Трансфертне ціноутворення в комерційних банках

  1.3. Центри відповідальності в комерційному банку

   Базовим елементом системи трансфертного ціноутворення є центр відповідальності.

   Центр відповідальності – це сегмент організації, який має свого керівника, чітко визначені завдання, власні фінансові і не фінансові показники діяльності та звітність. Менеджер центру контролює різні аспекти формування прибутку, самостійно приймає рішення в межах цих аспектів і несе відповідальність за виконання нормативів. Будь-який банк являє собою ієрархію центрів відповідальності: на нижчому рівні, як правило, знаходяться відділи, що можуть входити в склад управлінь, управління – в склад департаментів, департаменти – в склад дирекцій. Організаційну структуру банку можна визначити як сукупність ланок відповідальності всередині організації.

   В залежності від сфери впливу керівника підрозділу розрізняють чотири типи центрів відповідальності:

• Центр доходів – центр відповідальності, менеджер якого контролює доходи центру і несе за них відповідальність (наприклад, відділ збуту). Обсяг його повноважень обмежений рішеннями, що впливають на обсяг виручки від реалізації. Результативність діяльності центру доходів оцінюється на основі досягнутого обороту чи маржі прибутку.
• Центр витрат – центр відповідальності,менеджер якого контролює витрати центру і несе за них відповідальність (наприклад, структурні підрозділи). Завдання центру витрат полягає у мінімізації витрат при заданому обсягу виробництва. Їх діяльність оцінюється величиною відхилень фактичних витрат від планових.
• Центр прибутку(профіт-центр) – центр відповідальності, менеджер якого контролює витрати, доходи фінансові результати і несе за них відповідальність. Такі підрозділи виділяються за принципом «результат», результати їхньої діяльності оцінюються на основі отриманого прибутку.
• Центр інвестицій – центр відповідальності, менеджер якого контролює фінансові результати і несе за них відповідальність, а також приймає рішення про збільшення оборотного капіталу і капітальних вкладень.

   Правила взаємодії, методи трансфертного ціноутворення і вимоги щодо якості роботи підрозділів описуються і затверджуються у внутрішньобанківських положеннях. Кожен центр несе відповідальність за виконання взятих на себе договірних зобов’язань, а винагорода менеджерів підрозділів прямо залежить від фінансових результатів. 
 

   Розділ 2. Трансфертне ціноутворення в системі управлінського контролю в комерційного банку.

  Трансфертне ціноутворення в ринковій економіці  характерно для централізованої  структури управління банком, коли окремим структурним підрозділам банку (центрам відповідальності) делегована певна фінансова самостійність. В трансфертному ціноутворенні завжди беруть участь дві сторони: центр відповідальності, який передає продукцію (послугу), і центр відповідальності, який приймає цю продукцію (послугу) для її наступної переробки і споживання. При цьому менеджер такого центру відповідальності відповідає лише за контрольовані їм витрати і доходи.

    У межах внутрішнього контролю витрат та доходів підприємства використання методів трансфертного ціноутворення  дає можливість оцінити результати діяльності центру відповідальності та з іншої позиції розглянути контрольовані  поточні затрати, що залежать від  діяльності конкретного центру та встановити відповідні пропорції, а також посилити стимулюючу функцію внутрішнього контролю. Правомірно стверджувати, що для будь-якого  підприємства різноманітні співвідношення між обсягом реалізації і ціною  матимуть значення.

    Відповідно  з поширеного визначення під трансфертним ціноутворенням розуміють процес встановлення внутрішніх розрахункових цін між  сегментами діяльності одного підприємства. Звідси, трансфертна ціна – це умовна (розрахункова) ціна, яка використовується для визначення вартості продукції (матеріалів, півфабрикатів, готової продукції) чи послуг, що надаються одним центром відповідальності іншим центрам відповідальності всередині підприємства. Завдяки такому поняттю визнано затратність взаємовідносин між центром-продавцем і центром-покупцем.

    Трансфертне ціноутворення передбачає чітку  фіксацію факту приймання-передачі між центрами відповідальності продукції (послуг), що неможливо без організованої  системи внутрішнього контролю витрат. У його основі лежить принцип, згідно якому оптимальними є ті трансфертні  ціни, які забезпечують підприємству максимально можливий маржинальний дохід. Звідси, встановлена трансфертна ціна буде справедливою в тому випадку, якщо забезпечить можливість об'єктивної оцінки ефективності функціонування кожного центру відповідальності.

    Трансфертне ціноутворення є багатомірною категорією. Багатомірність трансфертного ціноутворення  обумовлюється низкою напрямків  використання трансфертних цін, зокрема: внутрішній контроль витрат та доходів  центрів відповідальності; фінансове  планування на підприємстві; оцінювання ефективної діяльності центрів відповідальності; регулювання та координація управлінських  рішень.

    Через  свою  природу  трансфертна  ціна  істотно  впливає на звітні показники   центру відповідальності (витрати і виручку) і тому сама по собі є важливим інструментом оцінки діяльності підрозділу. Трансфертна ціна повинна дозволяти керівнику центрів відповідальності приймати оптимальні управлінські рішення. Звідси, в організації використання трансфертних цін важливим є вибір методів трансфертного ціноутворення.  

2.1 Методологія трансфертного ціноутворення в       комерційному банку

   Проблема впровадження ефективного трансфертного ціноутворення в комерційних банках України на сьогоднішній день є актуальною. Центральною проблемою в даному аспекті є вибір адекватного методу трансфертного ціноутворення, який повинен:

1.      Мотивувати керівників підрозділу приймати ефективні рішення, та слугувати інформаційною базою в процесі прийняття таких рішень.

2.      Не знижувати рівень автономності кожного структурного підрозділу банку;

3.      Слугувати інформаційною базою для визначення впливу діяльності кожного підрозділу на загальний результат банку. 

   Говорячи  про значення трансфертного ціноутворення  у діяльності будь-якого комерційного банку, треба відмітити, що воно є:

• інструментом управління ліквідністю (трансфертна ціна визначає напрямок руху коштів у банку та сприяє оптимальному переміщенню ресурсів між підрозділами);
• елементом системи управління банківськими ризиками (із розподілом ресурсів між підрозділами банку відбувається перерозподіл фінансових ризиків);
• основою для зовнішнього ціноутворення на банківські продукти та послуги (реалізація ресурсів по трансфертних цінах дозволяє розподілити маржинальний доход між центром-покупцем і центром-продавцем і визначити оптимальний обсяг ресурсів, що перерозподіляються, а також обсяг пропозиції банківських продуктів чи послуг).

   Визначення  трансфертної ціни є найбільш спірним  моментом у всьому процесі внутрішнього банківського управління ресурсами. Керівництво  банку перед введенням трансфертних цін повинно визначити разом з аналітиком оперативні завдання банку на найближчу перспективу (від місяця до року),і, вже лише виходячи з окреслених завдань, визначаються механізми впливу на заплановані результати.

   Можна відмітити, що одна з найбільш серйозних  проблем, яка виникає в процесі  трансфертного ціноутворення полягає у необхідності дотримання оптимального співвідношення між потребою найбільш коректної оцінки функціонування підрозділів-кредиторів і реальними можливостями підрозділів-позичальників з розміщення ресурсу на зовнішньому ринку з допустимим рівнем ризиків. Якщо трансфертна ціна завищена,діяльність підрозділів-кредиторів виявиться занадто прибутковою, в той час як позичальники, щоби покрити витрати по фінансуванню активних операцій будуть змушені змиритися із підвищенням рівня банківських ризиків, так як в іншому випадку їхні операції будуть виглядати збитковими.

   При розрахунку рівня трансфертних цін  аналітики повинні об’єктивно оцінювати, яким чином зміна цін може вплинути на ефективність діяльності підрозділів, моделюючи майбутню ситуацію. Треба  приділяти особливу увагу проблемі ймовірного виникнення конфлікту між  інтересами різних підрозділів, який може виникнути при розподілі прибутку банку. Керівництво банку повинно розуміти, що вводячи дану систему, воно намагається добитися преміювання за результатами роботи кожного підрозділу, і, що при преміюванні будуть як ті підрозділи, що виграли, так і ті, що програли. Необхідно, щоб об’єктивність і справедливість управлінського обліку не мала жодного сумніву.

   Тому  трансфертна ціна повинна бути оптимальною  – тобто забезпечувати компроміс  між інтересами активного і пасивного  підрозділів.

   У світовій банківській практиці застосовується декілька груп трансфертного ціноутворення  на ресурси.

  Отже,як бачимо,існують різні методи визначення трансфертних цін, причому з них  характеризуються наявність певних переваг і недоліків. Тому деякі науковці притримуються думки, що найкращим варіантом при визначенні трансфертних цін є використання комбінованих підходів протягом декількох облікових періодів. Наприклад,нижню межу ціни визначають методом затратного ціноутворення, а верхню – методом ринкового трансфертного ціноутворення. В результаті отримують певний проміжок значень трансфертних цін в межах якого вони можуть варіюватися. Проте,цей насправді найбільш прийнятний варіант в реальній практиці майже не застосовується, тому що він є дуже трудомістким.

   Серед умов, що зумовлюють вибір методів трансфертного ціноутворення, можна виділити наступні:

• доцільність застосування методів – передбачає узгодження тактичних цілей підрозділу з загальними цілями підприємства. Формалізоване вираження трансфертної ціни дозволить більш достовірно оцінити вартість виробу або послуг, передбачаючи при цьому можливість покриття витрат підрозділу-продавця;
• гнучкості – ціна повинна бути стимулом здійснення контролю ефективності використання ресурсів;
• гармонізація інтересів підрозділів підприємства шляхом забезпечення стимулу ефективного використання ресурсів;
• автономність – вибір методу розрахунку трансфертної ціни в залежності від форми організації виробництва: централізована або децентралізована;
• адаптивності відносно умов внутрішнього і зовнішнього ринків – швидке реагування на зміну умов внутрішнього і зовнішнього ринків, можливість спрямовувати прибутки туди, де вони знайдуть найкраще застосування.

Методика  трансфертного ціноутворення повинна  ґрунтуватися  на визначенні  не тільки реальних витрат  кожного центру, але і частини прибутку цього центру, що надалі дозволить сформувати контрольно-аналітичну інформацію для виявлення «вузьких   місць»   в   діяльності структурних підрозділів і об'єктивної оцінки результативності взаємовідносин між центрами відповідальності. Центр відповідальності, який передає свою продукцію або послуги іншому центру відповідальності того ж підприємства, не може бути вірно оцінений, якщо при цьому не враховується метод визначення трансфертної ціни.

  Побудова раціональної системи внутрішнього контролю результатів взаємовідносин структурних підрозділів з використанням трансфертних цін за методом змінних витрат передбачає створення єдиної системи інформаційного забезпечення внутрішнього контролю; організацію обліку і контролю витрат за центрами відповідальності; розробку системи контролю претензій за недотримання умов постачання продукції та послуг внутрішніми підрозділами підприємства.