Свідок в цивільному процесі

Цивільне процесуальне законодавство  встановлює обмеження, що перешкоджають  виклику і допиту певних осіб як свідків. Дане обмеження використання показань свідків зветься імунітетом свідків.

У відповідності до ст. 63 Конституції України мають право відмовитися від давання показань свідків у суді:

1. громадянин проти самого себе;
2. один з подружжя проти іншого;
3. діти проти батьків і батьки проти дітей;
4. брати і сестри один проти одного;
5. дідусь, бабуся проти онуків і онуки проти дідуся, бабусі¹⁰.

Дане положення дублює ст. 52 ЦПК, яка закріплює, що фізична  особа має право відмовитися  давати показання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою установлено опіку або піклування, член сім'ї або близький родич цих осіб). Особа, яка відмовляється давати показання, зобов'язана повідомити причини відмови.

Отже, в основі підстави звільнення від давання показань лежить принцип  свободи від самозвинувачення з  міркувань етичного характеру. Така ситуація можлива, але не типова для  цивільного судочинства, спрямованого, насамперед, на захист майнових, а також  деяких немайнових прав і законних інтересів громадян. Тому родинний імунітет повинен поширюватися на всі  відомості, які можуть заподіяти  майнову шкоду свідкові або його близьким родичам, а також спричинити кримінальну відповідальність для  названих осіб¹¹.

Показання свідків не однорідні. Вони включають відомості загального характеру (про особу свідка, інших  учасників процесу, про відношення до осіб, які беруть участь у справі, тощо) і інформацію про факти. Оскільки відомості загального характеру  не можуть заподіяти шкоду свідку або його близьким родичам, то імунітет на них поширювати не слід. Тобто  можливість відмови від свідчень повинна поширюватися тільки на окрему частину показань.Саме для цього запроваджено імунітет свідка.

Службовий імунітет може бути заснований на займаній посаді і службовому одержанні інформації.

Згідно зі ст. 51 ЦПК не підлягають допиту як свідки:

1. недієздатні фізичні особи, а також особи, які знаходяться на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні в наслідку психічної вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання (п.1 ч. І ст.51 ЦПК).

Метою заборони допиту даної  групи осіб є забезпечення вірогідності показань свідків. Підставою заборони допиту є нездатність даних осіб давати показання в цілому або  відносно конкретних обставин;

2. особи, які за законом зобов'язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв'язку з їхнім службовим чи професійним становищем, – про такі відомості¹².

Так, згідно зі ст. 5 Закону України "Про нотаріат" нотаріус зобов'язаний зберігати в таємниці відомості, отримані ним у зв'язку з вчиненням  нотаріальних дій¹³. Згідно зі ст. 228 Сімейного кодексу України особи, яким у зв'язку з виконанням службових обов'язків доступна інформація щодо усиновлення (перебування осіб, які бажають усиновити дитину, на обліку, пошук ними дитини для усиновлення, подачу заяви про усиновлення, розгляд справи про усиновлення, здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини тощо), зобов'язані не розголошувати її, зокрема і тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним¹⁴;

3. священнослужителі – про відомості, одержані ними на сповіді віруючих (ст.3 Закону України "Про свободу совісті та релігійних організацій"). При цьому варто враховувати, що крім цивільно-процесуального закону, що надає священнослужителеві право відмовитися від дачі показань з обставин, що стали відомими йому на сповіді громадянина, священнослужитель керується і канонічним правом, що забороняє йому піддавати розголосу відомості, які стали відомими йому на сповіді.

Слід зазначити деякі особливості даного імунітету:

• не допускається допит священнослужителів з питань, пов'язаних зі сповіддю, безвідносно до їхньої приналежності до того або іншого релігійного об'єднання;
• метою введення заборони на допит священнослужителів є захист прав не релігійних організацій, а громадян, що сповідують релігію;
• державна реєстрація є умовою наділення релігійної організації статусом юридичної особи. Однак організація, що не має або втратила статус юридичної особи, не втрачає ознаки релігійної, тобто організації, у межах якої громадяни сповідують релігію¹⁵.

Разом з тим викладені  вище положення не означають, що священнослужитель  взагалі не може бути викликаний на допит;

4. професійні судді, народні засідателі та присяжні – про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку.

Таємниця наради є однією з гарантій реалізації принципу незалежності суддів при здійсненні правосуддя, оскільки тим самим створюються  умови, що дозволяють виключити сторонній  вплив або тиск на суддів і забезпечують можливість без яких-небудь побоювань  висловлювати свою думку з обговорюваних  питань.

Цивільне процесуальне законодавство "охороняє" лише одну таємницю судочинства  – таємницю наради суддів. В іншому випадку розгляд справ здійснюється відповідно до принципу гласності , згідно з яким розгляд справ у всіх судах відкритий, за деякими винятками, пов'язаними з необхідністю збереження державної таємниці, таємниці усиновлення  тощо.

Особи, які мають дипломатичний  імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв –  без згоди дипломатичного представника (ч.2 ст.61 ЦПК)¹⁶.

Згідно з п.1 ст. 44 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року, працівників консульських установ можуть викликати як свідків  у період ведення судових або адміністративних справ, і вони не можуть відмовитися давати показання.

Якщо консульська посадова особа відмовляється давати показання, до неї не можуть застосовуватися  засоби примусу або покарання. Компетентні  органи держави перебування, яким необхідні  показання консульської посадової  особи, не повинні створювати перешкод при виконанні її службових обов'язків. Зазначені органи можуть, якщо це можливо, одержати показання за місцем проживання цієї особи, у приміщенні консульської установи або прийняти від неї  письмову заяву.

Важливою юридичною гарантією  діяльності працівників консульських установ є той факт, що вони не зобов'язані давати показання з  питань, пов'язаних з виконанням своїх  функцій, або надавати офіційну кореспонденцію і документи, які стосуються їх функцій. Вони також не зобов'язані давати показання щодо роз'яснення законодавства  акредитованої держави.

Тому допит зазначених осіб провадиться лише на їх прохання або з їхньої згоди.

Особа, що клопоче про  виклик свідка, зобов'язана вказати, які обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, може підтвердити свідок, і повідомити суду його ім'я, місце проживання (перебування) або місце роботи (ст.136 ЦПК). Всі  ці відомості потрібні для правильного  вирішення питання про належність та допустимість показань свідків і  для забезпечення можливості виклику  свідка в суд.

2.2. Відповідальність  свідка

За свідомо неправдиві показання або за відмову від  давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну  відповідальність, а за невиконання інших обов'язків – відповідальність, встановлену законом (ст.50 ЦПК)¹⁷.

Свідок зобов‘язаний давати правдиві показання. Цей обов‘зок забезпечується встановленням кримінальної відповідальності за відмову давати показання або завідомо неправдиві показання. Ст. 384 КК України встановлює кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання свідка в суді. Неправдивими є показання, в яких умисно повністю або частково перекручені факти, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ст. 385 КК України передбачає кримінальну відповідальність за відмову свідка від давання показань в суді. При цьому відмова передбачає відкритий прояв небажання свідка давати показання. Форми відмови можуть бути різними – усна, письмова тощо.

За невиконання інших обов’язків свідок несе відповідальність, встановлену законом. Так, зокрема ст. 185-3 КпАП встановлює адміністративну відповідальність за неповагу до суду, що виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка або в його непідкоренні розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а також вчинення інших дій, що свідчать про явну зневагу до суду або встановлених суді правил. При цьому передбачається можливість накладення штрафу від 3 до 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.¹⁸

Розділ 3. Показання  свідків, як засіб доказування

3.1. Особливості допиту  свідка

ЦПК докладно регламентує  процедуру допиту свідків у суді. Кожний свідок допитується окремо. Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду справи.

Перед допитом свідка головуючий установлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки із сторонами  та іншими особами, які беруть участь у справі, роз'яснює його права  і з'ясовує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав  від давання показань.

Відмова від дачі показань приймається судом шляхом постановлення  ухвали.

Якщо перешкоди для  допиту свідка не встановлені, головуючий під розписку попереджає свідка про  кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову  від давання показань та приводить  його до присяги: "Я (ім'я, по батькові, прізвище), присягаю говорити правду, нічого не приховуючи і не спотворюючи". Текст присяги підписується свідком. Підписаний свідком текст присяги  та розписка приєднуються до справи¹⁹.

Основну ідею присяги можна  виразити так: виходячи зі специфіки  свідомості людини, певних умов процесу, його соціалізації, процедура прийняття  присяги і сам її текст неминуче спричиняють модель (стереотип, зразок) належного поводження особи в  особливо значущих і відповідальних ситуаціях. Тобто держава, закріпивши в законі необхідність складення  присяги свідком, чекає від нього  як від свідомого і законослухняного члена суспільства відповідної  поведінки, яка має виражатися в  тому, що він зробить все можливе  для надання правдивих показань. Це є його внеском у майбутнє справедливе  вирішення справи.

В той же час присяга  вводиться в законодавство як додаткова гарантія вірогідності: по-перше, вона підкріплена іншими юридичними засобами (попередження свідка про  кримінальну відповідальність), по-друге, це свого роду елемент традиції, додання врочистості ритуалу, у  якому бере участь особа, яка присягає. Як зазначають дослідники, присягу  краще допускати для підтвердження "проміжних факторів", від яких не залежить остаточне вирішення  справи на користь особи, яка принесла присягу.

Допит свідка розпочинається з пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у справі, після  чого першою задає питання особа, за заявою якої викликано свідок, а  потім інші особи, які беруть участь у справі.

Суд має право з'ясувати  суть відповіді свідка на питання  осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання свідку після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі.

Головуючий має право  за заявою осіб, які беруть участь у  справі, знімати питання, поставлені свідку, якщо вони за змістом ображають  честь чи гідність особи, є навідними  або не стосуються предмета розгляду.

Кожний допитаний свідок залишається в залі судового засідання  до закінчення розгляду справи. Суд  може дозволити допитаним свідкам  залишити зал засідання до закінчення розгляду справи за згодою сторін.

Свідок може бути допитаний  повторно в тому самому або наступному засіданні за його власною заявою, заявою сторін та інших осіб, які  беруть участь у справі, або з  ініціативи суду. Під час дослідження  інших доказів свідкам можуть ставити питання сторони, інші особи, які беруть участь у справі, суд (ст.180 ЦПК)²⁰.

Таким чином, показання свідка складаються з чотирьох частин:

1. встановлення особистості свідка, його відношення зі сторонами;
2. попередження свідка про відповідальність за відмову або ухилення від дачі показань, за давання свідомо неправдивих показань;
3. показання у вільній формі про те, що свідкові відомо в справі;
4. постановка питань.²¹