів, 1999. – С. 105 – 106.

   6. Бойчук Михайло Львович // Українська культура. – 2000. – № 4. – С. 26.

   7. Виставка «Мистецтво Радянської України». – Х., 1936. – С. 30.

   8. Врона И. Стенные росписи на  Украине 1919–1920 гг. // Искусство. – 1969. – № 10. – С. 35 – 39.

   9. Герета І. Геній родом із Романівки // Свобода. – 1992. – 29 жовт.

   10. Городинець І. Трагедія «бойчукістів» // Літературна Україна. – 1990. – 2 лют. – С. 12.

   11. Губ’як В. Славетні імена Теребовлятцини //Дивослово. – 1996. – № 9. – С. 23.

   12. Дністренко Я. Життя для України // Тернопіль. – 1993. – № 4. – С. 69 – 71.

   13. Історія української культури / Під ред. Крип’якевича. – ХІV зшиток. – К.: АТ Обереги, 1993. – С. 630 – 633.

   14. Історія українського мистецтва: В 6 т. – Т. 5. – К., 1967. – С. 273.

   15. Колос Г. З лекцій Михайла  Бойчука в Київському художньому  інституті // Наука і культура: Україна. – Вип. 22. – К., 1988. – С. 444 – 451.

   16. Лобановський Б. Б., Говдя П. І. Українське мистецтво другої половини ХІХ – початку XX ст. – К.: Мистецтво, 1989. – С. 165 – 171.

   17. Маркаде В. Михайло Бойчук і його неопримітивізм // Культура і життя. – 1991. – 13 квіт. – С. 2.

   18. Образотворче мистецтво Радянської України, 1917-1966: Бібліографія друкованих творів. – Х., 1968. – 641 (+ 1) с.

   19. «Промовте – життя моє – і стримайте сльози…» // Наука і культура. Україна. – Вип. 21. – К.; 1987. – С. 360 – 384.

   20. Ріпко О. У пошуках страченого минулого. Феномен Михайла Бойчука. – Львів, 1996. – 285 с.

   21. Соколюк Л. Бойчукізм у контексті світового художнього процесу першої третини ХХ ст. // Мистецтвознавство України. – Вип. 1. – К., 2000. – С. 110 – 126.

   22. Соколюк Л. Школа Михайла Бойчука та українське народне мистецтво першої третини XX ст. // Народна творчість та етнографія. – 1997. – № 5 – 6. – С. 84 – 91.

   23. Тимченко Т. Бойчукізм і українська реставрація // Образотворче мистецтво. – 1997. – № 34. – С. 60 – 62.

   24. Федорук О. Бойчук і геноцид культури // Слово і час. – 1992. – № 4. – С. 76 – 86.

   25. Юрчишин О., Михайло Бойчук та Михайло Грушевський // Сучасність. – 1994. – № 7 – 8. – С. 140 – 148.  
 
 
 
 
 
 
 

   ДОДАТОК А.

   СПИСОК  ІЛЮСТРАЦІЙ

1. Бойчук Михайло. Дівчина.

2. Бойчук Михайло. Молочниця.

3. Бойчук Михайло. Пастушка.

4. Бойчук Михайло. Пастушок.

5. Бойчук Михайло. Портрет Седляра.

6. Бойчук Михайло. Пророк Ілля.

7. Бойчук Михайло. Фрагмент фрески.

8. Бойчук Михайло. Чабан.

9. Бойчук Тимофій. Біля яблуні.

10. Кравченко О. Сидяча постать.

11. Налєпінська-Бойчук Софія. Голод. 1927.

12. Павленко Оксана. Дівчина з яблуками.

13. Павленко Оксана. Портрет Івана Падалки. 1932 – 1934.

14. Павленко Оксана. Селянка з дівчинкою (У хаті)

15. Падалка Іван. Вантажники на Дніпрі. 1926.

16. Падалка Іван. Полільниці.

17. Седляр Василь. В школі лікнепу. 1929.