Роль держави в ринковій економіці

3.У  найближчому майбутньому економіка  України має бути лише змішаною, одним із критеріїв керованості  якої буде суперечлива єдність  порівняно жорсткого державного  регулювання економіки та ринкового  саморегулювання. При цьому послаблення  та звуження сфери макрорегулювання  має здійснюватися лише в міру  становлення та посилення дії  механізмів ринкового саморегулювання  в його цивілізованих формах.

4.Посилення  ринкової орієнтації та ринкових  тенденцій у сфері ринкової  економіки має здійснюватися  водночас із посиленням впливу  держави в соціальній сфері.  Будь-які спроби перейти до  ринкового саморегулювання у  сфері розподілу у країні з  постсоціалістичною економікою  є згубними.

5.У  нинішній соціально-політичній ситуації  економіка України має бути  не сепаратистською, а унітарно  конструктивною з елементами  регіонального самоврядування. 

3.3 Держава та ринок: шляхи партнерства

Економічна  наука давно довела і практика економічно розвинених країн підтвердила  доцільність і необхідність добиватися в соціально-економічній політиці оптимального поєднання державного регулювання економіки з ринковою саморегуляцією.

В умовах загострення глобальних проблем  роль держави в регулюванні соціально-економічного розвитку кожної країни представляється  по-своєму вирішальною. При домінуванні  влади над суспільством роль держави  завжди була, є і буде вирішальною. Отже, цілком закономірно, що суспільство  пред'являє високі вимоги до держави  і механізмів його економічного зросту, які воно само повинне в своїх  же інтересах розвивати.

З одного боку, із забезпеченням сприятливої  економічної кон'юнктури з'явилися  серйозні можливості для прискорення  економічного зростання, а з іншого – необхідно забезпечити збалансований  розвиток економіки і не допустити  значного розвитку інфляції і погіршення інших макроекономічних показників розвитку України. Існує багато варіантів  вирішення проблеми, і всі вони мають ряд як переваг, так і  недоліків. На жаль, в державних органах  управління єдності з даного питання  немає.

У науці управління є такий принцип  – точно сформулювати мету і вибрати  один з найбільш ефективних шляхів її досягнення, а не займатися нескінченно  їх вибором. Проблема нашого державного управління можливо полягає в  тому, що останні 15 років ми не можемо сформулювати стратегічне економічне завдання для країни і намітити більш  менш осмислений шлях до поставленої  мети.

Слід  пам'ятати, що до тих пір, поки дійсно ринкові відносини не займуть  пануюче положення, управління підприємствами і роль в ньому держави істотно  відрізнятимуться, зокрема, від західних прототипів. Перспектива полягає  в тому, щоб створити механізм, який об'єднував би ринкові і державні важелі управління. Для цього його форми слід трансформувати так, щоб  вказане поєднання мало несуперечливий характер.

Ігнорування особливостей українського шляху ринкового  розвитку і нав'язування країні якогось "західного" або "східного" варіанту виглядає, з практичної точки зору, як елементарна зневага уроками  сучасної історії. А з теоретичної  точки зору, прагнення іноземних  радників сьогодні вмонтувати економічні роздуми А. Сміта про "невидиму руку", яка управляє ринком, і оспівувану всіма адептами ринкової економіки (До. Поппером, Ф. Хайеком, М. Фрідменом  і багатьма іншими) здібність ринку  до "спонтанного саморегулювання" економіки, на чому наполягають іноземні радники, - не що інше, як прагнення досягти  космосу на кінній тязі. Чому? Тому, що вони не допускали і думки про  необхідність свідомого регулювання  економіки, втручання держави, соціальній орієнтації ринку і так далі.

Отже, ринок не всесильний і "без держави  йому не обійтися". Необхідне доповнення ринку державним регулюванням, оскільки в плановій економіці інвестиції концентрувалися в руках планових органів і використовувалися  з метою здійснення ефективних проектів. А в даний час доходи розкрадаються, капітали вивозяться за межу і в  розвиток економіки не вкладаються. Як наслідок – виробничі фонди  безнадійно застарівають і виходять з ладу. В результаті закривається шлях до зростання економіки і  добробуту населення. Звідси висновок: нам необхідно прийняти модель змішаної економіки (потрібне господарювання різними  способами, як ринковими, так і плановими), в якій держава мала б можливість активно впливати на її розвиток.

Розвинені країни періодично проводять кампанії дерегулювання, які обмежені в часі і по цілях, але це відбувається в  умовах зрілої системи державного регулювання. У Україні такої системи не існує, вона повинна бути створена (планове  адміністрування не має нічого спільного  з капіталістичним регулюванням економіки). Без посилення ролі держави  не можна справитися з кризовою ситуацією  в економіці. Тут потрібна тверда державна воля, яка послідовно реалізується на плановій основі.

Різні соціально-економічні теорії – марксизм, кейнсіанство, монетаризм – використовуються як база для обґрунтування характеру  і ступеня державної дії на економіку. Якщо керуватися Бюджетним  кодексом України, то українську економіку  слід представляти у вигляді сукупності трьох секторів: державного, муніципального і приватного. До складу держсектора  включаються всі юридичні особи, управління якими здійснюється державою через органи виконавчої влади; у  муніципальний – юридичні особи, які знаходяться в підпорядкуванні  органів місцевого самоврядування; у приватний – юридичні і фізичні  особи, що не входять до складу державного і муніципального секторів економіки. Проте часто бюджетний процес ототожнюють з управлінням тільки витратною частиною бюджету, а управління його прибутковою частиною відносять  до питань податкового регулювання  або специфічного права стягування неподаткових платежів. Отже, акцент в  рамках бюджетного процесу робиться на управлінні витратної частини. Але  цілі, пов'язані з управлінням  економікою держави, у тому числі  і бюджетного процесу, не будуть досягнуті  без прогнозу і аналізу прибуткової  частини бюджету. Таким чином, процедура  бюджетного процесу повинна бути направлена на забезпечення збалансованих  обов'язків і ресурсів, ефективності прибуткової і витратної частин бюджету, а також на створення  раціональної системи управління державними фінансами.

Сьогоднішній  стан політичної і економічної нестабільності безпосередньо пов'язаний з характером того політичного режиму, який зазвичай встановлюється після економічних  або революційних потрясінь суспільства. Його найважливіша межа – постійне маневрування влади між соціальними  угрупуваннями з істотно різними  соціально-економічними інтересами. В  результаті виникає дуже своєрідна  система, в якій сама стабільність забезпечується за рахунок коливання влади, прагнучої  до створення нових коаліцій.

Словом, не дивлячись на очевидну політичну  консолідацію еліти, можна з упевненістю  констатувати довготривалий період постреволюційної нестабільності в  нашій країні. Зрозуміло, це вже нестабільність абсолютно іншого роду, чим нестабільність революційної епохи, оскільки тепер  в країні впродовж певного періоду  зберігатимуться стабільність і  порядок, а істотні політичні  коливання і вибухи почнуть відбуватися  періодично, час від часу, хоча сам  факт їх можливості створює досить неприємний фон для соціально-економічного розвитку країни.

 

 

 

 

 

 

Висновок.

Ринок, який виник декілька тисячоліть тому, розвивався природним шляхом, пройшов складний шлях розвитку, змінюючись, пристосовуючись  до нових умов і тим самим довів  свою життєздатність. В цьому розумінні  ринкову економіку можна розглядати як досягнення людської цивілізації, як найбільш ефективну із всіх відомих  до цього часу форм організації суспільного  виробництва.

Разом з тим  було б помилкою розглядати ринок  як ідеальний саморегулюючий механізм, який немає недоліків і протиріч. Перш за все тенденція до встановлення рівноваги, яка закладена в ринковому  механізмі, прокладає собі шлях через  постійне порушення цієї рівноваги. Причому мова іде не тільки про  порушення рівноваги на окремих  ринках але й загальної рівноваги  між сукупним попитом і сукупним пропонуванням. Іншими словами, ринкова  економіка хоч і є динамічною, але не достатньо стабільною системою. Ця макроекономічна нестабільність ринкової економіки має багато проявів: нестійкі темпи економічного зростання  і циклічний характер розвитку, водовикористання ресурсів і неповна зайнятість, нестабільність загального рівня цін і інфляція.

Як вже  відмічалось, одним із головних елементів  ринкового механізму, його рушійною силою є конкуренція. Однак в  середині ринкової системи відбуваються об’єктивні процеси, які можуть суттєво  послабити конкурентну боротьбу між товаровиробниками. Процес концентрації створює сприятливі умови для  монополізації ринку.

Отже  економіка України в цілому нестабільна і знаходиться в стані депресії, спад промислового виробництва має системний характер, глибокі інфляційні процеси протікають поруч з інтенсивним зростанням усіх видів неплатежів, загострилися відносини між підприємствами.

Основними принципами створення системи державного регулювання економіки в Україні є такі:

-     розумної достатності — державі перепідпорядковуються тільки ті економічні функції, які ні за яких умов не можуть виконувати нижчестоящі ланки господарської системи (виробники та інші суб'єкти ринкових відносин) внаслідок обмеженої компетентності;

-     адекватності — система державних регуляторів економіки та системи їх застосування мають відбивати реально існуючий стан соціально-економічного розвитку;

-     поступовості — командно-адміністративні регулятори замінюються економічними у міру того, як для цього створюються об'єктивні умови у вигляді процесів роздержавлення, демонополізації, приватизації, стабілізації економіки, створення ринкової інфраструктури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. А.А. Григорук, М.С. Палюх, Л.М. Литвин, Т.Д. Літвінова. Основи економічної теорії. Навч. посібник.

2. Державне регулювання економіки : навч. посіб. / С. М. Чистов, А. Е. Никифоров, Т. Ф. Куценко [та ін.]. – 2-ге вид., доопрац. і доп. – К. : КНЕУ, 2005. – 440 с.

3. Дідківська Л. І. Державне регулювання економіки : навч. посіб. / Л. І. Дідківська, Л. С. Головко – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – 214 с.

4. Іващенко А.В. Роль і функції держави у формуванні ринкової економіки // Проблеми науки. №6. – 2008. – С.41-46.

5. Золотарьов В. Ф. Державне регулювання економіки : навч. посіб. / В. Ф. Золотарьов. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2008. – 292 с.

6. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2001.

7. Економічна теорія. Посібник для вищих навчальних закладів /За ред. С.М. Воробйова – К. – Х., Корвін, 2001.

8. Каховська О. В. Сутність та необхідність державного регулювання економіки // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: - http://www.nbuv.gov.ua/portal/48/018.pdf - 2010.

9. Основи економічної теорії. Підручник. За ред. С.В. Мочерного. – К.: “Академія”, 1998.

10. Симоненко В. Держава і ринок: шляхи партнерства / В. Симоненко // Економіка України. – 2007. – № 1. – С. 71 – 76.

11. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. / Д. М. Стеченко. – К. : МАУП, 2000. – 176 с.