Вибори як одна з форм безпосередньої демократії в Україні

- голосування і підбиття  підсумків референдуму;

- опублікування і введення в дію законів та інших прийнятих референдумом рішень.

На основі перерахованих  вище ознак та даного визначення до форм безпосереднього народовладдя України потрібно відносити такі конституційні форми, як вибори, референдуми, референдні ініціативи, мирні збори, мітинги, походи, демонстрації, петиції, законодавчі форми, зокрема, загальні збори населення за місцем проживання, місцеві ініціативи, дорадчі опитування громадян України, виявлення громадської думки, нородні обговорення, тощо.

Потрібно виділити ще і  легітимні форми, тобто ті, які  не передбачені законом, але і  не заборонені ним. Даний перелік  форм безпосереднього народовладдя в Україні не є вичерпним, адже з розвитком суспільства можуть з’явитися нові форми безпосереднього  народовладдя.

Таким чином можна зробити  висновок, що безпосереднє народовладдя - це самостійна реалізація народом власної волі щодо власних інтересів або щодо інших народів і держав за їх згодою за сприяння політичних партій, їхніх блоків, інших складових механізму безпосередньої демократії або без них. Існують такі два основні види форм безпосередньої демократії в Україні, як вибори та референдум.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Класифікація виборів. Принципи виборчого права 

  

Вибори — один з найдавніших  інститутів конституційного права. У широкому розумінні — це техніка голосування, яка використовується в галузі публічного і приватного права для визначення, хто буде обраний до складу відповідних державних органів або буде заміщати певну посаду. У вузькому розумінні — це голосування громадян, які проживають на певних територіях за кандидатур, що висунуті до складу представницького органу або на заміщення певної посади. Що стосується конституційного права, то вибори є інститутом цієї галузі права, зміст якого складається з сукупності відповідних норм Конституції України та законів про вибори народних депутатів, депутатів місцевих рад і сільських, селищних та місцевих голів, а також Президента України.

Отже, конституційно-правовий інститут виборів — це сукупність норм цієї галузі, які регулюють  процес обрання кандидатів у представницькі органи і на виборні посади. Вибори за конституційним правом можна класифікувати залежно:

-   від територіальних меж їх проведення на: загальнонаціональні та регіональні;

- від виду органу або посадової особи на: парламентські, президентські, муніципальні, вибори судців;

- за часом проведення: чергові(проводяться в період завершення терміну повноважень виборного органу чи посади); позачергові(проводяться в разі дострокового припинення повноважень виборного органу чи посади); повторні(проводяться у випадку визнання виборів недійсними чи такими, що не відбулися); довибори(проводяться для заміщення посад, що з певних причин стали вакантними, для поповнення складу виборного органу за мажоритарної виборчої системи);

- за правовими наслідками: дійсні та недійсні;

- від способу волевиявлення виборців на: прямі вибори, тобто безпосереднє вираження виборцем власного ставлення до висунутих кандидатур; непрямі вибори, за яких між виборцями і кандидатами існує проміжна ланка, що опосередковує волю виборців.

У свою чергу непрямі вибори поділяються на два види:

- побічні (непрямі) вибори, за яких виборці шляхом голосування формують колегію виборців, яка збирається один раз, щоб визначити особу або осіб, які будуть заступати виборні посади;

- багатоступеневі вибори, при проведенні яких виразником волі виборців виступає постійно діючий представницький орган або одна з його палат, до компетенції яких входить обрання іншого органу або посадової особи.

До предмета правового  регулювання конституційно-правового  інституту виборів Конституція  України і відповідні закони відносять  такі основні принципи виборного  права: вимоги, які пред'являються  до виборців і кандидатів на виборні  посади; порядок формування і діяльності органів, які безпосередньо організовують  і проводять вибори; статус суб'єктів  виборчого процесу — громадян та політичних партій, блоків партій; процедура  виборчої компанії і голосування; порядок  визначення результатів виборів; способи  оскарження порушень у ході виборчої кампанії і голосування та опротестування виборів; види юридичної відповідальності за порушення виборчого закону.

Багато з перелічених  принципів закріплюються і регулюються  на конституційному рівні, у розділах, присвячених правам і свободам громадян   [1, ст. 38 ]в окремих статтях розділу III Основного Закону "Вибори. Референдум" [1, ст.69, ст. 70 та 71], у відповідних статтях, присвячених виборам до вищих представницьких органів держави [1, ст. 76], виборам Президента України [1, ст. 103], органів місцевого самоврядування [1, ст. 143].

Участь у виборах —  це політичне право [1, ст. 38], але у колишньому СРСР та УРСР це був обов'язок.

У суспільстві вибори виконують  низку функцій:

- вибори є важливим інструментом реалізації народного суверенітету;

- з допомогою виборів народ залучається до процесу управління державою;

- вибори є способом формування і вираження громадської думки;

- вибори є основним способом легітимації влади в демократичних державах;

- демократичні вибори сприяють послабленню соціальної напруги, досягненню суспільного консенсусу;

- вибори дають змогу громадянам здійснювати періодичний контроль за діяльністю влади;

- вибори є своєрідним фільтром, який відсіює непопулярних, некомпетентних політиків, сприяючи підвищенню рівня ефективності державного управління;

- вибори сприяють представленню інтересів різних суспільних груп;

- через вибори відбувається процес рекрутування політичної еліти.

 На думку О. Бакумова, народ – єдиний реальний носій  влади, лише він наділений правом  на конституційному рівні визначати  форми безпосередньої демократії, принципи функціонування державної  влади; забезпечувати здійснення  ефективного контролю за владою, і, звісно, змінювати державну  владу, яка втратила довіру.

В основі організації та проведення виборів, референдумів та інших  форм безпосередньої демократії лежать певні принципи, основоположні ідеї, дотримання яких дозволяє говорити про  демократичність процедур та результатів проведення тієї чи іншої форм безпосереднього народовладдя. Як зауважує О. Кушніренко, недотримання цих принципів призводить до деформації найважливішого політико-правового виборчого процесу, спотворення волі народу, тоталітарних форм правління[16]. 

Отже, принципи виборчого  права України - це основні засади, керівні положення, які визначають сутність і зміст реалізації і  гарантування виборчих прав громадян України та забезпечують передбачений Конституцією та законами України порядок  організації і проведення всіх видів  виборів у державі.

С. Князев вибудовує систему сучасного виборчого права, ґрунтуючись на їх "цільовому призначенні в механізмі правового регулювання електоральних відносин". За цим критерієм принципи систематизовані на: організаційні та проведення виборів і принципи участі громадян у виборах[17].

М. Матейкович робить певні  уточнення в плані розширювального  підходу з включенням проблеми реалізації виборчих прав у міжвиборний період, пропонує розділити принципи на 2 групи:

- основні засади забезпечення  і реалізації та захисту виборчих  прав громадян

- основні засади участі  громадян у здійсненні виборчих дій [19].

В. Пашин пропонує інтегральну  модель класифікації принципів виборчого  права, яка б, ґрунтувалася на доцільності  виокремлення "базового ядра"(принципи вільних виборів, загальності, рівності, таємного голосування), розглядала б їх у 3 аспектах:

- забезпечення виборчого  процесу 

- забезпечення участі  громадян у виборах та суб’єктивного  права вибору

- дотримання демократичної  вимоги забезпечення народовладдя[20].

У цілому ж, погоджуючись із думками вчених, все ж варто відокремлювати принципи участі громадян у виборах та референдумах та організації і проведенні виборів та референдуму. Зупинимось на аналізі 1 групи. До неї належать принципи вільних виборів, загальності, рівності, таємного голосування.

Складовими принципу вільних виборів є свобода формування позиції та вільне волевиявлення громадян під час виборів [1, ст. 71] , [2, п.3].

Реалізація принципу вільних виборів потребує створення відповідних умов для вільного формування виборцем своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні. Під такими умовами О. Марцеляк розуміє будь-які не заборонені законом форми і способи залучення громадян до виборчого процесу з метою їх участі у розумінні реалізації активного і пасивного виборчого права[18].

Розкрити принцип вільних  виборів можна таким чином:

- вибори депутатів є  вільними, для чого громадянам  України забезпечуються умови  для вільного формування своєї  волі та її вільного виявлення  при голосуванні;

- застосування насильства,погроз, обману, підкупу чи інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця, забороняються

- для забезпечення умов  для вільного волевиявлення військовослужбовцям  строкової служби в день виборів  надається відпустка для участі  в голосуванні не менш як на 4 години[5, ст. 6].

Загальне виборче  право. Цей принцип означає, що виборчі права визначаються за всіма дорослими і психічно здоровими громадянами[10].

У сучасних умовах термін "загальне" показує, що відсутні будь-які законодавчо встановлені перепони економічного, політичного та культурного характеру, а також за ознакою раси, шкіри, статі, соціального або національного походження, майнового стану, і кожен громадянин може скористатися своїм виборчим правом[6].

Принцип рівності. Як пише у своїй праці Л. Дюгі, принцип рівності забороняє законодавцю встановлювати обмеження щодо доступу всіх почестей, місць та посад [11]. Насамперед принцип рівності передбачає, що кожен виборець має право лише 1 голосу. Окрім цього слід говорити про матеріальну рівність, яка також полягає в однаковому значенні голосу кожного виборця для формування представницьких органів влади та наявності в них рівних можливостей щодо здійснення свого волевиявлення під час голосування [12].

Принцип прямого  виборчого права означає, що члени представницького органу або глава держави обираються безпосередньо виборцями. На сьогодні виборні органи можуть формуватись як через прямі, так і непрямі вибори. Останній спосіб також має демократичний характер. Він використовується, зокрема, для обрання президента США. Виборці голосують не за конкретного кандидата, а обирають колегію виборців. У свою чергу вони й обирають главу держави.

Основний зміст принципу таємного голосування полягає в тому, що волевиявлення виборця здійснюється в умовах, які гарантують відсутність зовнішнього спостереження та впливу. Для цього на виборчих дільницях розміщують кабіни для таємного голосування. У них дозволяється бути присутнім лише виборцю особисто для заповнення бюлетеня для голосування. Як виняток допускається ситуація, коли виборець, внаслідок фізичних вад, не може самостійно заповнити виборчий бюлетень, з відома голови або іншого члена виборчої комісії користується допомогою іншого виборця(крім члена виборчої комісії, кандидата в депутати, уповноваженої особи партії)

Таким чином, принципи виборчого  права виконують функцію своєрідних політико-правових орієнтирів, відповідно до яких повинні розвиватися виборчі правовідносини в державі.

Звідси дамо висновок: вибори можна класифікувати за: територіальними межами їх проведення, видом органу або посадової особи, часом проведення та іншими менш значними критеріями. В будь-якій демократичній країні вибори повинні базуватися на таких принципах: вільних виборів, загального виборчого права, принципу рівності, принципу прямого виборчого права, принципу таємного голосування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Види виборчих систем, їх переваги і недоліки.

 

У законодавстві кожної демократичної  країни закріплено виборчу систему. ВИБОРЧА СИСТЕМА – це сукупність правил, принципів та процедур, прийнятих для встановлення результатів народного голосування та розподілу місць між кандидатами на виборні посади.

Світова практика функціонування демократичних держав знає три головні  типи виборчих систем – мажоритарну, пропорційну та змішану. МАЖОРИТАРНА ВИБОРЧА СИСТЕМА отримала назву від французького “majorite” – “більшість”. На виборах за мажоритарною системою перемагає кандидат, який одержав більше голосів, ніж усі інші його суперники. За цією системою відбуваються вибори у 76 країнах світу. Серед розвинених країн мажоритарна виборча система є традиційною для Великої Британії, Франції, Канади та США. Як правило, мажоритарна виборча система застосовується у країнах, де існує суперництво двох сильних політичних партій.