Аналіз резервів збільшення продуктивності праці

Дані таблиці 2.4 свідчать, що питома вага робітників зменшилася на 1,29% у 2009 році в порівнянні з 2007 та збільшилась на 0,28% у 2009 в порівнянні з 2008 роком. Теж саме можна сказати і про службовців в 2007 році їх питома вага складала 4,21%, в 2008 році 3,99% та у 2009 році 4,58%, що на 0,59% більше в порівнянні з 2008 роком

Підвищення питомої ваги робітників спричиняє відповідне підвищення праці у розрахунку на одного працівника основної діяльності в цілому, а також на одного робітника. Величина впливу цього фактора на продуктивність праці одного робітника розраховується множенням різниці між питомою вагою 2009 року робітників і питомою вагою робітників за 2008 рік у загальній чисельності на обсяг виробленої продукції (55,90 –  55,62) ∙ 118252 : 100 = 815,94 грн.

Збільшення питомої ваги робітників у загальній чисельності спричинило підвищення продуктивності праці у звітному періоді на 189,3 тис. грн.  (815,94 ∙ 232).

Склад працівників постійно змінюється у зв’язку із скороченням штату, звільненням  з власного бажання, виходом працівників на пенсію, пересуванням їх на посадах у межах структурних підрозділів та прийманням нових робітників замість вибулих або у зв’язку з розширенням виробництва. Надто велика плинність робочої сили спричиняє додаткові витрати на підготовку та перепідготовку нових робітників, знижує на певний час продуктивність праці не тільки нових робітників, а й тих, що звільняються і потребують певного часу для пошуків нової роботи.

Отже, оборот робочої сили поділяють на необхідний, що  відбувається з об’єктивних причин, які не залежать від адміністрації підприємства, та надмірний, який вимагає звільнення працівників за порушення трудової дисципліни, прогули, через недостатню високу кваліфікацію, у зв’язку з рішенням судових органів і інше.

На практиці має місце і зворотне явище – недостатній оборот робочої сили, коли з будь-яких причин уповільнюється необхідне оновлення кадрів підприємства.

Про це свідчить зростання кількості працівників пенсійного віку.

Дані для аналізу руху робочої сили підприємства наведено в таблиці 2.5.

                                                                                                    Таблиця 2.5.

                                      Рух робочої сили на підприємстві.

Для вивчення руху робочої сили на підприємстві розраховуються коефіцієнти обороту з приймання та зі звільнення, а також коефіцієнти плинності.

Коефіцієнти обороту з приймання (КПп) – це відношення заново прийнятих працівників до середньоспискової чисельності працівників основної діяльності:

КПп = 208/570 = 0,36

КПп = 116/552 = 0,21

КПп = 54/415 = 0,13

Коефіцієнт обороту зі звільнення (КПз) – це відношення кількості звільнених працівників до середньоспискової чисельності;

КПз = 378/570 = 0,65

КПз = 234/552 = 0,42

КПз = 195/415 = 0,47

Коефіцієнт плинності кадрів (КПпл) – розраховують як відношення кількості звільнених за власним бажанням і за порушення трудової дисципліни  до середньоспискової чисельності:

КПпл = 37/570 = 0,06

КПпл = 26/552 = 0,05

КПпл = (18+34)/415 = 0,13

Щодо прийняття на роботу, то кількість нових працівників щороку знижується досить швидкими темпами, у 2007 році їх кількість складала 208 чоловік, у 2008р. – 116, 2009 р. – 54. Що ж до чисельності звільнених, то їх чисельність зменшується, у 2007 р. – 371, 2008 р. – 234, 2009 р. –195чоловік. Основна маса звільнилась за власним бажанням. Щодо неявок на роботу, то у 2007 р. вони становили 222994 людино – годин, а у 2008-2009 р.р. зменшились і становили відповідно 172243 та 117596 людино – годин.

Коефіцієнт обороту по прийому у часовий період 2007-2009 р.р. становив відповідно 0,36, 0,21 та 0,13. Коефіцієнт плинності кадрів поступово зростає, так з 2007 по 2008 роки він зменшився на 0,01, а з 2008 по 2009 рік зріс на 0,08, що є негативним явищем.

Особливу увагу слід звертати на плинність кадрів, тому що плинність знижує продуктивність праці на підприємстві для цього, щоб розробити заходи спрямовані на закріплення робочих кадрів, необхідно знати конкретні причини звільнення з власного бажання.

2.3.  Аналіз рівня та динаміки продуктивності праці на підприємстві.

Трудомісткість продукції – показник, що характеризує затрати робочого часу на виробництві одиниці або всього обсягу виготовленої продукції.

Трудомісткість є питома і технологічна. Питома трудомісткість – це загальні витрати людино – годин на продукцію.

Технологічна трудомісткість – це витрати нормованого часу основних робітників – відрядників на виробництво продукції.

Між показниками трудомісткості та продуктивності праці існує обернено пропорційний зв’язок – за зниження трудомісткості продуктивності праці зростає, і навпаки.

Скорочення затрат робочого часу на виробництво одиниці продукції безпосередньо впливає на величину середньогодинного виробітку робітників.

Рівень і динаміка годинної продуктивності праці зазнають постійного впливу інтенсивних факторів.

Інтенсивні фактори забезпечують зниження трудомісткості виготовлення продукції і відповідний рівень виконання норм виробітку. До них відносять: кваліфікаційний, професійний рівень робітників; технічну і енергетичну озброєність праці; механізацію та автоматизацію технологічних процесів за впровадження прогресивної техніки, технології, матеріалів; організацію нормування праці; застосування у виробництві комплектуючих виробів; поліпшення якості структури, асортименту продукції, удосконалення організації виробництва та управління.

У процесі аналізу трудомісткості вивчається її динаміка, причини зміни її величини і вплив на продуктивність праці.

Динаміку та вплив зміни величини трудомісткості на продуктивність праці робітників можна простежити, використовуючи показник питомої трудомісткості в розрахунку на 1000 грн. продукції таблиця 2.6.

                                                                                                                                            Таблиця 2.6.

                                        Аналіз трудомісткості продукції.

Наведені в таблиці 2.6. дані показують, що питома трудомісткість знизилась у 2007 року з 15952,3 люд.-год. до 9569,4 люд.-год. у 2008 та до 5450,7люд.-год. у 2009 році. У відсотках питома трудомісткість знизилась у 2009 році проти 2007 року на 65,83% (100-34,17 ) та на 43,04% (100-56,96 ) проти 2008 року. За рахунок цього фактора було в основному забезпечене зростання годинної продуктивності праці, яка залежить від рівня трудових затрат і виконання норм.

Оскільки між трудомісткістю і продуктивністю праці існує зворотний зв’язок, можна визначити темп зростання середньогодинного  виробітку:

ГВ% = 43,04*100/(100-43,04) =75,56%

і навпаки, знаючи темп зростання продуктивності праці, можна визначити відсоток зниження трудомісткості:

ТМ% = 75,56*100/(100+75,56) = 43,04%

Трудомісткість знизилась на 43,04%.

2. 4. Фактичний аналіз продуктивності праці.

Продуктивність праці найважливіший якісний показник використання трудових ресурсів підприємства і головний фактор зростання обсягів виробництва продукції.

Вимірюється продуктивність праці двома способами: кількість продукції, випущеної до  одиниці часу, або кількістю часу, затраченого на виготовлення одиниці продукції.

Під час аналізу обчислюють годинну, денну і місячну продуктивність праці одного працюючого або одного робітника. Перші два показники визначаються як відношення обсягу товарної продукції до загальної кількості відпрацьованих усіма робітниками людино – годин і людино – днів, а інші – як відношення того самого обсягу до середньоспискової чисельності робітників або всіх працівників.

Продуктивність праці характеризується вартісними, трудовими та натуральними показниками. Найуніверсальніша система її вимірників є грошовий вимірник, який може бути використаний на будь-якому підприємстві чи галузі виробництва. Аналізуючи продуктивність праці в динаміці, товарну продукцію необхідно перерахувати в порівняних цінах, що певною мірою забезпечить можливість об’єктивного аналізу затрат праці на виготовлення продукції.

Одним із основних факторів, що впливає на продуктивність праці, є використання робочого часу. Зменшення втрат робочого часу і нераціональних його витрат веде до зростання продуктивності праці, ліпшого використання трудових ресурсів без додаткових заходів і витрат.

Основним джерелом даних для аналізу використання фонду робочого часу є форма 3-ПВ “Звіт про використання робочого часу”.

Використання робочого часу аналізується за допомогою таких показників:

-                            середньої кількості днів, відпрацьованих одним робітником за звітний період;

-                            середня тривалість робочого дня .

Середня кількість днів, відпрацьованих одним робітником за звітний період, характеризує тривалість робочого періоду в днях. На цей показник впливають такі фактори: втрати робочого часу і в тому числі прогули; невиходи з дозволу або з ініціативи адміністрації; масові невиходи на роботу; кількість днів чергової відпустки; кількість вихідних і святкових днів, кількість днів тимчасової непрацездатності, відпустки у зв’язку з навчанням.

Тривалість робочого дня робітника залежить від таких факторів: величини нормативно встановленого робочого тижня; часу простого тижня; часу надурочної роботи; часу простою протягом робочої зміни; неповного робочого часу; часу інших скорочень робочого дня; передбачених зако6нодавством.

Повному використанню трудових ресурсів можна оцінити за кількістю відпрацьованих за звітний період днів і годин одним працюючим і одним робітником, а  також за інтенсивністю використання робочого часу. Під час аналізу необхідно визначити відхилення фактичних показників від планових або від аналогічних показників минулих періодів і встановити конкретні причини можливих відхилень. Такий аналіз потрібно проводити, щодо кожної категорії працівників, кожного підрозділу і щодо підприємства в цілому за звітний період і в динаміці.

                                                                                                                              Таблиця 2. 7.   

                               Баланс робочого часу