Банківська система України

    Надходження банку оцінюються  з погляду їх достатності для  розширення діяльності банку  та забезпечення його подальшого  зростання. Для       оцінювання надходжень аналізують  величину та якість доходів  банку, розраховують показники  прибутковості.

    Оцінка ліквідності проводиться  виходячи з її достатності  для виконання       як  поточних, так і непередбачених  зобов’язань банку. Для цього аналізують політику банку щодо управління ліквідністю, показники ліквідності та джерела забезпечення ліквідності.

     Систему  CAMEL використовують, як правило, тільки органи нагляду.          Не зважаючи на те, що оцінювання кожного з компонентів проводиться на основі визначених процедур та правил, ця система в цілому є досить суб’єктивною  і потребує для отримання об’єктивної оцінки діяльності банку кваліфікованого підходу.

    Безпосередньо процес нагляду за діяльністю комерційних банків        здійснюють регіональні управління Національного банку України, відділи  банківського нагляду яких на підставі отриманої інформації та звітності  здійснюють контроль як за фінансовим становищем комерційних банків,          так і за дотриманням ними встановлених економічних нормативів, банківського законодавства та нормативних актів встановлених Національним банком.

    У разі порушення  комерційним банком вимог банківського  законодавства регіональне управління  вирішує питання з керівництвом  банку про      проведення  спільної наради з метою обговорення  проблем діяльності банку або  приймає рішення про здійснення  інспекції безпосередньо в  цьому банку. У разі виявлення недоліків у роботі комерційного банку вжити заходів щодо їх усунення та надсилає листа із зобов’язанням, а при не виконанні комерційним банком цих зобов’язань – надсилає попередження його керівнику. [ 8, c/307-315]

    У країнах з розвиненою ринковою економікою держава  в особі центрального банку та відповідних уповноважених органів ставить   за мету впровадження пруденційного банківського регулювання та нагляду, тобто спрямованого на забезпечення стабільності та надійності банків,     їхньої  обачливої та розважливої поведінки, виконання банками вимог фінансової безпеки. [2, c.410]

   Проте,  окрім нагляду і регулювання Національного банку існує державне регулювання банківської діяльності. Головним завданням державної політики у сфері банківської діяльності є підтримання здоров’я і міцності всієї банківської системи, а не запобігання банківських банкрутств. При цьому   держава має всіляко попереджати банкрутства окремих банків, оскільки запобігання краху окремого взятого банку чи виникнення в ньому критичної ситуації є кращим засобом збереження здоров’я всієї банківської системи.   Проте у випадку неможливості уникнення банкрутства окремих видів          банків держава повинна продемонструвати свою здатність і вміння управляти рівнем банкрутства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                       Розділ 2

                          Аналіз фінансових послуг банків

 

2.1. Банківське  інвестування

 

    Глобалізація  світової економіки та європейська інтеграція ставлять перед Україною питання про власне геополітичне позиціонування. Понад те, сьогодні для нашої держави проблема визначення свого реального місця у світі стає критичною. Адже правильний  вибір визначатиме успішний економічний розвиток країни та її здатність максимально ефективно інтегруватися до глобального  простору. Сама ж реалізація інтеграційних планів залежить від того,              чи зможе країна у певні терміни залучити критичну масу інвестицій.   Таким чином, зараз перед Україною стоїть двоєдине завдання —  визначення пріоритетів розвитку та побудова ефективної інвестиційної моделі, здатної забезпечити фінансування модернізації й нарощування виробничих потужностей.

    За оцінками експертів, для нормального розвитку економіки України потрібно додаткових інвестицій від 80 до 100 млрд. дол. США.  Водночас прямі іноземні інвестиції за тринадцять років незалежності становили лише 5,3 млрд. дол. Цифра більш ніж скромна. Наприклад,      Чехія за такий час отримала понад 20 млрд. дол. Щорічні    інвестиції в Польщу становлять 4—5 млрд. дол., тоді як в Україну — 0,5 млрд. За обсягами іноземних інвестицій на душу населення Україна поступається навіть Албанії та Казахстану. За даними американської асоціації Economist Group, за рівнем інвестиційної привабливості Україна знаходиться в сьомому десятку країн. Згідно з офіційною статистикою, щорічний приріст іноземного капіталу, інвестованого в країну, становить близько 15%, але це без урахування грошей, що вивозяться       нерезидентами з України. Зараз на кожні три долари вкладених інвестицій припадає один долар офіційно вивезеного капіталу. Це пояснюється розірванням інвестиційних договорів через підвищення інвестиційних ризиків у країні.

    Отже, стабілізація  економіки України передбачає, крім іншого, інтенсифікацію її інвестиційних процесів. Інструментами такої інтенсифікації є фінансові посередники — банки, інвестиційні фонди, страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, кредитні спілки, лізингові і факторингові компанії.

   На жаль, сьогодні на теренах України лише банки є більш-менш розвинений сектор фінансових посередників. Мета пропонованої статті: оцінити можливості і результати виходу іноземних банків на фінансовий ринок країни для підтримки інвестування економіки, конкуренції з вітчизняними банками, а також таких негативних тенденцій, як можливість послаблення і навіть втрати вітчизняної банківської системи. [2, c.262 -264]

      Банківське інвестування.  Під інвестиційними операціями банків звичайно розуміють операції банків із цінними паперами. Розрізняють операції, здійснювані банками на комісійних засадах і за власний рахунок.

   Купівля – продаж  цінних паперів на комісійних  засадах може розглядатися як  посередницька діяльність банку,  де він виступає за дорученням  клієнта ( за домовленістю банк може діяти від свого імені і за його рахунок).

     Клієнт може доручити банкові купити акції конкретної фірми за мінімальною ціною. При цьому банк зовсім не повинен інформувати клієнта, де і в кого він їх купує. Папери можуть бути закуплені на біржі, або ж банк може продати їх клієнтові з власних запасів. Головне – щоб ціна відповідала біржовому курсу. За аналогією, при дорученні клієнта продати якісь цінні папери за максимальною ціною банк може закупити їх для себе, спираючись на діючий курс. Здійснюючи угоди без залучення власного капіталу, банк за свої послуги має комісійні, які звичайно встановлюються у відсотках від суми угоди.

    Проведення інвестиційних операцій – це показник високого рівня розвитку економіки. Чим вищий цей рівень, тим більше число суб’єктів ринку потребують послуг банків по операціях із цінними паперами і тим ширший спектр самих цих операцій.

    У нашій  країні, в умовах становлення  ринку цінних паперів, поки  що тільки великі організації  можуть удаватися до послуг банків в інвестиційній сфері, але поступово коло подібних клієнтів розширюватиметься, чому немалою мірою буде сприяти розвиток нових видів банківських операцій із цінними паперами.

    За даними  національного банку України  станом на 01.01.2006 року вклади банків у цінні  папери і надані кредити  становили 70,1 % загального обсягу усіх активів; інвестиційний портфель - 7‚0 % ( 6,3% )  (державні цінні папери та вкладення в акції інших підприємств);    І хоча інвестиційні операції банків зростають основними інвесторами Української економіки продовжують ставати  іноземні банки.

    У вересні 2005 року банківські лави поповнилися трьома новими установами. Нацбанк зареєстрував Банк інвестицій і заощаджень, а Анти-монопольний комітет України дав дозвіл на створення ЗАТ «Комерційний банк «Союз» (статутний фонд — 22 млн грн) і ЗАТ «Номос-Банк» (10 млн євро). Засновниками КБ «Союз» є вітчизняні структури, а ЗАТ «Номос-Банк» — росіяни (банк «Новая Москва» і ЗАТ «Совфин-траст»). Отже, у банківській системі з'явилося, як мінімум, два банки з іноземним    капіталом.

    Отже, банківська система України нині чекає на зміни у своїй структурі — припливу іноземного капіталу не уникнути. Але, на наш погляд, не слід іти шляхом східноєвропейських країн, які практично повністю втратили свої національні банки, інтегруючись у європейську спільноту.

    Щоб запобігти втраті національної банківської системи, залучення іноземного банківського капіталу слід спрямувати на прискорення інвестиційних процесів. Це має бути основним критерієм допуску іноземних. [10, c.1]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    2.2. Аналіз кредитних операцій банків.

 

     Процес  переходу України до якісно  нової форми економічних відносин, що базуються на ринкових принципах ведення господарства, зумовив необхідність внесення кардинальних змін до фінансово-кредитної сфери економіки, яка відіграє ключову роль у забезпеченні руху грошових потоків, тим самим створюючи базові передумови суспільного відтворення. Основною ланкою цієї сфери є банківська система, якій належить провідне місце у загальному механізмі організації й регулювання господарського життя суспільства і від ефективності функціонування якої вирішальною мірою залежить успіх соціально-економічних перетворень у країні загалом.

    В Україні  комерційні банки є найбільшими фінансовими посередниками поміж інвестиційних фондів, страхових компаній, лізингових компаній, пенсійних фондів тощо. І з кожним роком їх кількість зростає, вони стають більш розвинуті і потужніші. Так, за даними Національного банку України кількість комерційних банків з кожним роком зростає і станом на початок 2006 року становить 186.

        Однак із зростанням масштабності фінансових інститутів, почав підвищуватися державний і конкурентний (природній) тиск у банківському секторі. Конкурентний (природний ) тиск змушує комерційні банки розширювати коло послуг, підвищувати якість обслуговування,           проникати в природу потреб споживачів, освоювати нові ринки,     застосовувати більш чіткі підходи до оцінки, перерозподілу, подоланню     і приймання ризиків.    До основних видів послуг, які банк надає своїм клієнтам є:

• депозитні – послуги по зберіганню коштів або цінних паперів в банку    чи інших фінансово – кредитних установах;
• інвестиційні – послуги, які передбачають вкладення грошових, майнових, інтелектуальних цінностей в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту;
• кредитні – послуги з надання кредиту, які супроводжуються записами в банківських рахунках з відповідним відбиттям у балансах кредитора та позичальника;
• ощадні – послуги, які пропонуються банківськими установами і являють собою рахунки для накопичення грошових заощаджень клієнтів банку;
• розрахунки – в готівковій і безготівковій формах, експортно – імпортні та інші.
• інші.

    Проте найбільш  розвиненою, ризиковою, прибутковою  і поширеною банківською послугою є кредит. Кредит – це позичка в грошовій формі або товарній формах на умовах повернення, що надається банком  позичальнику.     

    Згідно з  пунктом 2 розділу 2 Положення  „ Про кредитування” суб’єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, бланковий, консорціумний,    іпотечний. Фізичні особи можуть використовувати споживчий кредит,  причому лише в національній грошовій одиниці. [1, c.192]

    Обсяги кредитів  наданих комерційними банками  України стрімко зростають і станом на кінець 2005 року 143 418 млн. гривень, що на   61,9  % більше ніж у 2004 році (таблиця 2.1).

                                                                                                                   Таблиця 2.1.

 Динаміка  наданих кредитів банківськими  установами за 2003-2005 роки.

 

Кредити	Роки			Відхилення
				2003 - 2004		2004 - 2005
	2003	2004	2005	абсол.	%	абсол.	%
Національна валюта, тис.	39563	51207	81274	11644	29,4	30067	58,7
Іноземна валюта	28272	37372	62144	9100	32,2	24772	66,3
Усього	67835	88579	143418	20744	30,6	54839	61,9

 

    Близько 95 %  кредитів  надано суб’єктам підприємницької діяльності, і лише 5 – 7 %  фізичним особам. Водночас минулого року стала помітна тенденція     до поступового нарощування кредитування фізичних осіб. Це пояснюється:

• поступовим запровадженням комерційними банками схем кредитування житлового будівництва;
• розвитком схем пенсійного забезпечення (наприклад, банк „Аркада”);
• кредитування купівлі товарів довготривалого вжитку ( побутова    техніка);
• автомобільні кредити;
• кредити під забезпечення і без забезпечення.