Виходячи  з оподаткування доходів по вкладах  виокремлюють неоподатковувані вклади — податки з одержаних доходів  вкладником не сплачуються, та оподатковувані вклади — податки сплачуються  згідно з чинним законодавством. Оподаткування  доходів по вкладах негативно  впливає (і щодо вкладника, і щодо банку) на залучення коштів на вклади. Воно може спричинити підвищення розміру  депозитного процента, а відповідно й розміру плати за операції і послуги, здійснювані чи надавані банками. Більше того, і банки, і клієнти починають пошуки шляхів уникнення (чи зменшення втрат) від оподаткування. Для цього, зокрема, розробляються нові чи вдосконалюються існуючі фінансові інструменти.

      Зважаючи  на вік вкладника, розрізняють вклади: на дітей (осіб до 16 років), молодіжні (осіб від 16 років до 28 років); осіб зрілого  віку (від 28 до 45 років); осіб перед пенсійного віку (від 45 років до 55—60 років); осіб пенсійного віку. Розподіл вкладників за цим критерієм дає змогу  банкам ураховувати особливості  кожної з вікових груп. Звичайно, він є умовним, оскільки в кожній віковій групі потреби, запити, смаки, вподобання можуть суттєво різнитися  залежно від відмінностей у рівні  доходів, сімейного стану, освіти, професійного статусу тощо. Однак у більшості  випадків однозначним є те, що з  переходом від однієї стадії життєвого  циклу до іншої посилюється ймовірність  важливих подій. Так, молодь після 16 років  починає думати про набуття вищої  освіти, одруження, придбання житла  тощо. Люди середнього віку після одержання  вищої освіти, обзаведення житлом починають заощаджувати кошти з  метою зайнятися власним бізнесом, організувати власний відпочинок тощо. Вкладники перед пенсійного та пенсійного віку відкладають кошти з метою, зокрема, отримання доходів, які  б давали змогу після виходу на пенсію підтримувати звичний рівень життя тощо. Цьому сприяє законодавство  про пенсійне забезпечення, яке, зокрема, передбачає можливість відкриття пенсійних  рахунків.

      Залежно від виду валюти, в якій залучаються  кошти у вклади, розрізняють вклади в національній та іноземній валютах. Чинне валютне законодавство  України обмежує використання валютних вкладів як їх власниками, так і  банками. Останні повинні здійснювати  розміщення коштів у валютні активи або конвертувати валюту у гривню, враховуючи при цьому вимоги НБУ  та відповідні види ризиків.

      Виходячи  із можливостей капіталізації нарахованих  процентів виокремлюють вклади з  простими та складними процентами. Найбільш поширеними і традиційними є вклади, за якими нараховуються  прості проценти, хоча банки залежно  від ситуації на грошовому ринку  здійснювали нарахування і виплату  вкладникам складних процентів.

      За  характером визначення розміру процента вклади бувають: з фіксованою процентною ставкою; з плаваючою процентною ставкою та безпроцентні. Використання банками вкладів з плаваючою  процентною ставкою більш ризиковане, потребує наявності висококваліфікованих спеціалістів, уміння прогнозувати ситуацію в економіці та на грошовому ринку, наявності відповідних об’єктів для розміщення коштів, залучених  на таких умовах, тощо. Тому найпоширенішими  є вклади з фіксованою процентною ставкою.

      Залежно від періодичності виплати процентів  за вкладами розрізняють вклади з  виплатою процентів: за період, тобто  через певний час після залучення  банками коштів; авансом, тобто водночас із внесенням коштів на вклад; за запитом, тобто у зв’язку із закриттям  вкладного рахунка. Виплату процентів  наперед (авансом) банки пропонують клієнтам з метою компенсації втрат від інфляції. Однак реально за внесення вкладу вкладник не отримує проценти, оскільки номінальна сума депозиту перевищуватиме суму, фактично отриману від вкладника на суму сплачених авансом процентів. Отже, на дату залучення вкладу виконується таке бухгалтерське проведення: на суму отриманих коштів дебетується рахунок «Каса» чи інший відповідний рахунок; на суму сплачених авансом процентів дебетується рахунок «Витрати майбутніх періодів»; на суму номіналу депозиту кредитується відповідний депозитний рахунок.

      За  характером вилучення коштів вклади поділяються на такі: з попереднім повідомленням про вилучення; без  попереднього повідомлення про вилучення; з обмеженнями у вилученні  коштів. Умова попереднього повідомлення про вилучення суми вкладу обумовлюється  в депозитному договорі, причому  переважно за строковими вкладами. Це повідомлення дає змогу банку  рефінансувати свої активи за рахунок  додаткового залучення коштів або  в інший спосіб і таким чином  зменшити операційні витрати та не допустити порушення нормативних  вимог регулювальних органів. Крім того, управління активами і пасивами банків вимагає від останніх зваженого підходу до вилучення коштів з депозитних рахунків. Усе частіше в депозитних договорах передбачається умова попереднього повідомлення про вилучення коштів, причому не лише за строковими вкладами.

      Для клієнтів з великими грошовими оборотами  банки пропонують VIP-обслуговування або «personal banking». Це передбачає співпрацю між клієнтом і банком, зокрема з питання управління грошовими потоками клієнта. Банки можуть брати участь у розробленні бізнес-планів клієнтів, допомагати у розробленні фінансових схем, радити, як краще використати тимчасово вільні кошти тощо. Це дає банкам змогу точніше підтримувати власну поточну ліквідність. Однак такі партнерські відносини між українськими банками та клієнтами не набули відповідного розвитку.

      Залежно від строку та порядку вилучення  коштів розрізняють вклади до запитання, строкові та умовні. Умовними є ті вклади, за оформлення яких встановлюється будь-яка  умова видачі. Ці вклади вносяться  на ім’я іншої особи, яка зможе  розпоряджатися вкладом тільки у  разі дотримання нею зазначених умов. Такими умовами можуть бути, наприклад, досягнення повноліття або закінчення навчального закладу. Умова за вкладом  не повинна суперечити закону або  містити неясності, які можуть утруднити  виплату вкладу. Для одержання  умовного вкладу потрібно крім інших  документів пред’явити й документ, який засвідчує виконання зазначеної умови. Різновидом умовних вкладів  є гарантійні вклади, тобто кошти, які банк-кредитор залучає на вклад  з метою захисту себе від кредитного ризику. Вкладник гарантійного вкладу має право на одержання кредиту  в межах розміру депозиту без  додаткового забезпечення.

      За  призначенням вклади поділяються на: до запитання; строкові; ощадні. Вклади до запитання призначені для здійснення поточних розрахунків, є високоліквідними, розміщуються в банках на поточних і контокорентних рахунках і можуть у будь-який час на вимогу клієнта бути поповнені або вилучені, причому як частково, так і повністю, у безготівковій чи готівковій формі. Кошти, розміщені на поточному рахунку, вкладник може вилучити в межах кредитового залишку, а розміщені на контокорентному рахунку — не лише вилучити, а отримати ще й банківський кредит. Нестабільність вкладів до запитання обмежує можливість використання їх банками, тому депозитний процент власникам таких вкладів виплачується низький або не виплачується зовсім.

      Для покриття своїх витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків, банк може стягувати з клієнта комісійну  винагороду, яка може утримуватися з депозитного процента. Деякі  банки не стягують комісії з безпроцентних  поточних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче завчасно обумовленого рівня. Незважаючи на те, що кошти до запитання  дуже ліквідні, їх сумарні стабільні  залишки на поточних рахунках дають  банкам змогу користуватися ними з вигодою для себе.

      Стимулюючи  приріст вкладів до запитання, банки  підвищують якість обслуговування клієнтів і пропонують їм додаткові послуги. Це досягається різними шляхами, зокрема: придбанням власниками коштів до запитання ощадних сертифікатів чи банківських векселів; застосуванням  пластикових карток і заставних  депозитів; інформаційно-консультативним  обслуговуванням клієнтів, розробленням і реалізацією «продуктів» фінансового  інжинірингу.

      Говорячи  про гарантування цих самих вкладів, то слід сказати про те що на сам  перед, в Україні існує спеціальний  фонд щодо гарантування вкладів фізичних осіб, тобто вкладників комерційних  банків – Фонд гарантування вкладів  фізичних осіб, Фонд гарантує кожному вкладнику учасника (тимчасового учасника) Фонду та санаційного банку відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, в розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів, але не більше 1200 гривень по вкладах у кожному із таких учасників. Зазначений розмір відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, за рахунок коштів Фонду може бути збільшено за рішенням адміністративної ради Фонду залежно від тенденцій розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників учасників (тимчасових учасників) Фонду. [ЗУ ФОНД].

        У разі розміщення вкладником в одному учаснику (тимчасовому учаснику) Фонду кількох вкладів Фонд гарантує відшкодування коштів за такими вкладами, включаючи відсотки, у розмірі загальної суми вкладів за станом на день настання недоступності вкладів, але не більше розміру, встановленого відповідно до частини першої цієї статті.

      Якщо  вкладник має вклади у кількох  учасниках (тимчасових учасниках) Фонду, які в подальшому реорганізувалися шляхом їх злиття, приєднання або перетворення в один банк - юридичну особу, Фонд гарантує відшкодування коштів за цими вкладами до закінчення строку дії договорів  за цими вкладами на тих самих умовах, що й до реорганізації. Вклади, залучені після реорганізації учасників (тимчасових учасників) Фонду, гарантуються Фондом у загальній сумі, але не більше розміру, встановленого відповідно до частини першої цієї статті.

      Вклади, розмір яких становить менше 1 гривні, не підлягають відшкодуванню. Відшкодування  вкладів в іноземній валюті відбувається у національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України на день настання недоступності вкладів.

      Таким чином, можна зробити висновок, що вклади є важливим джерелом формування банківських ресурсів. Однак їм притаманні певні вади. По-перше, депозитне залучення коштів  пов’язане зі значними маркетинговими зусиллями, грошовими та матеріальними витратами банків. Це не дає їм змоги у разі потреби оперативно залучати грошові кошти для здійснення активних операцій та передбачених платежів. По-друге, одну частину залучених коштів банки повинні зберігати в Національному банку України, а за іншу здійснювати платежі до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. По-третє, депозитне залучення коштів залежить в основному від ініціативи потенційних вкладників, а не від банку, якому часто буває важко, а то й неможливо здійснити оперативне залучення коштів у вклади. І нарешті, слід ураховувати обсяги тимчасово вільних грошових коштів у межах окремо взятого регіону, незважаючи на вади, притаманні депозитному залученню коштів, банки повинні не тільки використовувати та вдосконалювати існуючі інструменти залучення вкладів, а й приділяти більше уваги впровадженню нових, нетрадиційних для них операцій і послуг. Ці операції і послуги сприятимуть подальшому розвитку та вдосконаленню ресурсної бази банків.