Накладення арешту на майно

Отже, на наш  погляд, абсолютно виправданою буде пропозиція про скасування передбаченого  статтями 177, 178, 190 КПК обов'язку слідчого отримувати згоду прокурора на постанови про проведення обшуку, примусової виїмки та огляду житла чи іншого володінні особи. Також не повинно бути винятком і запропоноване положення про накладення арешту на майно, що знаходиться за місцем проживання обвинуваченого, підозрюваного або осіб, які згідно за законом несуть матеріальну відповідальність за їх дії.

Знову погоджуюся з думкою вчених-процесуалістів (Р. В. Корякін) про те, що пропозиції, висловлені на підтримку реформування кримінально-процесуальних  норм, які регулюють підставу і порядок накладення арешту на майно, можуть знайти своє практичне втілення в статті 126 КПК, яку вони пропонують доповнити частиною другої наступного змісту:

«Накладення арешту на майно обвинуваченого (підозрюваного) або осіб, що несуть згідно із законом матеріальну відповідальність за його дії, здійснюється по постанові судді, винесеній на підставі постанови слідчого. Виняток становлять випадки накладення арешту на майно, гцо знаходиться поза житлом або іншим володінням підозрюваного (обвинуваченого) або осіб, яка згідно із законом несуть матеріальну відповідачьність, а також накладення арешту на майно, виявленого в ході обшуку (виїмки) житла або інший володіння особи, дозвіл на проведення якого було отримано в суді з дотриманням порядку, встановленого статтею  177 КПК. У цих випадках рішення про накчадення арешту на майно ухвалюється слідчим самостійно, про що виноситься відповідна постанова».

Після внесення даного доповнення, частини 2, 3, 4, і 5 статті 126 КПК в теперішній редакції вважати відповідно 3, 4, 5і6[15,с. 108].

Таким чином, підводячи  підсумок по другому питанню потрібно зазначити, що накладення арешту на майно  є досить важливою процесуальною  дією, яка нерідко пов'язана з  вторгненням в житло громадян, тим самим обмежуючи певні конституційні права цих громадян. Діючий КПК не передбачає ні затвердження постанови для проведення арешту майна прокурором, ні відповідного рішення суду по цьому питанню.

 

1.2. Підстави для арешту майна

 

Чинний КПК  України передбачає дві підстави для арешту майна — забезпечення цивільного позову та забезпечення вироку суду в частині конфіскації майна (статті 28, 29, 125, 126 чинного КПК України).

У реальній практиці слідчі часто з посиланням на статтю 130 виносять постанови про арешт  за відсутності підстав, прямо передбачених Законом.

Основними способами  захисту прав за чинним КПК України  є такі:

1) оскарження  рішення слідчого (прокурора) про  арешт майна до суду в порядку  статей 234, 236 КПК України. Главою 22 чинного КПК України передбачено,  що у судовому порядку скарга на накладення арешту на майно може бути розглянута судом лише під час попереднього судового розгляду або розгляду справи по суті, що значно знижує ефективність та актуальність судового захисту прав особи;

2) оскарження  арешту прокурору — в порядку статті 235 КПК України. Прокуратура в порядку нагляду має обов’язок та повноваження скасовувати незаконні рішення слідчого. У багатьох випадках належним чином підготовлена та аргументована скарга прокурору призводить до отримання позитивного результату. У випадках відмови у задоволенні скарги необхідно подавати скарги до вищестоящих прокурорів;

3) за наявності  передбачених чинним законодавством  підстав необхідно користуватися  правом на судове оскарження  постанови про порушення кримінальної справи (стаття 2367 чинного КПК України). У разі скасування судом постанови про порушення кримінальної справи та набуття відповідною постановою суду законної сили, всі постанови слідчого про арешт майна втрачають силу, а вилучене майно підлягає поверненню законним володільцям (стаття 3268 чинного КПК України).

Ефективне використання інструмента накладення арешту на майно  для забезпечення інтересів слідства, з одного боку, та недопущення незаконного  втручання у права власності  — з іншого, можливе за умови встановлення чинним законодавством вичерпного переліку підстав, за яких у кримінальній справі може бути накладено арешт на майно особи, процедури накладення та зняття арешту та строки тривалості такого арешту залежно від мети та підстав його накладення, а також ефективний порядок оскарження особою арешту та вилучення у неї майна.

Частково зазначені  питання вирішені у новому КПК  України, який має набути чинності у  листопаді поточного року. Так, за новим КПК України арешт та вилучення майна є заходами забезпечення кримінального провадження (пункт 6, пункт 7 статті 131 КПК України). Застосовується на підставі ухвали слідчого судді, за клопотанням слідчого та прокурора (стаття 132 КПК України).

Новим КПК України  встановлені підстави для арешту чи тимчасового вилучення майна (статті 167, 170 нового КПК України), за якими вилученню підлягають об’єкти, що мають відношення до події злочину чи несуть на собі його сліди, та для забезпечення цивільного позову.

Для припинення арешту та тимчасового вилучення  майна вбачається за доцільне проведення таких заходів:

• збір відомостей щодо відсутності підстав для його вилучення, передбачених частиною 2 статті 167 КПК України;
• подання клопотання прокурору про визнання вилучення безпідставним у порядку пункту 1 статті 169 КПК України;
• подання клопотання до слідчого судді в порядку статті 174 про зняття арешту;
• подання апеляції на ухвалу про вилучення чи арешт майна згідно з пунктом 9 частини 1 статті 309 КПК України (щодо арешту);
• подання відповідної скарги до суду через слідчого для розгляду в підготовчому засіданні згідно з частиною 3 статті 309 КПК України.

Проте дієвість та ефективність норм нового КПК України  може бути перевірена під час їхнього  практичного застосування.

 

1.2. Позитивні нововведення чинного КПК щодо накладення арешту на майно

 

Чинним КПК  України (статті 125, 126) передбачено, що арешт на майно обвинуваченого, підозрюваного  або осіб, які несуть за законом  матеріальну відповідальність за його дії, за винятком вкладів, проводиться  за постановою слідчого.

На практиці нерідко трапляються випадки, коли слідчий з метою забезпечення цивільного позову та (або) ймовірної конфіскації майна накладає арешт на майно, яке або не належить на праві власності особі, що притягається до кримінальної відповідальності (іншим особам, відповідальним за її дії), або апріорі на зазначене майно не може бути накладено арешт (наприклад, у межах кримінальної справи стосовно директора підприємства, який одночасно є одним із учасників цієї юридичної особи, накладається арешт на майно (частину майна) цього підприємства без виділення в натурі частки учасника).

Оскарження  таких постанов слідчого згідно з  чинним КПК України можливе прокурору, який здійснює нагляд за правильністю проведення досудового слідства. Також  на сьогодні можна ініціювати скасування такої постанови слідчого в судовому порядку шляхом звернення зацікавленої особи з позовом про вилучення майна з опису та скасування арешту майна. Водночас, незважаючи на те, що скасування арешту в судовому порядку має більше шансів на позитивне вирішення, відсутність у чинних нормах законодавства прямо передбаченого права звернення осіб до суду з таким позовом інколи має наслідком відмову у відкритті провадження у справі у зв’язку з непідсудністю у порядку цивільного судочинства.

Відтак, на мій погляд, найбільш дієвим на сьогодні способом звільнення майна з-під арешту все ж залишається оскарження постанови слідчого прокурору, який у випадку підтвердження незаконності постанови слідчого зобов’язаний її скасувати. Після отримання негативної відповіді прокурора за наслідками розгляду скарги можливо подати вищезазначений позов до суду. Крім того, доцільно оскаржити бездіяльність або незаконність дій органів прокуратури з розгляду скарги на постанову слідчого в рамках розслідуваної кримінальної справи. Зазначена скарга повинна бути розглянута судом у ході попереднього засідання у справі та, у випадку підтвердження фактів незаконних дій слідчого та (або) прокурора, може мати наслідком надання таким діям судом відповідної правової оцінки, в тому числі шляхом винесення окремої ухвали.

Натомість новим  КПК України питання накладення арешту на майно висвітлено значно ширше, насамперед, регламентовано підстави, за яких може бути накладено арешт, види майна, а також процедура  розгляду та вирішення питання про накладення арешту слідчим суддею.

Зазначені нововведення є, безумовно, позитивними. Більше того, можливість подання клопотання про  скасування арешту майна протягом усього періоду досудового розслідування, а також апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про арешт майна, принаймні, декларують можливість судового контролю над дотриманням законності у цій сфері. А відтак, можливо припустити, що вирішення питання про звільнення майна з-під незаконно та неправомірно накладеного арешту після набуття чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України буде більш прозорим, однак на практиці це залежатиме від того, наскільки слідчий суддя буде виконувати свої безпосередні контрольні функції за дотриманням законності, верховенства права, змагальності та інших важливих принципів кримінального судочинства, а не стане фактично ще однією посадовою особою, завданням якої буде «легалізація» незаконних дій органів досудового слідства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  ІІ. ПОРЯДОК ПІДГОТОВКИ ТА РОЗГЛЯДУ КЛОПОТАНЬ ПРО НАКЛАДЕННЯ АРЕШТУ НА МАЙНО,СКАСУВАННЯ АРЕШТУ МАЙНА

2.1. Порядок здійснення арешту майна

 

Насправді чинний Кримінально-процесуальний  кодекс був прийнятий ще у 1961 році. З того часу він неодноразово змінювався і доповнювався. Кодекс намагалися пристосувати до існуючих реалій, розширювали можливість судового контролю на стадії досудового слідства. Проте всі ці спроби не поміняли ідеологію, яка склалася у кримінально-процесуальній системі, девіз якої: «Ні виправдувальним вирокам!»

У більшості випадків суди формально підходять до процедури обрання запобіжного заходу – утримання під вартою. Заплющують очі на процесуальні порушення при збиранні доказів на стадії досудового слідства. Частина норм КПК, спрямованих на вирівнювання прав учасників кримінального процесу, на жаль, просто не працює.

За новим  КПК повинен  припинити практику зловживань у  сфері арешту майна. Сьогодні, на жаль, дуже часто зловживають цим правом, оскільки заарештованим може бути майно  підозрюваного, обвинуваченого або  особи, яка несе матеріальну відповідальність за злочин. На практиці це виливається в арешт майна, рахунків підприємств і т.п.

А за новим кодексом арешт  майна здійснюватиметься під  судовим контролем.

Вищий спеціалізований  суду України з розгляду цивільних  і кримінальних справ (ВССУ) у листі  головам апеляційних судів областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим роз’яcнив, як застосовувати положення розділу  ХІ «Перехідних положень» Кримінального процесуального кодексу України (КПК).

 

 У документі  наголошується, що для вирішення  питання, за яким процесуальним  законом має здійснюватись кримінальне  судочинство, визначальною є дата  реєстраційного штампу суду в  день надходження документів.

 ВССУ з  метою уникнення помилок при  здійсненні кримінального судочинства  запропонував судам розмежувати  сфери дії процесуального закону  назвою — «КПК» та «КПК 1960 року».

 Ця важлива  деталь є вкарй необхідною, адже  автори нового кримінального процесуального кодексу залишили старий КПК у силі у ряді випадків.

 Так, п. 9 розділу  ХІ «Перехідні положення» КПК  вказує, щозапобіжні заходи, що були  обрані до 19 листопада включно,  продовжують свою дію до моменту  їх припинення і можуть бути  змінені або скасовані, лише в порядку, передбаченому КПК 1960 року.

 Крім того, коли скарга на постанову про  порушення кримінальної справи, відмову в її порушенні чи  закриття кримінальної справи, надійшла  до суду першої інстанції 19 листопада 2012 року чи раніше (згідно з реєстраційним штампом), суд (див. п. 7 «Перехідних положень» КПК) має розглянути відповідну скаргу, керуючись положеннями КПК 1960 року.

 Лише в  порядку та у строки, визначені  КПК 1960 року, без будь-яких обмежень  і винятків (у тому числі стосовно складу суду, фіксування судового провадження тощо) мають бути розглянуті судом першої інстанції кримінальні справи, які згідно з реєстраційним штампом надійшли до суду з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності до 19 листопада 2012.

 У судовому  провадженні, яке здійснюється  відповідно до КПК 1960 року, клопотання, зокрема щодо зміни або скасування запобіжного заходу, арешту майна чи відсторонення від посади, суд також має розглядати за положеннями КПК 1960 року.

 У листі  прямо вказано, що якщо у  такому провадженні надійшли  клопотання стосовно проведення  процесуальних дій, прийняття рішень відповідно до КПК (наприклад, щодо зміни обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою на запобіжний захід у виді домашнього арешту, затвердження угоди, проведення судового розгляду судом присяжних тощо), то суд має відмовити у їх задоволенні.