Криміналістика в системі наукових знань

Окремі (специфічні) закони регулюють розвиток конкретних наук, тому для кожної окремої науки вони мають свій перелік і структуру.

На  думку більшості вчених, до окремих  законів науки криміналістики належать такі:

       1) закон зв'язку та спадковості між існуючими та виникаючими концепціями. Нове завжди з'являється на основі використання досвіду минулого. Пізнана закономірність є передумовою розроблення і створення нової методики;

      2) закон активного творчого пристосування сучасних досягнень науки для вирішення окремих завдань науки криміналістики. Цей закон О.І. Вінберг (1974) назвав законом криміналістичної трансформації, що являє собою шлях розроблення окремих теорій дослідження, оцінки та використання доказів;

      3)закон обумовленості криміналістичних рекомендацій потребами практики. Розроблення нових засобів і методів виявлення, дослідження, оцінки та застосування джерел криміналістичної інформації обумовлене потребами практики. Давно відоме значення слідів запаху для розшуку людей і речей. Однак, крім використання службово-розшукових собак, у практиці не було технічних засобів і методик роботи із запаховими слідами. Останнім часом криміналістами були розроблені теоретичні засади, технічні засоби та методичні рекомендації для роботи зі слідами запаху на місці події, запропоновані засоби вилучення, консервації і дослідження запаху з метою ідентифікації його джерела. Нині за слідами запаху провадиться криміналістична ідентифікація людей і речей як шляхом вибірки, так і інструментальними методами;

          4) закон прискорення темпів розвитку криміналістичної науки в умовах науково-технічного прогресу. Розквіт науки — характерна риса сучасності. Наукові досягнення стають продуктивною силою, могутнім чинником, що впливає на всі сторони громадського життя, у тому числі на боротьбу зі злочинністю. Науково-технічний прогрес як загальний закон науки в криміналістиці не має окремих аналогів, які діють лише для неї. Прискорення темпів розвитку криміналістичних знань відбувається на тлі загального розвитку та нагромадження наукового знання. Прискорення темпів його розвитку перетворило криміналістику на самостійну юридичну науку, яка має свій конкретний предмет і методологію.

2.2. Розвиток криміналістики  в УРСР

  16 квітня 1919 року Рада Народних  Комісарів УРСР прийняла декрет “Про організацію карного розшуку”, яким було закріплено статус діючих де-небудь карно-розшукових установ, а також визначено єдину на всій території республіки організацію карного розшуку.

  3 квітня 1920 року Рада Народних Комісарів УРСР затвердила “Положення про організацію відділів карного розшуку” для уніфікації організаційно-правових засад побудови апарату карного розшуку. Згідно з цим положенням карний розшук переходив у склад міліції і підпорядковувался  Народному Комісаріату внутрішніх справ.

  Того ж року створено Укрцентророзшук – установу, що забезпечувала і керувала діяльністю карного розшука в усій Україні. Зокрема ним були видані “Інструкція по дактилоскопії і реєстрації злочинного елементу”, “Інструкція про порядок проведення обшуків, дізнання, вилучення речових доказів та арешту винних”, “Таблиці категорій злочинного елементу” (за видами злочинів).

Спершу  реєстрація проводилася за ознаками зовнішності зі складанням алфавітних картотек. З 1921 року були також введені  дактилоскопічний і антропометричний за Бертильоном методи. Спочатку в Інструкції визначалися 11 ознак, що підлягали реєстрації, згодом за ініціативою з місць було запроваджено ще одну. Але єдиний спосіб класифікації цих вимірювань не був розроблений.

  За відсутності достатньої кількості технічних засобів головну увагу приділяли словесному портрету, для його регламентації було прийнято “Інструкцію по складанню словесного портрета”.

  У 1922 році губернські відділи  карного розшуку були обладнані  засобами дактилоскопіювання і  фотографування. В Україні почала формуватися єдина дактилоскопічна десятипальцева картотека, в якій карти класифікувалися за основною і додатковою формулами Гальтона-Генрі. 1923 року це підкріплюється науковою працею П. Семеновського “Дактилоскопія як метод реєстрації”.

Велика  увага приділялась підвищенню кваліфікації співробітників карного розшуку. В  межах цієї програми з середини 1920р. щотижня проводяться заняття  з кримінального права, дактилоскопії, інших підгалузей криміналістики безпосередньо  у карно-розшукових установах.

 Укрцентророзшук організує  видання і придбання наукової, учбової і довідкової літератури, практичних посібників. Так у  1924 році виходить книга І. Якимова  “Практичний посібник з розкриття  злочинів”, у 1925р. – “Техніка  розкриття злочинів” М. Макаренка та перший відчізняний підручник “Криміналістика. Керівництво по кримінальній техніці і тактиці” І.М. Якимова. У 1926 році виходить праця С.М.Потапова “Судова фотографія”.

Видавничою діяльністю займається також і Головне Управління міліції  і розшуку УРСР, якому належить низка керівництв, інструкцій, учбових посібників, в яких висвітлено питання криміналістики: “Керівництво реєстраційно-дактилоскопічним бюро міліції і карного розшуку УРСР”, “Керівництво з проведення обшуків для працівників карного розшуку”, “Першопочатковий зовнішній огляд трупа”, “Настільний довідник працівників міліції і розшуку України”, тощо.

        У Харкові  М. С. Бокаріус у 1926 році засновує  журнал “Архів кримінології і  судової медецини”.

Постановою Ради Народних Комісарів  УРСР від 10 червня 1923р. у містах Києві, Харкові, Одесі були створені кабінети науково-судової експертизи, що фактично означало відновлення роботи аналогічних установ, які діяли у Російській імперії. Вони виконували судові експертизи і надавали практичну допомогу в розслідуванні конкретних злочинів, стали осередками впровадження наукових знань в слідчу і судову практику[  ].

У жовтні 1925 року кабінети науково-судової  експертизи були перетворені на інститути  науково-судової експертизи. Саме вони стали тим грунтом на якому остаточно сформувалася українська криміналістична школа, представниками якої були такі видатні вчені як М. С. Бокаріус, В. І. Фаворський, Н. А. Петров, М. П. Макаренко, С.М.Матвєєв, Ю. С. Сапожников та багато інших.

Значний вклад в розвиток криміналістики 20-х років вніс колектив Одеського кабінету, а потім інституту науково-судової експертизи. Його послідовно очолювали М. П. Макаренко і С. М. Матвєєв.

Перший з них глибоко розробив методику розслідування злочинів. Його фундаментальна праця, що побачила світ у 1925 році донині не втратила актуальності.

Його співробітник і наступник, С. М. Матвєєв, займався проблемами судової  балістики. Зокрема ним була розроблена оригінальну методику визначення напрямку руху кулі, що долає перешкоду. Це “правило Матвєєва” до теперішнього часу використовують при проведенні експертиз.

Д. Д. Хмиров, що також працював в  Одеському інституті науково-судової  експертизи, запропонував методику використання ультрафіолетового проміння для  виявлення замитих плям крові  на одязі, витравлених текстів у документах.

У 30-х роках, незважаючи на масові репресії, які, без сумніву зачіпали і криміналістику, її розвиток не затримався. До того ж  зміна поколінь, яка відбувалася  протягом усього десятиріччя принесла багато нових імен. Так, наприклад, ще у 1931 році була видана праця В.Громова “Огляд місця події. Посібник для органів розслідування”.

Можна стверджувати, що найбільша  кількість талановитих молодих  науковців прийшла до Київського інституту науково судової експертизи. Серед них були С. І. Тихенко, М. М. Зюськін, Б. Р. Киричинський, Е. Ю. Брайчевська, Т. І. Барабаш та інші.

У ці роки, наприклад, М. М. Зюськін  запропонував методику фіксації слідів на кулях  методом “прозорих реплік”. Він також розробив фотографічний  метод контрастування шляхом використання сенсибілізованих фотоматеріалів, який до цього використовується експертами.

Б. Р. Киричинський першим впровадив  в експертну практику при дослідженні  документів інфрачервоне, ультрафіолетове  та рентгенівське випромінювання. Він  також запропонував нові методики дослідження скла і матеріалів письма, які й досі перебувають в активному використанні. У 60-х роках Б. Киричинський вперше ввів в криміналістику радіологічні методи дослідження, видавши працю “Судова радіологія” (1969р.).

Велика кількість молодих фахівців поповнила й Харківський інститут науково-судової експертизи. Це, зокрема, – С. Д. Каплан, В. А. і Є. Ф. Развадовські, С. Л. Ціон.

Публікації цього періоду цікаві перед усім двома подіями. По-перше, це видання у 1935 – 1936 роках посібника “Криміналістика”, що складався з двох книг: книга 1 – “Техніка і тактика розслідування злочинів”; книга 2 – “Методика розслідування злочинів”. Цей посібник було перевидано 1938 року. По-друге, вийшла перша праця з методології криміналістики. Це була видана 1938 року книга Б. Шавера “Предмет і метод радянської криміналістики”. Не можна обійти увагою й такі  роботи цього періоду, як “Судова балістика” В. Червакова (1937р.), “Принципи криміналістичної ідентифікації” С.Потапова (1940р.) та “Криміналістична експертиза письма” А. І. Вінберга (того ж року).[22]

Кінець цьому періоду сталого  розвитку поклала Друга світова  війна. Але можна цілком впевнено стверджувати, що під час неї криміналістичні  дослідження продовжувалися, доказом  чого є опублікування в 1946 році праці вищезгаданого С. Потапова “Вступ до криміналістики”.

У 1940-х – 1960-х роках здійснюється формування низки криміналістичних теорій і вчень.

Якщо йти за цим  розподілом, можна перелічити наступні роботи:

      1) Методичні основи  кримінальної експертизи – “Основи радянської криміналістичної експертизи” А. І. Вінберга, “Наукові основи трасології” Б. І. Шевченка (обидві – 1947р.); “Вступ до криміналістичного дослідження документів” М. В. Терзієва (1949р.); “Судово-оперативна фотографія” М. О. Селіванова (1955р.);[45] “Судова балістика” С. Д. Кустановича (1956р.);

     2) Тактичні основи  криміналістики – “Слідчий огляд”  І.Якимова (1947р.); “Теорія і практика  слідчого експерименту” Р. С.  Бєлкіна (1958р.);

     3) Методичні основи криміналістики – “Боротьба з розкраданням соціалістичної власності, яка пов’язана з підробкою документів” С.Тихенка (1957р.).

       Наступні десятиріччя  приносять більш активну наукову  діяльність, починаються дослідження  низки нових проблем, на перший план виходять дослідження теорії криміналістичної тактики, Наукових основ судової експертизи.З 60-х років розпочинається розробка методологічних  проблем  криміналістики.                                                                                                                                                                                                                                                                  Цей період пов’язаний з іменами видатних вчених: Р.С.Бєлкіна, О.М.Всільєва, А.В.Дулова, В.О.Коновалової, М.І.Порубова, А.Р.Ратинова, Л.Ю. Ароцкера, О.Р.Шляхова, О.О.Ейсмана, С.П.Мітрічева, М.П.Яблокова[52].

Додержуючись вищенаведеної класифікації найвизначніші праці цього періоду  можна розподілити наступним  чином:

1) Методологічні основи криміналістики – “Експериментальний метод дослідження в радянському кримінальному процесі і криміналістиці” (1961р.), “Криміналістика: проблеми, тенденції, перспективи” (у двох томах, 1987, 1988р.) Р. С. Бєлкіна; “Теоретичні основи радянської криміналістики” С. П. Мітрічєва, “Криміналістичні методів судовому розгляді кримінальних справ” Л. Ю. Ароцкера (обидві – 1965р.); “Розслідування як процес пізнання” І. Лузгіна (1968р.); “Криміналістика і доказування” Р. С. Бєлкіна і А. І. Вінберга (1969р.); “По-передне розслідування. Методологічні, кримінально-процесуальні і криміналістичні проблеми” Н. Якубовича (1971р.); “Проблеми ефективності поперднього слідства” А. Михайлова, “Криміналістика в системі юридичних наук і її зв’язки з іншими науками” (обидві – 1980р.); “криміналістичні проблеми організації праці слідчого” Л.Соя-Серко (1982р.); “Предмет, система і теоретичні основи криміналістики” О. М. Васильєва та М. П. Яблокова (1984р.).[53]

     2) Науково-технічні основи  криміналістики – “Науково-технічні  засоби розслідування” Н.Селіванова (1965р.);“Процесуальні та організаційно-методичні форми дослідження можливостей науки і техніки з метою розслідування і запобігання злочинів” Ф. Давидова (1972р.); “Проблеми використання спеціальних пізнань і науково-технічної новизни в кримінальному судочинстві” В.Шиканова (1980р.); “Методологічні проблеми використання даних природничих і технічних наук в кримінальному судочинстві” В.Гончаренка (1981р.); “Методологічні і правові основи вирішення криміналістичних завдань з використанням математичних методів і обчислювальної техніки” Н. Польового (1984р.).

    3) Методологічні основи  криміналістичної експертизи –  “процесуальні проблеми криміналістичної  експертизи” А. Дулова (1963р.); “Заключення  експерта в системі судових  доказів: дослідження логічної структури доказування, методів обгрунтування висновків експерта і їх оцінки в кримінальному процесі” О.Ейсмана (1965р.);[31] “Криміналістична експертиза в Росії та СРСР у її історичному розвитку” І. Крилова (1966р.); “Теоретичні основи встановлення групової належності в судовій експертизі: методологічні і правові проблеми” М. Салтевського (1969р.);[47] “Методологія судової ідентифікації” М. Сегая, “Теоретичні основи і практика застосування ідентифікації при розслідуванні і судовому розгляді кримінальних справ” В. Колдіна, “Використання можливостей кібернетики в криміналістичній експертизі та деякі проблеми кримінально-судового доказування” Р. Ланцмана (усі – 1970р.); “Основи теорії диференціації і її використання в криміналістичній експертизі” І. Кучерова, “Теорія судово-почеркознавчої ідентифікації в радянській криміналістиці” В. Орлової (обидві – 1973р.); “Наукові основи і загальні положення криміналістичних ідентифікаційних досліджень фізичними та хімічними методами” В. Мітрічєва, “Судова експертиза і питання профілактики злочинів” І. Фрідмана, “Криміналістичне дослідження документів: правові та методологічні проблеми” В. Лисиченка (усі – 1974р.); “Судово-балістична експертиза вогнепальної зброї” Б.Комариниця (1975р.); “Організація, нормативне регулювання криміналістичних досліджень в діяльності правоохоронних органів та правозастосовчих органів” Ю. Корухова (1978р.); “Проблеми теорії і практики установлення групової належності в криміналістичній експертизі зброї та боєприпасів” Є.Тихонова (1982р.); “Основи мікро-трасології” К. Бобоєва (1984р.).

       4) Тактичні основи  криміналістики – “Основи слідчої  тактики” О.Васильєва (1960р.); “Розшукова  діяльність при розслідуванні  злочинів” В.Попова (1965р.); “Теоретичні  проблеми слідчої тактики: пізнавальна  функція логіки і психології у слідчій практиці” В.Коновалової (1966р.);[36]“Психологічні основи розслідування злочинів” А.Ратінова (1967р.); “Криміналістичне вчення про спосіб вчинення злочину” Г.Зуйкова (1970р.); “Теорія і практика дослідження даних про особистість обвинуваченого у радянському кримінальному судочинстві: в стадії попереднього розслідування і в судовому розгляді кримінальних справ” П.Цвєткова (1974р.); “Процесуальні і тактичні питання системи слідчих дій” І.Биховського (1976р.); “Наукові основи допиту на попередньому слідстві” Н. Порубова (1977р.); “Проблеми ефективності слідчих дій” А. Соловйова (1985р.); “Криміналістичне вчення про розшук” М. Порубова (1986р.).