Свідок в цивільному процесі

Суд може одночасно допитати свідків для з'ясування причин розходжень у їхніх показаннях (ч. 12 ст. 180 ЦПК). Іншими словами, мова йде про проведення очної ставки. Проведення очної ставки є правом, а не обов'язком суду.

Серед учених немає єдиного  погляду на процесуальну природу  очної ставки. Одні розглядають очну ставку як різновид особливої форми  допиту свідків, інші вважають очну ставку самостійною процесуальною дією, що відрізняється за своїми цілями, процесуальним порядком проведення.

Очна ставка має багато спільних рис із допитом, але на відміну від нього характеризується цілим рядом тільки одній їй властивих процесуальних, тактичних і психологічних особливостей.

По-перше, в очної ставки і допиту різні цілі. Метою очної ставки є усунення істотних протиріч у вже даних раніше показаннях допитуваних, тоді як мета допиту – одержання відомостей про фактичні обставини цивільної справи.

По-друге, предмет допиту свідків значно ширше предмета очної ставки. Предмет очної ставки – усунення конкретного протиріччя – стосується лише невеликої частини інформації, отриманої в ході допиту від свідків. Предмет допиту обумовлений більшим колом передумов.

По-третє, викликаний на допит свідок дає показання у формі вільної розповіді. Дана форма неприйнятна на очній ставці. Інші цілі, умови та обстановка очної ставки виключають можливість застосування в процесі її проведення загальної форми вільної розповіді. На очній ставці вільна розповідь знаходить прояв тільки у зв'язку з відповіддю допитуваного на конкретно поставлене йому питання.

По-четверте, очна ставка є засобом не тільки перевірки наявних доказів, але і одержання нових²².

Поряд із встановленням істини по спірних обставинах у ході очної ставки можуть бути вирішені наступні конкретні завдання:

1. подолання сумлінної омани допитуваного;
2. викриття неправди одного з допитуваних;
3. викриття самообмови або обмови одного допитуваного іншим;
4. перевірка зібраних у справі доказів;
5. одержання нових доказів;
6. з'ясування причин походження істотних протиріч.

Отже, очну ставку варто віднести до самостійної процесуальної дії. Правильне розуміння сутності очної  ставки, ретельний психологічний  аналіз осіб, які беруть у ній  участь, продуманий і спрямований  вплив суду – все це значно підвищує результативність даної судової (процесуальної) дії в цивільному судочинстві  України.

Свідок, даючи показання, може користуватися записами в тих  випадках, якщо його показання пов'язані  з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам'яті. Ці записи подаються судові та особам, які беруть участь у справі, і  можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду (ст. 181 ЦПК).

Згідно зі ст. 183 ЦПК показання  свідків оголошують у судовому засіданні:

• зібрані за судовими дорученнями в порядку забезпечення доказів під час допиту їх за місцем проживання;
• дані ними у судовому засіданні, в якому було ухвалено скасоване рішення, якщо участь цих свідків у новому судовому засіданні є неможливою²³.

Закон встановлює обов'язкову усну форму показань свідків. Це забезпечує безпосередність їх сприйняття, дає  можливість суду за допомогою питань одержати від свідка найбільш повні  відомості, правильно оцінити, наскільки  показання свідка правдиві та достовірні.

3.2. Особливості  допиту малолітніх та неповнолітніх  свідків

Відповідно до ст. 182 ЦПК  допускається допит малолітніх та неповнолітніх  свідків.

Підготовка і проведення допиту неповнолітніх та малолітніх зумовлені віковими та психологічними особливостями допитуваної особи. Знання цих особливостей має велике значення для обрання прийомів встановлення психологічного контакту, вибору режиму проведення допиту, здійснення впливу на неповнолітнього, оцінки його свідчень.

Допит малолітніх свідків  в обов’язковому порядку проводиться  в присутності педагога або батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі. Звичайно, якщо такі особи є стороною у справі, для допиту малолітнього свідка необхідно знайти неупереджену особу із передбаченого законом  переліку.

У такому ж порядку за розсудом суду можуть допитуватись і  неповнолітні свідки.

Свідкам, які не досягли  шістнадцятирічного віку, головуючий роз’яснює обов’язок про необхідність дати правдиві показання, не попереджуючи про відповідальність за відмову  від давання показань і за дачу завідомо неправдивих показань, а  також не приводить до присяги.

Педагог, батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники, при яких проводиться  допит неповнолітнього свідка, можуть з дозволу суду ставити свідкові запитання, а також висловлювати свою думку стосовно особи свідка, змісту його показань.

У виняткових випадках, коли це необхідно для об’єктивного з’ясування обставин справи, на час допиту осіб, які не досягли вісімнадцятирічного  віку, із зали судового засідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у  справі. Після повернення цієї особи  до зали судового засідання головуючий повідомляє її про показання цього  свідка і надає можливість задати йому питання.

На свідка, що не досяг  шістнадцятирічного віку, не поширюються  правила стосовно неможливості залишення  зали судового засідання до закінчення розгляду. Лише в окремих випадках, коли суд визнає необхідною присутність  цього свідка в залі судового засідання, йому забороняється залишати зал  судового засідання. ²⁴

Слід також враховувати, що неповнолітній свідок, як правило, легше, ніж дорослий, піддається навіюванню, схильний до фантазування і швидше втомлюється, стає неуважним. Через  те його допит не повинен бути дуже тривалим, іноді необхідні перерви  в допиті]. Тривалість допиту неповнолітніх, особливо малолітніх свідків, потерпілих повинна визначатись не тільки завданнями, які поставлені перед правоохоронними  органами, але перш за все індивідуально-психологічними віковими особливостями допитуваних. На думку М.М. Коченова продуктивно  можуть давати свідчення: діти 3-5 років  біля 15-20 хвилин; діти 5-7 років – в  межах 20-25 хвилин; діти 7-10 років –  від 25 до 35 хвилин. Якщо за цей час  не все вдалось з’ясувати, обов’язково  потрібно зробити перерву на допиті. Неповнолітньому допитуваному слід допомогти у формуванні правдивих показань. Але не повинна використовуватись постановка запитань, що мають елементи навіювання (навідні питання). Постановка навідних питань нерідко є причиною виникнення добросовісних помилок у показаннях. Очевидно, що допит малолітнього повинен проводитися у дуже спрощеній, гральній формі, причому, по можливості, на його лексиконі. Тільки у цьому випадку можна буде вважати, що питання правильно зрозуміле малолітнім, а це — запорука адекватної відповіді. Доцільно застосувати допомогу педагога як спеціаліста у галузі дитячої, зокрема маловікової, психології²⁵

Статтею 184 ЦПК передбачено, що в якості свідків можуть бути допитані сторона, третя особа, їх представники. Однак, певною специфікою є те, що ці особи можуть бути допитані як свідки, якщо цими особами було заявлено, що факти, які мають значення для  справи, їм відомі особисто. Ініціатива допиту даних осіб як свідків може виходити безпосередньо від них  чи від інших осіб, проте їх допит  як свідків допускається лише у випадку, якщо вони дають згоду на їх допит. За відсутності такої згоди вони не можуть виступити свідками. Допит  даних свідків має проводитись  у загальному порядку, передбаченому  для допиту свідків з повідомленням  про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань і відмову від давання показань та приведенням до присяги²⁶.

 

 

 

 

3.3. Оцінка показань

Суд повинен дати оцінку показань свідків як з боку позивача, так і з боку відповідача, перевірити їх у сукупності з іншими поданими доказами в справі і на основі викладеного  дійти достовірного висновку. Висновки суду про вірогідність доказів складаються  протягом усього процесу судового доказування.

Почати розгляд порядку  оцінки показань доцільно із зазначення видів показань свідків залежно від їх змісту, які прийнято підрозділяти на три групи:

а) відомість-інформація;

б) відомості, що містять, крім того, і судження;

в) показання обізнаних  з фактами свідків.²⁷

Перший із зазначених різновидів – відомість-інформацію звичайно дають свідки, не знайомі зі сформованими взаєминами і правовідносинами сторін, що сперечаються. Вони, як правило, обмежуються викладом якогось одного або декількох фактів, що мають значення для правильного вирішення цивільної справи. Такі показання дають очевидці, які випадково довідалися про ті або інші обставини.

Другий вид показань типовий для свідків, добре знайомих зі сторонами або з однією з них, що знають розвиток спірних відносин. Нерідко такі свідки мають фактичну зацікавленість у тому або іншому вирішенні справи. Вони, як правило, не обмежуються розповіддю щодо конкретного факту, а викладають свої міркування, судження і здогади, що містять оцінку спірної ситуації, дають характеристики конфліктуючих осіб. Відокремити міркування таких осіб від безпосередньо доказової інформації не завжди просто. І хоча показання зазначених свідків більш повно описують спірну ситуацію, фактичну сторону справи, при цьому існує велика небезпека перекручування обставин справи, підміни доказів необ'єктивною інформацією.

Третій вид показань одержують від обізнаних з фактами свідків, які в силу професійних, спеціальних знань здатні не тільки повідомити суду інформацію фактичного характеру, але й указати причини та наслідки здійснення конкретних обставин (наприклад, водій може докладно і кваліфіковано викласти обставини дорожньо-транспортної пригоди, очевидцем якої він був). Обізнані з фактами свідки близькі за своєю природою до фахівців²⁸.

У цивільному процесі чітко  проглядаються дві протилежні тенденції  відносно показань свідків. З одного боку, помітне прагнення як можна  ширше використати в правосудді у цивільних справах дані засоби доказування, воно є демократичним, добре вписується в усне змагальне  судочинство. Вірогідність показань свідків  можна перевірити.

З іншого боку, одночасно  проявляється і протилежна тенденція  – обмеження показань свідків. У  сучасному цивільному судочинстві  пріоритет явно віддається письмовим  доказам. За існуючими правилами  діловодства практично всі юридично значущі факти підлягають документуванню: документуються (реєструються) факти  громадянського стану; більшість угод; правопорушення тощо. У зв'язку з  цим при розгляді чи ледве не будь-якої цивільної справи суддя має відповідні письмові докази. Не випадково вироблене  в судовій практиці поняття необхідних доказів трактується насамперед як певні документи.

За загальним правилом, потреба в показаннях свідків виникає в трьох випадках:

а) для встановлення деяких фактів, які не можна документально закріпити (факт утримання);

б) для з'ясування обставин, які були у свій час документально оформлені, але документи втрачені і відновити їх неможливо (більшість справ про встановлення юридичних фактів у порядку окремого провадження);

в) для дослідження вірогідності засобів доказування (пояснень сторін, письмових і речових доказів та ін.). У судовій практиці не рідкі випадки, коли показання свідків найчастіше були незамінними та ефективними процесуальними засобами виявлення підробленості документів, що надійшли до суду²⁹.

Оцінка  доказів – завершальна стадія процесу доказування, де суд на основі зібраних доказів підбиває загальний підсумок про їх вірогідність і достатність.

Предметом показань свідків звичайно можуть бути не тільки обставини зовнішні, матеріальні, що спостерігалися свідком, але також обставини внутрішні, як різні емоції та почуття – симпатії та антипатії, гнів і любов, переляк, хвилювання, екстаз тощо. Але оскільки свідок призивається до передачі суду особисто відомих йому обставин, а не своїх суджень і думок про них, то від нього вірніше вимагати, щоб показання його про нематеріальні обставини підкріплювалися приведенням обставин матеріальних, що складають ознаки і прояв перших, так, щоб сам суд мав підґрунтя для оцінки правильності показання свідка про обставини нематеріальні³⁰.

Отже, предметом допиту свідків є встановлення достовірних відомостей про сутність розслідуваної події, про обставини, що перебувають у причинних зв'язках із цією подією, одержання відомостей, що дозволяють перевірити та оцінити наявні докази і виявити джерела нових доказів.

Завдяки показанням свідків  можуть бути отримані як відомості  про фактичні дані, так і оцінні судження. Оцінні судження неминуче виникають  при характеристиці свідком окремих психічних властивостей особистості позивача і відповідача. При цьому нерідко проявляються індивідуально-настановна позиція свідка, його соціально-перцептивні стереотипи³¹.

Доказову силу мають лише повідомлення свідка про факти. Однак  факти відтворюються у формі  суджень і умовиводів.

Справжня обстановка досліджуваних  подій відтворюється судом на основі аналізу ряду показань, зняття з них можливих суб'єктивних нашарувань. Тільки знання суддею (судом) психологічної  природи образних подань, факторів, що впливають на їхню особистісну  реконструкцію, дозволяє йому дати показанням свідків адекватну оцінку.