Система показників ефективності діяльності підприємства
Реферат, 22 Февраля 2012, автор: пользователь скрыл имя
Описание работы
На зовнiшньому ринку дiють галузевi профспiлки, якi об'єднують працiвникiв окремих галузей, а також профспiлки, якi об'єднують працiвникiв за професiями. Зовнiшнiй ринок характеризується значною плиннiстю кадрiв, тобто вiн припускає можливiсть вiльного переходу з одного мiсця роботи на iнше. Внутрiшнiй ринок являє собою систему соцiально-трудових вiдносин у межах одного пiдприємства, всерединi якого розмiщення робочоi сили i визначення ii цiни, тобто заробiтноi плати, вiдбуваються згiдно з адмiнiстративними правилами i процедурами. Внутрiшнiй ринок передбачає рух кадрiв усерединi пiдприємства, перемiщення з однiєi посади (роботи) на iншу.
Содержание
Типи відносин на ринку праці. Принципи соціального партнерства.
Управління персоналом в умовах функціонування ринку праці.
Доктрина та теорії управління персоналом.
Методологія управління персоналом фірми.
Кадрова та соціальна політика фірми.
Мотивація і стимулювання праці в управлінні персоналом.
Принципи управління персоналом.
Забезпечення фірми персоналом і розвиток персоналу.
Оцінка персоналу, як функція системи управління.
Управління процесами руху персоналу.
Работа содержит 1 файл
мама.docx
— 106.38 Кб (Скачать)Управління персоналом
- Типи відносин на ринку праці. Принципи соціального партнерства.
- Управління персоналом в умовах функціонування ринку праці.
- Доктрина та теорії управління персоналом.
- Методологія управління персоналом фірми.
- Кадрова та соціальна політика фірми.
- Мотивація і стимулювання праці в управлінні персоналом.
- Принципи управління персоналом.
- Забезпечення фірми персоналом і розвиток персоналу.
- Оцінка персоналу, як функція системи управління.
- Управління процесами руху персоналу.
1,Типи відносин на ринку праці. Принципи соціального партнерства.
На зовнiшньому ринку дiють галузевi профспiлки, якi об'єднують працiвникiв окремих галузей, а також профспiлки, якi об'єднують працiвникiв за професiями. Зовнiшнiй ринок характеризується значною плиннiстю кадрiв, тобто вiн припускає можливiсть вiльного переходу з одного мiсця роботи на iнше. Внутрiшнiй ринок являє собою систему соцiально-трудових вiдносин у межах одного пiдприємства, всерединi якого розмiщення робочоi сили i визначення ii цiни, тобто заробiтноi плати, вiдбуваються згiдно з адмiнiстративними правилами i процедурами. Внутрiшнiй ринок передбачає рух кадрiв усерединi пiдприємства, перемiщення з однiєi посади (роботи) на iншу.Профспiлки об'єднують працiвникiв пiдприємства незалежно вiд iхнiх професiй. Зайнятiсть тут гарантується бiльшою мiрою, нiж на зовнiшньому ринку працi, що, у свою чергу, сприяє пiдвищенню ефективностi використання трудового потенцiалу. Вiдкритий ринок охоплює все працездатне населення. Це насамперед органiзована, офiцiйна частина ринку — населення, яке перебуває на облiку в державних службах зайнятостi, тобто безробiтнi, а також випускники державноi служби професiйного навчання. Друга, неофiцiйна, частина охоплює тих громадян, якi намагаються влаштуватися на роботу через прямi контакти з пiдприємствами або з недержавними структурами працевлаштування i професiйного навчання. До прихованого ринку належать працiвники, якi зайнятi на пiдприємствах i в органiзацiях, проте мають велику ймовiрнiсть опинитися без роботи з причини зниження темпiв розвитку виробництва, його конверсii, лiквiдацii колишнiх економiчних i виробничих взаємозв'язкiв.
Типи, форми і сегменти ринків праці
Розрізняють зовнішній, або професійний, ринок праці і внутрішній ринок.
Зовнішній ринок охоплює відносини між продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Це відносини, що виникають з приводу наймання працівників відповідної професії, спеціальності, а отже, потребують жорсткої класифікації робіт і чіткого визначення їх змісту.
На зовнішньому ринку діють галузеві профспілки, які об'єднують працівників окремих галузей, а також профспілки, які об'єднують працівників за професіями. Зовнішній ринок характеризується значною плинністю кадрів, тобто він припускає можливість вільного переходу з одного місця роботи на інше.
Внутрішній ринок передбачає рух кадрів всередині підприємства, переміщення з однієї посади (роботи) на іншу. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі. По горизонталі — переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді. По вертикалі — переведенням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує вищої кваліфікації.
Розвиток внутрішнього ринку сприяє зниженню плинності кадрів, оскільки підприємство заінтересоване в збереженні працівників, які знають специфіку його виробництва.
Профспілки об'єднують працівників підприємства незалежно від їхніх професій. Зайнятість тут гарантується більшою мірою, ніж на зовнішньому ринку праці, що, у свою чергу, сприяє підвищенню ефективності використання трудового потенціалу.
Зовнішній і внутрішній ринки тісно пов'язані. У країнах з розвинутою економікою може переважати як один, так і інший ринок праці.
Наприклад, у США переважає
зовнішній ринок праці, в Японії
— добре організований
Практика функціонування ринків праці в багатьох країнах свідчить про існування відкритого і прихованого ринків праці.
На відкритому ринку представлене все працездатне населення. Це насамперед організована, офіційна частина ринку — населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державної служби професійного навчання. Друга, неофіційна, частина охоплює тих громадян, які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами або з недержавними структурами працевлаштування і професійного навчання.
До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв'язків.
Ринок праці підрозділяється па окремі частини — цільові ринки, які називаються сегментами.
Принципи Соц, Партнерства
Соціальне партнерство між сторонами соціально-трудових відносин, їх суб'єктами та органами здійснюється водночас на різних рівнях і у різних формах.
Соціальне партнерство як форма узгодження інтересів сторін може бути ефективним лише в тому випадку, якщо воно базується на взає-моузгоджених принципах. Міжнародною організацією праці вироблені принципи, які можуть і мають скласти основу концепції соціально-трудового партнерства на будь-якому рівні. Це такі принципи:
1. Загальний і міцний мир може бути встановлений лише на основі соціальної справедливості.
2. Ненадання в якій-небудь країні працівникам нормальних умов праці є перешкодою для інших країн, які бажають покращити становище трудящих.
3. Свобода слова і свобода
об'єднання є необхідними
4. Злиденність у будь-якому
місці є загрозою для
5. Всі люди, незалежно від раси, віри і статі, мають право на матеріальний добробут і духовний розвиток в умовах свободи і гідності, сталості в економіці і рівних можливостей.
6. Повна зайнятість і зростання життєвого рівня.
Основними принципами соціального партнерства в Україні мають бути:
· законність;
· повноважність та рівноправність сторін та їх представників;
· сприяння держави розвиткові соціально-трудового партнерства на демократичних засадах;
· свобода вибору та обговорення питань, які входять у сферу соціально-трудового партнерства;
· добровільність і реальність зобов'язань, які беруть на себе сторони;
· обов'язковість виконання досягнутих домовленостей;
· відповідальність за виконання прийнятих зобов'язань;
· контроль за виконанням досягнутих домовленостей. Поряд з цими загальними принципами, на яких має будуватися
· вся система соціального партнерства, можна виділити низку специфічних принципів організації роботи партнерів при здійсненні ними окремих форм цієї роботи, зокрема при веденні колективних переговорів, при укладанні договорів і угод, при взаємних консультаціях і контролі, а також при вирішенні колективних спорів.
2,Управління персоналом в умовах функціонування ринку праці.
Одним із сукупності складових підприємства, як цілісної виробничо-господарської системи, поряд з управлінням діяльності є управління персоналом.
В умовах переходу до ринкової економіки управління персоналом має бути системним і завершеним на основі комплексного вирішення кадрових проблем, використання нових і вдосконалення існуючих форм і методів кадрової роботи.
Комплексний підхід до управління персоналом передбачає врахування організаційних, економічних, соціальних, психологічних, правових, технічних, педагогічних та інших аспектів управління у їх сукупності і взаємозв’язку при визначальній ролі соціально-економічних чинників.
Системний підхід відбиває взаємозв’язки між окремими аспектами управління персоналом і виражається в розробці кінцевої мети, визначенні шляхів її досягнення, створенні відповідного механізму управління, який забезпечує комплексне планування, організацію та стимулювання системи роботи з персоналом на підприємстві.
Варто виділяти три аспекти
поняття «управління
Механізм функціонування ринку праці. Структура суб’єктів і об’єктів системи управління персоналом на ринку праці
Механізм функціонування ринку праці це :
Субэкт ринку праці: наймані працівники, роботодавці, профспілки, спілки роботодавців.
Обєкти ринку праці: господарські відносини, трудові відносини, соціальні відносини, зайнятість і безробіття, профнавчання, розподіл та перерозподіл робочої сили.
Функції ринку праці.
Засоби зв’язку та впливу: страйки, локаути, переговори тощо.
Наймані працівники — це працівники, які виконують роботу за певну заробітну плату, обумовлену трудовим договором (контрактом). Це поняття асоціюється з поняттями кадри та персонал, які співвідносяться з іншими поняттями таким чином:
Трудові ресурси і робоча сила виступають, зазвичай, об’єктами державного і виробничо-територіального управління, а кадри і персонал — галузевого і фірмового управління людськими ресурсами.
Під кадрами розуміють штатних (постійних) кваліфікованих працівників, які пройшли попередню професійну підготовку, володіють трудовими навичками, досвідом роботи, спеціальними знаннями в обраній сфері діяльності і перебувають у трудових відносинах з керівництвом фірм.
Під персоналом розуміють весь особовий склад установи, організації, підприємства, всіх постійних і тимчасових працівників, представників кваліфікованої і некваліфікованої праці.
критерієм оптимальності
структури персоналу є
- чисельністю працівників різних посадових груп;
- обсяги робіт, які виконуються кожною посадовою групою
Чисельність персоналу визначається характером, масштабами, складністю, трудомісткістю виробничих процесів, ступенем їх механізації, автоматизації, комп’ютеризації.
Показники чисельності персоналу:
— нормативна чисельність;
— облікова (фактична) чисельність:
а) постійні;
б) тимчасові;
в) сезонні;
— середньооблікова чисельність;
— середньооблікова чисельність всього персоналу в еквіваленті повної зайнятості;
— явочна чисельність;
— чисельність працівників, які не перебувають в обліковому складі.
Система відносин між суб’єктами ринку праці в сучасних умовах
Типи відносин на ринку праці:
— відносини протистояння, засновані на теорії, що проголосила суперечності між інтересами буржуазії і пролетаріату антагоністичними і непримиренними;
— відносини партнерства, засновані на теорії, що проголосила можливість узгодження інтересів власників засобів виробництва і найманих працівників шляхом переговорів, взаємних поступок, удосконалення господарського і трудового законодавства.
Система соціального партнерства:
а) будується на певних принципах;
б) вимагає узгоджених дій партнерів: держави, роботодавців (спілок роботодавців), найманих працівників (профспілок або інших організацій) і правильного розподілу ролей між ними;
в) підтримується прагненням партнерів досягати загального блага в суспільстві;
г) здійснюється в формі консультацій, переговорів та укладанням тарифних угод і колективних договорів.
Система колективно-договірного регулювання передбачає:
— встановлення певних принципів проведення переговорів, укладання договорів і угод, проведення взаємних консультацій і контролю, вирішення колективних спорів (конфліктів);
— встановлення рівнів переговорів і угод (національний, галузевий і територіальний, підприємства);
— визначення суб’єктів соціального партнерства;
— визначення змісту колективних договорів і угод на кожному з рівнів;
— розробку нормативно-правового забезпечення;
— контроль за дотриманням умов колективних договорів і угод.