Сучасна монетарна політика Національного банку України

 

 

Курсова робота

з економічної теорії на тему

«Сучасна монетарна політика Національного банку України»

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………………...3

1.  Суть  та основні цілі монетарної  політики……………………………………..............4

2. Центральний  банк і його роль в формуванні  ефективної монетарної політики…….9

3. Аналіз  основних напрямів та інструментів  сучасної монетарної політики  НБУ….15

4.Перспективи  удосконалення монетарної політики  в Україні………………………..28

Висновки…………………………………………………………………………………..31

Література…………………………………………………………………………………33

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

На  сучасному етапі розвитку багато які держави, також і Україна  формують свої власні моделі державного регулювання. Зокрема в Україні  цей процес ускладнюється тим, що вона повинна перебудовувати старі  формації колишнього СРСР. Дуже важливим є вибір інструментів державного регулювання, тому що саме він значно впливає на демократичний устрій в суспільстві. Одним з інструментів державного регулювання є монетарна  політика. Більшість сучасних економістів  розглядають монетарну (кредитно-грошову) політику як найбільш прийнятний для  демократичного суспільства інструмент державного регулювання національної економіки, не призводячи до надмірного диктату уряду і зменшенню  господарської самостійності окремих  індивідів. Найвища кінцева ціль монетарної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повної зайнятості і  зростанні реального обсягу ВВП. Ця ціль досягається за допомогою  заходів в рамках грошово-кредитної  політики, що здійснюються досить поволі, розраховані на роки і не є швидкою  реакцією на зміни кон'юнктури. В  зв'язку з цим поточна монетарна  політика орієнтується на конкретні  і доступні цілі, чим зазначене  вище глобальне завдання, наприклад  на фіксацію кількості грошей в обігу, певного рівня банківських резервів чи норми і т. п.

Актуальність  моєї роботи полягає в тому, що монетарна  політика в цивілізованих країнах  є одним з найважливіших методів  впливу на економіку,  вона має характерні особливості на різних етапах розвитку держави. В Україні монетарна політика не є досконалою, існує багато можливостей для її удосконалення.

В першому питанні висвітлено суть та основні цілі монетарної політики, тобто для чого її проводити загалом, і що вона має на меті.

В другому питанні досліджено роль центрального банку як основного  інституту який проводить цю політику, досліджено ефективність цієї політики взалежності від різних факторів які впливають на діяльність центрального банку.

В третьому питанні описуються основні  інструменти, які використовує у  своїй діяльності Національний банк України.

В четвертому питанні досліджено перспективи  розвитку монетарної політики, в яких напрямках і в яких межах це повинно здійснюватись.

Мета  написання роботи – дослідити  основні цілі, інструменти монетарної політики. Вивчити перспективи удосконалення  монетарної політики в Україні.

Предметом дослідження є грошово-кредитна політика Національного банку України.

Для проведення даної роботи застосовуються методи: індукції, дедукції, синтезу, порівняльного  аналізу, узагальнення, оцінювання і  порівняння, опису.

 

 

1. Суть та основні цілі монетарної політики.

 

У літературі застосовується кілька підходів до визначення сутності монетарної політики. Найбільш повним та точним визначенням поняття монетарної політики є наступне — це комплекс взаємопов'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через центральний банк.[6, с.38].

Деякі автори відносять до монетарної політики будь-які заходи держави, що стосуються грошової сфери, включаючи й ті, що здійснюються без участі центрального банку. Зокрема, це заходи, спрямовані на зміну рівня оподаткування, структури  бюджетних витрат тощо. Проте такий  підхід надто широкий і не дає  можливості виявити специфіку грошово-кредитної  політики та використати властиві їй механізми з найбільшим ефектом. [7, с. 38]

У Законі України "Про Національний банк України" дається таке поняття грошово-кредитної (монетарної) політики: це комплекс заходів у сфері грошового обігу і кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу.[1, с.1]

Недолік цього визначення полягає у тому, що сутність монетарної політики у  даному випадку визначається через  певні її важливі цілі та завдання, хоча нічого не сказано про те, що вони можуть змінюватися залежно  від широкої гами обставин.

Наприклад, регулювання економічного росту  для нових незалежних держав - таке завдання трансформується скоріше  за все в уповільнення спаду виробництва  та створення умов для структурної  та інституційної перебудови.

Отримання інфляції - це завдання взагалі є  надто не конкретним. Низька інфляція протягом тривалих проміжків часу (3-5 років) у ліберальній системі  господарювання забезпечує включення  ринкових механізмів самоорганізації  суспільства і блокує повернення до тоталітарної системи. Саме в умовах помірної інфляції зростає життєвий рівень населення.

В умовах розбудови нових незалежних держав забезпечення зайнятості не є обґрунтованим. Розрив колишніх економічних зв'язків, демонополізація імпорту, який заповнив внутрішній ринок дешевими і якісними товарами, поставили вітчизняного товаровиробника  у скрутне становище. Він втратив  звичне завантаження, а для налагодження випуску нової, конкурентоспроможної продукції потрібні інвестиції та час.

Завдання  щодо вирівнювання платіжного балансу  може і не бути у черзі вкрай  необхідних для держави. Наприклад, тривалий час Японія має "невирівняний" платіжний баланс, баланс зі значним позитивним сальдо.

Трапляються і надто вузькі тлумачення грошово-кредитної  політики, наприклад як сукупності заходів держави щодо забезпечення оптимального валютного курсу. Відповідно до такого підходу суть грошово-кредитної політики зводиться до одного з можливих варіантів розвитку регулятивного процесу, коли за тактичну ціль політики вибирається стабілізація валютного курсу. Всі інші можливі варіанти його розвитку залишаються поза увагою, що істотно збіднює механізм та результативність грошово-кредитної політики.

Найприйнятнішим є визначення, яке відносить до грошово-кредитної політики ті заходи та дії регулятивного характеру, що здійснюються безпосередньо центральним  банком чи за його участю та реалізуються через грошовий ринок у всіх його різновидах, включаючи валютний. Відповідно до такого підходу грошово-кредитна політика набуває чітких, економічно обумовлених меж, внутрішньо єдиної інституційної основи, тобто охоплює грошовий ринок і банківську систему. У такому трактуванні грошово-кредитна політика виступає як системний, організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічній системі. . [7, с. 38-39]

Суб'єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через свої представницькі органи центральний банк і відповідні урядові структури - міністерства фінансів чи скарбниці, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції щодо страхування депозитів, а також інші установи. Ясна річ, що визначальна роль у здійсненні усього комплексу заходів держави у сфері грошового обігу та кредитних відносин належить її центральному банку.

Об'єктами,   на   які   спрямовуються   регулятивні   заходи

грошово-кредитної політики, можуть виступати:

• пропозиція грошей;
• процентна ставка;
• валютний курс;
• швидкість грошового обігу;
• рівень інфляції та ін.

Вибір об'єктів грошово-кредитного регулювання  залежить від економічної ситуації в країні і означає, що центральний  банк може, залежно від ситуації, здійснювати орієнтацію на один з  перерахованих вище об'єктів чи навіть декілька одночасно.

В Україні  головним суб'єктом грошово-кредитної  політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної  політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки - міністерство фінансів, безпосередньо уряд, Верховна Рада.

Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе значення має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами і вирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілями монетарної політики. Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні і тактичні.

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх усі чи більшу їхню частину. Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань.

Проте з допомогою заходів лише монетарної політики одночасно досягти всіх указаних цілей неможливо через  обмеженість та специфіку її інструментарію. Тому в межах монетарної політики  зазначені стратегічні цілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілізація цін вимагає застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення кон'юнктури, спаду виробництва та зайнятості. І навпаки, для зростання виробництва необхідно вживати заходи, які призведуть до пожвавлення кон'юнктури і можуть спричинити зростання цін.

Тому  центральний банк вибирає залежно  від конкретної економічної ситуації одну із стратегічних цілей. Нею, як правило, є стабілізація цін (чи погашення інфляції), оскільки якраз вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку — підтримувати стабільність національних грошей. І через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.

Проте щоразу виникає складна проблема узгодження стратегічних цілей монетарної та загальноекономічної політики. Потрібно, щоб у загальноекономічній політиці стабілізація цін була визнана пріоритетною чи важливою, а монетарна політика мала орієнтацію на забезпечення економічного зростання. Якщо ж такого збігу немає, то центральному банку доводиться або змінювати свою стратегічну ціль, або відстоювати її ціною загострення відносин із структурами виконавчої, а то й законодавчої влади. Про важливість правильного узгодження стратегічних цілей красномовно свідчить досвід України. У 1991-1993 рр. Пріоритетними цілями загальноекономічної політики, в тому числі монетарної, визнавалося стримування темпів падіння виробництва, їй була підпорядкована і монетарна політика НБУ, що перетворилася в політику емісійного підтримання економіки. Неминучим наслідком стала гіперінфляція, рівень якої досяг апогею в 1993 р.

У 1994-1996 рр. НБУ, усвідомивши свою особливу відповідальність за стан монетарної сфери, почав послідовно відстоювати свою стратегічну ціль подолання інфляції та стабілізацію цін. Проте ця ціль не була належним чином узгоджена з іншими стратегічними цілями економічної політики. Уряд та Верховна Рада, визнаючи на словах антиінфляційну стратегію НБУ, фактично не залучили інструментів конкурентної та структурної політики, гальмуючи процеси приватизації та реструктуризації виробництва. Цілі економічного зростання не були підтримані немонетарними заходами, що призвело до хронічного падіння виробництва, зайнятості, поглиблення платіжної кризи, погіршення фінансового стану економіки на фоні істотного зниження темпів інфляції, забезпеченого переважно монетарними заходами НБУ.

Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей. Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка цін, стан платіжного балансу та інші макроекономічні показники визначаються передусім станом ринкової кон'юнктури, проміжними цілями монетарної політики є зміна останнього в напрямі, який визначається стратегічною ціллю. Зокрема якщо ціллю загальноекономічної політики є економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною ціллю може бути пожвавлення ринкової кон'юнктури.

Деякі економісти до проміжних цілей відносять  вибір не тільки напряму зміни ринкової кон'юнктури, а й економічних перемінних, регулюванням яких досягається вплив на стратегічні цілі. Даний підхід базується на визнанні того, що заходи монетарної політики спроможні безпосередньо впливати на зміну не тільки попиту, а й пропозиції. Тому вже на проміжній стадії виникає потреба визначити економічні перемінні, які впливають на кожну складову ринкової кон'юнктури. Такими перемінними можуть бути: маса грошей в обігу, процентна ставка, валютний курс, швидкість обігу грошей, номінальний обсяг виробництва, рівень цін.