Суть, значення та загальні засади функціонування платіжних систем в Україні

      Для нефінансового підприємства своєчасність виконання переказів грошових коштів має не таке велике значення як для комерційного банку, брокера чи дилера. У більшості випадків платники та отримувачі платежів між виробничими підприємствами будуть задоволені, якщо кошти будуть переказані й розрахунок виконаний протягом того дня, коли надійшла відповідна вказівка.

      Усі користувачі вимагають високої надійності, безпеки, точності у виконанні платіжних послуг, але особливо це притаманне фінансовим фірмам, які беруть активну участь у діяльності ринку капіталів та грошового ринку. Зокрема, підприємницька діяльність таких фірм пов'язана зі швидким обігом коштів на рахунках унаслідок того, що протягом перенасиченого робочого дня вони переказують і отримують дуже великі суми. Потреби цих фірм у платежах дуже специфічні, їм важко синхронізувати надходження та відтік коштів на своїх операційних рахунках, тому для виконання платежів у тих випадках, коли очікувані надходження затримуються, виникає необхідність у денному кредитуванні, що можна вважати продовженням платіжних послуг. Корпоративні клієнти частіше потребують поточної інформації щодо стану своїх рахунків порівняно з фізичними особами, бо це допомагає їм краще керувати ліквідністю.

      Державні організації, серед яких особливе місце належить міністерству фінансів, використовують для своїх потреб численні платіжні послуги, що надаються як центральним банком держави, так і комерційними банками та спеціалізованими установами. Державний сектор так чи інакше взаємодіє з усіма галузями економіки, а тому має потребу в різноманітних, а іноді — дуже складних послугах щодо виконання платежів. Окремо варто відзначити потреби господарювання в державному секторі економіки, що мало відрізняються від потреб великого підприємства, потреби поточного державного управління, включаючи податкову систему, а також діяльність, пов'язану з управлінням державним боргом.

      Користувачі обирають платіжні інструменти, що найкраще відповідають їхнім потребам щодо термінів виконання платежів, вартості послуг, місцевих звичаїв, правових постанов. Наприклад, масові роздрібні платежі можуть виконуватися за допомогою готівки, чеків, пластикових карток або кредитових переказів, а фірми, більш вірогідно, для передачі своїх інструкцій до банків використовуватимуть магнітні носії або електронні засоби зв'язку.

      Банківські установи. Комерційні банки, як правило, не беруть участі в обміні готівкою, хоча вони можуть використовуватися для передачі готівки, яку надає центральний банк реальному сектору економіки. Однак, передача вимог за депозитами неминуче призводить до використання банків у платіжному процесі як посередників. Банки виступають у цій ролі при платіжних операціях завдяки тому, що в них розміщені розрахункові рахунки суб'єктів господарювання, які здійснюють такі операції.

      Окрім суто платіжних послуг (розміщення рахунків і переміщення грошових вкладів), банки також надають кредитні послуги. Пропонуючи своїм клієнтам додатковий механізм кредитування, банки надають їм можливість виконувати платіжні зобов'язання навіть коли у платника не виявиться на рахунку коштів у момент настання терміну платежу.

      Комерційні банки намагаються задовольнити потреби своїх клієнтів, пропонуючи їм послуги за тарифами, які забезпечують прибуток для банків.

      Однак суб'єкти господарювання надаватимуть перевагу платежам у вигляді вимог до комерційних банків лише в тому разі, коли виконання платежів буде легким, швидким і досить надійним, тобто ризик їх використання виявиться прийнятним. Для того, щоб банківські платіжні послуги могли конкурувати з розрахунками за готівку, клієнти банків повинні бачити переваги використання банківських депозитів як платіжних засобів порівняно з готівкою. Такі переваги залежать від двох факторів.

      По-перше, банки повинні пропонувати механізми переказу коштів, які є привабливими для їх клієнтів. Привабливість систем переказу коштів визначається, зокрема, їх надійністю, швидкістю обробки даних, малою величиною витрат та чіткістю обліку операцій.

      По-друге, банки повинні пропонувати механізми конвертації, які дозволяють їх клієнтам без перешкод відправляти й отримувати платежі, використовуючи різноманітні інструменти розрахунків, що легко конвертуються в інші інструменти або у валюту. Таким чином, банки пропонують своїм клієнтам різноманітні платіжні послуги, що дозволяють передавати кошти на депозитах іншим клієнтам у тих самих банках (внутрішньобанківські розрахунки) або в інших банках (міжбанківські розрахунки). Платіжний процес може вимагати використання коротко- чи довгострокових кредитів, що надає банкам центральний банк для покриття тимчасової різниці між надходженнями і витратами на рахунку клієнта.

      Функції комерційних банків у платіжній системі залежать від їх ролі у процесі виконання платежу.

      Банк платника отримує інструкції щодо здійснення платежу (дебетові або кредитові) від свого клієнта. Банк повинен перевірити повноваження клієнта та правильність проведення бухгалтерського запису, провести операцію за рахунками клієнта (дебет рахунку клієнта — за кредитовою операцією, кредит рахунку клієнта — за дебетовою). Переказ вимог і зобов'язань може виконуватися за допомогою фізичного транспортування платіжних вимог і доручень або через електронну телекомунікаційну систему. У будь-якому разі потрібно вжити певних заходів, щоб уникнути несанкціонованої зміни даних. Банк, який організовує таку систему розрахунків, повинен також встановити систему архівних записів усіх операцій, пов'язаних із підтвердженням факту перерахування коштів на рахунок.

      Банк отримувача повинен провести операцію за рахунками клієнта-отримувача (кредитувати рахунок при кредитовій операції і дебетувати — при дебетовій). Банк може брати на себе обов'язок інформувати клієнта про платіж телефоном, листом чи в регулярній виписці з рахунку. Банком отримувача може бути відділення банку, де клієнт-отримувач має свій рахунок, будь-яке відділення цього банку чи центральна установа банку.

      Існує також певна різниця щодо характеру діяльності банків у платіжній сфері залежно від спрямованості їх послуг. Якщо банк орієнтується здебільшого на роздрібний бізнес, тобто обслуговування індивідуальних клієнтів, то він виконуватиме для них велику кількість платіжних трансакцій на незначні суми, а в разі обслуговування корпоративних клієнтів обсяги та розміри сум платежів виявляться непомірно значнішими.

      Банки-емітенти обслуговують власників карток, відкривають їм спеціальні рахунки і виконують функції процесингу.

      Основні функції банку-емітента можуть бути окреслені таким чином:

• Аналіз кредитоспроможності та фінансового стану клієнта, відкриття карткового рахунку, визначення кредитного ліміту.
• Емісія (випуск) карток — кодування і запис персональних даних власника картки та іншої необхідної інформації (прізвище та ім'я клієнта, його постійна адреса, номер у системі соціального страхування, кредитний ліміт, номер карткового рахунку та термін поновлення картки тощо), ембосинг (створення рельєфного зображення на картці), відправлення картки клієнту, поновлення картки.
• Авторизація — відповідь (дозвіл) на запит продавця про можливості здійснення трансакції, якщо її сума перевищує разовий ліміт або якщо у підприємства торгівлі чи послуг є сумнів щодо особи клієнта та законності використання картки.

      Авторизація може виконуватися двома шляхами — через електронний термінал на підприємстві торгівлі або послуг (у режимі реального часу) або телефоном (голосова авторизація — в автономному режимі).

      Банк-емітент дає дозвіл, якщо загальний ліміт рахунку не перевищений і картки немає в стоп-листі (переліку номерів карток, стосовно чинності яких існують застереження). Трансакція отримує авторизаційний код, який фігурує потім у звітності.

      • Підготовка і відправлення власнику картки виписки зі зазначенням сум і термінів погашення заборгованості.

      Періодично (здебільшого раз на місяць) банк-емітент надсилає клієнту виписку з його карткового рахунку, де вказується комісійний збір, який клієнт повинен сплатити банку у зв'язку з проведенням операцій, обов'язкову мінімальну суму погашення боргу та новий залишок заборгованості. Ця процедура називається білінгом.

      • Робота з клієнтами — відповіді на запити, розгляд скарг.

      До цієї функції належать всі види контактів банку з клієнтом, окрім аналізу кредитоспроможності та стягнення простроченої заборгованості (чим займаються інші підрозділи). Передусім, йдеться про відповіді на запити та розгляд скарг.

      Банки-еквайри надають комплекс послуг підприємствам торгівлі й сервісним фірмам, які приймають картки для оплати за товари та послуги.

      Обов'язки банку-еквайра визначаються його роллю щодо обслуговування торговельних точок карткових систем:

• Процесинг карткових трансакцій, поданих до банку підприємством торгівлі або послуг, — обробка даних про трансакцію для введення в систему інформаційного обміну між учасниками платіжної системи.
• Обмін інформацією про договір і сплата комісійних на користь банку-емітента за обмін даними про трансакцію з використанням карток між емітентом та еквайром.

• Розгляд заявок підприємств торгівлі або послуг на приєднання до системи розрахунків, аналіз кредитоспроможності нових підприємств торгівлі або послуг, перевірка підприємств торгівлі або послуг, які підозрюються в шахрайстві або зловживаннях.
• Маркетинг, допомога підприємствам торгівлі або послуг у купівлі обладнання для роботи з пластиковими картками.

      Банк може виконувати одночасно функції емітента й ек-вайра. Але в результаті конкуренції ставка дисконту, що сплачується торговельником, постійно знижується, й операції еквайрингу можуть давати дохід тільки великим банкам і спеціалізованим установам, які отримують економію на масштабах операцій. Тому еквайринг сконцентрований у небагатьох установах.

      Кліринг і розрахунки повинні бути організовані у співпраці з національною системою, з акцентом на баланс між співпрацею та суперництвом. Банки конкурують за клієнта, засновуючись на тому, як вони розрізняють ініціатора та отримувача платежу.

      Центральний банк. Організація платіжної системи є невід'ємною частиною триєдиної функції центрального банку. Дві інші частини — це проведення грошово-кредитної політики і здійснення нагляду за банківськими та фінансовими ринками щодо забезпечення надійності та стабільності їх діяльності, надійна й ефективна платіжна система абсолютно необхідна для підтримання нормальної роботи банківського та фінансового ринків і проведення грошово-кредитної політики. Центральні банки є невід'ємним складовим елементом процесу платежу з двох причин.

      По-перше, центральні банки ведуть депозитні рахунки широкого кола кредитних установ країни (наприклад, банків). Оскільки центральний банк, за визначенням, не може стати неспроможним повернути депозити, банки можуть надати перевагу у проведенні розрахунків за своїми міжбанківськими платіжними зобов'язаннями шляхом переказу таких вимог за депозитами.

      По-друге, центральний банк є органом грошово-кредитного регулювання та кредитором останньої інстанції і несе відповідальність за гарантування стабільності (безпеки, надійності та ефективності) фінансової системи загалом, а платіжна система є її ключовим елементом. Досвід показує, що в довгостроковому плані центральний банк відіграє важливу роль щодо забезпечення стійкості розвитку платіжної системи в правильному напрямі.

      Центральні банки відіграють головну роль у міжбанківських розрахунках, виступаючи у ролі посередників у платежах між комерційними банками, що використовують кредитні ресурси для перерахування коштів з одного рахунку на другий.

      Центральний банк у діяльності платіжної системи відіграє кілька ролей, які можна підсумувати у вигляді п'яти основних функцій:

1. користувача платіжної системи, що виконує власні платіжні трансакції, які включають операції на грошовому ринку для втілення своєї монетарної політики, операції з державними цінними паперами, короткострокове та довгострокове кредитування, офіційні трансакції на валютному ринку, виконання власних платежів (виплати заробітної плати, оплата виставлених рахунків) тощо;
2. учасника платіжної системи, який виконує платежі за дорученням своїх клієнтів (наприклад, урядових установ або інших центральних банків);
3. надавача платіжних послуг, що можуть включати проведення розрахунків через кореспондентські рахунки комерційних банків, а також (самостійно чи разом із комерційними банками чи іншими комерційними організаціями) надання мережі комунікацій, обладнання, програмного забезпечення та експлуатаційного обслуговування для платіжних систем;
4. "охоронця суспільних інтересів", який виконує нормативні, наглядові, управлінські, арбітражні обов'язки у платіжних системах, планує їх подальший розвиток, сприяє дотриманню норм чесної конкуренції, бере участь у розробці та затвердженні технічних стандартів;
5. гаранта остаточного розрахунку, при цьому кошти центрального банку можуть використовуватися для виконання платіжних зобов'язань комерційних банків (хоча цю функцію потрібно застосовувати дуже обережно, аби уникнути зловживань).