Економіка праці і соціально-трудові відносини

    Важливим  суб’єктом соціальної політики є держава. Вона розробляє та здійснює комплекс заходів, які охоплюють різні сфери розвитку суспільства:

• сферу праці, соціально-трудових відносин;
• сферу доходів населення;
• проблеми зайнятості, регулювання ринку праці;
• міграційні процеси;
• соціальну сферу;
• демографічні процеси;
• питання екологічного стану суспільства.

    Профспілки – це масове самокероване громадське об’єднання трудящих певної галузі або суміжних галузей для захисту і представництва їх соціальних інтересів.

    Соціальний  захист – це система заходів, які забезпечують соціальну захищеність переважно непрацездатного населення і соціально уразливих верств працездатного населення (соціальне страхування, пенсійне забезпечення, страховий захист від небезпек, медичне страхування).

    Пенсійна  система – це сукупність правових, економічних та соціальних інститутів і норм, які забезпечують надання пенсій за віком, інвалідністю, у разі втрати годувальника.

    Соціальна підтримка – це система заходів, які стосуються здебільшого економічно активного населення і спрямовані на створення умов, що дають змогу найманим працівникам забезпечити їх соціальну захищеність.

    Соціальна допомога – це заходи, які стосуються всього населення і являють собою допомогу переважно короткочасного характеру. Здебільшого її надають людям, які потрапили в екстремальні життєві ситуації, що потребують додаткових витрат.

    Соціальні нормативи – це вимірник і критерій розподілу бюджетних коштів для задоволення певного рівня соціальних потреб населення в освіті, медицині, пенсійному забезпечення, соціальному страхуванні. Крім того, це мінімальний розмір заробітної платні, пенсії. Нормативи встановлює уряд.

    Соціальний  індикатор – споживчий кошик. Мінімальний споживчий кошик застосовують для визначення нижньої межі малозабезпеченості, абсолютної кількості бідних людей.

    Соціальні стандарти – це показник, що характеризує рівень життя (досягнутого і бажаного). 

    4.2.Соціальне  партнерство

    Соціальне партнерство – це система взаємозв’язків між робітниками (їх представниками) і роботодавцями (їх представниками), що дає змогу враховувати двосторонні інтереси, забезпечує досягнення згоди з соціально-трудових і соціально-економічних питань, які укладаються в колективних договорах.

    Принципи  соціального партнерства втілені  в практику Міжнародної організації  праці (МОП). Це організація з унікальними принципами тристороннього представництва, яка об’єднує делегатів урядів, підприємців та робітників. Цей принцип одержав назву трипартизм.

    Трипартизм охоплює такі питання в системі соціального партнерства:

двосторонні колективні договори;

тристоронні колективні консультації та переговори між державою, підприємцями та робітниками;

трудові конфлікти та їх врегулювання;

участь  працівників у прийнятті різноманітних  рішень на підприємствах.

    Соціальне партнерство реалізується через  систему переговорів та укладання угод на державному, територіальному, галузевому і професійному рівні, а також колективних договорів на підприємствах (в організаціях, закладах).

    Угоди та договори виконують три функції: захисну, організаційну, мирну.

    Для регулювання соціально-трудових відносин, ведення колективних переговорів і підготовки проекту угоди формують постійно діючу тристоронню комісію (ТК), в яку входять представники профспілок та їх об’єднань, об’єднань роботодавців і державних органів виконавчої влади.

    Галузева  тарифна угода укладається між галузевими профспілками і галузевою спілкою роботодавців. Визначає узгодження позиції сторін за основними принципами соціально-економічної політики в галузі, спільні дії учасників угоди щодо їх реалізації.

    Спеціальні угоди стосуються конкретно соціально-економічних проблем на регіональному рівні. Їх укладають представники органів найманих працівників (територіальні спілки профспілок, об’єднання роботодавців та ін.).

    Колективний договір регулює соціально-трудові відносини між робітниками конкретного підприємства та роботодавцями.

    Держава – це третя сторона в системі  партнерства. Вона виконує такі функції:

• гарант громадських прав;
• регулятор системи соціально-трудових відносин;
• учасник в переговорах і консультаціях в рамках тристоронніх соціально-трудових відносин;
• вирішення трудових конфліктів шляхом примирення, посередництва і трудового арбітражу;
• законодавчого закріплення угод, досягнутих соціальними партнерами;
• координатор в процесі розроблення та реалізації регіональних угод;
• арбітр, примирювач і посередник в межах соціального партнерства.

 
 

    Тема  5. Організація праці

    5.1.Поняття, зміст і завдання організації праці

    Організація праці – це спосіб поєднання безпосередніх  виробників із засобами виробництва  з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів.

    У змісті організації праці виділяють  такі елементи:

• поділ і кооперування;
• організація і обслуговування робочих місць;
• нормування праці;
• організація підбору персоналу та його розвиток;
• оптимізація режимів праці та відпочинку;
• раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці;
• поліпшення умов праці;
• зміцнення дисципліни праці;
• мотивація й оплата праці.

    В масштабах народного господарства вдосконалення організації праці має такі завдання:

• відвернення економічних і соціальних втрат;
• забезпечення якнайповнішого використання людських ресурсів;
• регулювання співвідношення чисельності зайнятих у виробничій і невиробничій сфері;
• раціональне розміщення ресурсів між регіонами.

    В межах підприємства вдосконалення  організації праці має такі завдання:

• правильна розстановка працівників у виробництві;
• узгодженість діяльності.

    На  конкретному робочому місці організації  праці має такі завдання:

• впровадження найпрогресивніших робочих прийомів;
• правильне обладнання і планування робочих місць;
• рівномірне і безперебійне забезпечення їх інструментами і матеріалами;
• створення належних санітарно-гігієнічних і естетичних умов для роботи і життєдіяльності людини.

 

    5.2.Поділ і кооперування праці на підприємстві

    В економіці країни можна виділити такі форми поділу праці: між галузями економіки, всередині цих галузей, всередині підприємства.

    Поділ праці на підприємстві передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконання певної частини спільної роботи. Існують такі основні види поділу праці:

• технологічний;
• поопераційний;
• функціональний;
• професійний;
• кваліфікаційний.

    Технологічний поділ праці передбачає поділ виробничого процесу за видами, фазами і циклами.

    Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу.

    Функціональний поділ праці відбувається за різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, спеціалісти і службовці), а також між основними і допоміжними робітниками.

    Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технології виробництва.

    Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремлені складних робіт від простих.

    Поділ праці є необхідною передумовою  підвищення продуктивності праці, дає  змогу організувати послідовну та одночасну  обробку багатьох предметів праці.

    Існують економічні та соціальні межі поділу праці.

    З економічної точки зору поглиблювати поділ праці доцільно доти, доки це поглиблення супроводжується підвищенням ефективності використання робочої сили і обладнання.

    З соціальної точки  зору – це необхідність збереження широкої кваліфікації працівників та змістовності їх роботи, попередження монотонності та надмірної втоми.

    Поділ праці на виробництві нерозривно пов’язаний з її кооперацією.

    Кооперація – це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.

    Розрізняють три взаємозв’язані форми кооперації:

• всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки;
• всередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;
• всередині підприємства – здійснюється між цехами, дільницями та окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов (тип виробництва, особливості техніки і технології та ін.).

    На  підприємстві кооперування праці може здійснюватися за умов індивідуального  виконання роботи на окремих робочих  місцях, багатоверстатної роботи або  суміщення трудових функцій і  спеціальностей під час колективної  роботи.

    Серед колективних форм організації праці  провідне місце посідають групові  форми організації праці, зокрема, виробничі бригади.

    Бригада – це група працівників, що разом  здійснюють виробничий процес або його частину і колективно відповідають за результати своєї роботи.

    Розрізняють спеціалізовані і комплексні бригади.

    Спеціалізовані  бригади формують з робітників однієї професії, що виконують однорідні технологічні процеси.

    Комплексні бригади складаються з працівників різних професій, що виконують технологічно різнорідні, проте взаємопов’язані роботи, що охоплюють повний цикл виготовлення деталей, вузлів та ін.

    Комплексні  бригади можуть бути з повним поділом  праці, частковим і без поділу праці.

    У бригаді з повним поділом праці кожний робітник постійно виконує роботу однієї професії і кваліфікації, і ця робота є складовою частиною комплексного завдання бригади.

    У бригаді з частковим  поділом праці, яка зумовлена певною технологічною послідовністю виробництва, робітник поряд зі своєю певною операцією в разі необхідності виконує операції зі споріднених спеціальностей.