Накладення арешту на майно

 

2.2. Запобіжний захід під час слідства

 

Згідно з  новим Кримінальним процесуальним  кодексом, який набув чинності 20 листопада, тільки суд зможе вирішувати питання  про накладання арешту на майно, обшук  чи обрання запобіжного заходу під  час проведення розслідування, - а не прокурор чи слідчий, як за старим КПК.

 Про це  повідомив радник Президента  України – керівник Головного  управління з питань судоустрою  Адміністрації Президента Андрій  Портнов, інформує прес-служба  Глави держави. 

"У судах  вже запроваджена посада слідчого судді, який здійснюватиме судовий контроль за дотриманням прав і свобод осіб на стадії розслідування. Обсяг такого судового контролю значно розширений, і відтепер лише з дозволу слідчого судді зможуть проводитися процесуальні дії, які обмежують конституційні права особи. Йдеться про накладення арешту на майно, примусовий привод особи, обрання запобіжного заходу, відсторонення від посади, проведення обшуку тощо", - сказав він, уточнивши, що при цьому прокурор та слідчий відповідних повноважень позбавляються.

 За словами  Портнова, згідно з новим законодавством, правоохоронні органи зможуть  отримати доступ до речей або  документів фізичної чи юридичної  особи, вилучити їх та накласти  на них арешт лише з дозволу  суду - за умови, що буде доведена необхідність у конкретних документах чи речах для встановлення важливих обставин кримінального провадження. При цьому відповідне питання за загальним правилом розглядається в судовому засіданні в умовах змагальності за участю зацікавленої особи.

 Нагадаємо,  у ніч проти 20 листопада набув  чинності новий Кримінальний  процесуальний кодекс (КПК), покликаний  кардинально змінити українську  правову систему. Досі в Україні  діяв КПК, ухвалений ще у  1961 році.

 

2.3. Практичні  труднощі звільнення майна з-під арешту, накладеного в рамках кримінальної справи

 

Доволі часто  на практиці трапляються ситуації, коли перед особою постають труднощі звільнення з-під арешту та виключення з актів опису майна, право  власності на яке або володіння  яким належить цій особі, якщо вона не є учасником кримінального процесу, в рамках якого накладено такий арешт.

Поширеною є  ситуація, коли заставодержатель певного  майна, скажімо банк, не може в порядку  виконавчого провадження задовольнити свої вимоги зі звернення стягнення  на заставлене майно боржника, оскільки проти останнього порушено кримінальну справу, в рамках якої накладено арешт на заставлене майно.

У таких випадках труднощі звільнення заставленого майна  з-під арешту зумовлені, перш за все, тим, що чинний Кримінально-процесуальний кодекс (КПК) України не врегульовує питання зняття арешту з майна особами, які не є учасниками кримінального процесу.

 

 

а) способи та методи звільнення майна  з-під арешту, накладеного в рамках кримінальної справи

Як свідчить практика, через неврегульованість на законодавчому рівні процедури звільнення майна з-під арешту особи, чиї права порушують постанови слідчих про накладення арешту на майно, зокрема заставодержателі, вдаються до всіх можливих, хоча і не завжди правильних, способів звільнення майна з-під арешту. З цією метою найчастіше особи, чиї права на майно порушені, використовують такий алгоритм зняття арешту з майна:

1) подають заяви  до слідчого в порядку статті 126 КПК України про скасування  заходів забезпечення цивільного  позову. Проте, оскільки заявник не є стороною в справі, слідчий у задоволенні такої заяви відмовляє;

2) наступним  кроком є звернення до прокуратури  зі скаргою на дії слідчого. Прокуратура, в свою чергу,  відповідає, що згідно з частиною 5 статті 234 КПК України скарги на дії слідчого розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті. При цьому прокуратура радить звернутись зі скаргою на дії слідчого саме до місцевого загального суду, який розглядає кримінальну справу, в рамках якої накладено арешт на майно;

3) при зверненні  до місцевого загального суду  з відповідною скаргою на дії  слідчого суд виносить постанову,  якою залишає скаргу без розгляду, посилаючись на статтю 234 КПК України,  відповідно до якої дії слідчого  можуть бути оскаржені прокуророві як безпосередньо, так і через слідчого. Також суд роз’яснює, що оскільки скаржник не є учасником кримінального процесу, то відповідно і скарга розгляду не підлягає.

Отже, такий  алгоритм є простим марнуванням  часу, оскільки особи, чиї майнові права порушені, мають право оскаржувати дії слідчого, яким накладено арешт на майно, в порядку статті 234 КПК України, лише якщо вони є учасниками кримінального процесу. В інших випадках, єдиним правильним шляхом є звернення до місцевого загального суду із заявою про зняття арешту з майна та виключення його з акта опису.

Часто трапляються  ситуації, коли особа, майнові права  якої порушено, звертається з позовною заявою до слідчого управління, яким винесено постанову про накладення арешту на майно в порядку господарського судочинства (якщо позивач — юридична особа), або ж у порядку адміністративного судочинства. Господарські та адміністративні суди повертають такі позовні заяви, посилаючись на те, що справи не підвідомчі даним судам. І це є справді так, адже, як свідчать норми чинного законодавства і судова практика, звільнити майно з-під арешту, який було накладено в рамках кримінальної справи, особами, які не є сторонами в справі, можливо шляхом подання до місцевого загального суду з додержанням правил територіальної підсудності позовної заяви про звільнення майна з-під арешту.

Як підтверджує  судова практика, такі спори є цивільно-правовими  і відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України  підлягають розгляду саме в порядку цивільного судочинства. Не зовсім коректним є твердження, що питання про звільнення майна з-під арешту має вирішуватися в порядку статті 324 КПК України, тобто саме у вироку має бути зазначено, що робити з майном описаним для забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна. Адже спір виникає на підставі права власності або права володіння майном і по суті відношення до кримінальної справи не має. Якщо ж не аналізувати законодавство та керуватися винятково статтею 324 КПК України, особа, чиї права на майно порушуються, може роками чекати на вирок, в якому буде вирішено питання про належне їй майно.

 

 

б) практичний бік звільнення майна  з-під арешту, накладеного в рамках кримінальної справи

Відповідно  до підпункту 4.1 постанови Пленуму  Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 6 «Про судову практику в справах  про виключення майна з опису» (Постанова № 6), суд не вправі відмовити  у прийнятті позовної заяви про  виключення майна з опису, якщо справу, у зв’язку з якою накладено арешт на майно, не вирішено. Якщо ж такий позов неможливо розглянути, до тих пір, поки не буде вирішено іншу справу, суд відповідно до пункту 4 частини 1 статті 201 ЦПК України зупиняє провадження у справі про виключення майна з опису.

До того ж  пунктом 6 Постанови № 6 чітко передбачено, що в силу статті 31 ЦПК України  сама по собі вказівка у вироку про  звернення стягнення на конкретне  майно або про його конфіскацію, незалежно від підстав її застосування, не позбавляє зацікавлених осіб можливості доказування свого права власності на це майно шляхом пред’явлення позову в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, незалежно  від того, було розглянуто кримінальну  справу, в рамках якої накладено  арешт на майно, чи ні, особа, чиї майнові права порушено, має право звернутися до місцевого загального суду з позовною заявою про звільнення майна з-під арешту.

Наступним аспектом, який має бути врахований при поданні  позовної заяви, є визначення кола відповідачів.

Доволі часто на практиці особа, подаючи позов про звільнення майна з-під арешту з дотриманням усіх вимог щодо підсудності та підвідомчості, в першій інстанції отримує рішення на свою користь, яким позовні вимоги задовольняються, а арешт на майно скасовується. Проте суд апеляційної інстанції скасовує таке рішення й ухвалює нове, яким у задоволенні позову відмовляє. Найчастіше це пов’язано з тим, що особа, яка подає позов, неправильно визначає перелік відповідачів у справі.

Пункт 4 Постанови  № 6 чітко визначає, що відповідачами у справі суд притягує боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках — особу, якій передано майно, якщо воно було реалізоване, а в тих випадках, коли опис проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач притягується відповідна державна податкова інспекція.

Якщо позивач  у позовній заяві неправильно  визначив відповідачів або залучив  як співвідповідачів не всіх осіб, а  суд першої інстанції не звернув  на це уваги, то для суду апеляційної інстанції це буде безспірною підставою для скасування рішення за умови його апеляційного оскарження.

Апеляційні  суди не мають права залучати відповідачів, так само як і не можуть приймати рішення з порушенням вимог Постанови  № 6 в частині визначення осіб, які залучаються як відповідачі. Тож, подаючи позови про звільнення майна з-під арешту, варто дуже уважно і відповідально ставитися до визначення відповідачів у справі. Хоча доволі часто це складно зробити у зв’язку з тим, що в окремих категоріях злочинів, осіб, в інтересах яких накладено арешт на майно, може бути десятки, наприклад вкладники кредитної спілки. Якщо ж позивач не є учасником кримінального процесу, йому не відомі особи потерпілих, на чию користь накладено арешт на майно. Звісно, визначити всіх таких осіб та залучити їх як відповідачів фактично неможливо, що є суттєвою прогалиною українського законодавства при вирішенні подібних спорів, яка потребує додаткового врегулювання.

 

в) нові норми КПК щодо звільнення майна з-під арешту

 

Новий Кримінальний процесуальний кодекс України, який ще не набув чинності, приділяє значно більше уваги питанням, пов’язаним зі зняттям арешту з майна. Зокрема, глава 17 нового КПК України повністю присвячена такому заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна. У першу чергу позитивним аспектом нового процесуального закону є те, що накладення арешту на майно належить до повноважень слідчого судді (під час досудового розслідування) або суду (на стадії судового провадження), який вирішує питання про накладення арешту на майно на підставі клопотання слідчого чи прокурора або ж на підставі клопотання цивільного позивача для забезпечення цивільного позову.

Найголовніше, що новий КПК України визначає коло собі, які мають право заявляти клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. До таких осіб належать не лише підозрюваний, обвинувачений, їхній захисник чи законний представник, але й інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження — судом.

Відповідно  до нового КПК України, арешт майна  також може бути скасовано повністю або частково ухвалою слідчого судді  під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їхнього захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Таким чином, варто  сподіватися, що з прийняттям нового КПК України процедура звільнення майна з-під арешту, накладеного  в рамках кримінальної справи, буде значно спрощена. Перш за все, відпаде  необхідність звертатися з позовними заявами до власників майна та осіб, в інтересах яких накладено арешт про звільнення майна з-під арешту, та чекати, поки судова справа не буде розглянута.

 

 

2.4. Процедурні питання надання правової допомоги в кримінальних справах у виді розшуку та забезпечення конфіскації майна

 

Вибір Центрального органу для співробітництва з питань розшуку та забезпечення конфіскації  майна залежить від стадії розгляду кримінальної справи й характеру  клопотання (виконання процесуальних  дій чи судового рішення).

Визначено, що за аналогією  відповідно до законодавчо закріпленої  договірної практики, чинних для України  дво- та багатосторонніх договорів  і законів про їхню ратифікацію, Генеральна прокуратура України (далі − ГПУ) є Центральним органом  з надання правової допомоги в частині розшуку й забезпечення конфіскації майна у кримінальних справах, що перебувають на стадії досудового розслідування, а Міністерство юстиції України (далі − Мін’юст) – на стадії судового розгляду справ і виконання судових рішень.

Доведено, що Генеральна прокуратура України чи Мін’юст України при вирішенні питання про те, кому саме слід передати запит для виконання, керується, відповідно, нормами закону про предметну підслідність (підсудність), закріпленими в статтях 37 та 112 КПК України.

Обґрунтовано необхідність укладення типових угод органами внутрішніх справ, прокуратури, державної  податкової інспекції, Служби безпеки  України прикордонних областей України  з правоохоронними органами прикордонних областей сусідніх до України держав, якими передбачити спрощений порядок здійснення розшуку та забезпечення конфіскації майна.

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Як науковці, так і юристи-практики однозначно сходяться на думці, що цей нормативно-правовий акт докорінно змінює всю сукупність правовідносин, які складаються між суспільством в особі окремих органів системи кримінальної юстиції, а також в особі суду, й особою, яка підлягає притягненню до кримінальної відповідальності за вчинення злочину чи кримінального проступку. Новий КПК системно реформує кримінальний процес, починаючи з його понятійного апарату й закінчуючи правовою регламентацією окремих його інститутів. Уводяться багато новацій: відсутність процедури порушення кримінальної справи, скасування інституту додаткового розслідування кримінальної справи. Принципово іншими стають підходи до процедури оцінки доказів винуватості особи й інше.