Сутність, види та державне регулювання інфляції

Дефляційна політика може дати бажаний антиінфляційний  ефект, проте її реалізація пов’язана  з певними труднощами, оскільки посилює  соціальне напруження в суспільстві, викликає загрозу економічних спадів, зменшення зайнятості. Тому урядам доводиться маневрувати, змінюючи дефляційні методи інфляційними.

Другий напрям антиінфляційної  політики – політика доходів – передбачає державний контроль за заробітною платою і цінами.

Подібний контроль може зводитися до фіксації заробітної платні та цін на певному рівні (заморожування) або до встановлення темпів їх зростання  в певних межах, найчастіше в межах  темпів приросту продуктивності праці. Можливий також одночасний паралельний контроль за цінами і заробітною платою.

Такі заходи антиінфляційної  політики використовувалися, зокрема, у Радянському Союзі. На Заході за соціальними мотивами вони застосовувалися  рідко, але події, пов’язані з останньою фінансово-економічною кризою, примусили уряди вдатися і до вжиття цих непопулярних заходів.

Взагалі антиінфляційна політика викликає зрозуміле неприйняття  населенням, адже її реалізація завдає удару по пенсіях, зарплатах, інших  соціальних платежах, що вже й так  стали об’єктом негативного впливу інфляції. Але слід пам’ятати, що соціальні стандарти мають відповідати реальним можливостям економіки країни. Якщо вони завищені, економіка неодмінно відреагує на це виникненням макроекономічних диспропорцій, що у кінцевому підсумку позначиться і на динаміці цін.

Під впливом неомонетаристських ідей більшість країн Заходу відмовилися  від прямого втручання в ціни та заробітну плату і спрямувала свої антиінфляційні заходи на створення сприятливих умов для дії законів ринку і стимулювання приватного підприємництва шляхом проведення жорсткої антимонопольної політики, заохочення ринкової конкуренції, скорочення малорентабельних і слабоконкурентних підприємств і галузей, ведення гнучкої податкової політики. Завдяки цьому країни Заходу з початку 80-х років ХХ ст. змогли перебороти галопуючу інфляцію, ввести її в межі повзучої.

Досвід державного регулювання інфляції, накопичений  розвинутими країнами, дозволяє зробити  низку важливих висновків, які мають  велике значення для економічної  теорії та практики:

- з контрольованої  інфляція може легко перетворитися  на неконтрольовану, досягти галопуючих  темпів і призвести до тяжких  соціально-політичних наслідків.  Тому більш надійною є чітко  виражена антиінфляційна політика;

- антиінфляційна  політика дає тим більший ефект, чим менше вона вдається до прямого втручання у виробництво, чим кращі умови створюються в країні для дії ринкового механізму та розвитку підприємництва. Тому вона не може обмежуватися дефляційними заходами, а повинна бути комплексною, включаючи заходи, спрямовані на всебічне сприяння розвитку виробництва на ринкових засадах;

- антиінфляційна політика теж  може викликати певне напруження  в економіці, незадоволення нею  певних сил, які не одержали  очікуваної фінансової підтримки  з боку держави. Тому проведення такої політики вимагає значної мужності та політичної волі від її творців, а також певних жертв з боку суспільства. Проте вони повністю окупляться завдяки забезпеченню економіки стабільними грошима.