Роль держави в ринковій економіці

Одним із провідних напрямків економічної  політики в Україні є активна  банківсько-фінансова, цінова, податкова  політика та подолання інфляції. Реформою фінансової системи має бути передбачений реальний поділ фінансової та кредитної  систем країни, реальне розмежування фінансів держпідприємств та держбюджету, розробка зведеного балансу фінансових ресурсів держави, децентралізація  державних фінансів, здійснення заходів  для перебудови системи оподаткування  в напрямку її дальшої лібералізації  і децентралізації і створення  на цій основі механізмів стимулювання виробництва, здійснення ефективних заходів  для налагодження системи вірогідного  фінансового обліку, державної звітності  та своєчасної сплати податків.

Як  свідчить увесь попередній економічний  розвиток, економіка України не зможе  ефективно розвиватися, якщо не стабілізувати  валютно-фінансове і кредитне становище, не припинити інфляційні процеси. Світова  практика доводить, що за допомогою  грошово-кредитної і фінансової політики (включаючи цінову, податкову  і процентну) можна створити умови  як для бурхливого економічного розвитку, так і для паралічу власного товаровиробництва  і всієї економіки. На превеликий жаль, наша молода держава, потрапивши в кризову ситуацію, не знайшла  попервах ліпшого виходу, як відкрити шлях до товарної експансії з боку іноземних конкурентів. За цих умов внутрішній ринок значною мірою  опинився під їхнім контролем. Нечуваних  масштабів набула в суспільстві  «доларизація», яка призвела до абсолютного  знецінення карбованця. національні  гроші України з їх мізерною купівельною  спроможністю значною мірою втратили властиві справжнім грошам функції, до них не було належної довіри як до значущої цінності — засобу нагромадження  і зберігання. Вони не відбивали  реального вартісного змісту й загального еквіваленту товарообміну.

Ефективна ринкова економіка може бути створена в Україні тільки на підставі стабільно  функціонуючої національної грошової системи з чітко діючим механізмом регулювання банківських і фінансових структур. Ось чому надзвичайно важливим заходом стало здійснення восени 1996 р. так довго очікуваної грошової реформи із запровадженням стабільної грошової одиниці — гривні. Проте  щоб ефективно виконувати свою роль, грошова одиниця має базуватися на міцному валютному резерві  і наявних товарних ресурсах, конкурентоспроможних на внутрішньому і зовнішньому ринках. Тільки стабільні гроші можуть надійно  стимулювати зростання, структурне і якісне оновлення економіки  держави.

Подолати  тяжкий грошовий і фінансовий хаос, кризу неплатежів, зубожіння основної маси населення України держава  може тільки за умови жорсткого регулювання  та контролювання діяльності всієї  валютно-фінансової системи.

Інший бік цього питання — забезпечення стабільної податкової політики. У  державі мають бути здійснені  радикальні заходи щодо подолання найбільшого  зла в національній економіці  — масової несплати податків. За існуючими оцінками в державну казну  нині не надходить понад 40% фінансових ресурсів від податків. Для подолання  цього явища має бути створена, передовсім, належна правова база.

За  умов надзвичайно глибокої кризи  в Україні особливого значення набуває  такий напрямок економічної політики, як управління економічними реформами. Глибоке реформування структури  державного управління, рішуче підвищення рівня керованості всіма ланками  економічного процесу — одне з  найважливіших завдань органів  законодавчої та виконавчої влади.

Складні та суперечливі процеси ефективного  ринкового реформування можуть успішно  здійснюватися тільки під впливом  міцної державної влади та чітко  діючої системи соціально-економічного управління (сучасного менеджменту). Держава ці процеси має ініціювати й підтримувати на макрорівні методами правового регулювання та контролю діяльності банківсько-фінансової системи, грошового й кредитного обігу, з  допомогою структурних зрушень  у економіці під впливом науково-технічного й суспільного прогресу, розробки та перевірки виконання тих чи інших загальнодержавних програм, формування раціональних управлінських  структур тощо. Світовий досвід переконливо  свідчить, що вільні ринки, ринкова  кон’юнктура, «шокова» монетарна політика самі по собі, без конкретних управлінських  рішень і дій, організації відповідного інвестиційного процесу «знизу»  і «зверху», не здатні забезпечити  прогресивних економічних і соціальних перетворень.

У кожній господарській системі, незалежно  від форм власності та господарювання, має діяти сучасна система  менеджменту, яка визначатиме тактику  та стратегію процесу наукового  управління. Нині потрібно цього навчити  професіональних менеджерів та фахівців. Необхідно, щоб на законодавчих засадах  у всіх господарських структурах, незалежно від форм власності, було налагоджено чітку систему обліку та звітності як основу прийняття  та здійснення правильних управлінських  рішень, планування й прогнозування  розвитку, повної та своєчасної сплати податків і платежів. Сьогодні надзвичайно  гостро це питання стоїть у сферах господарювання приватних та кооперативних  фірм, підприємств з обмеженою  відповідальністю, де облік здебільшого  або штучно заплутується, або навіть зовсім не ведеться, щоб уникнути сплати податків. Працівники податкової сфери  ще не навчилися своєчасно виявляти й карати порушників податкового  законодавства. Це призводить до того, що державний і місцеві бюджети  рік у рік не одержують величезних сум грошових надходжень. Щодо так  званої тіньової економіки, то вона взагалі  не бере участі у формуванні доходів  бюджету, а це в правовій державі  аж ніяк не може вважатися нормальним явищем.

Один  з ключових важелів посилення  дійовості державного впливу — зміцнення  владних повноважень органів  державного управління, проведення у  зв’язку з цим адміністративної реформи. Адміністративна реформа  не може обмежитися лише опрацюванням оптимальної структури органів  державного управління, зміною їх субординації та скороченням управлінського апарату (хоч і ця проблема є дуже важливою). Основна мета адміністративної реформи  полягає у створенні ефективної системи державного управління, яка  відповідала б стандартам демократичної  правової держави із соціально орієнтованою ринковою економікою. Ця система має  бути прозорою для суспільства, побудованою  на наукових засадах і адекватною фінансово-економічному стану держави  у витратній частині.

У тісному зв’язку з адміністративною реформою перебуває і розв’язання  проблем регіональної політики. Така політика передбачає створення ефективно  діючої системи влади й управління в центрі та в регіонах, її фінансово-економічне та нормативно-правове забезпечення на засаді оптимального поєднання загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів.

Ураховуючи  високий рівень інтеграції економіки  в колишньому СРСР, брак конкурентоспроможної на світових ринках продукції, значний  дефіцит торгового балансу при  переході на світові ціни, першочерговою  проблемою України в зовнішньоекономічній діяльності є насамперед відновлення  економічних зв’язків з країнами СНД з поступовою заміною нераціональних на економічно ефективні.

Крім  того, за рахунок пріоритетного розвитку галузей, які визначають сучасний етап науково-технічного прогресу, слід збільшувати  обсяг виробництва конкурентоспроможної продукції, здійснювати програму державного стимулювання експорту за допомогою  податкової, кредитної, митної політики тощо.

Зовнішньоекономічна діяльність України має бути багатовекторною. Необхідно не лише продовжити, а  й забезпечити її європейську  орієнтацію. Це дуже важливо, ураховуючи завдання інноваційного розвитку. Водночас треба пам’ятати, що якісно нові можливості для України в розвитку зовнішньоекономічних відносин відкриваються у зв’язку  з підписанням Договору про дружбу, співробітництво і партнерство  між Україною та Російською Федерацією. Поглиблення зовнішньоекономічних зв’язків із Росією необхідно розглядати як важливу складову стратегії економічного зростання України.

У міру наближення незалежної України  до умов процесу суспільного відтворення (продуктивності праці, цін, заробітної плати тощо) в країнах ЄС треба  домагатися поступового входження  в це економічне угруповання спочатку як асоційованого, а згодом і повноправного  члена. Важливою ланкою зовнішньоекономічної діяльності України має стати  створення вільних економічних  зон (вільні торгові зони, вільні митні  зони, науково-технічні зони, або технопарки) за допомогою застосування експортно-імпортних, митних, податкових, кредитних пільг, урядових підтримок, формування відповідної  нормативної бази. Проблеми формування, функціонування і розвитку таких  зон мають бути передані переважно  у сферу компетенції обласних і зональних органів управління. Доцільно у цьому зв’язку передавати землю в оренду спільним підприємствам  на тривалий час (від двадцяти п’яти  до п’ятдесяти років) зі збереженням  власності на землю за державою. Метою створення вільних економічних  зон є швидкий розвиток економіки, зростання життєвого рівня населення  через запровадження у виробництво  нової техніки і технологій, досягнень  науки, широкого залучення іноземного капіталу.

2.2 Державне регулювання ринкової економіки – досвід розвинутих країн

Економічна  наука давно довела і практика економічно розвинутих країн підтвердила  доцільність та необхідність добиватися у соціально-економічній політиці оптимального поєднання державного регулювання економіки з ринковою саморегуляцією. Держава не повинна  допускати як невиправданого втручання  у господарську діяльність, так і  економічної анархії, розгулу ринкової стихії. Втручання не повинно бути надмірним і таким, що порушує  закони. Але важливо, щоб воно було достатнім для забезпечення вирішення  завдань соціального розвитку і  дотримання законів. Ці висновки дістали  відображення і були закріплені у  Господарському кодексі України, ст. 5 якого «Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання" встановлює, що правовий господарський порядок  в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання  економічних відносин суб'єктів  господарювання та державного регулювання  макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Державне регулювання економічних процесів необхідне, але обмежується забезпеченням  соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у  підприємництві, економічного захисту  населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави. Відповідно до Закону «Про засади державної  регуляторної політики у сфері господарської  діяльності» вiд 11.09.2003 № 1160-IV державна регуляторна політика у сфері  господарської діяльності має бути спрямована на вдосконалення правового  регулювання господарських відносин, усунення перешкод для розвитку господарської  діяльності, яка здійснюється в межах, у порядку та способом, встановлених Конституцією і законами України (ст. 1 Закону від 11 вересня 2003 р.).

Загалом проблема регулювання, зокрема державного регулювання, не є «білою плямою»  в економічній теорії. Аналіз літератури показує, що при її розгляді використовуються різноманітні підходи. Зокрема, як зарубіжні, так і вітчизняні науковці неодноразово зазначали факт надмірної ускладненості  системи регулювання, виділяючи  при цьому кілька його типів. Кожний з них віддзеркалює особливості  внутрішнього і міжнародного становища  окремої країни або груп країн. Наприклад, Ю. Ольсевич наголошує, що у США система  економічного регулювання була зорієнтована на запобігання циклічним коливанням; у країнах Західної Європи акцент робився на націоналізацію у ключових галузях економіки, на програми модернізації, регулювання цін і прибутків (доходів), на підтримку кооперування дрібних  підприємств; японська система економічного регулювання мала характер жорсткої структурної політики зростання, розрахованої на середню та довготривалу перспективу  і на світовий ринок.

Стосовно  інструментів, за допомогою яких безпосередньо  здійснюється державне регулювання, то вони можуть бути найрізноманітнішими. Найважливішими є економічні та адміністративні  методи. Тобто, фактично методи чи ототожнюються  з інструментами державного регулювання, чи розглядаються як різновид інструментарію. Поряд з цим О. Сатановська  до інструментів державного регулювання  економіки відносить державне планування. У іншому науковому джерелі планування розглядається, як форма реалізації функцій держави.

Наочним прикладом унікального поєднання  жорсткого державного планування та ринкового механізму є Південнокорейська  модель державного регулювання. Але  особливість регулювання полягає  в тому, що держава взяла на себе ті галузі економіки, які є не під  силу приватному бізнесу, і виробничу  та соціальну інфраструктури, енергетику, транспорт, видобувну промисловість. Державний план носить індикативний характер, містить конкретні орієнтири  для підприємств. У своїй практиці, починаючи з 60-х років, Корея запровадила  імпортозамінюючу політику, а з 70-х  років — застосовує більш ліберальні підходи до державного регулювання  економіки. Ступінь адміністративного  регулювання в Південній Кореї, як і в інших східно-азіатських державах, складає не більше 10%. Це дало можливість досягти надзвичайно  високих темпів економічного зростання (приблизно 9% в 1967—1987 рр.). Державне регулювання  економічного життя Республіки Корея  включає планування макроекономічних показників, застосовування кредитних  і податкових заходів стимулювання експорту і обмеження імпорту, жорсткий контроль за фінансовою сферою, банківське регулювання грошового обігу  і безпосереднє управління державним  сектором.

В Південній Кореї застосовують заходи адміністративного і фіскального  характеру для стимулювання науково-дослідних  і конструкторських робіт. З цією метою використовуються пільги, заходи фінансової підтримки, програми стимулювання зв'язку між наукою і виробництвом. Важливими функціями державного регулювання розвитку науки і  техніки є створення розвинутої науково-технічної інфраструктури, підготовка національних кадрів, інформування підприємств про наявні види технологій і устаткування, надання допомоги в адаптації технологій тощо.

Результатом державного регулювання є продуманий вибір галузевих пріоритетів, формування ключових галузей, індустріалізація економіки, перехід від імпорторозміщення  до експортної орієнтації, високих  технологій і наукомісткого виробництва.

Питання про успіх регульованої економіки  в азіатських країнах залишається  відкритим. Найбільш поширеними щодо цього  серед економістів є три точки  зору: уряди цих держав спрямували свою діяльність на забезпечення конкурентоспроможності на світовому ринку, не намагаються  ігнорувати дію ринкових сил, якщо захід  не досягає мети — відмовляються  від нього; уряди намагалися подолати упередження проти експорту; торговельні  режими залишаються зовнішньоорієнтованими.