Ринок праці на сучасному етапі економічного розвитку України

     До  офiцiйного прихованого безробіття відносяться зареєстровані статистикою особи, що знаходяться в адмiнiстративних відпустках або працюють неповний робочий день. [10]

     Ще  одним важливим явищем, яке істотно  впливає на ситуацію на ринку праці, є міграція робочої сили.

     Мiграцiя  — це просторове переміщення працездатного  населення.

     Розрізняють зовнішню i внутрішню мiграцiю. Зовнішня мiграція пов’язана з перетинанням державного кордону. У ній виділяються два потоки: емiграцiя та iммiграцiя.

     Еміграція — це виїзд населення з країни.

     Імміграція  — в’їзд у країну з-за кордону. Умови iммiграцiї в Україні ще чітко не визначені. Але за лiцензiями підприємствам уже дозволено залучати робочу силу без дозволу уряду. Важлива не тільки кiлькiсно, але й якісна міграція.

     Внутрішня міграція — це переміщення людей всередині країни, яке має таку структуру:

     — у межах регіону i між регіонами;

     — зворотна (тимчасова);

     — безповоротна (постійна);

     — добровільна або вимушена; сезонна  або маятникова;

     — законна або незаконна; самостійна й організована;

     — трудова, обумовлена трудовою дiяльнiстю.

     Для аналізу мiграцiї робочої сили використовується система відносних показників:

     а) коефiцiєнти прибуття (Кп): 

Кп = Пм/Sт, (1.3) 

     де  Пм — кiлькiсть прибулих, чол.;

     Sт  — середньорічна чисельність  населення, чол.

     б) коефiцiєнт вибуття (Кв): 

Кв = Вм/Sт, (1.4) 

     де  В — кiлькiсть вибулих, чол.;

     в) коефiцiєнт мiграцiйного приросту населення (Кмп): 

Кмп = Кп – Кв. (1.5) 

     Виявляють також основні причини мiграцiї:

     - природно-клiматичнi (екологiчнi умови  i катастрофи);

     - соцiально-економiчнi (рівень економічного  розвитку, розміщення територій, розвиток інфраструктури: можливості працевлаштування, освіти та ін.).

     Мiграцiйна  політика держави здійснюється методами заохочення або органiзацiї притоку  або відтоку iноземцiв (квотування, жорсткість контролю, візовий режим, додаткові  гарантії працевлаштування, броня на зайнятість, пільги по оподаткуванню підприємця за прийом iнвалiдiв, iммiгрантiв, фінансова допомога та ін.). [8]

     Таким чином, бачимо, що ринок праці є  одним із важливих факторів суспільного  виробництва, який об’єднує між собою й інші ринки. Він формує попит і пропозицію на працю найманих робітників і виступає досить складною системою з притаманними їй особливостями та закономірностями.

 

РОЗДІЛ  ІІ

ПРОБЛЕМИ  РОЗВИТКУ РИНКУ ПРАЦІ  УКРАЇНИ 

2.1 Державне регулювання  ринку праці України 

     Хоч ринок праці виступає досить саморегульованою ринковою системою, але, як показує  історичний досвід, він також потребує певного втручання держави. Тому ефективне відтворення національного  ринку праці можливе лише за оптимально поєднання ринкового та державного механізмів його регулювання.

     Механізм  ринкової економіки функціонує на основі дії ринкових законів, таких як закон  вартості, закон пропозиції робочої  сили, закон попиту на робочу силу, закон  конкуренції, закон суспільного  поділу праці, закон циклічного розвитку економіки тощо.

     Державне  регулювання ринку праці здійснюється за допомогою державної політики, яка включає правові, адміністративні, організаційні, економічні та соціальні  важелі і методи. [17]

     Економічні  важелі державного регулювання національного ринку праці впливають на політику зайнятості через грошово-кредитну, бюджетно-податкову, інвестиційно-інноваційну, протекціоністську політику тощо.

     Грошово-кредитна політика проводиться через здешевлення  кредиту шляхом зниження облікової  ставки проценту, що призводить до активізації підприємницької діяльності і, як наслідок, до зменшення безробіття і збільшення ВНП. Але на даний момент відсоткові ставки за позичками в нашій країні є занадто високими, що зумовлює недостатність грошових ресурсів і не сприяє зменшенню безробіття. Також важливе значення в грошово-кредитному регулюванню рівня зайнятості має фактор інфляції. Держава, вдаючись до антиінфляційної політики, підвищує відсоткову ставку кредиту, зменшує кількість грошової маси в обігу і цим самим зменшує рівень зайнятості. Таким чином політика зайнятості вступає в суперечність з антиінфляційною політикою. Ще одною складовою грошово-кредитної політики є цільове субсидування, що включає в себе пільгові кредити, програми фінансової допомоги підприємствам, державні витрати на закупівлю товарів і послуг, вироблених за участю певних цільових категорій населення тощо. На жаль, на сьогодні український уряд в умовах скрутного фінансового становища і дефіциту бюджету не може повною мірою взяти на себе відшкодування заробітків, втрачених працівниками внаслідок скорочення попиту на робочу силу. Наступний захід – часткове відшкодування витрат роботодавця на оплату праці. Він використовується для працевлаштування осіб, які неспроможні на рівних конкурувати на ринку праці: жінки, молодь, інваліди, випускники навчальних закладів. Одержуючи субсидію від держави за надання робочих місць низькокваліфікованим працівникам, роботодавці в приватному секторі отримують свого роду компенсацію за їх низьку продуктивність. Згідно Закону України «Про зайнятість населення» держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, а також із метою зацікавлення роботодавців йому надають дотації за умови працевлаштування на строк понад два роки за направленням державної служби зайнятості безробітних, які перебували на обліку більше шести місяців, таких категорій:

     - жінки, які мають дітей до шести років;

     - одинокі матері, які мають дітей до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

     - молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних та вищих навчальних закладів, звільнилася від виконання строкової або альтернативної служби і якій надається перше робоче місце;

     - діти (сироти), які залишилися без піклування батьків, а також особи, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

     - особи передпенсійного віку (чоловіки по досягненні 58 років, жінки – 53 років);

     - особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування. [1]

     Бюджетно-податкова  політика представлена податковою політикою  та використанням державного підприємництва або проведенням громадських  робіт (загальнодоступних видів  тимчасової трудової діяльності, що не потребують спеціальної кваліфікації). Практично всі види податків впливають на відтворення на ринку праці. На жаль, в Україні протягом багатьох років незалежності не приймалися до уваги керівництвом країни численні наполягання вчених-економістів про зменшення податкового тягаря, що призвело до масової тінізації економіки, нелегальної, неофіційної зайнятості населення.

     Протекціоністська політика полягає у підтримці  вітчизняних виробників (стимулювання експорту товарів та послуг), особливо тих, що спеціалізуються на виробництві продукції кінцевого споживання та високотехнологічних товарів.

     Важливим  засобом регулювання ринку праці  є також інноваційно-інвестиційна політика. Інвестиції двояко впливають  на ринок праці. По-перше, як збільшення сукупних загальних витрат і розширення обсягу зайнятості. А по-друге, як витрати на засоби виробництва, що змушує модернізувати робочі місця, за допомогою яких упроваджується новітня техніка і підвищується продуктивність праці, а також сприяє структурним змінам в економіці праці. Для України інноваційна тема є дуже актуальною через те, що впродовж 90-х років ХХ століття інноваційна діяльність істотно звузилась, що також є однією з причин економічної кризи.

     Інноваційна політика України проводиться в таких основних напрямах:

     - створення відповідних умов для праці науковців й талановитих співвітчизників із метою припинення еміграційних процесів цих категорій населення;

     - формування інтелектуального й наукового потенціалу нації;

     - створення надійного механізму захисту інтелектуальної власності;

     - використання потужних стимулів до розвитку інноваційної діяльності;

     - збільшення фінансування фундаментальних досліджень та розробок у сфері створення новітніх технологій; [18]

     Таким чином, очевидним є те, що необхідно змінити характер впливу державної політики зайнятості з пасивного, що полягає у допомозі держави по безробіттю і соціальному захисті неконкурентноспроможних верств населення, на активний, представлений інвестиційною та інноваційною політикою сприяння розвитку ринку праці. 

2.2 Сучасний стан  ринку праці в  Україні 

     Нині  ринок праці України перебуває  у стані неврівноваженості. На ньому  спостерігаються як позитивні зрушення, так і негативні тенденції, які  необхідно терміново проаналізувати та вирішити.

     Розглянемо  основні проблеми і особливості  розвитку ринку робочої сили в  його промисловому та сільськогосподарському секторах.

     Після здобуття Україною незалежності в її промисловості залишились проблеми ще з Радянського Союзу, а також  додались нові, що знайшли свій прояв у швидкому зменшенні кількості зайнятих у промисловому секторі економіки. Це було зумовлено падінням престижу технічних спеціальностей, банкрутством підприємств через їх негнучкість та неготовність до нових ринкових умов.

     З 2000 року почалося економічне зростання промислового сектору економіки, але незважаючи на це офіційна зайнятість продовжує знижуватись при значних розмірах нелегальної зайнятості (додаток А). Роботодавці стикаються з проблемою невідповідності пропозиції робочої сили на промисловому сегменті потребам виробництва. Підприємствам усе більше потрібні працівники робочих спеціальностей та технічні виконавці. Проте задовольнити їх попит дуже важко через невідповідність підготовки кадрів на ринку освітніх послуг в сторону надлишку більш дохідних і престижних професій та нестачі тих, яких потребує промисловість.

     Серед позитивних тенденцій розвитку промислового сегмента ринку праці слід відмітити  зростання оплати праці найманих працівників, значне зниження вимушеної  неповної зайнятості, що зумовлено законодавчою забороною практики адміністративних відпусток.

     Отже, основними проблемами, які характерні для промислового сегмента ринку  праці є: структурні диспропорції, що обумовлюють дисбаланс попиту і  пропозиції робочої сили; значні розміри нелегальної зайнятості; наявність інвестиційних, інституційних і споживчих обмежень, які заважають нормальному розвитку промислового сектора ринку праці. [12]

     Ринкова трансформація економічної системи  України призвела до радикальних  змін і в аграрному секторі  економіки, реформування якого призвело до загострення суперечностей між  суб’єктами трудових відносин з приводу використання робочої сили.

     На  сучасному етапі для ринку  робочої сили в сільському господарстві України характерні такі особливості:

     1) має екстенсивний тип відтворення  i характеризується стабільним використанням  праці пенсiонерiв та пiдлiткiв;

     2) високий рівень зайнятості населення в сільському господарстві (додаток Б);

     3) загальне скорочення кількості  населення та його старіння:

     4) низький рівень продуктивності  праці в землеробстві i тваринництві (в економічно розвинутих країнах  один працівник, зайнятий безпосередньо в сільському господарстві, спроможний забезпечити продовольством уже близько 120 людей, зайнятих в інших секторах економіки, а в Україні — 15);

     5) структура трудових ресурсів  АПК України істотно вiдрiзняється  від структури в країнах з  ринковою економікою;

     6) через недовикористання частини  трудових ресурсів наявне поряд  з офiцiйно зареєстрованим приховане  безробіття;

     7) ціна робочої сили в цій  галузі порівняно з іншими  одна з найнижчих;

     8) в умовах реформування агропромислового  комплексу значна частина селян не має матеріальної можливості здійснювати широку підприємницьку діяльність, відчувати себе справжніми господарями;

     9) йде процес розшарування сільського  населення за земельною, соціальною  та іншими ознаками, що приводить  до формування резерву сільськогосподарських працiвникiв — тимчасових, найманих, які відзначаються високою мобільністю;

     10) низький рівень соціальної інфраструктури  зумовлює такий самий рівень  територіальної професійної мобільності  робочої сили, а це, у свою чергу,  є умовою збалансування попиту та пропозиції робочої сили.