Типи і функції комерційних банків

3. За набором виконуваних операцій:

• універсальні — банки, які виконують майже всі банківські операції і обслуговують широке коло клієнтів.
• спеціалізовані банки принципово не відмовляються від надання універсального набору послуг, але концентрують зусилля на проведенні обмеженого кола операцій чи обслуговування обмеженої кількості клієнтів.

4. За територіальною ознакою:

• міжнародні — обслуговують клієнтів у різних країнах;
• міжрегіональні (національні) – функціонують у межах однієї країни;
• регіональні (локальні) — обслуговують певний регіон країни.

5. За організаційною формою:

• акціонерні банки відкритого та закритого типу формують свій капітал за рахунок внесків засновників, а також учасників за рахунок розміщення акцій банку, вони становлять більшу частину загальної кількості банків України. Власником капіталу виступає банк, тобто акціонери, як правило, не мають права вимагати від банку повернення і тих внесків. Тому ці банки вважаються більш стійкими і надійними;
• пайові банки формують свій капітал за рахунок паїв (внесків грошових коштів у статутний фонд). Банк не є власником капі і а ну, тобто за кожним з учасників зберігається право власності на його частку капіталу. Банки, статутний капітал яких формується за рахунок паїв, організовуються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю;

6. За розміром активів:

• малі;
• середні — активи понад 10 млн.грн, на банківському ринку України більшість банків — середні;
• найбільші — активи понад 1 млрд.грн: Приватбанк – 11241,58 млн.грн, банк «Аваль» — 9719,22 млн.грн, Укрсоцбанк 5039,68 млн.грн. Ці банки утворюють питому вагу активів банківської системи України від загальної кількості, що свідчить про високу концентрацію банківського капіталу.

Види операцій є, одним  з поміж багатьох, важливих критеріїв, що дозволяє класифікувати комерційні банки за різними типами. Крім того, до числа таких критеріїв належать:

• галузева орієнтація;
• територіальне розміщення;
• форма власності.

За видами операцій комерційні банки поділяються на універсальні та спеціалізовані.

Універсальний комерційний  банк здійснює всі або майже всі  види банківських операцій (понад стандартний набір кредитно-розрахункових функцій). При цьому банк може організовувати так зване ²пакетне² обслуговування своїх клієнтів: надання як короткострокових, так і довгострокових кредитів, операції з цінними паперами, прийом вкладів, валютні операйції, консультаційні та інші послуги.

Територіальна ознака класифікації банків вказує на обсяг мережі філіалів того чи іншого банку, а також масштаби здійснюваних ним операцій. Залежно  від територіального розміщення комерційні банки прийнято поділяти на:

• міжнародні, що обслуговують клієнтів у різних країнах, здійснюючи операції на міжнародних ринках позичкових капіталів;
• національні, які функціонують в масштабах країн;
• міжрегіональні, що обслуговують потреби у кредитно-фінансових послугах кількох регіонів;
• регіональні, масштаби операцій яких обмежуються рамками певного регіону країни.

Серед критеріїв класифікації комерційних банків важлива роль належить формі власності, що визначає особливості формування статутного фонду банку та порядок управління ним. Відповідно до цього критерію розрізняють наступні типи банків: державні, приватні та змішані.

У державних банків капітал  повністю належить державі в особі  центральних органів влади й  управління, зокрема, міністерству фінансів або галузевим відомствам, які виступають засновниками банків. Створення таких банківських установ має на меті, як правило, реалізацію певних загальнонаціональних програм розвитку тих чи інших галузей або регіонів. Державні банки можуть бути створені також місцевими органами влади. Основним завданням таких муніципальних банків є кредитно-фінансове обслуговування місцевого господарства.

Приватні банки можуть бути створені у формі: акціонерних  товариств відкритого чи закритого  типу, капітал яких формується шляхом емісії акцій; товариств з обмеженою відповідальністю, та повних товариств, що створюються на основі пайових внесків юридичних та фізичних осіб.

Змішаний тип організації  банку передбачає можливість поєднання  державної і приватної форм власності  на його капітал у різних співвідношеннях відповідно до інтересів господарюючих суб’єктів та держави у реалізації певних програм.

Основною формою організації  банківського бізнесу в сучасних умовах є акціонерна, оскільки вона дозволяє найкраще організувати управління банком та має широкі можливості щодо залучення додаткового капіталу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ. Комерційні банки як складова банківської системи країни.

Комерційні банки –  головна ланка дворівневої банківської  системи. Систематичне виконання зазначених нижче функцій і створює той фундамент, на якому базується робота банку і банківської системи в цілому. І хоч виконання кожного виду операцій сконцентровано в спеціальних відділах банку, вони переплітаються між собою, створюючи потужну базу розвитку фінансової системи країни:

• управління грошовим обігом;
• забезпечення платіжного механізму;
• акумуляція заощаджень;
• надання кредиту;
• фінансування зовнішньої торгівлі;
• довірчі операції;
• зберігання цінностей;
• консультування і надання інформації.

Також банки володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу, що використовуються в господарстві для організації товарного обігу і розрахунків. Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати депозити і грошову масу широко використовується центральним банком, через систему обов‘язкових резервів управляє динамікою кредиту.

Чи не найважливіша особливість  комерційних банків полягає у  їх можливості створювати за рахунок  кредиту додаткові платіжні засоби шляхом збільшення залишків на поточних рахунках клієнтів. Усі інші інститути кредитної системи, крім центрального банку, не можуть використовувати емітовані кошти як джерело кредитних ресурсів. У той же час комерційні банки не мають права самостійно емітувати готівкові кошти, оскільки це є монополією центрального банку.

Важливою особливістю  комерційних банків є те, що окрім  своїх традиційних функцій, вони, як правило, можуть виконувати практично  всі функції інших інститутів кредитної системи ( крім центрального банку), а тому є по суті фінансово-кредитними установами універсального типу, у зв’язку з чим їх ще називають фінансовими універмагами. Сучасні комерційні банки здатні виконувати до 200 різних видів операцій залежно від своїх розмірів, сфери діяльності потреб клієнтів та інших ознак.

Одне з основних призначень комерційних банків посередництво в переміщенні грошових засобів від кредиторів до позичальників і від продавців до покупців. Головна мета їх діяльності – одержання прибутку (тому їх і називають “комерційними”). Ці банки концентрують більшу частину ресурсів кредитного ринку і є основною ланкою кредитної системи. Комерційні банки мають універсальний характер, вони здійснюють банківські операції у найширшому діапазоні: концентрують тимчасово вільні грошові кошти, перетворюючи їх у позичковий капітал; надають кредити підприємствам і організаціям; здійснюють посередництво у грошових розрахунках і платежах; здійснюють кредитну емісію; здійснюють операції із цінними паперами і товарними документами; надають консультаційні послуги. Як правило, комерційні банки знаходяться в акціонерній формі власності закритого чи відкритого типу.

Банківська справа специфічна форма підприємницької діяльності, яка передбачає залучення тимчасово  вільних грошових коштів і перетворення їх у позичковий капітал з метою  одержання доходу у формі проценту. Усі банківські операції поділяються на три групи: - пасивні (по залученню коштів);

• активні (по розміщенню коштів);
• комісійно-посередницькі (виконання розрахунків і платежів за дорученям клієнтів за винагороду).

Під пасивними операціями слід розуміти зобов’язання комерційного банку до активів банківської установи, що зобов’язують її сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому. У бухгалтерському обліку до зобов’язань включають кошти на поточних рахунках клієнтів; кредиторську заборгованість, заборгованість за нарахованими процентами та відстрочену дебіторську заборгованість за доходами, але не включають доходи, прибуток та внутрішньобанківські розрахунки.

В економічній літературі зобов’язання заведено поділяти на залучені та запозичені кошти. Залучені кошти є найбільшою частиною зобов’язань банку. Це основне джерело формування ресурсів банку, які спрямовуються на проведення активних операцій.

До залучених коштів банку належать залишки коштів на поточних, бюджетних рахунках клієнтів, депозитні вклади фізичних та юридичних осіб, вклади до запитання, залишки на пластикових платіжних картах, кредиторська заборгованість тощо.

У загальному обсязі ресурсів, якими  володіє комерційний банк, переважають  його зобов’язання. Так до прикладу, обсяг активів банківської системи станом на 1 квітня 2008 р. становив 646,1 млрд. грн., тоді як обсяг зобов’язань на 01.04.08р. склав 566,8 млрд. грн. При цьому приріст депозитів клiєнтiв банкiв склав 21,4 млрд. грн. або 7,7%.

Комісійно-посередницькі операції включають інкасові (одержання грошей за документами), трастові і перевідні. Основним видом банківської діяльності є кредитування, яке здійснюється на засадах строковості, поверненості, платності і гарантованості. Кредитування здійснюється готівкою чи безготівковими засобами на основі поточних і строкових банківських рахунків. Джерелом доходу банків є позичковий процент, а також комісійні збори за різноманітні послуги. Різниця, яку отримує банк між процентною ставкою по кредиту і ставкою по вкладах, й пояснює перетворення позичкового проценту у банківський прибуток. Потрібно врахувати, що власний капітал комерційного банку складає невелику частку (всього 10-15%) від усіх залучених ним грошових засобів. Так за даними Асоціації українських банків обсяг залучених засобів (зобов’язань) 160 банків, що надали свої баланси для аналізу показників роботи, на 01.04.2008 року становив 566,8 млрд. грн. при цьому обсяг власного капіталу склав 80 387,4 млн. грн., або 10 077,4 млн. ЄВРО. Обсяг сплаченого статутного капіталу становив 37 018,2 млн. грн., або 6 122,2 млн. ЄВРО.

Як і в кожній державі, в Україні існує банківська система, яка є однією з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки і одним з основних чинників політики економічного зростання. Це законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю, що будується по заздалегідь виробленій концепції, в межах якої відводиться місце кожному виду банків і кожному окремому банку. Її існування пов‘язане з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків з загальносуспільними інтересами – забезпеченням сталості грошей і стабільної роботи усіх банків, а також забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку.

За своєю структурою банківські системи різних країн істотно  відрізняються. Разом з тим є  ряд ознак, які властиві всім банківським  системам, що функціонують в ринковій економіці. Це, перш за все, дворівнева побудова.

На першому рівні  знаходиться один банк (або декілька банків, об`єднаних спільними цілями і завданнями). Такій установі надається  статус Центрального банку. Законом  визначено підзвітність Національного банку України (НБУ) безпосередньо Верховній Раді України. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань в грошово-кредитній сфері.

На другому рівні  банківської системи знаходяться  решта банків, які в Україні  прийнято називати комерційними банками. На відміну від центрального, комерційні банки покликані обслуговувати економічні суб`єкти – учасників грошового обігу: фірми, сімейні господарства, державні структури. Через ці банки система обслуговує господарство відповідно до задач, що випливають з грошово-кредитної політики центрального банку. Тому комерційні банки можна розглядати як фундамент всієї банківської системи вершиною якої є центральний банк.

Як правило, комерційні банки утворюються як акціонерні товариства або на пайових засадах і є кредитними установами універсального характеру. Їх часто називають „фінансовими універмагами ”. Питання про те, що таке банк, не є таким простим, як це здається на перший погляд. Кажуть, що банк – це сховище грошей. Але таке життєве тлумачення банку не тільки не розкриває його суті, а й приховує його дійсне призначення в народному господарстві. Тому необхідно докладніше роздивитися те, з чого складається дійсна сутність банку. Банк як установа або організація є найбільш масовим уявленням про банк. Слід відмітити, що він хоча і виконує суспільну місію і є суспільною організацією, але історично був справою приватної особи і лише потім з розвитком банківської справи, особливо в сучасних умовах господарювання, перетворився у великі, середні та малі об`єднання. В уявленні про банк як установу він асоціюється із службовою конторою, із апаратом управління. В СРСР , як і в інших соціалістичних країнах, протягом декількох десятиліть існували банки тільки державного походження, тому стала необхідна радикальна ломка їх зв`язків з клієнтами, розвиток комерційних, а не директивних відносин між ними. Тільки завдяки цьому відношення між банком та підприємствами набувають справжній економічний характер, а банк стає базисом. Логічною є трактовка суті банку не як організації, а як підприємства. Банк визначається не як підприємство взагалі, а як капіталістичне підприємство, не просто банк, а капіталістичний банк. Як будь-яке підприємство, банк є самостійним господарюючим суб’єктом, має права юридичної особи, виробляє та реалізовує продукт, виконує послуги, діє на принципах госпрозрахунку. Мало чим відрізняються і завдання банку як підприємства – він вирішує питання, які пов’язані із задоволенням суспільних потреб у своєму продукті та послугах, із реалізацією на основі отриманого прибутку соціальних та економічних інтересів як членів його колективу, так і інтересів власника майна банку. Банк може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не суперечать законам країни та випливають із статуту банку. Як і будь-яке підприємство, банк повинен мати спеціальний дозвіл. Банк як торгівельне підприємство. Разом з тим банк як підприємство має свою специфіку, його діяльність відрізняється від діяльності інших підприємств. На відміну від промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв‘язку банки діють у сфері обміну, а не виробництва. Банки дійсно „купують ” ресурси, „продають ”, функціонують у сфері перерозподілу, сприяють обміну товарами. Вони мають своїх „продавців ”, сховища, „товарний запас ”. Їх схожість має зовнішній характер, тому що банк торгує не товарами,а особливим продуктом. Функціонування банку у сфері обміну породжує ще й інші уявлення про його сутність. Іноді банк характеризується як посередницька організація. Основою для цього є особливе переливання ресурсів, які тимчасово осідають у одних і вимагають застосування у інших. Банк – це і кредитор, і позичальник, і посередник між юридичними і фізичними особами, і посередник у грошових розрахунках, в цих якостях він розкриває свою суть. Банк – це особливе явище господарського життя.