Вибори як одна з форм безпосередньої демократії в Україні

Барський гуманітарно-педагогічний коледж

імені Михайла Грушевського

 

Гуманітарне відділення

 

 

Циклова комісія викладачів правових дисциплін

 

 

Трофимчука Олександра Вікторовича

                                                                        Спеціальність 5.03040101

                                                                         "Правознавство"

                                                                         ІІ курс, 21-Ю група

 

 

 

 

 

 

 

Вибори як одна з форм безпосередньої демократії в  Україні

 

 

 

 

 

 

Курсова робота з конституційного  права України

 

 

Керівник: Шандрук С.М.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                    Бар 2013

                                  Зміст

 

ВСТУП……………………………………………………………………

1.Поняття і види форм  безпосереднього народовладдя в  Україні……

2.Класифікація виборів.  Принципи виборчого права…………………

3.Види виборчих систем, їх переваги і недоліки………………………

4.Виборчий процес та  його стадії……………………………………….

ВИСНОВКИ………………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………...

 

 

                                                       ВСТУП

Чинна Конституція України  визначає, що носієм суверенітету і  єдиним джерелом влади в Україні  є народ. Здійснення влади народом  відбувається, за Конституцією, як безпосередньо, так і через органи державної  влади та органи місцевого самоврядування. Тобто Конституція України проголошує всебічне і повне народовладдя [1, ст.5]. З правової точки зору, народовладдя означає приналежність усієї  суспільної влади, в тому числі й  державної, народові - вільне здійснення народом цієї влади відповідно до його суверенної волі в інтересах  як всього суспільства загалом, так  і кожної людини зокрема. Визнання народу верховним носієм державної влади  є вираженням народного суверенітету. Це означає, що народ, не поділяючи ні з ким своєї влади, здійснює її самостійно і незалежно, виключно у  своїх інтересах. Право народу на встановлення і здійснення влади  є його природним правом, а відтак народний суверенітет - невідчужуваний і недоторканний. Іншими словами, як проголошено у статті 5 Конституції  України, ніхто не може узурпувати державну владу. Право визначати і змінювати  конституційний лад в Україні  належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами. Вищими формами  безпосереднього здійснення народом  влади визначено вибори і референдуми, на основі яких забезпечується формування, узгодження й координування інтересів  у суспільстві, проявляється воля народу. При чому, вияв такої волі відбувається як через формування представницьких  органів держави та органів самоврядування і прийняття ними відповідних  рішень, насамперед у формі законів, так і через прийняття рішень безпосередньо громадянами.

Актуальність  теми. Становлення громадянського суспільства в Україні та розбудова правової держави передбачають перетворення Українського народу з об’єкта державного управління на головного суб’єкта влади, що обумовлює необхідність розвитку і вдосконалення всіх форм народовладдя і, насамперед, тих форм, які передбачені новою Конституцією України. При цьому пріоритетними видаються ті інститути демократії, що дозволяють Українському народу безпосередньо вирішувати найважливіші проблеми суспільного та державного життя. Однією з таких форм безпосередньої реалізації народного суверенітету є вибори. Конституція України визнала і закріпила установчу владу українського народу, який здійснює її не тільки через органи державної влади та місцевого самоврядування, а й безпосередньо (ст.5), що свідчить про визнання великої ролі прямого народовладдя. Через його інститути народ як самоврядний феномен самостійно може вирішувати найважливіші проблеми суспільного і державного життя.

Одночасно пряме  волевиявлення громадян є найбільш демократичним засобом прийняття  рішень (актів), що мають певне юридичне значення. Особисті й соціальні інтереси громадян тут органічно поєднуються. Звідси випливає особливе значення, авторитет  актів прямого народовладдя, а  також їх місце у правовій системі.

Об’єктом  курсової роботи є форми безпосередньої демократії. Основним ж предметом дослідження в цій роботі є власне вибори, як найбільш розвинуті і розповсюджені форми безпосередньої демократії в Україні, і розглядати їх видається більш доцільним шляхом висвітлення розвитку виборчого законодавства України в історико-теоретичному аспекті і у зв’язку з такими державно-правовими інститутами та явищами як парламентаризм, місцеве самоврядування та інститут глави держави.

         Мета курсової роботи полягає у вивчені форм безпосередньої (прямої) демократії та їх законодавчої регламентації в Україні. Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв’язання таких задач: 
розглянути поняття і суть безпосереднього народовладдя та його основні форми;  визначити функції та принципи безпосередньої демократії; 
визначити роль інституту виборів в сучасному політичному процесі. Інформаційною базою дослідження стали нормативно-правові акти та наукова література.

В курсовій роботі висвітлено наступні питання: "Поняття і види форм безпосереднього народовладдя в Україні",  "Класифікація виборів. Принципи виборчого права",   "Види виборчих систем, їх переваги і недоліки",  "Виборчий процес та його стадії".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття  і види форм безпосереднього  народовладдя в Україні

       

Чинна Конституція України  визнала вперше не лише належність влади народові, тобто володіння  політичною владою як його природне право  мати владу, але і його право її здійснювати. До того ж Конституцією визнано право народу здійснювати  владу безпосередньо, а також  через органи державної влади  та органи місцевого самоврядування.

У Конституції визнається як одне з пріоритетних прав - право  народу захищати, охороняти, гарантувати  свою владу і конституційний [1, ст.17] ,

[1, ст.5]. Відповідно до Конституції України належність влади народу, її здійснення та захист, охорона влади народом - основні елементи демократії, народовладдя, але вони, звичайно, повністю не вичерпують її змісту і форм.

Народ має також право користуватися владою, наприклад, у вигляді вияву референдної ініціативи, застосовувати владу, зокрема, у вигляді обов'язкових референдумів (щодо питань про внесення змін до Конституції України та зміну території України), надавати владу органам державної влади та органам місцевого самоврядування тощо [1, ст.72].

Демократія (народовладдя) поділяється на безпосередню й представницьку. Проте, на відміну від попередніх радянських конституцій, чинна Конституція пріоритетною формою (видом) демократії визнає безпосередню. Це є цілком логічним, закономірним, реальним. Адже безпосередня демократія - природне право народу, вона з'явилася раніше від представницької.

За своєю суттю безпосереднє народовладдя є насамперед прямим волевиявленням народу (народним волевиявленням) шляхом таємного голосування або волевиявленням, вираженням волі через політичні партії, засоби масової інформації та Інші складові механізму безпосередньої демократії, які сприяють формуванню і виявленню політичної волі громадян. [1, ст. 5, ст. 36,69 ].

Тобто безпосереднє народовладдя - це самостійна реалізація народом  власної волі щодо власних інтересів  або щодо інших народів і держав за їх згодою за сприяння політичних партій, їхніх блоків, інших складових  механізму безпосередньої демократії або без них.

За змістом безпосереднє народовладдя є насамперед формуванням органів державної влади й органів місцевого самоврядування [1, ст. 71]; передбачає прийняття законів та інших рішень загальнонаціонального або місцевого значення [1, ст. 72, ст. 73, 74]. гарантування (охороною) конституційного ладу [1, ст. 5], захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки [1, ст. 17] тощо. Змістом безпосереднього народовладдя є насамперед питання внутрішньої і зовнішньої політики, економічні, соціальні, культурні, екологічні та інші питання.

Щоб безпосереднє народовладдя відповідало інтересам народу, було справжнім волевиявленням, воно має  здійснюватися в певних правових формах, які попередньо визначаються й закріплюються Конституцією України  та окремими законами України.

Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум (конституційне право зараховує їх до основних форм реалізації безпосереднього народовладдя) та інші форми безпосередньої демократії[1, ст. 69]. До інших форм прямого народовладдя належать народні обговорення, плебісцити, відкликання депутатів, загальні збори населення.

Пряме народовладдя, пряма  демократія — це система форм безпосереднього  вільного волевиявлення народу як носія  суверенітету і єдиного джерела  влади в Україні шляхом прямої його участі у встановленні представницьких  органів державної влади, органів  місцевого самоврядування і безпосередньому  прийнятті владних рішень, передбачених Конституцією України та законами України.

Форми безпосередньої демократії класифікують так:

- за механізмом діяльності — прямо пов'язані, опосередковано пов'язані і не пов'язані з представницькою демократією (відносно самостійні);

- за правовими засадами — які діють на підставі норм права і традицій, звичаїв;

- за територіальною ознакою — національні (загальнодержавні) і місцеві;

- за суб'єктами — всенародні, групові й індивідуальні.

Народне представництво становить  систему влади народу, яка здійснюється через виборних представників. Сукупність повноважень, делегованих народом  або його частиною своїм виборним представникам, що об'єднані у спеціальну колегіальну установу (парламент, раду), на чітко визначений строк, а також  сукупність власне представницьких  органів влади становить представницьку владу.

Поняття "представницька влада" характеризує не так функціональне  призначення, як природу влади, спосіб її здійснення. Цю владу не можна  ототожнювати із законодавчою, оскільки не будь-яка представницька влада  включає законодавчі повноваження. Вона наділена нормотворчими, контрольними, розпорядчими та іншими повноваженнями. У конституційному праві розрізняють  представництво станове, національне, корпоративне, конфесійне, регіональне  та етнічне.

Вибори як форма народного  волевиявлення є одним зі способів формування народом органів державної  влади й місцевого самоврядування та інших інститутів. Це стосується насамперед формування представницьких  органів законодавчої влади —  парламентів, виборів президента, представницьких  органів місцевого самоврядування тощо.

   Референдум (від лат. referendum — те, що має бути повідомлено)  — всенародне опитування з  найважливіших питань державного  життя, у якому беруть участь  усі громадяни, що мають виборчі  права. На відміну від виборів  під час референдуму об'єктом  є не кандидат або список  кандидатів на певну посаду, а  певне питання, з якого проводиться  референдум, — закон, законопроект, конституція, поправка до конституції,  проблема, що стосується статусу  відповідної країни, внутрішньополітична  проблема. Своєрідною формою референдуму є плебісцит, тобто опитування населення про політичну долю території, на якій воно проживає.

Конституційне право сучасних держав передбачає різні форми референдумів і процедури їх застосування. Референдуми  поділяють на загальнонаціональні, що проводяться на всій території  держави, і місцеві, які проводяться  в окремих адміністративно-територіальних одиницях; на конституційні та законодавчі (предметом перших є або проект нової конституції, або конституційна  реформа та поправка до конституції, предметом других — проект закону або чинний закон). За правовою значущістю розрізняють референдуми консультативні (їх ще називають народними опитуваннями), які проводяться лише з метою  виявлення думки виборців з певного  питання, остаточне рішення з  якого приймається відповідними органами держави, і "вирішальні", коли той чи інший акт виноситься на голосування виборців з метою  остаточного вирішення його долі. "Вирішальний" референдум може бути або затверджувальним, якщо виборцям пропонується більшістю голосів  затвердити акт, який ще не набрав чинності, або заперечливим, якщо пропонується відмінити акт, який набрав чинності. Розрізняють також обов'язкові та факультативні референдуми. До перших належать референдуми, необхідність яких передбачається конституцією чи іншим  конституційно-правовим актом. У другому  випадку проведення референдуму  з того чи іншого питання залежить від волі відповідного державного органу чи виборців.

Відповідно до Конституції  України та Закону України "Про  всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 р. (зі змінами, внесеними  до нього Законом України від 18 червня 1992 р.) в Україні проводяться  всеукраїнські референдуми, референдуми  Автономної Республіки Крим та місцеві  референдуми (у межах адміністративно-територіальних одиниць).

Референдний (референдарний) процес охоплює кілька стадій:

- призначення референдуму;

- підготовка і проведення  референдуму;