Інформатизація суспільства:стан та перспективи

   Будівництво мереж багатоканального  телебачення в Україні ведеться із застосуванням застарілих технологій і на застарілому обладнанні, що призводить до засмічення інформаційної структури держави реліктами колишніх часів технічного відставання. Велика частина обладнання, яка в даний час в києві закладається до проектів і використовується при будівництві телемереж, заздалегідь обумовлює відставання не менше, ніж на десять років.

   Сьогодні вже на стадії розробки  проектів необхідно передбачати  можливість використання обладнання, проведення монтажних робіт з будівництва кабельних мереж з урахуванням найбільш сучасних технологій і обладання.

   Практика високорозвинених в інформаційному плані країн свідчить, що кабельні мережі, які створювалися раніше лише для передачі програм телебачення і радіомовлення, сьогодні найчастіше використовуються для надання інших інформаційних послуг: інтерактивне телебачення, телефонія(супутникова), Internet, електронна пошта.

   Досить тривожно уявляється ситуація  відсутності правового регулювання  багатьох питань в інформаційному просторі України, недостатньої нормативно-правової бази та органу з функціями контролю і відповідних повноважень у сфері формування цієї інформаційної структури держави. Існує гостра необхідність у введенні національних пріоритетів у вказаній сфері, які потрібно контролювати. Інакше держава, її інформаційний простір стануть незахищеною ареною інформаційних воїн. Потрібна розробка і затвердження низки нормативних документів, які забезпечили б розвиток якісно нових інформаційних мереж України, здатних співпрацювати з сучаснішими європейськими системами і прискорити входження України до європейської й світової інформаційної інфраструктури.

   Як такого «кабельного» або «супутникового» телебачення не існує так само,як немає в даний час дискетного або модемного комп'ютера. Не має особливого значення, як переданий сигнал: його можна передати через супутник, кабель, ефір. Необхідний закон, регулюючий діяльність оператора кабельної мережі з урахуванням того,що передається не тільки телесигнал, а і низка інших інформаційних блоків.

   Провайдери це і є оператори  інформаційної мережі(мереж). Їх  діяльність необхідно регулювати, оскільки активність у цій  сфері надзвичайно велика. Назріла  гостра необхідність введення  оператора інформаційної мережі. У даний час відсутнє законодавче положення про регулювання провайдерів Internet в Україні. За допомогою закону про оператора інформаційних мереж ми зможемо регулювати і –теле, і кабельні мережі. Ця проблема може викликати необхідність розробки не одного, а двох законів: «Про оператора інформаційних мереж», «Про кабельні мережі».

   Для врегулювання цього процесу Національне агенство з питань інформатизації при Президентові України пропонує провести збори провайдерів Internet під егідою агенства.

   Доцільне здійснення наступних хаходів під керівництвом авторитетної державної інстанції, що має відповідні повноваження, наприклад, Національного агенства з питань інформатизації при Президентові україни спільно із Держкомзв'язком України:

• проведення експертизи проектів багатофункціональних систем кабельного телебачення, баз і банків даних,контроль сумісності їх використання в єдиній інформатизаційній системі України;
• організація робіт із сертифікації й стандартизації. Захист вітчизняних виробників в сфері будівництва сучасних багатофункціональних кабельних мереж;
• координація використання кредитів, інвестицій і технічного сприяння мережевої інформаційної інфраструктури масовго рівня, а також організація і контроль за проведенням конкурсів, тендерів інвестиційних проектів для підприємств-претендентів;
• сприяння розвитку здорової конкуренції, організація державної підтримки підприємствам, які впроваджують нові інформаційні технології;
• врахування при розробці закону про кабельне телебачення питань розвитку інформаційних аспектів, багатофункціонального використання мереж кабельного телебачення.

Розділ  IV. Інформаційне суспільство в Україні 

4.1 Місце України  в глобальній інформаційній  спільноті 

       Україна – країна, яка в свій час побудувала перший в Європі комп’ютер, була одним  з провідних науково-технологічних центрів з інформатики, мікроелектроніки, виробництва обчислювальної техніки тощо Радянського Союзу, місцем розробки однієї   з перших в світі національної програми інформатизації, базою підготовки високопрофесійних та конкурентоспроможних на світовому ринку праці фахівців в цій сфері за останні  роки втратила свої позиції.

       Тому  є багато об’єктивних та суб’єктивних причин, основними з яких є перманентні  економічна, соціальна та політична нестабільності,  непослідовне та неефективне   державне управління у сфері інформатизації, відсутність ефективної системи реалізації стратегічних цілей та недостатність політичної волі в реалізації завдань розбудови інформаційного суспільства, низький  рівень наукового, інформаційно-аналітичного, організаційного, методичного, нормативно-правового та фінансового забезпечення процесів в цій сфері.

      Важливим  напрямком розвитку інформаційного суспільства є удосконалення  системи державного управління,  яке повинно відповідати новим  вимогам  та викликам.    Просте накладання новітніх інформаційних технологій на бюрократично-адміністративну систему існуючого  державного  управління  не дасть очікуваного  результату [11]. 

     Не останню роль в стратегії побудови інформаційного суспільства грає  визначення та прийняття  стандартів інформаційної відкритості влади при забезпеченні необхідних вимог захисту інформації та національного інформаційного простору. Зняття грифів необґрунтованого обмеження доступу до інформації розпорядчого характеру центральних органів влади є важливими  кроками на цьому шляху. Визначення узгоджених зі світовими національних  стандартів щодо інформаційних технологій, програмного забезпечення, яке використовується в державному секторі,  перехід на відкриті стандарти - запорука більш повного використання  інтелектуального потенціалу вітчизняних програмістів,  уникнення порушень авторських прав  та  підвищення  рівня інформаційної безпеки.   

     Єдність інформаційної політики  та процесів інформатизації, як практичної її реалізації повинні  складати, але не складають, основу національної стратегії побудови інформаційного суспільства.      

     Сьогодні  в  законодавстві України не достатньо  чітко визначено  концептуальні  засади правового регулювання процесів інформаційної взаємодії та управління інформаційними відносинами. Інформаційні системи що створюються  за  програмою інформатизації  майже не взаємодіють, не формують доступні  загальнодержавні інформаційні ресурси  в ході повсякденного функціонування.  Так, за власними положеннями,  більшість   центральних  органів  влади мають право отримувати  від інших органів влади інформацію для виконання своїх повноважень,  але практично жоден не має обов’язків щодо формування відповідних інформаційних ресурсів,  порядку  їх супроводження та використання,  а окремі органи влади навіть спромоглися затвердити тарифи  на  надання населенню та юридичним особам інформацію,  яку фактично  сформували  за бюджетні кошти (тобто за податки тих,  кому пропонуються послуги). 

       Повнота оцінки стану інформатизації  країни залежить від визначення та моніторингу відповідних показників інформатизації.

       Вперше, моніторинг розвитку сектора ІКТ було започатковано при підготовці Доповіді про інформатизацію України у 1998 році. Разом з тим статистичні показники,  які застосовувалися при підготовці доповідей (тобто, існуюча система аналізу стану національної ІКТ-сфери) через низку причин є недостатньою для побудови панорами сучасного розвитку ІКТ в Україні та розвитку інформаційного суспільства. Саме тому, на нашу думку, у зазначених Доповідях використовується в основному якісна, а точніше, описова інформація.

       Використання  кількісних показників оцінки стану  інформатизації у Доповідях є  достатньо обмеженим, через: а) відсутність  затвердженої системи індикаторів  розвитку національної ІКТ-сфери, з причини щорічної зміни системи індикаторів, нечіткості термінології тощо; б) неспівставність статистичних даних різних років через зміни в методах збору інформації та методології її використання; в) уникнення застосування оцінок національної ІКТ-сфери міжнародними та іноземними установами та організаціями; г) націленість виключно на минуле, без надання оціночних та прогнозних характеристик показників майбутнього розвитку.

       Так, наприклад, невирішеною проблемою  залишається створення єдиної системи вимірювання розвитку інформаційного суспільства в Україні,  що значно ускладнює формування та реалізацію ефективної національної політики та державного управління. Для завдань оцінювання стану інформаційного суспільства в Україні застосовують результати дослідження різних міжнародних організацій, учасників ринку ІКТ, які не завжди за оцінками фахівців є повними та об’єктивними.

       Певні показники щодо застосування ІКТ  у різних сферах суспільно-економічного життя надавались Держкомстатом у статистичних збірниках за галузями (видами економічної діяльності) та окремими напрямками статистичних обстежень. Поряд з цим в Україні ПРООН та іншими організаціями з залученням широкого кола вітчизняних фахівців і вчених були підготовлені тематичні доповіді щодо розвитку ІКТ, спрямовані на інформування органів державної влади та місцевого самоврядування, суспільства та бізнесу [7].

       В той же час достовірні й точні  статистичні дані є ключовим чинником для розуміння економічних і  соціальних явищ, вони дозволяють більш ясно представляти тенденції в бізнесі й у суспільстві, оцінювати результати політики, спрямованої на регулювання цих тенденцій, і, отже, слугують підставою для вироблення майбутньої стратегії.

       В якості інтегрованої характеристики рівня  розвитку інформаційного суспільства або його структурних елементів використовуються композитні ІКТ-індекси (е-індекси), побудовані на базі наборів ІКТ-індикаторів, при цьому вибір індикаторів і методика побудови індексу в значній мірі залежить від обраних пріоритетів. Визначена множина індикаторів структурується відповідно до прийнятої моделі інформаційного суспільства, при цьому кожному елементу структури відповідає свій компонентний індекс/суб-індекс, що дає можливість аналізу і моніторингу ситуації у відповідній сфері ІКТ.

       Загальна кількість індикаторів змінюється майже щорічно, в останньому звіті “GITR 2006–07” їх налічувалось 67. Ранжування країн згідно індексу NRI визначило Україну в 2006-2007 рр. на 75 місце.

       Індекс  інформаційного суспільства (ISI) запропонований і використовуємийться компанією IDC, що традиційно займається аналізом стану ІКТ в різних країнах і галузях економіки, і видавництвом World Times. У структурі індексу в цілому враховуються 15 індикаторів, які в свою чергу віднесені до чотирьох наступних категорій: комп'ютерна інфраструктура, телекомунікаційна інфраструктура, Інтернет-інфраструктура і соціальна інфраструктура. (Computer, Telecom, Internet, Social).

       Індекс ISI обчислюється як сума відповідних  субіндексів, але методика нормалізації індикаторів і розрахунку субіндексів є комерційною інформацією. На сайті IDC наводяться значення індексу для 53 країн, України серед них немає.

       Індекс  цифрового доступу вперше був  представлений на Всесвітньому саміті з питань інформаційного суспільства (WSIS) в Женеві в 2003 р. Метою його створення було дослідження і вимірювання доступу до ІКТ як фундаментального етапу формування інформаційного суспільства, при цьому головними завданнями були максимальна прозорість методології для максимальної кількості країн, що значним чином вплинуло на вибір і кількість індикаторів. Індекс агрегує значення 8 індикаторів, об’єднаних в 5 груп - інфраструктура, цінова доступність, обізнаність, якість, використання.  

       За  результатами дослідження Міжнародного фонду “Відродження” в Україні стабільно збільшується кількість органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, які використовують у своїй діяльності окремі технології електронного урядування, дистанційного навчання, телемедицини тощо.

       Специфічним джерелом інформації про стан розвитку інформаційного суспільства, що відображає ступень інформатизації законодавчої влади, є «Звіт про світові  електронні парламенти за 2008 рік» –  це перше глобальне оцінювання використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) парламентами у багатьох аспектах своєї діяльності. Звіт ґрунтується на відгуках та коментарях 105 асамблей зі всього світу, поданих у відповідь на дослідження використання ІКТ у парламенті. Він також містить дані зі Світової Конференції з питань електронного парламенту в 2007 році та відповідну публічну інформацію. Звіт дає змогу законодавчим органам оцінити потенційні вигоди використання ІКТ, забезпечуючи такі основні парламентські цінності, як прозорість, доступність, звітність та ефективність, а також репрезентативні, законодавчі та контрольні функції. Опублікування звіту має на меті поширити цю інформацію серед світових парламентів, а також, щонайважливіше, стимулювати міжнародний діалог з цих питань [10].