Суть фінансової політики держави

Автор: Пользователь скрыл имя, 20 Января 2012 в 09:59, курсовая работа

Описание работы

Функціонування фінансової системи спрямоване на вирішення певних завдань, що стоять перед суспільством. Цим завданням підпорядковуються й організація фінансових відносин у суспільстві, і процеси руху і розміщення фінансових ресурсів та ціноутворення на них, і пропорції їх централізацією і децентралізацією, і порядок формування, розподілу та перерозподілу доходів, і спрямованість витрат окремих суб’єктів підприємницької діяльності, громадян та держави, і структурне співвідношення між окремими сферами та ланками фінансової системи держави, і характер взаємовідносин між ними, і пропорції між індивідуальним та суспільним споживанням.

Содержание

Вступ
Розділ 1.Суть фінансової політики держави:
1.1 Фінансова політика як складова частка економічної політики.
1.2 Принципи та види фінансової політики, характеристика її складових.
1.3 Стратегія і тактика фінансової політики та її реалізація.
Розділ 2.Державна фінансова політика в сучасних умовах та в Україні:
2.1 Фінансова політика України на різних етапах державотворення.
2.2 Фінансова політика України на сучасному етапі
Розділ 3.Шляхи та напрямки удосконалення фінансової політики України
Висновки
Список використаної літератури
Додаток

Работа содержит 1 файл

курсач.doc

— 248.50 Кб (Скачать)

      Фінансова політика спрямована на вирішення завдань  конкретного етапу розвитку суспільства  шляхом своєчасних змін способів організації фінансових зв’язків, перегрупування фінансових ресурсів.

      Фінансова тактика – поточна політика, що спрямована на вирішення конкретних завдань відповідного періоду на основі розробленої фінансової стратегії. Вона здійснюється через переорієнтацію фінансових ресурсів та змін в організації фінансової діяльності .

      При відносній стабільності фінансової стратегії фінансова тактика  повинна відрізнятись гнучкістю, що визначається змінністю, рухливістю економічних  умов і соціальних факторів. Стратегія  і тактика між собою пов’язані.

      У фінансовій політиці стратегія утворює  сприятливі можливості для вирішення  тактичних завдань.

      Тактика, виявляючи вирішальні дільниці і  вузлові проблеми розвитку економіки, соціальної сфери шляхом зміни способів, форм організації фінансових відносин, зв’язків, дозволяє в більш стислі строки, з найменшими затратами вирішувати завдання, які намічає фінансова стратегія.

      Важливим  станом здійснення фінансової політики в державі є вибір форм і  методів її реалізації. Реалізація фінансової політики політичними силами, що перебувають при владі, є досить складним процесом, який потребує відпрацювання повної стратегії і тактики у використанні фінансів при управлінні економічними й соціальними процесами в державі.

      Для оцінки фінансової політики уряду і для рекомендації з її коригування в першу чергу необхідно мати ясну, чітку програму суспільного розвитку з виділенням інтересів всього суспільства чи його окремих груп, характеристикою перспективних і найближчих завдань, визначенням строків і методів їх вирішення.

      Тільки  за таких умов можна розробити  і успішно проводити фінансову  політику, дати їй об’єктивну оцінку .

      Результативність  фінансової політики тим вища, чим  більше вона враховує потреби суспільного  розвитку, інтереси, зацікавленість всіх прошарків і груп суспільства, конкретно-історичні умови і особливості життя. Не меншою мірою успіх політики залежить від якісної розробки механізму узгодження і реалізації зацікавленості шарів суспільства і наявності в державі об’єктивних можливостей, тобто механізму свідомого використання усесторонніх, деколи навіть суперечливих факторів впливу на хід реалізації політики, з врахуванням змін в соціальній структурі суспільства, в стані суспільної свідомості і психології.

      З огляду на це конкретні форми та методи реалізації бюджетної й податкової політик, що є основними складовими фінансової, передбачають:

  • знаходження і використання науково обґрунтованої величини перерозподілу фінансових ресурсів через бюджетну систему відповідного рівня економічного розвитку держави, використання методів державного регулювання економічного і соціального розвитку;
  • удосконалення бюджетного процесу, запровадження його чіткої регламентації на стадіях розробки проекту бюджету, його виконання й контролю за витрачанням коштів, створення науково обґрунтованої системи прогнозування показників бюджету, поступовий перехід до середньострокового та перспективного фінансового і бюджетного планування;
  • скорочення обсягу окремих видів дотацій та субсидій, які надаються з бюджету, з одночасним посиленням соціального захисту малозабезпечених верств населення;
  • постійне здійснення фінансового контролю за діяльністю державних підприємств, організацій та установ з метою запобігання безгосподарності та марнотратству, ефективне використання бюджетних коштів і державного майна;
  • вдосконалення між бюджетних відносин, забезпечення їх стабільності, посилення зацікавленості місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у збільшенні власних доходів і своєчасному справлянні податків;
  • досягнення стабільності податкової системи та її спрощення, зниження податкового навантаження, справедливий підхід до всіх платників податків, скасування чисельних пільг, що негативно позначається на формуванні вартісних показників в економіці держави;
  • при оподаткуванні юридичних осіб необхідно поступово зменшувати нарахування на фонд оплати праці, які впливають на рівень цін, їхню структуру, конкурентоспроможність українських товарів. Щодо оподаткування фізичних осіб, то необхідно зменшувати податкове навантаження на громадян із порівняно низькими доходами.

     Для оцінки фінансової політики уряду використовують показники, такі як[:

  • фінансоємкість;
  • фінансовіддача.

     Фінансоємкість  – така кількість фінансових ресурсів, що необхідна на виконання тої  чи іншої програми.

      Фінансовіддача  – кількість прибутку, що отримано на вкладені ресурси.

      Основною  задачею є зниження фінансоємкості і підвищення фінансовіддачі в суспільному  виробництві. При цьому необхідно  пам’ятати, що важливим резервом збільшення фінансових ресурсів є покращена виробнича структура фінансових ресурсів вартості суспільного продукту.

      Фінансова політика реалізується за двома напрямами: регламентування фінансових відносин у суспільстві та здійснення поточної фінансової діяльності. Регламентування  фінансових відносин характеризує стратегію фінансової політики, а поточна фінансова діяльність – її тактику. Базовим елементом є регламентування фінансових відносин, яке може здійснюватись державою у законодавчій та адміністративній формах .

      Законодавче регламентування полягає у прийняття відповідних законодавчих актів, які встановлюють суб’єктів фінансових відносин, їх права і зобов’язання, порядок і методи здійснення фінансової діяльності тощо. Адміністративне регламентування передбачає надання прав регулювання фінансових відносин органам державного управління. Головною формою вироблення фінансової політики є законодавче регламентування фінансових відносин, оскільки воно ставить фінансову діяльність на стабільну правову основу, що робить стійкою і фінансову політику.

      Залежно від ступеня законодавчого чи адміністративного регламентування  фінансових відносин, який характеризується тією часткою доходу, що розподіляється і споживається відповідно до чинних законів чи адміністративних рішень, розрізняють три типи фінансової політики:

  • жорстка регламентація;
  • помірна регламентація;
  • політика мінімальних обмежень.

     Жорстка регламентація полягає в тому, що переважна частина фінансових відносин регулюється державою. Права  підприємств і громадян у здійсненні фінансових операцій визначаються не стільки їх інтересами, скільки правилами, установленими законами чи адміністративними рішеннями. Така політика проводиться в умовах або адміністративної економіки і відповідної її фінансової моделі, або в умовах обмеженості фінансових ресурсів. Подібна фінансова політика малоефективна, оскільки підриває стимули до продуктивної діяльності, адже фінансовим продуктом діяльності – доходом – більше розпоряджається держава, ніж його власники – юридичні і фізичні особи. Передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП.

      Помірна регламентація здійснюється у законодавчій формі та охоплює обмежену частину  фінансових відносин – взаємовідносини  з державою, окремі елементи взаємовідносин на кредитному, фондовому, валютному  та страховому ринках. Помірна регламентація має врівноважити інтереси держави і суспільства загалом та інтереси окремих юридичних і фізичних осіб. Вона забезпечує юридичним і фізичним особам достатні стимули для продуктивної діяльності і водночас дає змогу державі вживати заходи на соціально-економічний розвиток суспільства.

      Політика  мінімальних обмежень спрямована на формування максимальної заінтересованості  суб’єктів підприємницької діяльності та громадян в ефективному господарюванні. У даному разі в основному регламентуються тільки взаємовідносини з державою, які до того ж зводяться до мінімуму. Переважна частина фінансових відносин за таких умов регламентуються на договірних засадах між окремими суб’єктами.

      Поточна фінансова діяльність держави відображає тактику реалізації фінансової політики. Її основним знаряддям є бюджет. Його структуризація за джерелами формування доходів і напрямами фінансування видатків, за рівнями адміністративно-територіального поділу характеризує ту чи іншу фінансову політику.

      Залежно від завдань, на розв’язання яких спрямована фінансова політика, вона поділяється на такі види:

  • політика стабілізації;
  • політика економічного зростання;
  • політика стримування ділової активності.

     Політика  стабілізації спрямована на підтримання  макроекономічної рівноваги на основі сталих обсягів виробництва при стабільності цін. Її реалізація ґрунтується на забезпеченні стабільних обсягів фінансових ресурсів при сталих пропорціях розподілу і перерозподілу отриманих доходів. Розрізняють два різновиди цієї політики, які досить суттєво відрізняються один від одного. Перший – це політика стабілізації після економічного спаду, яка має стимулюючий характер. Другий – політика стабілізації в період економічного підсилення, яка має обмежувальне спрямування.

      Політика  економічного зростання спрямована на досягнення необхідного для країни рівня щорічного збільшення обсягів ВВП з урахуванням її потенціалу. Вона націлена на розширення обсягу фінансових ресурсів та забезпечення їх доступності як за цінами, так і за умовами залучення. Реалізація фінансової політики економічного зростання може здійснюватись трьома основними способами – через зростання державних видатків, зниження рівня оподаткування та проведення політики “дешевих грошей”. Використання державних видатків як стимулу зростання ВВП відбиває прямий державний вплив на основі фінансування економічних потреб. Це фінансування відображає приплив додаткових зовнішніх ресурсів, необхідних підприємствам для розширення обсягів виробництва. Зниження рівня оподаткування веде до збільшення маси внутрішніх ресурсів підприємств. Політика “дешевих грошей” полягає у мінімізації процентних ставок за кредитами і розширює можливості підприємств у залученні кредитних ресурсів.

      Політик стримування ділової активності використовується для регулювання  економічного циклу з метою запобігання кризи надвиробництва чи недопущення виснаження економіки внаслідок надмірних темпів економічного зростання. Вона здійснюється такими самими способами, як і за політики економічного зростання, тільки у зворотному напрямі – скорочення державних видатків, підвищення рівня оподаткування, встановлення високих процентних ставок за кредитами.

      За  характером реалізації фінансова політика буває дискреційна та не дискреційна. Дискреційна політика передбачає здійснення державою певних заходів, спрямованих на реалізацію фінансової стратегії і тактики. Заходи (стимулюючі або стримуючі) застосовуються відповідно до ситуації, що склалася в економіці та фінансах. Не дискреційна політика полягає у використанні певних фінансових інструментів – “стабілізаторів”, які автоматично регулюють ситуацію в економіці. “Стабілізаторами” є податки, соціальні державні виплати, різні субсидії. У фінансовій практиці використовуються одночасно і “стабілізатори”, і засоби дискреційної політики.

      Процес  формування і реалізації фінансової політики охоплює кілька етапів:

        Визначення  цілей, постановка завдань
 
        Вибір типу фінансової політики
 
        Вибір напрямів реалізації (монетарна чи фіскальна) та розмежування завдань  між ними

        Вибір інструментів реалізації

        Координація дії окремих інструментів
 
        Здійснення  конкретних заходів
 
        Контроль  за ходом реалізації
 

      Рис.1. Етапи формування та реалізації фінансової політики

Информация о работе Суть фінансової політики держави