Трансфертне ціноутворення в комерційних банках

  Отже, аналіз особливостей різних методів  трансфертного ціноутворення та сучасного стану розвитку банківської  системи України дозволив визначити  найбільш ефективний метод визначення трансфертних цін – метод, що базується  на розподілі фондів засобів. Подальші ж дослідження в цій сфері  будуть стосуватися розгляду практичного  застосування даного методу та можливих його ефективних модифікацій.

  У результаті можна зробити висновок про придатність вказаних методів лише для додаткового інформаційного забезпечення менеджменту і пропонується підхід до встановлення внутрішньобанківських платежів за ресурси.

  2.2. Трансфертне ціноутворення  як необхідна умова  оцінки діяльності  центрів відповідальності  банку

  Трансфертне ціноутворення в ринковій економіці  характерно для централізованої  структури управління банком, коли окремим структурним підрозділам банку (центрам відповідальності) делегована певна фінансова самостійність. В трансфертному ціноутворенні завжди беруть участь дві сторони: центр відповідальності, який передає продукцію (послугу), і центр відповідальності, який приймає цю продукцію (послугу) для її наступної переробки і споживання. При цьому менеджер такого центру відповідальності відповідає лише за контрольовані їм витрати і доходи.

    У межах внутрішнього контролю витрат та доходів підприємства використання методів трансфертного ціноутворення  дає можливість оцінити результати діяльності центру відповідальності та з іншої позиції розглянути контрольовані  поточні затрати, що залежать від  діяльності конкретного центру та встановити відповідні пропорції, а також посилити стимулюючу функцію внутрішнього контролю. Правомірно стверджувати, що для будь-якого  підприємства різноманітні співвідношення між обсягом реалізації і ціною  матимуть значення.

    Відповідно  з поширеного визначення під трансфертним ціноутворенням розуміють процес встановлення внутрішніх розрахункових цін між  сегментами діяльності одного підприємства. Звідси, трансфертна ціна – це умовна (розрахункова) ціна, яка використовується для визначення вартості продукції (матеріалів, півфабрикатів, готової продукції) чи послуг, що надаються одним центром відповідальності іншим центрам відповідальності всередині підприємства. Завдяки такому поняттю визнано затратність взаємовідносин між центром-продавцем і центром-покупцем.

    Трансфертне ціноутворення передбачає чітку  фіксацію факту приймання-передачі між центрами відповідальності продукції (послуг), що неможливо без організованої  системи внутрішнього контролю витрат. У його основі лежить принцип, згідно якому оптимальними є ті трансфертні  ціни, які забезпечують підприємству максимально можливий маржинальний дохід. Звідси, встановлена трансфертна ціна буде справедливою в тому випадку, якщо забезпечить можливість об'єктивної оцінки ефективності функціонування кожного центру відповідальності.

    Трансфертне ціноутворення є багатомірною категорією. Багатомірність трансфертного ціноутворення  обумовлюється низкою напрямків  використання трансфертних цін, зокрема: внутрішній контроль витрат та доходів  центрів відповідальності; фінансове  планування на підприємстві; оцінювання ефективної діяльності центрів відповідальності; регулювання та координація управлінських  рішень.

  Через  свою  природу  трансфертна  ціна  істотно  впливає на звітні показники   центру відповідальності (витрати і виручку) і тому сама по собі є важливим інструментом оцінки діяльності підрозділу. Трансфертна ціна повинна дозволяти керівнику центрів відповідальності приймати оптимальні управлінські рішення. Звідси, в організації використання трансфертних цін важливим є вибір методів трансфертного ціноутворення. 

    Модель  банківської діяльності повинна  відображати опис основних напрямів та результатів діяльності банку. Оскільки об’єктом і продуктом банківської  діяльності є грошові кошти, то дана модель покликана відображати рух  грошових потоків за видами діяльності та зв’язок між параметрами грошових потоків банку і показниками  ефективності його діяльності.

    Процес  формування банківського прибутку і  його аналіз потребує чіткої організації  обліку та контролю доходів і витрат установи. Проте діюча система  фінансового обліку результатів  діяльності установи банку не дає  відповіді на цілий ряд важливих запитань, що стоять перед системою банківського менеджменту. В першу  чергу це стосується необхідності оцінки ефективності роботи окремих підрозділів  банку щодо кінцевих результатів  їх діяльності. Постає питання: як оцінити  ефективність роботи підрозділів, що залучають  ресурси та розміщують їх? Для цього  банку необхідно знати внутрішню  вартість ресурсів, що перерозподіляються, тобто їх трансфертну ціну.

    Як  ми вже знаємо, трансфертне ціноутворення – це прогресивне надбання сучасного банківського менеджменту, його використовує більшість провідних західних банків. Система трансфертного ціноутворення запроваджується з метою оптимізації політики банку щодо управління активами і пасивами, спрямованої на досягнення максимального рівня прибутковості робочих активів та капіталу акціонерів банку. Вона є обов’язковим елементом оцінки ефективності діяльності центрів відповідальності банку та розрахунку їх внутрішньої рентабельності.

    Трансфертне ціноутворення дає змогу оцінити  доцільність залучення ресурсів. Залучення ресурсів економічно доцільне лише тоді, коли банк не має надлишкової  ліквідності і може гарантувати  своєчасне вкладання залучених  ресурсів із позитивною фінансовою маржею. Механізм трансфертного ціноутворення  забезпечує взаємозв’язок доходів  та витрат окремих підрозділів банку. Якщо трансфертні ціни змінюються, маржа перерозподіляється між підрозділами, але загальна маржа банку при  цьому залишається незмінною.

    Розробка  трансфертних цін на практиці є досить складною і трудомісткою процедурою. Проте оцінка діяльності окремих  центрів відповідальності банку  є неможливою без формування системи  трансфертного ціноутворення.

    Складність  формування ефективних трансфертних цін  зумовлює необхідність постійного вдосконалення  методології їх визначення. Існує  декілька підходів до визначення трансфертних цін. Традиційний західний підхід передбачає, що трансфертна ціна визначається за кожною статтею (рахунком) на момент його відкриття і не змінюється до закриття даної статті; величина цієї ціни за центрами залучення дорівнює вартості альтернативного залучення ресурсів на міжбанківському ринку на визначений термін; трансфертна ціна за центрами розміщення ресурсів дорівнює сумі трансфертної ціни за центрами залучення і маржі, що встановлюється як плата за процентний ризик.

    Система трансферного ціноутворення банку  може формуватися як система орієнтована  на ринок або як система орієнтована  на внутрішні витрати банку. Очевидно, що перший підхід має ряд переваг, зокрема – можливість оптимізації  результативності діяльності окремих  підрозділів банку, об’єктивна оцінка результатів діяльності підрозділів  та їх конкурентної позиції на ринку  банківських послуг регіону. Разом  з тим такий підхід можна застосовувати  тільки за умови наявності активного  ринку певних банківських продуктів  чи послуг.

    Система, що орієнтована на внутрішні витрати  не має обмежень щодо застосування, проте вона дає оцінку результатів  діяльності окремих структурних  підрозділів установи тільки щодо інших  підрозділів банку, не стимулює зменшення  витрат і є неспроможною дати об’єктивну оцінку ефективності роботи підрозділу. Загалом, оптимальна трансфертна ціна  повинна мати ринковий орієнтир.

    Система трансфертного ціноутворення в  банках України знаходиться на стадії становлення. В цьому аспекті  важливим завданням як науковців, так  і банкірів-практиків є розробка методичних аспектів формування трансфертних цін за основними центрами відповідальності банку та організаційних схем застосування трансфертного ціноутворення з  метою оцінки рентабельності банку  за різними напрямками: рентабельність філій і відділень, окремих центрів  відповідальності, певних банківських  продуктів та послуг тощо.

   Правила взаємодії, методи трансфертного ціноутворення  і вимоги щодо якості роботи підрозділів  описуються і затверджуються у внутрішньобанківських положеннях. Кожен центр несе відповідальність за виконання взятих на себе договірних зобов’язань, а винагорода менеджерів підрозділів прямо залежить від фінансових результатів.

Розділ 3. Законодавче  регулювання трансфертного ціноутворення   

    Законодавче регулювання трансфертних цін. Проблема законодавчого врегулювання трансфертного  ціноутворення є особливо актуальною в аспекті правильного визначення величини валових доходів та витрат підрозділів транснаціональних корпорацій та, як наслідок, розрахунку прибутку. Об'єктивне значення прибутку підрозділу транснаціональної корпорації дає змогу отримувати справедливу суму податкових відрахувань.

       У вітчизняному законодавстві  відсутні спеціальні нормативно-правові  акти з питань регулювання трансфертного ціноутворення, але в законі «Про оподаткування прибутку підприємств» закладено опосередкований механізм регулювання внутрішніх цін транснаціональної корпорації . У пункті 4  статті 7 визначаються особливості оподаткування операцій з пов'язаними особами, згідно з пунктом 26  статті І даного закону, пов'язаними особами можуть виступати підрозділи транснаціональної корпорації. Валові доходи та витрати пов'язаних осіб регулюються на основі порівняння цін зі «звичайною ціною», яка, у свою чергу, згідно зі статтею І, пунктом 20, є справедливою ринковою ціною.

   До кінця 70-х років XX  ст. країни з розвинутою ринковою  економікою контролювали трансфертне  ціноутворення на національному  рівні. У Великій Британії відповідний  нормативно-правовий акт був прийнятий  наприкінці 50-х років ХХ ст. У  ФРН деякі внутрішні проблеми концернів щодо визначення трансфертних цін було врегульовано в  1965  р. законом про акціонерні товариства.

   Глобалізація економіки зумовила  необхідність урегулювання трансфертного  ціноутворення в аспекті оподаткування  транснаціональних корпорацій на  міжнародному рівні. Організація  економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) у 70-ті роки розробила принципи запобігання подвійному оподаткуванню в процесі використання в міжнародній торгівлі трансфертних цін . У 1979 р. комітет ОЕСР з питань оподаткування з метою встановлення рівня трансфертних цін та їх перерахунку в ринкові в інтересах податкових органів випустив документ під назвою  «Трансфертне ціноутворення та багатонаціональні підприємства», а в 1994 році цим Комітетом були випущені «Рекомендації щодо трансфертних цін для ТНК та їх оподаткування». Вони переглядалася в 1996 та 1997 роках з урахуванням дедалі більшої глобалізації діяльності ТНК.

   Для оновлених рекомендацій ОЕСР  характерні гнучкість застосування та помірність вимог по відношенню до документації, неворожий характер відносин між податковими органами та ТНК, вони мають рекомендаційний характер. У відповідності до вищезазначеного нормативного документа, податкові органи країни мають право вимагати надання документації, що розкриває особливості методики розрахунку трансфертних цін  міжнародними корпораціями. При цьому передбачається встановлення об’єму та ступеня деталізації документів, що можуть вимагатись податковими органами.

  Останні можуть здійснювати аудиторські  перевірки ТНК та визначати справедливість встановленого рівня трансфертних цін приймаючи за основу їх ринкові аналоги. ОЕСР рекомендує встановлювати санкції за порушення порядку розрахунку трансфертних цін у межах кримінального та господарського законодавства.  Більшість цих рекомендацій було враховано у законодавстві країн Західної Європи та США. Наприклад, законодавство Великої Британії в галузі регулювання трансфертних цін було адаптоване у 1999 році з прийняттям нових «Правил трансфертного ціноутворення» .

  Основною відмінністю нової редакції  правил трансфертного ціноутворення є розширення сфери їх застосування: діяльність близько 40 % акціонерних товариств регулюються новими правилами. Прийнятий документ цілком відповідає рекомендаціям ОЕСР і містить чіткі механізми застосування санкцій за їх порушення.  Найбільше розслідувань за трансфертними цінами проводилось у США, Канаді та Великій Британії . Наприклад, компанія «Ніссан»у 1993 році виплатила Податковому управлінню США 17 млрд ієн за те, що, використовуючи  трансфертні ціни, вона  переказувала частину своїх доходів зі США до Японії, уникаючи сплати американських податків. Інша американська ТНК  — компанія «Кока-Кола» сплатила значні штрафи за порушення податкового законодавства 1994 року. У цьому ж році податковими органами США за неправильне використання трансфертних цін були застосовані санкції до 392 ТНК і донараховано до бюджету 3,5 млрд дол.