Типи і функції комерційних банків

Зміст

Вступ……………………………………………………………….……………………3

1. Функції і типи комерційних банків…………………………………………………6

2. Комерційні банки як складова банківської системи країни………...…………...13

3. Роль комерційних банків в економіці……………………………...……………...19

Висновок. ……………………………………………………………………..……….26

Список використаної літератури…………………………………………….……….30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Історія банківської  справи сягає прадавніх часів. Кредит існував ще у Вавилоні, про що згадується у кодексі законів  вавилонського царя Хамму-рапі (XVI11 століття до н. є.), яким передбачено умови надання та повернення позик. Але виникнення власне банківництва пов'язане зі Стародавньою Грецією, де перші фінансисти почали розпоряджатися залученими коштами.

Засвідченням істориків, установами, то більш-менш нагадують банки, були окремі церковні храми, в яких концентрувалася значна частина грошових коштів. Храми були надійним місцем для збереження цінностей. Злодії боялися Бога і, з поваги до вівтаря, не грабували. Вклади, недоторканність яких гарантувалася шанобливим ставленням до релігії, перетворили знамениті грецькі храми (Дельфійський, Делоський,Самоський, Ефеський) у своєрідні банківські установи. У храмі Артеміди в Ефесі накопичувалися вклади з малоазійського узбережжя, а в храмі Аполлона в Дельфах концентрувались вільні грошові кошти всієї європейської Греції.

Перші «банкіри» зрозуміли, що накопичені грошові багатства  лежать без руху, без діла, тоді як від них можна отримувати значну користь, віддавши в тимчасове користування або самостійно відкривши торговельні та ремісничі підприємства. Вони почали видавати кредити під заставу. Заставою при цьому були кораблі, товари, а в деяких випадках — будинки, дорогоцінні речі і навіть люди (раби). Отже, почали здійснюватися перші операції із залучення капіталу, а потім і розміщення його з певною вигодою.

Слово «банк» походить від  італійського «Вапсо», що означає «лавка»  Попередниками банків в Італії були середньовічні міняйли — представники грошового капіталу; вони приймали грошові вклади купців і спеціалізувались на обміні грошей різних міст і країн. З часом міняйли стали використовувати ці вклади, а також власні гроші для надання кредитів та отримання процентів, що означало перетворення міняйлів у банкірів.

У XVI — XVII століттях купецькі гільдії деяких міст (Венеції, Генуї, Мілана, Амстердама, Гамбурга, Нюрнберга) створили спеціальні жиробанки для здійснення безготівкових розрахунків між своїми клієнтами — купцями. Жиробанки вели розрахунки між клієнтами в спеціальних грошових одиницях, виражених у певних вагових кількостях благородних металів. Свої вільні грошові кошти жиробанки надавали в кредит державі, містам і привілейованим зовнішньоторговельним компаніям.

В Англії банківська система  виникла в XVI столітті, причому перші  банкіри вийшли із майстрів-золотарів чи купців.

За часів Ярослава Мудрого в Київській Русі також  існували установи, що надавали кредити  і залучали кошти.

У недавньому минулому комерційні банки займали особливе положення  в економіці західних країн. Державні органи завжди підтримували банки у разі кризи ліквідності або при загрозі банкрутства, щоб гарантувати стабільність фінансової системи. При цьому фінансове законодавство обмежувало сферу діяльності комерційних банків, точно визначаючи що і як вони можуть робити, і одночасно оберігало банки від появи конкурентів. Банки при цьому грали традиційну роль посередника між вкладниками і позичальниками і забезпечували функціонування платіжної системи, відносно мало думаючи про застосування нових методів і технологій. Однак остання чверть віку була періодом глибоких змін в банківській справі, численних новин в організації, методах управління банками і формах обслуговування корпоративних і індивідуальних клієнтів.

Ці процеси в різній мірі і з різною інтенсивністю  торкнулися всіх країн, включаючи Україну. Підкреслюючи значимість виникаючих змін, експерти нерідко називають їх “фінансовою революцією". Прийоми і методи банківської діяльності ускладнюються, приймаючи нові межі. У той же час виникають абсолютно нові види операцій і послуг, що не мали аналогів в світовій практиці і що стали можливими завдяки складному поєднанню причин, що впливають на попит і пропозицію грошового капіталу.

Один з найважливіших  аспектів банківських змін отримав  назву інтернаціоналізації або  глобалізації. Це процес розширення сфери діяльності великих банків за межі національних кордонів, що супроводиться створенням

мережі зарубіжних філій, з одного боку, і зростанням числа  іноземних банків - з іншою. Внаслідок  інтернаціоналізації фінансових ринків, банки стикаються із змінами кон'юнктури ринків не тільки національних, але і світових, що ще більш ускладнює управління банківським портфелем. У умовах ринкової економіки можливість залучення додаткових ресурсів для банків однозначно зумовлена мірою їх фінансової стійкості. Зростає зацікавленість в якості фінансового становища банку з боку його клієнтів і власників. Фінансова стабільність банку стає питанням його виживання, оскільки банкрутство в умовах ринку виступає вірогідним результатом фінансової діяльності нарівні з іншими можливостями. Надійність банку стає першочерговим запитанням на сьогоднішній момент.

Банки займають досить вагоме місце в економіці будь-якої країни. Тому вивчення функцій банків, їх роль в економці є вкрай потрібним, особливо для України.

Банки беруть на себе відповідальність за своєчасне і повне виконання доручень своїх клієнтів по здійсненню платежів. З цією метою застосовуються найбільш сучасні форми обчислювальної техніки і комунікацій, які дозволяють в оптимальні строки проводити розрахунки та забезпечують надійний контроль за їх здійсненням.

Комерційні банки є  базовою ланкою кредитно-фінансового  обслуговування господарства, що в  свою чергу ґрунтується на кредитній  системі, не лише комерційного банку, а  й держави в цілому.

Поняття «банк» має економічне і юридичне значення. Загально прийняте визначення банку в юридичному аспекті - кредитна організація, що має виключне право здійснювати в сукупності наступні банківські операції: залучення у вклади коштів фізичних і юридичних осіб, розміщення зазначених засобів від свого імені і за свій рахунок на умовах повернення, платності, терміновості, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб».

В даній курсовій роботі розглядається комерційний банк як елемент економічного впливу, його функції, типи.

 

Розділ І. Функції і типи комерційних банків.

Сучасні банки пропонують своїм клієнтам широкий набір  послуг, беруть участь у найрізноманітніших фінансових операціях, забезпечуючи професійне виконання покладених на них функцій.

Залежно від обраних критеріїв та ступеня деталізації можуть виділятися різні за структурою, кількісністю та змістом системи функцій комерційних банків.

П.С. Роуз виділяє такі основні банківські функції: ощадну, трастову, страхування, брокерську, платежів та розрахунків, інвестиційного планування, кредитну, управління грошовими потоками та функцію андерайтера.

В основу платіжно-розрахункової  функції покладено посередництво  банків при платежах та розрахунках  між окремими самостійними суб'єктами.

Платіжний механізм - структура економіки, що здійснює "обмін речовин" у господарській системі. Методи платежу поділяються на готівкові і безготівкові. У великому обороті домінують безготівкові платежі і розрахунки а в сфері роздрібного товарообміну основна маса угод здійснюється готівкою, незважаючи на те, що в останні десятиліття активно упроваджуються форми безготівкового розрахунку. Існує велика розмаїтість видів безготівкових розрахунків. Виступаючи посередниками, банки беруть на себе виконання таких операцій, як прийняття грошей від клієнтів та їх виплата, зберігання готівкових коштів, зарахування коштів за переказами на відповідні банківські рахунки, здійснення безготівкових платежів за дорученнями клієнтів, виконання платіжно-розрахункових операцій за банківськими пластиковими картками, дорожніми чеками тощо. Ця функція є дуже вигідною та корисною для підприємців, оскільки дозволяє скорочувати витрати на утримання штату касирів, бухгалтерів, охорони, спеціального транспорту тощо. Здійснення безготівкових розрахунків через електронну систему платежів дозволяє істотно скоротити тривалість фінансово-господарського обороту та значно зменшити рівень невиробничих витрат обігу.

До того ж комерційні банки здійснюють посередництво  в кредиті, шляхом перерозподілу  коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб. Особливість посередницької функції банків полягає в тому, що головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їхнього використання позичальником. Перерозподіл ресурсів здійснюється по горизонталі господарських зв'язків від кредитора до позичальника, за допомогою банків без участі проміжних ланок в особі вищестоящих банківських структур, на умовах платності і зворотності. Плата за віддані й отримані в борг засоби формується під впливом попиту та пропозиції позикових засобів. У результаті досягається вільне переміщення фінансових ресурсів у господарстві, що відповідає ринковому типу відносин.

Ощадно-капіталотворча функція  полягає в залученні тимчасово вільних ресурсі» суспільства, зокрема в мобілізації грошових доходів і заощаджень та перетворенні їх у реально діючий капітал. Як підприємства, так і домашні господарства при одержанні грошових доходів окрему їх частину спрямовують на накопичення з метою забезпечення наступних великих витрат. Ці доходи та заощадження, якщо вони не задіяні в грошовому кругообігу, становлять так званий мертвий скарб.

Комерційні банки акумулюють грошові доходи та заощадження у  вигляді різноманітних депозитів, вкладів, перетворюючи їх у позиковий капітал. Цей капітал випускається банками в обіг шляхом його надання у тимчасове користування зацікавленим господарюючим суб'єктам та домашнім господарствам на відповідних умовах.

Комерційні банки, виступають на фінансовому ринку з попитом на кредитні ресурси, не тільки максимально мобілізують наявні в господарстві заощадження, але і формують досить ефективні стимули до нагромадження засобів. Стимули до нагромадження і заощадження коштів формуються на основі гнучкої депозитної політики комерційних банків. Крім високих відсотків, виплачуваних по внесках, кредиторам банку необхідні високі гарантії надійності розміщення накопичених ресурсів у банк. Створенню гарантій служить формування фонду страхування активів банківських установ, депозитів у комерційних банках.

Тісно пов'язана зі попередньою  кредитно-інвестиційна функція. База функціонування кредитно-інвестиційних відносин —  тимчасове вивільнення грошових ресурсів та поява тимчасової потреби  в них. Об'єктивно коливні відхилення фактичної потреби господарюючих суб'єктів в обігових коштах від їх наявності залежать від багатьох факторів, зокрема: сезонності виробництва, характеру продукції та використовуваної сировини, співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю оберненості продукції, коливань цін на неї тощо. Водночас у разі безпосереднього надання вільних грошових коштів їх власниками в позику підприємцям виникають суттєві ускладнення. Так, розміри пропозиції вільних грошей далеко не завжди відповідають розмірам попиту на позиковий капітал. Терміни вивільнення фінансових ресурсів у їх власників також: можуть не збігатися з термінами, впродовж яких ці ресурси потрібні позичальникам. Тому саме банки, мобілізуючи ресурси різних розмірів та різної терміновості повернення, мають можливість заповнювати тимчасову нестачу коштів в одних господарюючих одиниць за рахунок тимчасового їх надлишку в інших. Причому в необхідних сумах і на потрібні терміни.

Кредитно-інвестиційна функція  забезпечується банками за допомогою  механізму створення кредитних засобів обігу. В основі цього механізму лежить система регулювання обов'язкових резервів комерційних банків. Так, якщо норма обов'язкового резервування становитиме, наприклад, 10%, то саме ця частина загальної суми залучених коштів має зберігатися банком у резервній формі (кошти на коррахунку та в касі). Наприклад, якщо банк залучив депозит у сумі 100 млн.грн., його резерв одразу має збільшитися на 10 млн. Решта 90 млн. можуть бути використані банком на кредитно-інвестиційну діяльність. Так, якщо банк надасть кредит позичальнику в сумі 90 млн.грн для закупівлі товарів у фірмі, яка обслуговується в іншому банку, то ці кошти врешті-решт надійдуть на користь цієї фірми саме в її банк. Цей банк, у свою чергу, отримавши 90 млн.грн, має збільшити свій резерв на 9 млн.грн (10% від 90 млн.грн), а решту 81 млн.грн також зможе використати як кредит чи інвестиції. Як бачимо, вже на цьому, далеко не останньому, етапі грошового обороту, величина створених банками кредитних засобів обігу — 171 млн.грн (90 + 81) — значно перевищує суму початково залученого в банківську систему депозиту (100 млн.грн).

У зв'язку з формуванням  фондового ринку одержує розвиток і така функція банків, як посередництво  в операціях з цінними паперами. Банки мають право виступати  як інвестиційні інститути, що можуть здійснювати діяльність на ринку цінних паперів як посередника; інвестиційного консультанта; інвестиційної компанії й інвестиційного фонду. Виступаючи у ролі фінансового брокера, банки виконують посередницькі функції при купівлі-продажі цінних паперів за рахунок і з дорученням клієнта на підставі договору чи комісії доручення.

Банк виконує усі  функції зберігача майна й  активно керує власністю, наприклад  аналізує стан портфеля цінних паперів, дає рекомендації і пропонує способи  інвестування капіталу і т.д. Якщо у ведення банку здається реальна власність, банк може здавати її в оренду, експлуатувати відповідно до інструкцій принципіала.

Комерційні банки можна  класифікувати за такими ознаками:

1. За формою власності:

• унітарні банки мають одного власника в особі держави чи приватної особи, у цей час їх в Україні два — Ощадбанк і Укрексімбанк, статутний капітал яких утворений за рахунок державних коштів;
• колективні банки повинні мати не менш трьох осіб засновників (розмір статутного фонду обмежений 35 % на одного засновника).

2. За походженням капіталу:

• банки з вітчизняним капіталом;
• банки з участю іноземного капіталу;
• банки з стовідсотковим іноземним капіталом.