Криміналістика в системі наукових знань

     Можна думати, що погляди П. І. Тарасова-Родіонова певною мірою вплинули на позицію деяких процесуалістів. Наприклад, Н.Н. Полянскій також, правда з застереженнями, дотримує думки про двоїсту природу криміналістики, а М.С. Строговіч тепер уже визнає наявність у криміналістиці і правовій частині, «кримінально-процесуальної дисципліни», як він неї називає . Ці висловлення перерахованих авторів уже можна розцінювати як відомий відступ на користь криміналістики.

Половинчате рішення  питання про природу криміналістики П. І. Тарасовим-Родіоновим, як уже відзначалося, за часом збіглося з виникненням уявлення про неї тільки як про правову науку. Природно, що прихильники цієї концепції покритикували як прирахування криміналістики до технічних дисциплін, так і погляди П. І. Тарасова-Родіонова. «У концепції П. І. Тарасова-Родіонова про два напрямки в криміналістиці, — писав у ті роки А. І. Вінберг, — неправильно відображаються дійсно наявні в криміналістичній науці два нерозривно зв'язаних розділи: криміналістична техніка і тактика. Криміналістична техніка поза криміналістичною тактикою безпредметна. Усі досягнення криміналістичної техніки реалізуються в правовій діяльності органів суду і наслідки через криміналістичну тактику. Криміналістична техніка і криміналістична тактика в значній мірі визначають науковий зміст методики розслідування злочинів, у якій вони синтезуються»[22].

Якщо погляд на криміналістику як на технічну науку спричинив за собою спробу деяких учених «вилучити» з неї питання тактики і методики, то концепція П. І. Тарасова-Родіонова дала привід для пропозицій про виділення з криміналістики в самостійну дисципліну криміналістичної експертизи. Незважаючи на те, що ці пропозиції були піддані різанням і обґрунтованою критикою С. П. Мітрічєвим, А. І. Вінбергом і іншими авторами, вони виявилися досить живучими і знову минулого висунуті вже наприкінці 50-х років.

Криміналістика —  юридична наука. Погляд на криміналістику як на юридичну науку сформувався  в 1952—1955 рр. і згодом став пануючої як у криміналістиці, так і в  правовій науці в цілому. Першими  з обґрунтуванням цієї концепції виступили С. П. Мітрічєв, А. І. Вінберг, Г. Б. Карнович, В. Г. Під час дискусії про предмет криміналістичної тактики (1955р.) концепція юридичної природи криміналістики була підтримана А. Н. Васильєвим, А. А. Піонтковскім, Г. Н. Александровим, Н. В. Терзієвим, С. А. Голунским і іншими учасниками дискусії.

Зміст цієї концепції  і її обґрунтування в даний  час укладаються в наступному:

1) криміналістика є  правовою наукою, тому що її  предмет і об'єкти пізнання  лежать у сфері правових явищ;

2) криміналістика є правовою наукою, тому що її службова функція, розв'язувані нею задачі відносяться до правової сфери діяльності державних органів, до правових процесів (розслідування, судовий розгляд);

3) усі рекомендації, розроблювальні  криміналістикою для практики, носять строго виражений правовий характер, засновані на законі, відповідають його духові і букві; вони викликані до життя потребою ліквідації в нашій країні злочинності і «розвивалися в радянському кримінальному процесі лише з єдиною метою надання наукової допомоги слідчим і судовим органам у відшуканні істини в справі» ;

4) криміналістика зв'язана  з багатьма науками — як  суспільними, так технічними і  природними, але зв'язки ці носять  переважно приватний і локальний  характер, тоді як основною «живильним  » середовищем для криміналістики є право, правові науки, слідча, судова й експертна практика; нарешті, історично криміналістика зародилася в рамках саме правової — кримінально-процесуальної — науки.

Цілком розділяючи цю концепцію, слід зазначити, що на відміну від попередніх вона підтвердила свою життєвість. Ми не бачимо, у даному випадку, основ для її перегляду ні в даний час, ні в доступному для огляду майбутньому, незважаючи на процеси диференціації й інтеграції наукового знання, що не можуть не торкнутися криміналістики. Підставою для такого висновку служить аналіз поглядів деяких учених, що намагаються останнім часом трохи змінити або «виправити» представлення про правову природу криміналістики.

          Так, наприклад, у 1963 р. А. А. Ейсман висловив думку про можливості характеризувати криміналістику одночасно і як юридичну і як природно-технічну науку . У підтвердження цього погляду він послався на думку фахівця в області теорії держави і права А. Ф. Шебанова, що включив криміналістику в групу таких юридичних наук, що «по своєму змісту відносяться в більшій своїй частині до наук природну і технічним», і на тезу С. П. Мітрічєва про те, що криміналістика є юридичною наукою, що вивчає, крім іншого, і технічні засоби виконання процесуальних дій. Двоїстий характер криміналістики, по думці А. А. Ейсмана, порозумівається подвійністю її змісту, а також тим, що вона є перехідною, або прикордонною, наукою, подібно фізичній хімії, хімічній фізиці, біохімії і т.п.

        Навряд чи можна погодитися як з даною точкою зору А. А. Ейсмана, так і з її обґрунтуванням.

Почнемо з того, що А. Ф. Шебанов, відносячи криміналістику в більшій її частині до наук природної  і технічним, явно дотримує викладеної вище концепції двоїстої природи  криміналістики, що виходить не з двоїстої оцінки криміналістики в цілому, а з різної оцінки різних частин даної науки.  Те, що, на думку С. П. Мітрічєвa, криміналістика, будучи юридичною наукою, вивчає технічні засоби, зовсім не дає основ вважати криміналістику не тільки юридичної, але і технічною наукою по наступних причинах[40]. По-перше, термін «техніка» у криміналістиці в значній мірі має умовне значення; по-друге, навіть якщо відвернутися від цього, те і тоді не можна не враховувати, що технічні засоби складають тільки частину, і притім невелику, змісту криміналістики і вже тому вони не можуть визначати природу всієї науки; і, нарешті, по-третє, зі сказаного С. П. Мітрічєвим зовсім не випливає, що юридична наука, що вивчає деякі технічні засоби, у силу цього стає і технічною. Технічні засоби вивчають, наприклад, і археологія, і наукознавство, що, незважаючи на це, аж ніяк не вважаються технічними науками.

Нам здається, що бездоказовим є і порівняння криміналістики з  біохімією або фізичною хімією. Це дійсно перехідні, а точніше —  проміжні, науки, розташовані на стиках між біологією і хімією, фізикою і хімією. Але поняття перехідної науки зовсім не тотожно поняттю науки прикордонної. Прикордонна наука не з'єднує в собі почав двох різнорідних наук. Вона лежить на границі двох пологів наук, але належить тільки одному з них, а не обом відразу. Криміналістика граничить із природними і технічними науками, але належить до юридичних наук. Точно так само якщо кинути погляд «з іншої сторони», наприклад з боку природничих наук, то можна сказати, що судова медицина є прикордонною наукою — лежить на границі між медичними і юридичними науками, але залишається медичною наукою і не здобуває в силу свого «територіального» положення якостей науки юридичної. Використання ж криміналістикою методів інших наук ще не дає підстави переглядати питання про її природу.

Суперечливу позицію  в питанні про природу криміналістики займає А. Н. Васильєв. Поряд з численними твердженнями про те, що це наука  юридична, у його виступах іноді  виражається солідарність з поглядами  М. С. Строговіча, про які вже говорилося вище , або утримують висловлення про те, що криміналістика «не чисто юридична» наука . До чого це приводить, автор постарався показати при аналізі запропонованих А. Н. Васильєвим визначень предмета криміналістики.[21]

Думка про юридичний характер криміналістики в даний час розділяється більшістю процесуалістів і вчених інших юридичних спеціальностей. Правда, іноді ще починаються спроби якось відокремити криміналістику від інших правових наук, повідомляючи її не правовою, а юридичною наукою, убачаючи розходження в цих термінах всупереч елементарній логіці. Однак ці спроби не заслуговують на серйозну увагу.

В даний момент серед  вітчизняних криміналістів сформувалася наступна думка.

Криміналістика є галуззю юридичної науки. На це вказує ряд обставин:

—об'єктно-предметна область криміналістики самим безпосереднім образом зв'язана зі сферою правових явищ і відносин;

 — реалізація практичних  функцій, цілей і задач криміналістики  спрямована на задоволення потреб  правозастосовуючої  діяльності, практики державних органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю;

— розроблювальна в криміналістиці наукова продукція носить чітко  виражений правовий характер, заснована  на законі, відповідає законові й орієнтує практиків на безумовне виконання  законів;

— правові науки, слідча, прокурорська, оперативно-розшукова, експертна і судова практика — основна «живильне » середовище для криміналістики, що зародилася в надрах кримінально-процесуальної науки.

Як складова частина  юридичної науки, криміналістика входить  у групу наук так називаного кримінально-правового (кримінального) циклу (поряд із криміналістикою сюди ж віднесені кримінально-правова і кримінально-процесуальна науки, кримінологія, судова статистика, судова медицина і психіатрія, теорія оперативно-розшукової діяльності і ряд інших дисциплін).

Велике значення для  розвитку криміналістики, удосконалювання її наукової продукції як теоретичного, так і прикладного характеру, мають досягнення природних, технічних, суспільних наук. У криміналістиці активно і плідно реалізуються багато ідей, теорії, підходи, методи філософської науки (зокрема, логіки), психології, медицини, науки керування, соціології, фізики, хімії, інших наук неюридичного профілю.

3.2 Природа криміналістики

Криміналістика  — посідає певне місце серед  інших наук, виконує притаманні їй функції, має власний потенціал та призначення. Накопичення наукових знань час від часу призводить до зміни її наукової парадигми (змінення системи пануючих ідей).

       За своєю природою криміналістика — це юридична наука. Такий погляд сформувався в 1952—1955 рр. і згодом став панівним у правовій науці. Зміст цієї концепції та її обґрунтування полягають у наступних тезах:

1. криміналістика — правова наука, оскільки її предмет і об'єкти пізнання
2. належать до сфери правових явищ;
3. криміналістика — правова наука, тому що її службова функція і завдання відносяться до правової сфери діяльності державних органів, правових процесів розслідування та судового розгляду;
4. усі  рекомендації криміналістики мають правовий характер, засновані, на законі, відповідають його духу і букві;
5. головним «живильним середовищем» для криміналістики є право;
6. багато наукових рекомендацій криміналістики запроваджуються у змісті правових норм;
7. історично криміналістика була народжена у рамках саме правової кримінально-процесуальної науки.[51]

     Історія криміналістики знає й інші погляди на природу криміналістики. Одним з таких напрямів є визначення природи криміналістики як технічної або природничо-технічної науки. Ці погляди характерні для етапу становлення криміналістики як самостійної галузі знань (представники таких поглядів — Р. А. Рейс, Е. Локар, Г. Ю. Манне, В. І. Громов, Є. У. Зіцер). Причина такої оцінки природи криміналістики — у її змісті на той час (поліцейська чи кримінальна техніка), а також прагнення відмежуватися від кримінально-процесуальної науки у самостійну галузь, створити власний предмет і методи дослідження. Причиною є також суттєвий вплив на криміналістику природничих і технічних наук (математики, фізики, хімії, біології, психології та ін.), використання методів і прийомів цих наук. На той час погляди вчених-криміналістів були прогресивні і сприяли розвитку нової науки. У цей період виникають такі галузі криміналістики, як судова хімія, судова фізика, судова біологія та ін.

  Криміналістика активно і творчо використовує дані технічних і природничих наук відповідно до своїх завдань. Форми використання даних інших наук були різні: просте використання, пристосування, трансформація. У подальшому криміналістика теж почала впливати на інші науки: методи криміналістики застосовували в інших галузях знань; криміналістика дозволяла встановлювати факти не пов'язані з вчиненням злочинів.

      Криміналістику розглядали також як науку подвійної природи — правову і технічну (найчіткіше цей погляд сформулював П. І. Тарасов - Радіонов). Прибічники такого підходу наполягали на двох напрямах у криміналістиці: 1) розкриття і розслідування злочинів; 2) методи дослідження речових доказів. Помилковість поглядів концепції подвійної природи криміналістики полягає у механічному розподілі єдиної науки на правові та не правові її розділи.[49]

 Розвиток криміналістики, особливості її предмета, складність закономірностей, які вона вивчає, залишають дискусійним питання про природу науки. В останні роки з'явилися нові погляди на природу криміналістики, згідно з якими криміналістика — це наука синтетичної природи (Р. С. Бєлкін та ін.). На думку цих вчених, в криміналістиці неможливо виділити суто правові та суто природничонаукові, або технічні розділи, комплекси знань як певні фіксовані структури. Вона являє собою єдиний сплав знань.

3.3 Місце криміналістики  в системі юридичних наук

Для того щоб правильно  визначити місце криміналістики в системі юридичних наук і  її зв'язок із суміжними науками цього роду, випливає спочатку хоча б коротенько зупинитися на класифікації юридичних наук.

Юридичні науки відносяться до класу суспільних наук. У теорії держави і права юридичні науки звичайно поділяються на загальнотеоретичні (теорія й історія держави і права) і конкретні. Останні підрозділяються на галузеві, тобто ті, котрі вивчають окремі галузі права (державне, фінансове, адміністративне, карне, процесуальне й ін.), міжгалузеві — типу житлового, господарського, транспортного права, і спеціальні.

Відповідно до цієї класифікації криміналістика відноситься до числа  спеціальних юридичних наук, яким не відповідає якась визначена галузь права або група норм із різних галузей права. Разом із криміналістикою в цю групу входять кримінологія, судова статистика і деякі інші науки. Однак приналежність криміналістики до цієї групи наук зовсім не означає, що вона найбільше тісно зв'язана саме з ними. З погляду інтенсивності зв'язків, криміналістику варто віднести до групи кримінальних-правових наук, що вивчають злочинність і міри боротьби з нею. Формування цієї групи виходить за межі приведеної вище класифікації і тому в неї включаються як галузеві, так і спеціальні юридичні науки: кримінальне право, кримінальний процес, виправно-трудове право, криміналістика, кримінологія, теорія оперативно-розшукової діяльності, кримінальна статистика .