Фальшиві гроші та їх значення підриву економіки в світовій історії

Знецінювання грошей, виступаючи найважливішою  формою прояву інфляції, може мати різну  динаміку. З цього погляду інфляцію прийнято класифікувати, розрізняючи  такі її види, як повзуча, коли темп зростання  цін коливається в межах 5-10 % на рік; галопуюча - 10-100 % на рік - і гіперінфляція  з річним зростанням цін понад 100 %. Правда, в економічній літературі ці види інфляції іноді розмежовують і на основі дещо інших показників зростання цін, однак це не дуже істотно. Головне те, що різниця між повзучою, галопуючою і гіперінфляцією характеризується якісно різною динамікою зростання  цін. Знецінювання грошей у межах  гіперінфляції може бути дуже великим, вона може вимірюватися 1000 відсотків  і більше. Найбільша у світі  інфляція була зафіксована після  Другої світової війни в Угорщині, коли в червні 1946 р. були випущені банкноти вартістю в егімілліард більйонів (один мільярд мільярдів).

Інфляція являє собою складне  економічне явище, що виникає, як правило, не через одну причину. Вони неоднорідні  й різні за своєю спрямованістю, але загалом їх можна певним чином класифікувати. До найбільш істотних причин інфляції слід віднести:

• емісію грошей, що викликає диспропорцію між реальною потребою народного господарства в грошах і наявною грошовою масою;
• прискорення обігу грошей, що може бути зумовлено різними обставинами. До них можна віднести, наприклад, широке впровадження системи безготівкових розрахунків, застосування нової техніки в організації грошового обігу і т.ін.;
• значне скорочення товарообігу, обумовлене, наприклад, скороченням виробництва через кризовий стан економіки, неврожай або якесь стихійне лихо;
• кредитна експансія, що веде до збільшення безготівкового грошового обігу, тобто до емісії кредитних грошей. Вона може бути викликана депозитною-чековою емісією, здійснюваною комерційними банками. Але оскільки така емісія завжди обмежена певними можливостями банку, то ця причина якщо й існує, то має скоріше допоміжний характер. Головною ж виступає емісія, яка є наслідком певної політики центрального банку та уряду;
• значне збільшення попиту (інфляція попиту), яке може бути викликане, наприклад, різким збільшенням заробітної плати, що не супроводжується таким самим або більшим за динамікою зростанням продуктивності суспільної праці. До такого ж наслідку може привести також збільшення попиту, викликане мілітаризацією економіки, що виявляється в зростанні військових замовлень держави;
• кризові явища у виробництві базових матеріальних ресурсів. Прикладом може бути енергетична криза, що почалася у світі в 1973 р. і була пов'язана, головним чином, з політикою країн-членів ОПЕК щодо обмеження видобутку нафти.

Розвиток інфляційного процесу, як правило, проходить два етапи. На першому з них темпи знецінення паперових грошей відстають від  темпів зростання паперової маси, дезорганізуючий вплив інфляції на виробництво, торгівлю, кредит і  грошовий обіг ще не вповні виявляється, Тимчасово навіть може створюватися специфічно висока кон'юнктура, основою  якої насправді є інфляція. Це пояснюється, з одного боку, зростанням товарної маси, внаслідок чого частина додаткових (фальшивих) паперових грошей заміщує  в каналах обігу необхідну  кількість повноцінних паперів, а з іншого — необхідністю задовольнити потребу в готівкових грошах, тому що вже починає скорочуватися  обсяг кредиту й уповільнюється швидкість обертання середньогрошової маси.

Таким чином, на першому етапі  розвитку інфляційного процесу його згубна дія ще не повною мірою проявляється, Економіка та фінансова система  ще мають ряд резервів, ефективних засобів регулювання, тому є можливість не тільки обмежувати негативні наслідки інфляції, а й приховувати її, коли потрібно — приглушувати, направляти на досягнення певних політичних цілей.

На другому (вищому) етапі  свого розвитку інфляційний процес різко прискорюється, темпи зростання  суспільного виробництва починають  відставати від знецінення паперових  грошей, а інфляційне переповнення каналів грошового обігу стає вже очевидним. Таке випередження темпів збільшення паперогрошової маси спричинюється, по-перше, занепадом виробництва, зростаючим відставанням у науково-технічному прогресі, уповільненням підвищення, а потім і зниженням суспільної продуктивності праці; по-друге, зменшенням товарообігу, зумовленого зниженням  якості та скороченням асортименту  товарів, які тепер виробники  почали поділяти на «вигідні» й «невигідні», скороченням закупок імпортних  товарів; по-третє, зростанням дефіцитності товарів; по-четверте, від'ємним платіжним  балансом країни, коли збитки від зовнішньоекономічної діяльності вже не покривалися потоком  доходів.

Раніше інфляція виникала, як правило, при надзвичайних обставинах. Так, під час війн держава часто  випускала велику кількість незабезпечених паперових грошей для покриття воєнних  витрат. За останні 20–30 років інфляція стала хронічною хворобою економіки  багатьох країн світу.

Інфляція, у її відкритому варіанті, виявляється в підвищенні цін, але  їх зростання може бути різним. Тому для виміру інфляції використовують її показник. Він розраховується різними  способами.

Насамперед рівень інфляції можна  визначити через порівняння вартості валового внутрішнього продукту у звітному й у базисному періодах. Але  при цьому потрібно виходити з  незмінності фізичного обсягу валового внутрішнього продукту. Розрахований у такий спосіб показник рівня  інфляції називають ще дефлятором валового внутрішнього продукту.

Однак найбільш поширеним способом є визначення рівня інфляції за зміною цін на товари, що входять у так  званий споживчий кошик. Цей показник має найбільш чітко виражений  соціальний аспект, оскільки він відображає зміну цін на товари кінцевого  споживання.

Рівень інфляції, який визначається за споживчим кошиком, може бути розрахований за формулою:

-/100.

  - індекс інфляції;

      - вартість споживчого кошику в даному році;

       - вартість споживчого кошику в попередньому році.

Визначити індекс інфляції за споживчим кошиком можна не тільки методом зіставлення його загальної вартості на початок і  на кінець якогось періоду. Якщо зміна  цін на товари, що входять у цей  кошик, не була рівномірною стосовно тих чи інших товарів або взагалі  характеризувалася різноспрямованістю, то тоді індекс інфляції можна визначити, застосовуючи індекси цін на кожну  групу товарів. Але при цьому  потрібно враховувати питому вагу витрат середнього споживача на конкретну  групу товарів у загальних витратах на споживчий кошик.

Світовий досвід країн  ринкової економіки знає два основних способи регулювання інфляційного процесу: кейнсіанський і монетаристський. Кейнсїанський метод передбачає розширення впливу держави на економіку, підвищення її регулюючої ролі в кредитно-відсотковій  політиці, а монетаристський, проти  якого виступають усі прихильники  унітарної держави,— впровадження таких дій, як самоусунення держави  з економічного життя, відмова від  дотацій на соціальні та інші потреби. Звичайно, в країнах, де такі дотації не мають істотного значення, монетаристські дії дають значний позитивний ефект.

В Україні, щоб оволодіти  ситуацією в грошовому обігу  та кредитуванні, необхідно в найкоротший  час вдатися до регулювання обсягу сукупної грошової маси, застосувавши для цього такі спеціальні інструменти  та методи: резервні вимоги, тобто норматив депонування частини вкладів  комерційних банків на безвідсоткових рахунках Національного банку України (він становить 15 % статутного фонду  комерційного банку); квоти і форми  рефінансування банків; гнучку відсоткову політику; нормативи ліквідних коштів комерційних банків та обов"язкових  інвестицій у державні папери тощо.[3], [15]

Змінюючи нормативи резервів та ставки операцій рефінансування, Національний банк зможе збільшувати (зменшувати) величину ліквідності комерційних  банків і тим активно впливати на інфляційний процес. При цьому  основою регулювання грошової системи  України має стати насамперед ліквідація штучного поділу готівкового  й безготівкового обігу та перехід  до цивілізованого регулювання сукупного  грошового обігу. Гривня мусить мати однакову купівельну силу в будь-якій формі і в будь-яких операціях. Світова практика свідчить, що для  цього потрібно зняти всі необгрунтовані обмеження з безготівкових платежів та розрахунків і паралельно ввести граничні межі загального зростання  грошової маси в обігу.

3.2. Заходи подолання  впливу фальшивих грошей на  безпеку держави

Тенденція розповсюдження фальшивих грошей представляє реальну загрозу для економічної безпеки держав. В зв'язку з цим створення ефективної системи протидії цьому соціальному злу, що все більш приймає вигляд глобальних масштабів, є першорядною задачею для всіх країн.

Це спричинило появу Женевської конвенції з боротьби із підробкою  грошових знаків, яка була укладена 20 квітня 1929 р. і ратифікована СРСР 3 травня 1931 року. Під “грошовими знаками” Конвенція має на увазі паперові гроші, включаючи банківські білети, та металеві монети.

Документом також було передбачено взаємний обмін інформацією  з метою боротьби з злочином фальшивомонетництва. Конвенція встановила, що в кожній країні дізнання у справах підробки грошових знаків повинне проводитись у межах національного законодавства спеціальним центральним бюро. Крім того, воно зобов’язане централізувати в кожній країні всі дані, що можуть полегшити розшук випадків підробки грошових знаків, їх запобігання і припинення.

Розглянутий міжнародно-правовий документ має важливе значення у  боротьбі із фальшуванням грошей, хоча й містить деякі недоліки. Зокрема, Конвенція 1929 р. не передбачає відповідальність за підробку цінних паперів, чеків, акредитивів  та інших документів. Не передбачено  в міжнародному акті покарання за вивіз фальшивих грошей за межі держави.

У теперішній час питання  міжнародного співробітництва в  боротьбі з цим небезпечним злочином вирішує Інтерпол. Свою діяльність він проводить за декількома напрямами:

• веде облік випадків фальшування грошей, осіб, які виготовляють і збувають підроблені гроші та цінні папери;
• збирає і поширює інформацію про зміни в грошових системах країн світу;
• вивчає способи підробки грошових знаків та цінних паперів з метою вироблення засобів захисту;
• готує рекомендації країнам-членам організації з питань ускладнення технології виробництва грошових знаків і цінних паперів та їх захисту від підробки;
• виробляє рекомендації з питань правового регулювання боротьби з фальшуванням грошей у національному і міжнародному плані;
• проводить узагальнення досвіду роботи поліції у боротьбі з підробкою грошових знаків і цінних паперів та поширює найбільш ефективні методи;
• займається виробленням тактики щодо інформування населення про появу підроблених грошових знаків та цінних паперів;
• приділяє увагу підвищенню професійного рівня поліцейських, які залучені до сфери боротьби з фальшуванням грошей.

Як зазначалось вище, однією з основних причин, як політичних і економічних так і чисто практичних про зміну вигляду національної валюти є  захист від фальшивок. Щоб зменшити їх кількість в країні, необхідно переходити на нові банкноти кожні 5 - 7 років. Враховуючи затратність процесу, такий темп не кожній державі під силу. Але фальшиві гроші негативно впливають на економіку країни. Так наприклад, в минулому році в Росії було зареєстровано 23 тис. злочинів, пов'язані з виготовленням і збутом фальшивих грошей. З них 69% припало на рублі інші - на долари. Пік виготовлення фальшивок припав на перші роки перебудови, коли з'явилися нові гроші, більш схожі на фантики, копіювальна техніка з великим набором можливостей, а в банках ще не було приладів, достовірно встановлюючих автентичність купюр.[14]

На сьогодні є детектори  автентичності, які перевіряють  гроші по 8 – 10 параметрам. Ті, що не проходять „іспит” відсіваються, йдуть на експертизу і, якщо доведено, що вони фальшиві, списуються з рахунку  кредитної організації і передаються по акту до правоохоронних органів. Близькі до оригіналу банкноти робляться друкарським способом з використанням кліше і відповідного паперу, з водяними знаками і тисненням. Собівартість таких фальшивок велика, і тому даним способом в основному друкують великими партіями квазідолари.

За свідченнями фахівців, що продають банківську техніку, поява  нових купюр завжди спричиняє  за собою підвищення попиту на детектори - фальшивомонетники користуються ситуацією, поки люди ще не звикли до нових грошей.

Один з популярних способів підробки: відповідно до закону, банки  зобов'язані прийняти купюру, якщо 2/3 її цілі. До двох справжніх купюр  додається третя - фальшива. Шляхом вклеювання фрагментів фальшивих банкнот  справжні гроші “розбавляються”. Детектор такі купюри пропускає. Виявити їх можна  тільки зіставленням номерів в різних кутках “папірця”.

Підробкою рублів частіше  займаються вітчизняні умільці. Копіювальна техніка за останні 4 роки значно поліпшила свої характеристики, і тепер дозволяє отримати практично ідентичне зображення. Ця обставина відкрила шлях підробкам порівняно дрібних банкнот.

Забезпечити детектором недосвідченого касира і при перевірці доларів  цілком покластися на техніку - великий  ризик. Адже техніка (якщо вона коштує менше 10 тисяч доларів) не чує істинного  хрускоту, не відчуває зайвої ваги купюри, її підозрілої гладкості.

В той же час, детектор - необхідний інструмент для роботи з грошима. Оснащений різними видами датчиків, він забезпечує більш менш надійні  способи перевірки автентичності  банкнот. Найпростіший, недорогий детектор - це, фактично, лампа ультрафіолетового  світла.