Аналіз витрат на виробництво продукції підприємства

 
 

2. Групування  витрат за економічними елементами та статтями калькуляції

 

     Конкретизуємо класифікацію витрат за основними ознаками.

     За  місцем виникнення витрати на виробництво  групуються: за виробництвами, цехами, дільницями, технологічними переділами, службами та іншими адміністративно  відокремленими структурними підрозділами виробництв.

     Залежно від характеру та призначення  виконуваних процесів виробництво  поділяється на основне та допоміжне (підсобне).

     До  основного виробництва належать цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції.

     Допоміжне (підсобне) виробництво призначене для обслуговування цехів основного  виробництва; виконання робіт по ремонту основних засобів, забезпечення інструментом, запасними частинами  для ремонту устаткування, різними  видами енергії (парою, холодом), тарою, транспортними та іншими послугами. До нього належать ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, компресорні, тарні, транспортні  та інші підрозділи.

     Усі витрати на виробництво входять  до собівартості окремих видів продукції, робіт і послуг (у тому числі  окремих виробів, виготовлених за індивідуальними  замовленнями), груп однорідних виробів, типових представників виробів, напівфабрикатів.

     Залежність  витрат від зміни обсягів господарської  діяльності ілюструє таблиця 1.1.

     Таблиця 1.1

     Залежність  витрат від зміни обсягів господарської  діяльності

 

     За  єдністю складу витрати поділяються  на одноелементні та комплексні.

     Одноелементні – складаються з одного елементу витрат, комплексні – з кількох  економічних елементів.

     За  видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями калькуляції.

     Під економічними елементами витрат розуміють  сукупність економічно однорідних витрат у грошовому виразі за їх видами (це групування дозволяє відповісти на запитання, скільки витрачено на даний об’єкт) [14,223].

     Статті  калькуляції «показують», як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції – одні витрати показують  за їх видами (елементами), інші – за комплексними статтями (мають декілька елементів). При цьому один елемент  витрат може бути присутнім у кількох  статтях калькуляції.

     За  способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються  на прямі та непрямі.

     Прямі – це витрати, які можуть бути віднесені  безпосередньо до певного об’єкта  витрат економічно можливим шляхом.

     До  прямих витрат належать витрати, пов’язані  з виробництвом окремого виду продукції (прямі матеріальні витрати, прямі  витрати на оплату праці), які можуть бути безпосередньо включені до її собівартості.

     Непрямі витрати – витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об’єкта витрат економічно можливим шляхом.

     До  непрямих витрат належать витрати, пов’язані  з виробництвом кількох видів  продукції (загальновиробничі), що включаються  до виробничої собівартості за допомогою  спеціальних методів. Непрямі витрати  утворюють комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають кілька елементів), які  відрізняються за їх функціональною роллю у виробничому процесі.

     За  календарними періодами витрати  поділяються на поточні, довгострокові  та одноразові [14,224].

     Поточні – це постійні, звичайні витрати  або витрати, у яких періодичність  менша ніж місяць.

     Довгострокові витрати – це витрати, пов’язані  з виконанням довгострокового договору, тобто контракту, який не планується завершити раніше, ніж через 9 місяців  із моменту здійснення перших витрат або отримання авансу.

     Одноразові  витрати – це витрати, які здійснюються один раз (з періодичністю більше ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва  протягом тривалого часу.

     За  ступенем впливу обсягу виробництва  на рівень витрат витрати поділяються  на змінні та постійні.

     До  змінних належать витрати, абсолютна  величина яких зростає із збільшенням  обсягу випуску продукції і зменшується  із його зниженням.

     Змінні  включають витрати на сировину та матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію, на оплату праці  працівникам, відрахування на соціальні  заходи, а також інші витрати.

     Постійні  – це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється.

     До  постійних належать витрати, пов’язані  з обслуговуванням і управлінням  виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

     За  доцільністю витрачання витрати на виробництво продукції поділяються на продуктивні та непродуктивні.

     Продуктивні – передбачені технологією та організацією виробництва.

     Непродуктивні – не обов’язкові, що виникають  внаслідок певних недоліків організації  виробництва, порушення технології тощо [16,150].

     Класифікацію  витрат на виробництво продукції  узагальнює таблиця 1.2.

 

     Таблиця 1.2.

     Класифікація  витрат для потреб планування

 

     За  відношенням до собівартості продукції  розрізняють витрати на продукцію  та витрати періоду.

     Витрати на продукцію – це витрати, пов’язані  з виробництвом. У виробничій сфері  до таких витрат належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація основних засобів тощо), пов’язані з функцією виробництва продукції.

     Витрати на виробництво створюють виробничу  собівартість продукції (робіт, послуг).

     Витрати періоду – це витрати що не входять  до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені (витрати управління, збуту продукції).

     Отже, можна зробити висновок, що вивчення структури витрат за наведеними елементами дає можливість оцінити матеріаломісткість, трудомісткість, енергомісткість продукції, виявити тенденцію їх зміни і  вплив на собівартість продукції.

 
 

3. Методика  економічного аналізу  витрат на виробництво  продукції

 

     Використання  методу економічного аналізу витрат на виробництво продукції проявляється через ряд конкретних методик  аналітичного дослідження. Методикою  прийнято називати сукупність прийомів, способів, засобів, що застосовуються в процесі проведення економічного аналізу в раніше визначеній послідовності для досягнення поставленої мети. Кожному виду економічного аналізу відповідає власна методика [13,45].

     Розрізняють загальну методику та окремі методики економічного аналізу витрат на виробництво продукції.

     Під загальною методикою розуміють  систему дослідження, яка однаково використовується при вивченні різних об’єктів економічного аналізу в  різних галузях економіки.

     Окремі  методики конкретизують загальну в  розрізі галузей економіки, типу виробництва або об’єкта дослідження.

     Вимоги  системного підходу та комплексного вивчення економіки підприємств  реалізуються у структурі методики економічного аналізу витрат на виробництво  продукції, в складі та зв’язках між  окремими елементами, їх змісті. Основними  структурними елементами методики економічного аналізу витрат на виробництво продукції  є наступні:

• формування мети та завдання економічного аналізу витрат на виробництво продукції. Вся складність цього процесу полягає у тому, що в умовах ринкової економіки збільшується зона невизначеності в результаті дії факторів ринкової кон’юнктури, відбувається орієнтація не лише і не стільки на проміжні, скільки на кінцеві виробничо-фінансові результати, соціально-економічні пріоритети, спадковість відносно реалізації цільових програм. Поряд з цим проводиться обґрунтування ресурсного забезпечення досягнення цілей;
• визначення об’єктів аналізу;
• сукупність синтетичних та аналітичних показників, їх взаємозв’язки. Для кожної групи аналітичних завдань формується окрема підсистема узагальнюючих (синтетичних) і аналітичних показників, виходячи з принципу їх достатності для відповідної глибини аналітичних досліджень. Водночас, встановлюються взаємозв’язки між показниками, алгоритми їх розрахунку та рівні значень. Найчастіше в методиках економічного аналізу витрат на виробництво продукції виділяють показники екстенсивного та інтенсивного розвитку; їх зміни, натуральні та вартісні, абсолютні та відносні. Сукупність показників для розв’язання будь-якого аналітичного завдання визначається характером дослідження причинно-наслідкових зв’язків;
• система факторів, які впливають на зміну показників. Як відомо, зміна кожного показника відбувається під впливом чітко визначених економічних, організаційно-технічних, соціально-екологічних та інших факторів;
• інформаційна база аналітичних досліджень. Джерелами інформації економічного аналізу витрат на виробництво продукції можуть бути дані бухгалтерського та статистичного обліку, нормативно-довідкові дані, дані спеціальних обстежень тощо. Кількість і якість інформації повинна відповідати вимогам системних аналітичних досліджень згідно з визначеними цілями, завданнями та глибиною економічного аналізу витрат на виробництво продукції. Якщо потрібна інформація відсутня, її необхідно отримати всіма можливими способами, оскільки ефективність методики аналізу визначається не можливостями інформаційного забезпечення, а потребами менеджменту;
• способи та методичні прийоми економічного аналізу витрат на виробництво продукції;
• організаційне та технічне забезпечення виконання аналітичних робіт, оформлення їх результатів та оцінка (інтерпретація) [21,78].

     Отже, правильний вибір методів аналізу  витрат на виробництво продукції  визначається особливостями технологічних  процесів підприємства.

 

 

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ АНАЛІЗУ  ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО  ПРОДУКЦІЇ

 

1. Організаційно-економічна характеристика ДП «Хорольський ветеринарно-санітарний завод»

 

     Об’єктом  дослідження курсової роботи виступає ДП «Хорольський ветеринарно-санітарний завод», який розташований в Полтавській  області у місті Хорол по вулиці Челюскінців,6.

     Практично у всьому світі діяльність, пов’язана  із забезпеченням населення продуктами харчування і продуктами споживання, вийшла за межі власне сільського господарства і утворює нині систему взаємозалежних галузей, в якій взаємодіють сільське господарство, переробна промисловість,складське  та холодильне господарство, оптові та роздрібні торгові підприємства.

     Виробництво харчових продуктів не виключає утворення  відходів природного походження. Зрозумілим є те, що небезпечно на одному і тому самому підприємстві виробляти і  утилізувати відходи. Це може призвести  до розповсюдження різного типу епідемій як серед населення, так і тваринного світу.

     Для вирішення даної проблеми були створені державні ветеринарно-санітарні заводи, діяльність яких спрямована:

• на покращення навколишнього середовища шляхом виявлення та своєчасної утилізації всіх відходів тваринного походження, що утворюються на території України;
• охорону довкілля від потенційних негативних наслідків, пов’язаних із утилізацією відходів тваринного походження;
• забезпечення екологічного та санітарного благополуччя тваринницьких ферм, птахоферм, підприємств та пунктів забою і переробки тварин, особистих селянських та фермерських господарств;
• запобігання поширенню інфекційних захворювань серед людей і тварин, здійснюється шляхом забезпечення своєчасного збирання, утилізації та переробки туш загиблих сільськогосподарських та інших тварин, відходів від забою тварин, неякісних харчових продуктів та продовольчої сировини у м'ясо-кісткове та кісткове борошно.

     На  збудованих у 70-80-х роках 37 ветеринарно-санітарних заводах застосовується застаріла  технологія, що спричиняє створення  особливо шкідливих умов праці, а  також збитковість виробництва. Збитковість обумовлена тим, що витрати, пов'язані із збиранням, утилізацією  і переробкою сировини, перевищують  доходи від реалізації м'ясо-кісткового борошна. На даний час технологічне обладнання ветеринарно-санітарних заводів  спрацьоване на 70 відсотків, морально застаріле та енергомістке.