Організаційно-правові засади державного управління

Львівський регіональний інститут державного управління

Національної академії державного управління при Президентові України

 

 

Кафедра державного управління

та місцевого самоврядування

 

 

 

 

 

Контрольна  робота

з курсу

“"Організаційно-правові засади державного управління"

 

 

 

 

 

 

Виконав:  слухач  гр. №ДУ-11 з.к

Гуменний О.І.

 

 

Перевірив: Професор кафедри

державного управління

та місцевого самоврядування

Лазор О.Я.

 

 

 

Львів 2010

Зміст

1. Стадії управлінської діяльності.

2. Форми і методи діяльності Президента України.

3. Описати організацію роботи державного органу чи організації, в якій ви працюєте, проаналізувати її функції, підпорядкованість, структуру.

1. Стадії управлінської діяльності.

 

Стадії управлінської  діяльності — це послідовні етапи її здійснення зі своїм особливим набором форм і методів. Стадії мають логічний зв'язок і утворюють у сукупності певний цикл управлінських дій.

Форми та методи управлінської  діяльності застосовуються в певній послідовності, циклічності, диктується інтересами та цілями підготовки, прийняття і виконання управлінських рішень, проведення організаційних заходів. Етапи управлінської діяльностізі своїм особливим набором форм і методів іменуються в науковій літературі стадіями (циклами) управлінської діяльності. Самі стадії мають логічний зв'язок і утворюють в сукупності відомий кругообіг управлінських дій - одиничний "виток" управлінськогопроцесу. Виділено різні стадії управлінського процесу. Я розрізняю сім стадій управлінської діяльності: 1) аналіз і оцінка управлінської ситуації; 2) прогнозування та моделювання необхідних (і можливих) дій щодо збереження та перетворення станууправлінської ситуації (у суб'єкта і об'єктах державного управління); 3) розробка передбачуваних правових актів або організаційних заходів; 4) обговорення та прийняття правових актів і здійснення організаційних заходів; 5) організація виконання прийнятих рішень (правових і організаційних); 6) контроль виконання і оперативне інформування; 7) узагальнення проведеної управлінської діяльності, оцінка нової (результуючої) управлінської ситуації.

Кожна з стадій відрізняється  набором інтелектуальних і практичних дій. При аналізі та оцінці управлінської  ситуації актуальні як знання (і  пізнання) закономірностей та організаційних форм досліджуваних процесів, так і комплексний підхід, "схоплює" керовані об'єкти в їх різноманітті, сукупності та взаємозалежності, системне "бачення" керованих об'єктів, які завжди бувають якоюсь частиною великих і складних систем, конкретно-історична оцінка стану керованих об'єктів, оскільки вона цілкомзалежить від вибору часу та обставин аналізу.

Обсяг і зміст стадії прогнозування та моделювання необхідних (можливих) дій визначаються, з одного боку, тим, яка управлінська ситуація, у чому її стан і сенс, а з іншого - яких рішень вона вимагає. Дослідники США називають чотири види управлінських рішень у залежності від управлінських ситуацій: 1) стандартне рішення, при ухваленні якого існує фіксований набір альтернатив; 2) бінарне рішення ("так" або "ні"); 3) багатоальтернативної рішення (мається дуже широкий спектр альтернатив); 4)інноваційне (новаторське) рішення, коли потрібно почати дії, але немає прийнятних альтернатив.

На цій стадії необхідно  враховувати обмежуючі умови  і фактори, наявні й можливі матеріальні  і фінансові ресурси, "поле" і межі дій, встановлені законодавством, час, відведений на рішення даної управлінської ситуації, людський потенціалі багато іншого. Знайти (вибрати) оптимальний варіант рішення - ось сенс даній стадії. Розробка передбачуваних правових актів або організаційних заходів багато в чому пов'язана з колом учасників цієї стадії, їх ставленням до попередньої управлінськоїдіяльності, із взаємодією керівної ланки і оперативно-виконавчого персоналу. В японській управлінській практиці широко (майже в 94% обстежених компаній) діє система підготовки рішень "рангісей", яка передбачає багаторазовеузгодження підготовлюваного рішення на декількох рівнях управління, починаючи з рядових співробітників і кінчаючи вищими керівниками, які стверджують рішення. Раціональне "зерно" тут є, і воно може бути використано в державному управлінні, бо якщо впідготовці  рішення задіяні багато, то і виконуватися воно буде з більшою зацікавленістю і завзяттям.

Велике значення має, зрозуміло, стадія обговорення та прийняття правових актів і здійснення організаційних заходів. У ній слід суворо дотриматися встановлені процедури, дати об'єктивну характеристику даного питання, пояснити причини, що зробиливплив на даний вибір варіанта рішення, розкрити умови, при яких повинна вирішуватися поставлене завдання, визначити її значення для функціонування керованих об'єктів, виділити ресурси, достатні для її реалізації, встановити терміни її вирішення, вказатиперсонально виконавців або відповідальних за вирішення задачі, передбачити можливі кількісні та якісні обмеження, а також форми допомоги при подоланні непередбачених труднощів, назвати очікувані результати та критерії ефективності рішення. Головне вцій стадії - втілити в правовому акті або організаційному заході достатній потенціал керуючих впливів.

Значні труднощі завжди зустрічаються при виконанні  прийнятих рішень (правових і організаційних). Адже ця стадія включає в себе: своєчасне  оформлення рішень як документ з усіма  необхідними реквізитами; адресне  доведення інформації,що міститься в рішеннях, до виконавців; забезпечення розуміння й адекватної трактування змісту рішення; обговорення та узгодження між виконавцями плану дій щодо реалізації рішення; здійснення конкретних і предметних дій з втілення в життя усьоготого, що намічено і обумовлено в рішеннях. Треба визнати, що дана стадія визначає управлінської діяльності, на жаль, менш за все освоєна теоретично і практично.

Досвід дає підстави для висновку про те, що нерідко  ігнорується стадія контролю виконання  і оперативного інформування. А контроль розуміється лише як підбиття підсумків. Тим часом контроль являє собою зворотний зв'язок, який сигналізує про хід та станреалізації рішень. При його здійсненні доцільно вибирати контрольовані параметри, в яких міститься внесок відповідних явищ, відносин і процесів у суспільну життєдіяльність, а також знаходити критичні точки, в яких спостерігаються абоперетворених явища, відносини і процеси протікають найбільш важко, кризово. Інформування в даній стадії має йти безперервно, з моменту початку виконання рішення. Відповідальною є, нарешті, стадія узагальнення проведеної управлінської діяльності таоцінки новій (результуючої) управлінської ситуації. При її здійсненні доцільно визначати: відповідність підсумків реалізації рішення (правового чи організаційного) тим цілям, завданням, завданням, звичаями і т.д., що були в ньому сформульовані; реальне застосування при реалізації вирішення тих форм, методів, коштів, ресурсів, інформації і т.д., які були в ньому намічені і запропоновані; дійсні вчинки і дії виконавців, завдяки яким отримано відповідний результат. По кожному моменту потрібнаправда і тільки правда, бо помилки, народжені в одному "витку" управлінського процесу, будуть переноситися в наступний і до того ж наростати. Необхідна об'єктивна оцінка виникла управлінської ситуації, яка відображає результат керуючих впливів і служитьодночасно підставою для нового "витка" 'управлінських дій. Повне та вміле використання можливостей стадій управлінської діяльності сприяє кращій реалізації цілей і функцій державного управління, а також впорядкування взагалі управлінської діяльності.

2. Форми і методи діяльності Президента України.

Форми діяльності Президента України

Виконання функцій Президента України здійснюється у певних формах, що характеризують зовнішню сторону його діяльності. Конкретний перелік форм діяльності глави держави обумовлений характером покладених на нього функцій, змістом та обсягом його компетенції.

Функціонування глави держави  відбувається в усіх правових формах: установчій, нормотворчій, правозастосовчій, контрольній та інтерпретаційній. Правові форми діяльності врегульовані нормами права, призводять до юридично значущих наслідків, завжди пов’язані з розглядом юридичних справ, виражаються у здійсненні безпосередніх операцій з нормами права за допомогою певних засобів юридичної техніки.

Згідно з ч.3 ст.106 Конституції  України результатом застосування правових форм діяльності Президента України можуть бути два види актів  – укази і розпорядження, які  мають підзаконний характер і є обов’язковими для виконання на всій території України. Більш детальну характеристику актів глави Української держави подано у Положенні про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України, затвердженому Указом Президента № 346/93 від 20 серпня 1993 р. (зі змінами і доповненнями, внесеними указами від 13.10.1993 р. №454/93, від 10.09.1994 р. №512/94 та від 27.01.1999 р. №70/99).

Розпорядженнями Президента України  оформлюються: 1) доручення Кабінету Міністрів України, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади; 2) рішення з оперативних, організаційних і кадрових питань, а також з питань роботи Адміністрації Президента України; 3) призначення представників від України для участі у роботі міжнародних форумів, у переговорах з представниками (делегаціями) іноземних держав; 4) призначення уповноважених Президента України для представлення його інтересів у державних органах, установах та організаціях. Рішення з інших питань оформлюються у вигляді указів Президента. Додаткову норму до цього правила встановлено Законом «Про оборону Украни», що передбачає наявність ще двох видів президентських актів – директив і наказів Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.

Установча діяльність Президента України має дворівневий характер, який полягає у тому, що поряд з повноваженнями щодо формування органів держави, їх структурних підрозділів і посадових осіб (установча діяльність у «вузькому» розумінні) передбачається й здійснення повноважень з підбору, підготовки та розстановки кадрів (номінаційна діяльність). Головна особливість установчої діяльності полягає у тому, що вона спрямована на структурні перетворення у державному апараті й суспільному організмі.

Установчу форму діяльності Президента України складають такі провадження (процедури): 1) щодо створення, реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади; 2) щодо створення судів; 3) щодо створення допоміжних органів і служб; 4) щодо формування персонального складу органів виконавчої влади; 5) щодо формування персонального складу Конституційного Суду України, судів загальної юрисдикції та спеціалізованих судів; 6) щодо формування Верховної Ради України. Перші п’ять проваджень здійснюються за нормальних умов функціонування державного механізму, тому можуть бути названі ординарними провадженнями; шосте ж викликається фактом дострокового розпуску Верховної Ради і є особливим (або неординарним).

Організаційне, правове, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення установчої діяльності Президента України покладено на Адміністрацію Президента, а в її складі – насамперед на Головне управління організаційно-кадрової роботи та взаємодії з регіонами.

Кульмінаційним етапом установчої діяльності є видання  установчого акту. Згідно з п.1 Положення про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України, рішення Президента України щодо призначення та звільнення з посад керівників відповідних державних органів, установ та організацій оформляються указами Президента України.  Згідно з ч.4 ст.106 Конституції, акти Президента про призначення і звільнення глав дипломатичних представництв України, про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, про призначення членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади та припинення їх повноважень на цих посадах, а також низка інших указів установчого характеру підлягають обов’язковій контрасигнації Прем’єр-міністром України і міністром, відповідальним за акт та його виконання.

Наступною правовою формою реалізації компетенції глави української  держави є нормотворча діяльність, що займає провідне місце у складному  механізмі правового регулювання. Згідно з п.1 Положення про порядок  підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України, нормативні акти глави держави, тобто акти, розраховані на постійну або багаторазову дію, оформлюються тільки указами Президента України.

В межах нормотворчої діяльності Президента України, як і  в межах його установчої діяльності, нині доцільно розрізняти ординарне і особливе провадження. Ординарне нормотворче провадження являє собою діяльність з оновлення нормативного матеріалу та заповненню прогалин у праві, а особливе охоплює діяльність по внесенню змін в чинні нормативні укази Президента. Ці провадження характеризують самостійну нормотворчу діяльність глави держави. Крім того, Президенту надано право законодавчої ініціативи у Верховній Раді, що обумовлює наявність ще одного різновиду нормотворчого провадження – законопроектного.

Ординарне і особливе провадження (в межах нормотворчої форми діяльності Президента України) досить ретельно внормовані указами № 346/93 від 20 серпня 1993 р. «Про порядок підготовки і внесення актів Президента України» (із змінами і доповненнями) та № 503/97 від 10 червня 1997 р. «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності». Ці провадження складаються з таких стадій: 1) розробка проекту нормативного указу Президента України (проекти цих актів готують Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції, центральні органи громадських організацій України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, Глава Адміністрації Президента України, Радники Президента України, а також структурні підрозділи Адміністрації Президента); 2) погодження проекту з відповідними органами, установами, організаціями та його візування керівниками й посадовими особами цих органів і установ; 3) реєстрація проекту в Загальному відділі Адміністрації Президента України з доповіддю про це Главі Адміністрації; 4) виконання резолюції Глави Адміністрації Президента України, за необхідності – опрацювання проекту згідно з резолюцією Глави Адміністрації; 5) візування проекту Керівником Головного державно-правового управління і Главою Адміністрації Президента України; подання проекту Главою Адміністрації на підпис Президенту України; 6) підписання указу Президентом України і його оприлюднення.

Проекти актів Президента України подаються разом із супровідним листом і пояснювальною запискою щодо необхідності їх прийняття, а в разі потреби – і з економічним обґрунтуванням, довідковими та аналітичними матеріалами. Проекти актів Президента, подані без додержання зазначених вимог, можуть бути повернені Главою Адміністрації керівникам, які внесли такі проекти.