Наукові засади і поняття державного управління

Досвід історії (колишнього соціалістичного табору) поставив зовсім нове завдання — повернути суспільство  до якісних параметрів підприємницької  суспільно-економічної формації. Подібні  завдання соціальні системи управління ніколи не розв'язували, до того ж вони суперечать загальній об'єктивній тенденції  розвитку людства, що і призвело до глибокої кризи постсоціалістичного  суспільства.

В даному разі метою управління є не підвищення організованості  системи, її розвитку, а руйнування структури. З цим завданням нові суб'єкти управління успішно впоралися. Можна припустити, що це проміжний  етап процесу управління з метою реорганізації систем, але поки що не видно доцільності і корисності ефекту управлінського впливу.

 

Упорядкування суспільних відносин, збереження їхньої сталості та доцільності  у розвитку для конкретно-історичного  суспільства забезпечується організуючою роллю управління, але для практичного  переведення управлінського впливу у напрямку, що визначається соціальними  завданнями, для забезпечення належної соціальної поведінки індивідів  необхідний авторитет, влада. І в  соціальній організації управління виступає як організуючий процес реалізації влади, як її динаміка. Немає суспільства  без управління, як і немає управління в суспільстві без пануючої волі, влади, авторитету.

Таким чином, влада виступає як функціональна властивість, іманентна  якість соціальної організації, і реалізується вона через соціальне управління. Це означає, що управління у царині суспільних відносин має здійснюватися  на основі підпорядкованості, єдності  волі учасників спільної діяльності. Сукупна воля підпорядковує собі індивідуальні волі, владарюючий  нав'язує свою волю підвладному, керує  діями та вчинками індивідів, тобто  здійснює управління людьми.

Практичне здійснення управлінських  процесів залежить від наявних суспільних умов, а останні в кінцевому  рахунку обумовлені матеріальними  умовами життя суспільства. Та оскільки управлінська діяльність — це суб'єктивна  діяльність людей, відтак вона залежить і від суспільного досвіду, рівня  культури та свідомості людей, зрілості суспільства, його технічних можливостей, оптимальності і масштабності соціальних завдань та ін.

Визначені соціальні особливості  управління являють собою найсуттєвіше в його змісті, отже, властиві також  і державному управлінню.

Якщо в цілому управління в суспільстві являє собою  загально соціальну функцію, що реалізується через владно-організуючу діяльність з метою забезпечення узгодженості спільної праці та побуту людей для  досягнення суспільне значущих завдань, то державне управління відноситься  до функцій держави, яка вносить  в цю діяльність притаманні їй ознаки державного устрою та форми державного правління, поділу державної влади, правотворчості, правозастосування  і правоохорони, верховенство закону та державного примусу щодо його забезпечення тощо.

Все це робить зміст державного управління значною мірою юридичне спеціалізованим, обумовлюючи першочергове значення таких пізнавальних об'єктів, як суспільні відносини, що складаються  у сфері державного управління, та право як вирішальний засіб їх унормування й впорядкування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кадастрові системи  як ефективний механізм державного управління.

 

 Стаття присвячена  проблемам запровадження кадастрових  систем, як механізму державного  управління. Досліджено та проаналізовано  галузеві кадастри. За інформаціним  наповненням визначено структурні  елементи кадастрової системи.  Проаналізовано взаємозв’язок ефективного  державного управління з інформаційною  інфраструктурою. 

 

 Ключові слова: кадастр,  кадастрова система, пиродні ресурси,  управління 

 Постановка проблеми  в загальному вигляді та її  зв’ язок із важливими науковими  та практичними завданнями. Проблема  утворення сучасного державного  земельного кадастру, як ефективного  механізму державного управління, за останнє десятиліття набула  широкого висвітлення як у  засобах масової інформації так  і в дослідженнях науковців  та державотворців. В умовах глобалізації  суспільства, визнання європейських  орієнтирів Україною, стало зрозумілим, що задля налагодженого, оперативного  та ефективного здійснення управління  державою, зокрема основним національним  її багатством, яким є земля,  не є достатнім зосередження  всієї уваги лише на створенні  державного земельного кадастру. Постає проблема осмислення та  розроблення цілісної національної  концепції державної кадастрової  системи. Тому виникає необхідність  на науковій основі чітко означити  поняття «кадастрова система»  «національна кадастрова система»  «організаційна структура кадастрової  системи», «елементи кадастрової  системи». Адже запровадження ефективного  державного механізму раціонального  природокористування неможливе  без чіткої, сучасної системи  обліку природних ресурсів, інформаційним  носієм та регулятором якої  має стати кадастрова система,  функціонування якої, в свою чергу,  є безсистемним та позбавленим корисності без продуманої, ефективної системи управління та ігнорування кращих світових практик.

 Аналіз останніх публікацій  в яких започатковано розв’язання  даної проблеми. Вагомий внесок  у розробку теоретичних та  практичних основ щодо кадастрової  діяльності, раціонального використання  природних ресурсів, охорони земель  здійснили вітчизняні науковці  В.В. Горлачук, Р.Й. Гулько, А.С.  Даниленко, А.П. Лізунова, О.Я. Микула, І.Р. Михасюк, Я.О. Пономарьова,  П.Т. Саблук, М.Г. Ступень, А.М.  Третяк, Н.Р.Шпік та ін. Проте, відчувається  брак наукових розвідок щодо  функціонування багатоцільових  кадастрових систем та управління  ними у світовій практиці.

 Формулювання цілей  статті. Метою статті є: напрацювання  положень щодо змістовного навантаження  поняття «кадастрова система»  та означення ролі кадастрової  системи у здійсненні державного  управління.

 Виклад основного матеріалу  дослідження. Світова практика  утворення систем обліку сягає  давніх давен. До нас дійшли  згадки про утворення у Стародавньому  Єгипті (4 тис. років тому) спеціальних  фараонових служб, до яких входили  службовці-таксатори, що двічі  на рік займалися обліком удобрених  розливами Нілу земель. В Туреччині  у 2200 році до нашої ери була  створена перша кадастрова карта,  а у Китаї вже у ІІІ тисячолітті  до нашої ери була всановлена  класифікація грунтів. Римський  імператор Август (27 р. до н.е. - 14 р. н.е.) славетний запровадженням  першого кадастру, який становив  опис земель, класифікованих за  їх якістю.

 В сучасному світі  на зміну моноцільовим кадастрам  приходять поліфункціональні багатоцільові  кадастри, які являють собою за  суттю цілісні інформаційні системи.  Серед сучасних світових стандартів  побудови кадастрово-реєстраційних  систем особливого визнання набули  Кадастр 2014, ISO 19100, EULIS, Open GIS, INSPIRED [1, 2].

 У Земельному Кодексі  України (ст. 193) визнається, що державний  земельний кадастр - це єдина  державна система земельно-кадастрових  робіт, яка встановлює процедуру  визнання факту виникнення або  припинення права власності і  права користування земельними  ділянками та містить сукупність  відомостей і документів про  місце розташування та правовий  режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну  та якісну характеристику, розподіл  серед власників землі та землекористувачів  [3]. І саме державний земельний  кадастр є основою для ведення  кадастрів інших природних ресурсів.

 Земельно-кадастрова  діяльність полягає у цілеспрямованій  діяльності вповноважених інституцій, підприємств з ведення земельного  кадастру та організації здійснення  земельно-кадастрових робіт ( рис. 1).

 Мова йде про державний  земельний кадастр, але відслідковуючи  останні світові досягнення у  досліджуваній проблематиці, можемо  стверджувати, що сьогодення вимагає  більш потужного інформаційного  базису, інфраструктури даних про  природні ресурси. Це в свою  чергу призведе до утворення  цілісної інфраструктури, пов’язаної  з забезпеченням ведення кадастрів,  як єдиної системи, з відповідним  розподілом інформації, юридичним  забезпеченням тощо.

1. Державний лісовий кадастр  – система обліку, що включає  відомості про розподіл лісового  фонду між власниками лісів  і постійними лісокористувачами,  поділ усіх лісів за категоріями  залежно від виконуваних ними  основних функцій, грошову оцінку  та інші дані, що характеризують  кількісний і якісний стан  лісів. Ведеться на основі державного  земельного кадастру [4].

2. Державний водний кадастр  – складається з метою систематизації 

 даних державного обліку  вод та визначення наявних  для використання 

 водних ресурсів [5].

3. Державний кадастр родовищ  і проявів корисних копалин  – система відомостей про кожне  родовище, включене до Державного  фонду родовищ корисних копалин,  щодо кількості та якості запасів  корисних копалин і наявних  у них компонентів, гірничо-технічних,  гідрогеологічних та інших умов  розробки родовища та його  геолого-економічну оцінку, а також  відомості про кожний прояв  корисних копалин [6].

4. Державний кадастр природних  територій курортів України –це  система відомостей про правовий  статус, належність, режим, географічне  положення, площу, запаси природних  лікувальних ресурсів, якісні характеристики  цих територій, їх лікувальну, профілактичну, реабілітаційну, природо-охоронну, наукову, рекреаційну та іншу  цінність [7].

5. Державний кадастр природних  лікувальних ресурсів України  – є системою відомостей про  кількість, якість та інші важливі  з точки зору лікування та  профілактики захворювань людини  характеристики всіх природних  лікувальних ресурсів, що виявлені  та підраховані на території  України, а також можливі обсяги, способи та режими їх використання [8].

6. Кадастр територій та  об'єктів природно-заповідного фонду  - система обліку та оцінки  кількісного та якісного стану  територій та окремих об'єктів  природно-заповідного фонду та  їх територіальних сукупностей,  призначена для забезпечення  органів виконавчої влади, органів  місцевого самоврядування, фізичних  і юридичних осіб достовірними  даними про правовий статус, належність, режим, географічне положення,  кількісні та якісні характеристики  цих територій та об'єктів,  їх природоохоронну, наукову,  виховну, рекреаційну та іншу  цінність з метою охорони, збереження  та ефективного управління функціонуванням  і розвитком природно-заповідного  фонду [9].

7. Державний кадастр рослинного  світу — це система відомостей  і документів про розподіл  об'єктів рослинного світу між  власниками і користувачами (в  тому числі орендарями) земельних  ділянок, кількісні та якісні  характеристики народногосподарської  і наукової цінності рослинних  ресурсів, поділ природних рослинних  угруповань на категорії, економічну  оцінку технічних, кормових, лікарських, харчових та інших властивостей  природних рослинних ресурсів, інші  дані про рослинні природні  ресурси, необхідні для забезпечення  їх невиснажливого використання, відтворення й ефективної охорони. [10].

8. Державний кадастр тваринного  світу — систематизована сукупність  відомостей про географічне поширення  видів (груп видів) тварин, їх  чисельність і стан, характеристики  середовища їх перебування і  сучасного господарського використання, а також інших даних, необхідних  для забезпечення охорони і  раціонального використання тваринного  світу [11].

9. Містобудівний кадастр  населених пунктів – система  даних про населені пункти, їхні  функціональні зони, окремі території  та земельні ділянки, будинки  і споруди, соціальну, інженерну  і транспорту структуру, екологічні  та інженерно-геологічні умови  .

10. Регіональні кадастри  природних ресурсів – є систематизованим  зведенням відомостей про кількісні,  якісні та інші характеристики  усіх природних ресурсів, виявлених  на території Автономної Республіки  Крим, областей, мм. Києва та Севастополя,  а також про обсяг, характер  і режим їх використання (рис. 2). Вони ведуться з метою створення  умов для динамічного, збалансованого  соціально-економічного розвитку  України та її регіонів за  окремими видами природних ресурсів [12].

 

 Рис.2 Інформаційне наповнення  Регіональних кадастрів природних  ресурсів 

 

 Управління та відповідальність  за ведення цих кадастрів покладається  на різні центральні органи  виконавчої влади, як то Державний  комітет земельних ресурсів України,  Державний комітет з питань  лісового господарства, Державний  комітет водного господарства, Науково-виробниче  підприємство "Державний інформаційний  геологічний фонд України”, Спеціально  уповноважений центральний орган  виконавчої влади з питань  діяльності курортів, Міністерство  охорони навколишнього природного  середовища України, Державна  служба заповідної справи тощо. Всі ці кадастри мають за  мету створення умов для динамічного,  збалансованого соціально-економічного  розвитку України та її регіонів  за окремими видами природних  ресурсів і призначені для  оперативного забезпечення державних  органів, підприємств, установ,  організацій, громадян необхідними  даними про природні ресурси.