Анализ банковской деятельности

 

Порівняння динаміки трьох коефіцієнтів протягом року показує, що падіння загального коефіцієнта  прибутковості пояснювалося в основному  скороченням дохідності активних операцій банку. Це могло бути пов^’язане зі зміною процентних ставок і рівня комісійної винагороди, а також зі зміною частки активів, які дають дохід (частки діючих активів). Останнє характеризується коефіцієнтом ефективності:

 

К_еф  =   А_д   /  А     (2.17)

 

де: К_еф – коефіцієнт ефективності; А_д – середній залишок у періоді активів, які дають дохід; А – середній залишок у періоді за підсумком активу балансу.

 

    Чистий прибуток

(після оподаткування)*  =  Чистий прибуток**  х     Активи                 (2.18)

      Власний  капітал      Активи                 Власний капітал

 

*ROE – Return on Equity (чистий  дохід)

**ROA – Return on Assets (чистий  дохід на активи)

 

Оцінка достатності  власного капіталу банку АКБ “Мрія”

Проблема визначення достатності капіталу банку протягом тривалого часу є предметом наукових досліджень і суперечок між банками і регулятивними органами. Банки намагаються обходитись мінімумом капіталу, щоб підняти показники прибутковості і зростання активів; банківські контролери вимагають великого капіталу для зниження ризику банкрутства. Водночас висловлюється думка, що банкрутства викликані поганим управлінням, що добре керовані банки можуть існувати і з низькими нормами капіталу.

Термін “достатність капіталу” відображає загальну оцінку надійності банку, ступінь ризику, на який він наражається. Трактування капіталу як “буфера” проти збитків обумовлює обернену залежність між величиною капіталу і тим ризиком, якого зазнає банк. Звідси випливає основний принцип достатності: розмір власного капіталу повинен відповідати розміру активів з урахуванням ступеня їхнього ризику. Разом з тим комерційні банки завжди враховують у своїй роботі той факт, що надмірна “капіталізація” банку, випуск зайвої кількості акцій у порівнянні з оптимальною потребою у власних коштах, теж не є благом. Вона негативно впливає на наслідки діяльності банку. Мобілізація грошових ресурсів шляхом випуску акцій – дорогий і часто не бажаний для банку спосіб фінансування у порівнянні із залученням сторонніх коштів. Тому керівники банків, з одного боку, і органи нагляду за банками, з іншого, прагнуть знайти оптимальне співвідношення між величиною капіталу та іншими параметрами діяльності комерційного банку.

Занижена частка капіталу в ресурсах банку зазнає критики. Мова йде про неспівмірну відповідальність банку і його вкладників (або держави – за системи страхування депозитів). Міра відповідальності банку обмежується його капіталом, а вкладники та інші кредитори ризикують набагато більших обсягом коштів, довірених банкові.  Також існує ряд чинників, що обумовлюють вимоги щодо збільшення банківського капіталу: а) ринкова вартість банківських активів мінливіша, ніж у промислових підприємств, – вона змінюється із зміною процентних ставок, із погіршенням кредитоспроможності позичальників; б) банк більше покладається на непостійні джерела короткострокової заборгованості, багато з яких можна вилучати за вимогою. Тому будь-яка подія політичного та економічного життя може спровокувати масовий відплив ресурсів банку.

Той факт, що адекватність капіталу банків визначає довіра суспільства до конкретного комерційного банку і банківської системи в цілому, робить її одним з показників, які перебувають під контролем держави в особі центрального банку. Підтримання достатнього рівня сукупного капіталу є однією з умов стабільності банківської системи.

Точно визначити обсяг  капіталу, яким повинен володіти банк або банківська система в цілому, важко, але він має бути достатнім  для виконання вже розглянутих  функцій, довіри вкладників та органів  контролю. Сума необхідного капіталу залежить від ризику, який бере на себе банк. Якщо, наприклад, надані банком позики пов^’язані з великим ризиком, потрібно більше капітальних фондів. Визначаючи обсяг необхідного капіталу, банк стоїть перед альтернативою: збільшити свій капітал у міру зростання ризику чи вкладати кошти в активи, не пов^’язані з підвищеним ризиком. Таким чином, чи капітал банку адекватний, чи ні, залежить від якості його активів, якості управління, політики у сфері діяльності і суми ризиків, яких зазнає банк.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПОЛІПШЕННЯ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ БАНКУ 

Аналіз ефективності банківської діяльності зводиться  до оцінки рентабельності комерційного банку, включає до себе кількісний та якісний аналіз. Кількісний аналіз засновано на застосуванні фінансових коефіцієнтів, аналізі динаміки показників, виявленню загальних трендів, а також порівнювальному аналізі значення показників (коефіцієнтів) даного банку в порівнянні з іншими банками. Якісний аналіз засновано на аналізі структурі доходів та видатків банка, оцінці тенденцій їх зміни.

При визначенні ефективності роботи банку за якийсь термін часу поперед всього акцент робиться на аналізу рентабельності банку, який здійснюється із застосуванням показників, для розрахунку яких треба знати об^’єм прибутку, отриманого банком в відліковому терміні. Розрахування прибутку західного банку здійснюється по наступній схемі:

 

Чистий прибуток = Чистий процентний дохід + Інші доходи – Непроцентні видатки – Податки      (2.25)

 

Чистий прибуток використовується банком для виплати дивідендів акціонерам та забезпечує зростання капіталу, який є невід^’ємною частиною для зростання банку. Чистий процентний доход розраховується так:

 

Чистий процентний доход = Процентні доходи – Процентні  видатки – Збитки по ссудам         (2.26)

 

Інші доходи банки  тримають у вигляді комісійних по банківським послугам.

Непроцентні видатки  – це заробітна платні та премії робітників, витрати на придбавання  та утримання споруд, устаткування та ін.

В сучасній закордонній банківській практиці виділяють три основних способи розрахунку рентабельності банку:

1. Аналізують дохідність капіталу банка (ROE) виходячи з балансових даних банку.

               ROE     =        Чистий прибуток     (2.27)

                Акціонерний капітал

 

Оптимальне значення ROE, на думку західних аналітиків, повинні  знаходитися в мережах 10 – 20%. Значенню ROE є підстава показників ринку. Дана формула прибутковості капіталу або прибутку на власний капітал  банку приблизно 30 років назад  використовувалися для розрахунку рівня рентабельності банку, а в наші часи її використовують для виявлення поточного доходу.

2. При оцінці ефективності роботи найвищого менеджменту аналізується рентабельність активів (ROA); цей показник показує на скільки банк ефективно розміщував банківські ресурси та як широко використовується рейтинговими організаціями при ранжуванні банків. В міжнародній банківській практиці прийнято враховувати нормальним значення ROA не нижче 1. Цей показник розраховується наступним шляхом:

 

          ROA    =    Чистий прибуток                       (2.28)

                   Акціонерний капітал

 

3. Використовують дані про рівень ставки дохідності, потребуємої інвестором. Можна сказати, що це ринкова ціна, так як усі інвестори вимагають дохід одного рівня.

 

Загальна рентабельність банку = Дивідендний дохід + Приріст  капіталу

 

                                        (2.29)

Отже, загальну рентабельність банку можна показати у вигляді  відношення (Модель Гордона):

Загальна рентабельність    =      D₁  +  P₁ – P₀    (2.30)

      Р₀           Р₀

де D₁ – дивіденди на кінець року;

    P₀ – ціна купівлі цінного паперу;

    P₁ – ціна продажу акцій.

Наприклад, якщо D₁ = $5, P₀ = $100, P₁ = $110, тоді підставивши ці дані в формулу Гордона, отримаємо загальну рентабельність банку, яка дорівнює 15% ((5 : 100 + (110 - 100)) : 100 = 15%. Взагалі ця формула використовується для розрахунку рентабельності банку на кінець року. ЇЇ застосовують також для визначення поточної рентабельності. Банк може досягти мети зростання фінансових результатів діяльності тільки в тому випадку, якщо він виконує жорсткий контроль за своїми видатками.

 

Висновки

Центральну функцію комплексного аналізу банківської діяльності, яку він виконує в банку, можна  назвати пошук резервів підвищення ефективності функціонування  на основі вивчення передового досвіду та досягнень науки і практики. Це дозволяє оптимізувати структуру активів та пасивів з метою максимізації прибутку банку.

Проведення комплексного аналізу банківської діяльності є запорукою успіху для будь-якого комерційного банку. Результати аналізу служать необхідним інформаційним джерелом для керівництва банку; за їх допомогою приймаються управлінські рішення по регулюванню банківської діяльності.

При проведенні аналізу  діяльності комерційного банку необхідно мати аналітичні матеріали, які б дозволили отримати дійсну та повну інформацію про банк: його фінансовий стан, результати діяльності. Такою інформацією можуть бути: баланс банку, звіти про прибутки та видатки, данні про рахунки аналітичного обліку тощо.

Аналіз активів комерційного банку припускає аналіз структури  його активних операцій і оцінку економічної  діяльності і ризикованості окремих  операцій. Це найбільш важлива стадія аналізу діяльності комерційного банку, тому що структура і якість активів в значній мірі обумовлюють ліквідність та платоспроможність банку і в кінцевому рахунку – його надійність та прибутковість.

Аналізуючи напрямки використання засобів, порівнюють отриману інформацію з аналогічними даними інших  банків, а також відзначають зміни протягом досліджуваного інтервалу часу. Кількісний аналіз на підставі даних балансу комерційного банку й аналітичного обліку є одним з основних етапів аналізу структури активів. При цьому визначають питому вагу різних статей активу балансу і їхню значимість для банку.

Ліквідність та платоспроможність  – найважливіші якісні характеристики діяльності банку, які свідчать про  його надійність та стабільність. Для  оцінки ліквідності використовуються коефіцієнти короткострокової і  середньострокової ліквідності. Вони розраховуються як відношення короткострокових або середньострокових ліквідних активів до відповідних за строками пасивів. Показники ліквідності в різних країнах мають різні назви, залежать від спеціалізації і розміру банків, впроваджуваної політики в галузі кредиту. Показники мають неоднакові методики обрахування.

Аналіз доходів, видатків та прибутковості комерційного банку  дає змогу вивчити результати його діяльності. Кількісний та якісний  аналізи прибутковості проводяться з метою вивчення фінансової стійкості банку й оцінки ефективності його роботи за певний звітний період.

Аналіз класифікації ризиків, зроблений різними авторами, дає змогу віднести банківську діяльність до класу динамічних задач і виділити три загальних блока формування банківських ризиків: технології та послуги; зовнішня та внутрішня середа банку.

Ризики суб^’єктів господарської діяльності, як правило , відображаються на зміні їх балансу. Якщо одним із вимог до балансу є його грошовий вираз, тоді любий ризик в кінцевому рахунку відображає зміну фінансового стану будь-якого суб^’єкту господарської діяльності.

Аналіз досліджень показує, що для створення економіко-математичної моделі ризиків необхідно:

• відокремити ризики від факторів, що їх викликають;
• розглянути поняття та визначення відомі в літературі й банківській практиці ризиків та дати із загалом прийнятих класичних позицій їх визначення.

Аналіз банківської  діяльності є одним з найважливіших  напрямків економічної роботи ( і  чим більший банк, тим більше значення має правильна організація його роботи в цілому та на кожній ділянці) і повинен вирішувати такі завдання:

1. Дати точну оцінку стану об’єкта дослідження і показати, наскільки він відрізняється від належного.
2. Розкрити можливості і шляхи зміни стану об’єкта з фактичного на належний.
3. Підготувати матеріали до вибору оптимального управлінського рішення і сприяти його виконанню.

При розробці методики рейтингового оцінювання необхідно враховувати  специфічні потреби користувачів, до яких належать: керівництво, працівники банку та його акціонери (внутрішні користувачі); органи банківського нагляду, банки кореспонденти, клієнти, конкуренти, рейтингові агентства, засоби масової інформації (зовнішні користувачі). На нашу думку, незалежно від специфічних вимог користувачів доцільно розробити універсальний методологічний підхід до побудови рейтингової системи оцінювання комерційних банків. При цьому необхідно мінімізувати вплив суб’єктивного чинника на оцінювання діяльності комерційних банків.

При проведенні аналізу  банківської діяльності дуже важливо оцінювати вплив різноманітних ризиків на діяльність банку, а тобто, на його роботу. Тому на скільки добре банк визначить для себе ризики, які діють на його діяльність, залежить не тільки прибутковість, але й фінансова стійкість банку.

 

 

 

Література