Економіка праці і соціально-трудові відносини

  «Економіка праці і соціально-трудові відносини» 

    Тема 1. Населення і  трудовий потенціал  суспільства

    1.1.Класифікація  населення

    Населення – це сукупність людей, що проживають на певній території.

    Підходи до класифікації населення розробила  Міжнародна організація праці (МОП).

    Міжнародна  організація праці – це спеціалізована установа, що проголосила своєю метою вивчення і покращення умов праці та життя трудящих шляхом вироблення конвенцій та реокомендацій з питань трудового законодавства. Створена в 1919 році. Нмні працює при ООН. Штаб-квартира розташована в Женеві.

    МОП рекомендує класифікувати населення  таким чином:

• економічно активне;
• економічно неактивне.

    Економічно  активне населення – це частина населення обох статей, яка протягом певного періоду пропонує свою робочу силу для виробництва товарів і надання послуг.

    Кількісно економічно активне населення складається  з чисельності зайнятих економічною  діяльністю та чисельності безробітних.

    Зайняті економічною діяльністю – це особи у віці 15-70 років, які виконують роботи за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу, працюють індивідуально або в окремих громадян-роботодавців, на власному підприємстві (сімейному); безоплатно працюючі члени домашнього господарсвта, зайняті в особистому підсобному господарстві, а також тимчасово відсутні  на роботі.

    Зайнятими за цією методикою вважають осіб, які  працювали протягом тижня не менше 4-х годин (в особистому підсобному господарстві не менше 30 годин) незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

    Безробітні – це особи у віці 15-70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовільняють таким умовам:

• не мають роботи (прибуткового заняття);
• шукають роботу або намагаються організувати власну справу;
• готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів.

    До  цієї категорії відносять також  осіб, що навчаються за направленням служби зайнятості, знайшли роботу і чекють відповіді або готуються до неї  приступити, але на даний момент ще не працюють.

    Економічно  неактивне населення (ЕАН) - це особи у віці 15-70 років, які не можуть бути класифікованими як зайняті або безробітні. До цієї категорії належать:

• учні, студенти, слухачі, курсанти денної форми навчання;
• особи, що одержують пенсії за віком або на пільгових умовах;
• особи, що одержують пенсії за інвалідністю;
• особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими;
• особи, які зневірилися знайти роботу, тобто готові приступити до роботи, але припинили її пошуки, оскільки вичерпали всі можливості для її одержання;
• інші особи, які не мають необхідності або бажання працювати; ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом.

 

    1.2.Трудові  ресурси

    Трудові ресурси –це частина населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями здатна працювати в народному господарстві (тобто – це реальні та потенційні працівники).

    Необхідні фізичні та розумові здібності залежать від віку. Тому вік є одним з  найважливіших критеріїв, за яким з усього населення можна виджілити трудові ресурси.

    У звязку з цим виділяють такі поняття:

• працездатний вік – визначає система законодавчих актів; в Україні для жінок – 16-54 роки, для чоловіків – 16-59 років;
• працездатне населення – це особи працездатного віку за винятком інвалідів 1-ї та 2-ї групи;
• працюючі підлітки – працівники, молодші працездатного віку;
• працюючі пенсіонери – працівники, старші працездатного віку.

    Трудовий  потенціал – це інтегральна оцінка як кількісних, так і якісних характеристик ЕАН. Він складається з таких компонентів: здоровя, освіта, професіоналізм, моральність, мотивованість, вміння працювати в колективі, творчий потенціал, активність, організованість, ресурси робочого часу та ін.

    Під використанянм трудових ресурсів розуміють розподіл трудових ресурсів та ефективність їх праці в економіці держави. Розподіл трудових ресурсів здійснюють за видами зайнятості, за видами економічної діяльності, за віком, статтю, рівнем освіти та здоровя. 

    Тема 2. Ринок праці в економічній системі 

    2.1.Поняття  ринку праці

    Ринок праці – це система суспільних відносин, що повязані з наймом та пропозицією  праці (тобто з її купівлею та продажем); це економічний простір – сфера працевлаштування, у якій взаємодіють продавці і покупці специфічного товару – праці; це механізм, який забезпечує погодження ціни і умов праці між працедавцями і найманими працівниками.

    На  ринку праці продається праця. Її ціною є заробітна платня. 

    2.2.Структура  та моделі ринку  праці

    Основними складовими ринку праці є:

    сукупна пропозиція, яка включає все економічно активне населення;

    сукупний  попит – це кількість і структура  робочих місць, що існують.

    Врни  визначають місткість сукупного  ринку праці.

    Поточний  ринок праці – вакантні робочі місця та особи, що шукають роботу. Наявність поточного ринку зумовлена природним, механічним та економічним рухом робочої сили і робочих місць (вибуття людей з працездатного віку, вступ у працездатний вік, звільнення, перехід на нове місце роботи, вибуття і введення робочих місць).

    Пропозиція робочої сили на поточному ринку праці має три основні складові:

• особи, що не зайняті трудовою діяльністю, шукають роботу і готові до неї приступити;
• особи, що мають намір змінити місце роботи;
• особи, що бажають працювати у вільний від роботи або навчання час.

    Попит на робочу силу на поточному ринку виражається потребою в робітниках для заповнення вакантних робочих місць на засадах основної діяльності або сумісництва, а також для виконання разових робіт.

    Залежно від співвідношенян попиту і пропозиції праці виділяють такі типи конюнктури ринку праці:

• працедефіцит, коли на ринку праці недостатньою є пропозиція праці;
• праценадлишковий, коли на ринку праці є велика кількість безробітних і, відповідно, надлишок пропозиції праці;
• рівноважний, коли попит на працю відповідає пропозиції праці.

    Поточний  ринок праці складається з  двох взаємоповязаних частин: відкритого та прихованого ринків.

    Відкритий ринок праці – все економічне активне населення, фактично ті, що шукають роботу, і ті, що потребують профорієнтації, підготовки та перепідготовки, а також всі вакантні та учнівські місця в усіх секторах економіки. Складовими відкритого ринку праці є його офіційна та неофіційна частини.

    Прихований  ринок праці  (приховане безробіття) – це особи, формально зайняті в народному господарстві, але котрі у звязку зі скороченням обсягів виробництва або зміною його структури могли б бути вивільненими без збитків для виробництва. 

    2.3.Сегментація  та гнучкість ринку  праці

    Сегментація ринку праці – це поділ робочих місць та працівників за обєднуючими ознаками на відносно стійкі і замкнуті сектори, які обмежують мобільність робочої сили своїми кордонами.

    Згідно  теорії двоїстості ринок праці порділяють на дві частини: первинний і вторинний.

    Первинний ринок праці – це ринок, на якому наявні престижні роботи.

    Вторинний ринок – це ринок, де присутні непрестижні роботи.

    Гнучкість ринку праці повязана з мобільністю  робочої сили. Розрізняють кількісну  і функціональну гнучкість.

    Кількісна гнучкість – це зміна кількості зайнятих чи рівня заробітної платні відповідно до зміни економічної конюнктури.

    Функціональна гнучкість – це різні режими праці і зайнятості, зміна системи оплати праці. 

    Тема 3. Зайнятість населення та безробіття. 

    3.1.Соціально-економічна  сутність зайнятості

    Зайнятість – діяльність громадян, що пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка не суперечить чинному законодавству і приносить, як правило, їм заробіток (трудовий дохід).

    Це надзвичайно важливе явище соціально-економічного життя суспільства, яке не вичерпується проблемами безробіття, а включає також такі аспекти:

• раціональне використання праці;
• забезпечення гідного рівня життя працюючого населення;
• задоволення потреб економіки у робочій силі із врахуванням її кількості.

    Основні положення зайнятості зафіксовані у Законі України «Про зайнятість населення» (від 1.03.1991р.).

    Повна зайнятість – це достатність робочих  місць для всіх добровільно бажаючих працювати. 

    3.2.Зайнятість  як елемент соціально-економічної  політики держави.

    Зайнятість  населення забезпечує держава шляхом проведення соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць та розвитку підприємництва.

    Відносини у сфері зайнятості регулює Конституція України, ЗУ «Про зайнятість населення» (від 01.02.1991р. №803 XII), ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та ін.

    Державним органом, який забезпечує додержання наданою  державою громадянам гарантій зайнятості та соціального захисту від безробіття, є державна служба зайнятості. Основними завданнями її є:

• надання громадянам соціальних послуг та здійснення матеріального забезпечення відповідно до законодавства України;
• надання роботодавцям послуг щодо добору працівників;
• здійснення контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення;
• створення банку даних про вільні робочі місця;
• забезпечення громадянам вільного доступу до інформації про вільні робочі місця;
• облік громадян, які звертаються до служби зайнятості;
• підбір роботи, навчання, перекваліфікація;
• участь у розробленні та виконанні державної та територіальної програм зайнятості та ін.

    З метою реалізації державної політики зайнятості Кабінет Міністрів України  розробляє, а Верховна Рада затверджує державну програму зайнятості населення. Її розробляють на основі основних прогнозних параметрів соціально-економічного розвитку України, державних, галузевих та регіональних програм у частині їх впливу на сферу зайнятості. 

    3.3.Безробіття, його показники та види.

    Безробіття  відображає невідповідність на ринку  праці між пропозицією праці  та попитом на неї. Причому, ця невідповідність  може бути як у кількісному, так і  в якісному відношенні.