Стратегія і тактика цивільного процесу

    Цей прийом можна застосовувати «чужими  руками». Тоді позивачем на «новому  фронті» буде не первісний відповідач, а стороння особа, яка діє, так  би мовити, за дорученням відповідача.

    Протидія  на новому фронті відтягує організаційні та матеріальні ресурси позивача від первісного позову.

    Приклад. Яремин звернувся до суду з позовом про стягнення з Торика боргу за виданою розпискою. Під час бесіда з відповідачем виявлено, що сторони давно знайомі і були свого часу партнерами у бізнесі. ПП «Транс», директором якого був Торик, 2 роки тому передало ПП «Зовніштранс», директором якого є Яремин, вантажний автомобіль, але за усною домовленістю між директорами грошові розрахунки через підприємства не здійснювалися.

    ПП  «Транс» звернулося до господарського суду з позовом до ПП «Зовніштранс» про розірвання договору купівлі-продажу і витребування автомобіля. З метою забезпечення цього позову на автомобіль накладено арешт. Це призвело до зупинення діяльності підприємства на ринку перевезень та щоденних втрат внаслідок простою машини. Такі події на «новому фронті» змусили Яремка погодитися на мирову угоду з Ториком з «нульовим варіантом»: кожен із позивачів відмовився від своїх позовних вимог.

    4. Оспорювання в  судовому порядку  підстав позову.

    Суть: Вимоги позивача грунтуються на певних юридичних фактах. Ці факти, в сукупності, становлять підставу позову. Якщо довести, що якогось з цих фактів не існує, суд не матиме підстав для задоволення позову або позивач змушений буде змінити підстави позову.

    Застосування: Насамперед, потрібно чітко встановити підстави позову та коло фактів, що підлягають доказуванню. Ці відомості отримуються із тексту позовної заяви та правових норм, які регулюють спірні правовідносини.

    Будь-яка  із обставин, що має значення для справи, може бути оспорена в суді. Для цього первісний відповідач або на його прохання інша особа подає відповідний позов. На час розгляду справи за цим позовом розгляд основної справи зупиняється (п. 4 ст. 201 ЦПК України).

    Приклад. Орендодавець звернувся до суду з позовом про розірвання договору оренди у зв’язку із несплатою орендної плати та витребування майна. Для того, щоб задовольнити такий позов, суд повинен встановити, що:

    1) між сторонами укладено договір оренди;

    2) договір відповідає вимогам закону;

    3) орендар не сплачував орендну  плату;     

    4) майно, що є предметом оренди, знаходиться у відповідача.

    У процесі розгляду справи відповідач заявив позов про визнання договору оренди недійсним як угоди, укладеної з метою приховати договір купівлі-продажу, та просив визнати за ним право власності на спірне майно. Таку позовну заяву було подано до суду за правилами загальної підсудності, тобто за місцем знаходження відповідача, а не як зустрічну. Справа порушена судом іншого району міста. На час розгляду позову розгляд справи за основним позовом зупинено. Тим часом відповідач продовжував користуватися спірним майном.

    Цей тактичний прийом має подвійне призначення. По-перше, він може використовуватися  для затягування справи. Саме так  було у прикладі. Так буває, коли відповідач заявляє необгрунтований позов. По-друге, цей прийом може мати на меті довести в іншому суді відсутність фактів, на які посилається первісний позивач, як на підставу своїх вимог. У цьому разі позивач змушений буде змінити підставу позову.

    5. Заперечення проти  позову.

    Суть: Позивач повинен довести усе, що відповідач заперечує.

    Застосування: Заперечення проти позову - це найпоширеніший тактичний прийом захисту. Відповідно до ст. 128 нового ЦПК, після одержання копій ухвали про відкриття провадження у справі і позовної заяви відповідач має право подати суду письмове заперечення проти позову. Письмове заперечення не є обов’язковим.

    Заперечення поділяються на матеріально-правові  і процесуально-правові. Матеріально-правовими  запереченнями є:

1. незаконність вимог позивача. Відповідач може доводити, що 
   вимоги позивача суперечать закону, зокрема через обрання неправильного способу захисту порушеного права;
2. необґрунтованість вимог. Відповідач буде доводити відсутність 
   порушення, в якому його звинувачують, неналежність відповідача, від 
   сутність необхідних доказів, неправильне застосування позивачем закону, що регулює спірні правовідносини [16, с.109].

    Процесуально-правовими  запереченнями є:

1. відсутність у позивача права на звернення до суду. Відповідно 
   де ст. З нового ЦПК, кожна особа має право в порядку, встановленому 
   цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси. Тому відповідач може доводити неналежність позивача (відсутність у нього прав, на захист яких подано позов);
2. наявність перешкод для відкриття провадження у справі. Відповідач може покликатися на наявність обставин, які зазначені у ч. 2 
   ст. 122 нового ЦПК.

    Заперечення проти позову можуть стосуватися  всіх заявлених вимог чи їх певної частини або обсягу.

    Заперечення проти позову ускладнюють процесуальну діяльність позивача, оскільки змушують його відповідати, доводити навіть очевидні речі. З цих причин недоцільно визнавати небажані факти.

    6. Зустрічний позов.

    Суть: Найкращий захист - це напад. При  задоволенні зустрічного позову первісний позов не може бути задоволений  повністю. Суд або відмовляє в  основному позові, або задовольняє  його частково.

    Застосування: Зустрічний позов - це спосіб активного  захисту відповідача у тому ж процесі. Під час розгляду зустрічного позову первісний відповідач здійснює не властиву для захисту функцію - нападає на позивача. Розгляд зустрічного позову впливає на вирішення основного.

    У прийнятті зустрічного позову не може бути відмовлено, якщо розгляд окремо первісного позову зробить неможливим розгляд зустрічних вимог відповідача.

    Приклад. Позивач звернувся до суду з позовом про визнання відповідача таким, що втратив право користуватися жилим приміщенням у зв’язку із відсутністю без поважних причин у цьому приміщені понад 6 місяців (ст. 71 ЖК України). Відповідач заявив зустрічний позов про усунення перешкод у користуванні приміщенням та вселення, оскільки позивач замінив вхідні замки, до квартири не пускає, створює нестерпні умови проживання.

    Основний  і зустрічний позов у наведеному прикладі випливають з одного правовідношення: користування жилим приміщенням. Ці позови мають розглядатися разом.

    7. Залучення третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору.

    Суть: Треті особи вступають у справу з власної ініціативи для захисту своїх порушених прав. Залучення третіх осіб з тактичних міркувань змінює розстановку сил у процесі, розширює предмет доказування, ускладнює судовий розгляд. Крім позивача, на предмет позову претендує інша особа.

    Застосування: Відповідно до ст. 34 нового ЦПК, треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред’явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права і обов’язки позивача. Після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи розглядається спочатку.

    З тактичних міркувань вимоги третьої  особи потрібно формулювати так, щоб вони були аналогічними до вимог позивача або так, щоб їх задоволення перешкоджало задоволенню вимог позивача.

    Позовні заяви третіх осіб подаються до суду, який розглядає справу, і підлягають оплаті державним митом [17, с.51].

    Приклад. Левицький звернувся з позовом до колишньої дружини Левицької про поділ майна, набутого за час спільного подружнього життя з 2003 року. До складу майна, що підлягає поділу, позивач включив трикімнатну квартиру, автомобіль, предмети домашньої обстановки. Воло-щук, колишня теща позивача, звернулася з позовом до обох сторін про визнання права власності на 1/2 частину квартири, покликаючись на те, що спірна квартира придбана і на її кошти. Волощук, колишній тесть позивача, звернувся з позовом до сторін про витребування з чужого незаконного володіння побутової техніки, покликаючись на те, що вона була передана у безстрокове безоплатне користування.

    Позови  тестя та тещі, третіх осіб із самостійними вимогами на предмет спору, мають тактичний характер. їх мета - допомогти дочці-відповідачці зменшити склад майна, що підлягатиме поділу між колишнім подружжям.

    8. Укладення мирової угоди.

    Суть: Краще втратити щось, ніж усе.

    Застосування. Відповідно до ст. 175 ЩІК України, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов’язків сторін та предмета позову.

    Сторони можуть укласти мирову угоду і  повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи.

    До  ухвалення судового рішення у  зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз’яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення.

    У разі укладення сторонами мирової  угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити  ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

    Суд не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

    Мирова  угода - це компроміс між сторонами, спрямований на врегулювання спору, що розглядається судом. Кожна із них, хто більше - хто менше, чимось поступається. Мирову угоду може запропонувати будь-яка із сторін. Але психологічно легше це зробити через представників. Адже діє стереотип: сторона, яка пропонує мир, начебто визнає, що була неправа.

    Процес  укладення мирової угоди нагадує  торгівлю. Як правило, поступається сторона, аргументи якої є слабшими. Важливо також правильно обрати момент. 
 
 

 

     Розділ 3. Тактичні прийоми доказування

             3.1. Поняття та  особливості тактичних  прийомів доказування 

    Доказування — це пізнавальна і розумова діяльність суб’єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з’ясування дійсних обставин справи, прав і обов’язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів. Отже, мета доказування - з’ясування дійсних обставин справи. Теоретично.

    У практичній площині, як стверджує В.Ярков, «при встановленні істини, ми можемо покладатися лише на сприйняття події особами, котрі про неї розповідають так, як вона їм запам’яталася. Завдання полягає не в тому, щоб встановити істину, а в тому, щоб з’ясувати, чиє сприйняття події є найдостовірнішим. Пошуки істини не лише наївні, а й цілком неможливі». Факти встановлюються для переконання інших в їх існуванні.

    Звідси, мета доказування — переконати суд  у достовірності наведених фактів. Вміння переконувати - ось що потрібно в суді.

    Цивільне  процесуальне право не визначає способів, якими учасники процесу повинні  переконувати суд. Тут діють не юридичні закони, а закони логіки та психології.

    І. Хоменко пропонує такі логічні правила  доказування (аргументування):

1. будуючи власну аргументацію, потрібно чітко знати, з яких аргументів виходити і яку тезу обґрунтовувати;
2. аргументацію супротивника в процесі суперечки треба сприймати 
   не як потік слів та висловів, а вміти швидко аналізувати як її зміст, так і 
   її структуру;
3. аналізуючи аргументацію опонента, не намагайтеся «навішувати» 
   на неї свої власні уявлення щодо питання, яке розглядається. Інакше ви 
   будете критикувати не точку зору співрозмовника, а свої уявлення з при 
   воду того, що ви почули або прочитали.