Заповідники, заказники, парки, резервати Івано-Франківської області

Заповідники, заказники, парки, резервати Івано-Франківської області 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Зміст  

Заповідники  

Ботанічні резервати  та пам'ятки природи  

Зоологічні заказники  

Ландшафтні парки  

Ландшафтно-естетичні  траси  

Геологічні й геоморфологічні  резервати й пам'ятки природи  

У гірських районах  Івано-Франківщини, яка займає центральну частину північно-східного мегасхилу  Українських Карпат, найбільш виразно  проявився вплив останнього вюрмського льодовикового періоду. Це наклало  певний відбиток на морфологічну структуру  ландшафтів та характер рослинного покриву  майже всіх висотних смуг. У високогір'ї  збереглись сліди зледеніння з осередками арктоальпійської флори. В лісовій  зоні відомі найбільші в Карпатах масиви реліктової дендрофлори раннього голоцену — сосни гірської, звичайної  та кедрової. Виняткове наукове значення для вивчення історії формування рослинного покриву мають торфові болота. Саме в Івано-Франківській області вони займають найбільшу площу і відзначаються великою флористичною різноманітністю.  

Сучасні риси рослинності  значною мірою обумовлені впливом  вологого балтійського кліматичного регіону  та прохолодного клімату української  степової зони. В рівнинних умовах та передгір'ї сформувалися своєрідні  у ботаніко-географічному відношенні ялицево-дубові, дубово-ялицеві, ялицево-буково-дубові та липово-дубові ліси з дуба звичайного, відсутні в інших геоботанічних  районах, і тому їх рештки варті охорони. На відміну від Закарпаття та Буковини теплолюбивий дуб скельний зустрічається  на Івано-Франківщині зрідка. Його острівні осередки — цінні пам'ятки природи. Зональні бучини теж менш поширені. Натомість значну площу займають ялицево-букові, буково-ялицеві та буково-ялицево-смерекові  ліси, насичені бореальними видами. Тіньовитривала ялиця знайшла тут  оптимальні умови для свого розвитку, відзначається високою життєвістю і має тенденцію до розширення ареалу.  

Різноманітний рослинний  і тваринний світ, мальовничі природні та слабоокультурені ландшафти Верхньо-Дністровських  і Сколєвських Бескид, Зовнішніх  і Привододільних Горган, Чорногори  та Чивчин, значні площі пралісів, багаті рекреаційні ресурси — все  це накладає певну специфіку й  на систему заходів по охороні  природи Івано-Франківщини.  

ЗАПОВІДНИКИ  

Чорногірський масив  Карпатського державного заповідника. Чорногора — своєрідний і дуже різноманітний та цікавий геоморфологічний район. Для збереження унікальних, малопорушених  господарським впливом гірських екосистем лісового субальпійського  і альпійського поясів Карпат у 1964 році було створено на площі 12672 га державний  заповідник з двох територіальних комплексів — Чорногірського (7938 га) та Угольського (4734 га).  

До Чорногірського комплексу входять три заповідні  лісництва — Говерлянське (3927 га), Чорногірське (2100 га) та Високогірське (1911 га). У заповідному масиві розташована  найвища на Україні гора Говерла 12061 га), в південно-західному напрямку від якої тягнеться ряд близьких до неї за висотою вершин — Брескул(1919 м), Пожижевська(1882 м), Туркул(1938 м), Поп  Іван Чорногірський (2026 м). У підніжжі гір беруть свій початок ріки Прут, Біла Тиса та їх численні притоки.  

Клімат високогір'я  Чорногори суворий. За даними розташованої на полонині Пожижевській (1429 м) метеостанції, середньорічна температура дорівнює +3,2°, середня температура лютого становить —7,1°, а липня +11,4°. Річна  кількість опадів досягає 1491 м (1960 р.). З висотою над рівнем моря помітно змінюються кліматичні умови. Тому в заповіднику добре простежується висотна поясність рослинного покриву.  

Завдяки видовому багатству  гірська флора й рослинність  заповідного масиву здавна привертала увагу ботаніків. Її вивчали С.Кульчицький, А. Козиковський, Т.Вільчинський (1926), Ф. О. Гринь (1954), Г. В. Козій (1954, 1960), В. І. Комендар (1955, 1966), К. А. Малиновський (1959, 1968), М. І. Котов, В. І. Чопик (1960) та інші вчені.  

Основним типом  рослинності є лісові формації. На висоті 800—1100 (1200) м зонально поширені смереково-ялицево-букові, а вище буково-ялицево-смерекові  ліси. Корінні бучини трапляються  рідко, вони формуються на родючих, здебільшого  вапнистих грунтах і приурочені до теплих південних схилів; з боку Закарпаття піднімаються вище, ніж  на північному мегасхилі.  

Найбільш розповсюджені  бучини маренкові, зубницеві, безщитникові, рідше — бучини живокостеві.  

Мішані ліси відзначаються  високою біологічною продуктивністю та стійкістю проти вітровалів. Запас  деревини на гектарі місцями становить 700—800 м3. Завдяки первинній структурі  ліси мають еталонне значення для  ведення лісового господарства на природній  основі. Рідше в даній висотній смузі зустрічаються групи типів  ялицевих і смерекових бучин та букових  смеречин. До висоти 1000 м поодиноко  зростає клен гостролистий та в'яз шорсткий. Явір піднімається до висоти 1360 м. На південно-західному  мегасхилі листяні породи зростають  частіше і піднімаються вище, ніж  на північно-східному. У Чорногірському лісництві в урочищі Рогнескул  на висоті 1300—1320 м описані рідкісні угруповання букових яворин та яворин (що утворюють верхню межу лісу), представлені безщитниковою та бальзаміновою  асоціаціями. На терасах рік уздовж гірських потоків зростають вільшини з сірої вільхи, іноді з домішкою смереки; найбільш поширені вільшини трясунковидно-осокові, кременеві та безщитникові.  

У межах висот 1100 (1200)—1600 (1650) м сформовані зональні смерекові  фітоценози, які утворюють верхню межу лісу. Панівними тут є смеречина  квасеницева, чорницева, квасеницево-чорницева, рунянкова. Рідше трапляється смеречина  лісово-ожикова, гілокомієва. В приполонинній  смузі поширені смеречини альпійсько-безщитникові. На торф'яних болотах фрагментарне зустрічається низького бонітету смеречина  сфагнова, а на крутих південних  кам'янистих схилах — смеречина  куничникова. На річкових терасах та глеїстих грунтах формуються смеречини  кременеві. Для трав'яного покриву  гірських смерекових фітоценозів характерними є такі ендемічні види, як медунка  Філярського, жовтець карпатський  та інші.  

На північному мегасхилі  Чорногори в урочищах Гаджина  і Кедроватий(1495 га) на кам'янистих  схилах, зайнятих смерековими лісами, зберігся на площі 176 га єдиний у цьому  масиві осередок реліктової сосни кедрової європейської. Для його охорони згадані урочища, що належать до Красницького лісництва Верховинського лісокомбінату, доцільно приєднати до заповідника.  

Вище смерекових лісів на висоті 1600—1850 м сформований  субальпійський рослинний пояс з  гірської сосни (жерепа), зеленої вільхи (лелеча) та ялівцю сибірського. Тут  поширені також чорничники, лохинники  та субальпійські луки — біловусники, щучники, куничники, червонокостричники і польовичники.  

Соснове криволісся представлене такими асоціаціями: сосняк чорницевий, квасеницевий, зеленомохово-чорницевий, зеленомоховий, зеленомохово-сфагновий, довгомоховий. На кам'янистих розсипищах поширені сосняки-жерепняки цетрарієві та цетрарієво-зеленомохові.  
 

У формації зеленої  вільхи найбільш поширені асоціації  — вільшина папоротева, чорницева, лісово-ожикова, куничникова.  

У заповідному масиві збереглись найбільші осередки карпато-балканського ендему — рододендрона східнокарпатського, що зростає розірваною смугою на висоті 1700—1900 м від Говерли аж до Поп  Івана. На гірських гребенях заслуговують охорони фрагменти реліктових видів  — наскельниці лежачої та водянки  чорної. Важливе народногосподарське  значення мають угруповання з  участю, а місцями і домінуванням тирлича жовтого — цінноїлікарської рослини, що підлягає охороні.  

Чітко виражений  альпійський пояс рослинності в  суворих кліматичних умовах високогір'я  Чорногори, що характеризується дуже коротким вегетаційним періодом. Сформований  він на висоті від 1800—1850 м до 2061 м. Для нього типовими є формації ситника трироздільного, осоки зігнутої і вічнозеленої, костриці лежачої, сеслерії Більця та моховолишайникові пустища. Флористично багатими й цікавими у високогір'ї є скельні урочища  Туркула, Ребер, Шпиць, Кізіх Улогів, Брескула, а також польодовикові  кари, озера й торфовища. Тут зберегтись такі представники арктоальпійської флори, як ліннея північна, верби трав'яна, Жакенова, туполиста, лапландська. На вершині  Туркула відоме єдине в Радянському  Союзі місцезростання ореохлої дворядної. На Шпицях з боку Гаджини відмічені  такі рідкісні кальцефільні рослини, як білотка альпійська, соссюрея альпійська, кортуза Маттіолі тощо. Ландшафтний  комплекс Гаджина і Кізіх Улогів — один з найкращих і оригінальніших в Українських Карпатах.  

Індивідуальній охороні  на території заповідного масиву підлягають також такі рідкісні ендемічні  види, як жеруха Опіца, дзвоники карпатські, будяк Кернера, осот Вальдштейна, жовтозілля карпатське, костриця карпатська, тоція  карпатська, деревій Шура, елізанте Завадського та багато інших.  

Для вивчення польодовикової історії розвитку рослинності Чорногори  особливо цікаві болота й торфовища, які збереглись на північному макросхилі в місцях акумулятивної діяльності льодовиків. Тут поширені переважно  сосняки сфагнові, сфагново-довгомохові, сфагново-довгомохово-пухівкові, сфагново-чорницево-пухівкові. На дуже заболочених місцях сформовані угруповання пухівки піхвової і  широколистої, осоки здутої і малоквіткової, калюжниці болотної та інших болотних рослин. Серед них чимало рідкісних, як бобівник трилистий,товстянка альпійська, цибуля сибірська, ситник каштановий, ситник трнлусковий, осока двоколірна, осока волотиста й дакійська, костриця Порціуса та інші. Окрасою  високогірних ландшафтів є озера  льодовикового походження у днищах карів і амфітеатрів давніх фірнових полів, що виникли в процесі четвертинного  зледеніння. Вони були досліджені Г.П.Міллером (1964). Найбільш мальовниче озеро Несамовите (3 тис. м2), розташоване на висоті 1750 м на північно-східному схилі: Туркула, озеро Марічейка (10 тис. м2) — на північно-східному схилі гори Шурин-Гропа (1772 м) на висоті 1510 м, озеро Бребенескул (7 тис. м2) —  на висоті 1801 м під вершиною Гутин-Томнатик та інші.  

Для збереження унікальних природних комплексів і відтворення  порушеної екологічної рівноваги  Чорногірського заповідного масиву доцільно виділити абсолютно заповідну  зону (Заросляк, Брескул, Цибульник, Малі та Великі Кізли, Шпиці, Туркул, озеро  Несамовите, Марічейка та інші), зону суворого й регульованого заповідного  режиму та захисну зону.  

Чорногора через  наявність оригінальних, малопорушених  господарським впливом гірських і високогірних екосистем відповідає вимогам, які пред'являються до народних або національних парків. Основою  для створення такого парку може бути Чорногірський заповідний масив. Його доцільно розширити за рахунок  порівняно добре збережених природних  лісів у околицях Ворохти, Кремінців, Яремчі, Ділятина у верхів'ї Пруту (Яремчанський ландшафтний парк) та аналогічних лісових масивів  навколо Лугів, Богдана, Ясіня, Ділового у верхів'ї Тиси. Територія такого парку займала б площу близько 80 тис. га.  

Горганський заповідник (проект). Територіальною базою для  його організації може бути Горганське заповідне лісництво, створене виробничим об'єднанням “Прикарпатліс” у 1975 році для збереження природних лісів  криволісся з унікальними осередками реліктової дендрофлори польодовикової доби. До складу цього лісництва  входять два великі заказники (резервати) — Джурджі (754 га) та Садки (995 га), прилеглі до них водоохоронні і грунтозахисні  ліси першої групи та частково господарські ліси другої групи, що добре зберегли природний характер. Загальна площа  заповідного лісництва становить  близько 5,4 тис. га.  

На висоті 800—1500 м  на великих площах збереглись незаймані  буково-ялицево-смерекові, ялицево-смерекові  та смерекові праліси, представлені такими асоціаціями: волога буково-ялицева  рамінь квасеницева, волога ялицева  рамінь лісово-ожикова, волога сурамінь лісово-ожикова, вологий і сирий  смерековий субір чорницевий та моховий. У трав'яному покриві чистих смеречин наявний ряд індикаторів букових  лісів, зокрема, маренки запашної, зубниці  залозистої, підлісника європейського, живокосту серцевидного, що свідчить про потенціальні можливості ширшого висотного зростання бука лісового в сучасних кліматичних умовах.  

Особливий інтерес  представляють реліктові кедрово-смерекові  та смереково-кедрові вологі чорницеві  суборі, поширені у верхній частині  смуги смерекових лісів. У таких  же бідних лісорослинних умовах трапляються  осередки корінних березових чорницевих суборів. Вище смерекових лісів вузькою  смугою тягнеться соснове криволісся, представлене сосняками чорницевими  та сфагновими. На більш родючих  грунтах у високогір'ї сформовані зарості зеленої вільхи.  

Заповідний масив  багатий на дику фауну. Тут водяться ссавці — ведмідь, вовк, рись, білка, борсук, олень, козуля, дика свиня, куниця та такі тайгові представники орнітофауни, як глухар, кедрівка, ялиновий шишкар, боривітер звичайний, зрідка беркут та ряд інших.  

У зв'язку з віддаленістю заповідного лісництва від населених  пунктів, розташуванням його лісів  у важкодоступних місцях на скелястих  схилах та непридатністю кам'янистих  субальпійських лук для масового випасу, в цьому районі зберігся набагато краще природний характер рослинності, ніж у Чорногорі. Організація  заповідника сприятиме дальшій  надійній охороні своєрідних за структурою горганських екосистем і їх компонентів*.  

* Запроектовані заповідні  об'єкти.  

Заповідник Попадя (проект) пропонується в масиві гори Попадя (1742 м), розташованої в Привододільних Горганах на межі Закарпаття та Івано-Франківщини. Його можна організувати на базі існуючого  резервату в Комсомольському  лісництві Усть-Чорнянського лісокомбінату (926 га) та лісів першої групи у  Піскавському і Осмолодському лісництвах лісокомбінату “Осмолода” (4 тис. га). Завдяки важкодоступності тут збереглись смерекові, а нижче буково-ялицево-смерекові  праліси, цікаві для дослідження  процесу їх формування в суворих  кліматичних умовах Горган. Для вивчення польодовикової історії лісів інтерес  являють осередки кедрових смеречин, смерекових кедрин та місцями майже  чистих кедрин, які трапляються в  бідних типах лісорослинних умов. Це один з найбільших осередків кедра  в Українських Карпатах.