Аналіз впливу облікової ставки НБУ на кдетитний стан

- як кредити,  що постійно перебувають в  обороті позичальника, так і разові,

- що покривають  тимчасовий розрив у платіжному  обороті.

Банківська  система України розвивалась  прискореними темпами. Переломним у  її розвитку став 2008 р., за підсумками якого  ВВП виріс лише на 2,1%, а промислове виробництво знизилося на 3,1%. Відбувся спад внутрішнього та зовнішнього попиту. Катастрофічне погіршення економічної  ситуації поглиблювалось різким знеціненням  гривні, яка за останні місяці 2008 р. Впала на 60 % [8].

Оскільки  до кризи більшість кредитів видавались у іноземній валюті, то через девальвацію  гривні знизилась платоспроможність  позичальників повертати кошти. У такій ситуації посилились тенденції  до зміни структури власності  й активного втручання НБУ  у фінансову політику. Причиною виникнення кризи в Україні є залучення  банками зовнішніх запозичень з  метою кредитування в Україні. Причому  важливим є те, що переважно здійснювалося  споживче кредитування населення. Тобто гроші сплачували не на реальний розвиток економіки, а на споживання матеріальних благ.

Головною  проблемою стало те, що гроші надавалися споживачам на тривалий термін, але  через світову фінансову кризу  іноземні банки спочатку зробили  жорсткішими умови залучення  кредитів в Україну, а незабаром  взагалі перестали надавати кредити  українським банкам [9, с.37]. Беручи до уваги статистичні дані НБУ [8] останніх років, стає помітним сповільнення темпів розвитку кредитування в Україні. У 2008 р. Обсяги виданих кредитів становили 734 млрд. грн у 2009 р. – 723 млрд. грн  у 2010 р., порівняно з 2009 р. Обсяги наданих  кредитів скоротилися на 7 млрд. грн.(рис. 2.1).

 

Рисунок 2.1 – Обсяги виданих кредитів в  Україні за 2005-2011 рр.

 

На початку 2011 р. спостерігається стабілізація кредитування в Україні. Це свідчить про загальну тенденцію до розширення кредитного ринку.

Кредити надані банками на кінець лютого 2011 р. Становили 739 млрд. грн.., а темп їх приросту становив 4,3% у річному обчисленні, порівняно з 3,1% на кінець січня. Темпи  приросту кредитів, наданих нефінансовим корпораціям, становили 11,5% у річному  обчисленні, а кредитів, наданих  домашнім господарствам, – 10,5%. При  цьому темп приросту, наданих нефінансовим корпораціям у національній валюті, становив 16,9% у річному обчисленні, а темп приросту кредитів, наданих домашнім господарствам у національній валюті, – 2,8% у річному обчисленні. Темпи приросту кредитів, наданих домашнім господарствах і нефінансовим корпораціям у доларах США, становили відповідно 15,1% і 5,5% у річному обчисленні [8].

 

Це свідчить про загальну тенденцію до розширення кредитного ринку. Особливої уваги  заслуговує надання банками кредитів за секторами національної економіки(рис. 2.2).

 

Рисунок 2.2 - Надання банками кредитів за секторами національної економіки

в Україні  за 2005-2010 рр.

 

Зазначимо, що банківські кредити виступають не тільки одним з джерел залучених  коштів для підприємств, але є  і певним економічним індикатором, за допомогою якого можна говорити про переважний розвиток того чи іншого сектору національної економіки. За рахунок кредитів набув значного розвитку сектор нефінансових корпорацій.

Банківське  кредитування в Україні впливає  на національну економіку. Але варто  зауважити, що розвиток кредитних відносин зумовлений низкою проблем, основними з яких є: складна процедура отримання кредиту; чинник страху "життя в борг"; недостатня державна підтримка ринку кредитування; існуючі недоліки у сучасних системах оцінки кредитоспроможності позичальників; відсутність знань про процедуру отримання кредиту; відсутність майна під заставу; високі відсоткові ставки; відсутність чіткої законодавчої регламентації кредитних відносин; низький рівень довготермінового та інвестиційного кредитування.

З огляду на фінансову кризу та значну девальвацію  гривні наприкінці 2008 р. – на початку 2009 р., українці відчули значні проблеми з поверненням кредитних коштів. Разом із тим, банкіри відмовилися  від ідеї дозволити своїм боржникам  гасити кредити за старим курсом гривні. Тому перед банківською системою постала проблема неповернення кредитів.

Так, згідно методики НБУ, тільки за 2009-2010 роки обсяг  негативно класифікованої заборгованості (сумнівної та безнадійної) збільшився на 71,7 млрд. грн. або в 5 разів –  з 18,0 до 89,7 млрд. грн. Питома вага проблемної заборгованості в загальному обсязі наданих кредитів станом на 01.01.09 р. становила 2,3 %, а вже станом на 01.01.11 р. цей показник збільшився до 11,2 %. Тобто  спостерігається значне зниження якості кредитного портфеля. Простежити динаміку зміни обсягу проблемної заборгованості можна на рис. 2.3.

 

Рисунок 2.3 - Динаміка обсягу наданих кредитів, проблемної заборгованості та резервів за кредитними операціями за 2007-2011 роки[11]

 

Також про  рівень проблемності кредитних портфелів  банків можна судити і за обсягом  резервів, сформованих за кредитними операціями і відображених у балансах банків (рис. 2.3). Заданими НБУ, на 1 січня 2011 року сукупні резерви під знецінення боргів 175 банків склали 113 млрд. грн. або 15 % по відношенню до суми наданих кредитів.

Проаналізувати  вплив обсягу зростання резервів за кредитними операціями на фінансовий результат банків можна на рис. 2.4.

Рисунок 2.4 - Залежність між обсягом сформованих  резервів та обсягом отриманого фінансового  результату банків за 2007-2011 роки

 

Протягом 2009 року загальний обсяг сформованих  резервів за кредитними операціями зріс на 54,7 млрд. грн., фінансовий результат  діяльності за 2009 рік становив 38,5 млрд. грн. збитку. У 2010 році сформовані резерви  за кредитними операціями збільшилися  ще на 13,7 млрд. грн., відповідно і збиток банківської діяльності в цьому  році склав 13,0 млрд. грн. Тобто простежується  пряма залежність між зростанням обсягу формування резервів за проблемними  кредитами і фінансовим результатом  діяльності банків. Проведений аналіз показує, що основною причиною збитковості  банківської системи України  є надмірно високий обсяг проблемних кредитів у загальній структурі  банківських активів.

Але в  той же час офіційні дані про резерви  за кредитними операціями не відображають у повному обсязі якість кредитних  портфелів банків. Найманим менеджерам банків невигідно визнавати існування  проблемної заборгованості, оскільки згідно з нормативами НБУ вона повинна покриватися відповідними резервами. Формування резервів у великих  обсягах призводить до виникнення збитків, які акціонери банків вимушені компенсувати збільшенням статутного капіталу (рис. 2.5). Тому, за оцінками аналітиків, рівень проблемної заборгованості в деяких банках складає 30, 40 і навіть 50 %.

Рисунок 2.5 - Динаміка отриманого фінансового  результату, обсягу власного та статутного капіталів банків за 2007-2011 роки

 

Наведені  дані на рис. 2.5 показують зростання  обсягу статутного капіталу в абсолютному  вираженні й у структурі власного капіталу. У 2009-2010 роках обсяг статутного капіталу перевищив обсяг власного капіталу. Якщо на початок 2008 року статутний  капітал становив 62 % у структурі  власного капіталу, то на початок 2010 року обсяг статутного капіталу перевищив  обсяг власного капіталу на 3,5 %, а  на початок 2011 року на 5,9 %, або в абсолютному  вираженні на 8,1 млрд. грн. Необхідність збільшення статутного капіталу, який формується акціонерами банків, викликана  збитками, які банк отримує внаслідок  зростання витрат на формування резервів за проблемними кредитами.

Погіршення  якості кредитного портфеля банківських  установ було викликане рядом  причин:

- спекулятивний  напрям банківського кредитування. Повернення цих позик передбачалося  не за рахунок доходів позичальника, а шляхом виручки від реалізації  позичальником в майбутньому  цих спекулятивних активів (землі,  нерухомості) за вищою ціною, що можливо зробити лише в період зростання економіки;

- накопичені  валютні ризики, які реалізувалися,  коли гривня девальвувала. Це  було результатом політики фіксованого  валютного курсу, якої дотримувався  Національний банк України. Внаслідок  девальвації гривні доходи населення  та компаній у національній  валюті виявилися недостатніми  для того, щоб обслуговувати кредити  в іноземній валюті;

- скорочення  попиту як на внутрішньому, так  і на зовнішньому ринках. Наслідком  економічної кризи стало згортання  виробництва, зменшення рівня  зарплат і доходів, що в свою  чергу призвело до зменшення  попиту;

- агресивна  кредитна політика, яка проводилася  банками в останні роки. Висока  конкуренція банків щодо залучення  позичальників потягнула за собою  зниження вимог до аналізу  фінансового стану клієнтів.

Підсумовуючи  вищевикладене, робимо висновок, що чинниками  зростання обсягу проблемних кредитів є як об’єктивні макроекономічні  фактори, так і невисокий рівень ризик-менеджменту у банківській  системі, який призвів до того, що кредити  надавалися підприємствам, які вже  були потенційними неплатниками.

Ще однією проблемою зростання проблемних кредитів є якість застави. Дуже часто  під багатомільйонні кредити  бралися в заставу товари в  обороті, майнові права на доходи майбутніх періодів, зобов’язання по оформленню застав у майбутньому  тощо. Вартість багатьох об’єктів була дуже завищеною. В умовах жорсткої конкуренції  на фінансовому ринку банки намагалися будь-якою ціною збільшити обсяг  кредитного портфеля. Якість застави  при цьому відігравала не найважливішу роль.

Намагаючись вирішити проблему недостатності довготермінових  ресурсів, комерційні банки зверталися за фінансовими ресурсами до зовнішніх  ринків (насамперед до банків з іноземним  капіталом). Внаслідок цього, значними темпами зростали суми зобов'язань  українських банків перед нерезидентами, що свідчило про зростання кредитного та валютного ризиків у банківській системі, особливо під час здійснення кредитних операцій з фізичними особами, а це, своєю чергою, негативно вплинуло на виконання банками своїх зобов'язань перед клієнтами.

Не можна  не погодитись з Л.Б. Євтухом [10], що для  підвищення ефективності функціонування системи банківського кредитування потрібно:

● Працівникам  банку дотримуватись встановлених стандартів кредитування, інструкцій;

● Забезпечувати  високий рівень професійної підготовки банківських працівників;

● Суворо дотримуватися сторонами кредитування умов кредитного договору, вчасно повідомляти  про зміни планів;

● Для  забезпечення надійного повернення коштів власнику підприємства нести  особисту відповідальність за повернення кредиту;

● Встановлювати  довготермінову співпрацю між позичальником  та кредитором;

● Вести  загальнодержавний офіційний реєстр виданих кредитів;

● Приділяти  більшу увагу відбору інвестиційних  проектів;

● Комерційним  банкам для забезпечення реальних повернень  позик встановлювати плату за кредит з урахуванням рівня рентабельності суб'єктів господарської діяльності.

Спираючись  на зазначені вище заходи, можна  сподіватись на оздоровлення національної економіки та фінансово-кредитної  системи в найближчі часи.

 

2.2 Аналіз  норми обов’язкових резервів  у період 2008-2011рр.

 

Механізм  стратегічного управління масою  грошей в обороті, яке реалізується Національний банк України шляхом встановлення та зміни норми обов’язкових резервів, схематично відображає рисунок 2.6.

 

Рисунок 2.6 – Механізм стратегічного управління грошовою масою за допомогою норми  обов’язкових резервів.

 

Зміну нормативів обов’язкового резервування (його максимального та мінімального значення) в Україні протягом 2006-2011 років  показано на рисунку 2.7. Графік побудовано на основі офіційних даних Національного  банку України.

 

Рис. 2.7. Динаміка змін розміру диференційованих норм обов’язкових резервних вимог  для банків в Україні у 2006–2011 рр.

 

З урахуванням  чинників, які впливали на стан грошово-кредитного ринку, Національний банк України упродовж 2008 року зважено вживав рестрикційні заходи.

Упродовж  січня-листопада 2008 року нормативи  формування банками обов'язкових  резервів і рівень їх обсягу, який щоденно  на початок операційного дня необхідно  було зберігати на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України, залишались незмінними. Зокрема, нормативи формування банками обов'язкових резервів становили:

• за строковими коштами і вкладами (депозитами) юридичних і фізичних осіб у національній валюті - 0.5%;
• за строковими коштами і вкладами (депозитами) юридичних і фізичних осіб в іноземній валюті - 4%;
• за коштами вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб у національній валюті на вимогу і коштами на поточних рахунках -1%;
• за коштами вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб в іноземній валюті на вимогу і коштами на поточних рахунках - 5%.