Система показників рентабельності підприємства

Розділ 1.  Сутність управління фінансами. 

  

          Управління — це діяльність, пов'язана  з впливом керуючого суб'єкта  на керований об'єкт з метою  досягнення певних результатів. 
Управління притаманне всім сферам людської діяльності, в тому числі економічній і фінансовій. Управління фінансами — це складова частина управління економікою, його здійснює спеціальний апарат з допомогою специфічних прийомів і методів. 
         Сукупність всіх організаційних структур, які здійснюють управління фінансами, утворює фінансовий апарат.

     В фінансах управління означає процес впливу на фінансові відносини, фінансові ресурси, їх організацію для реалізації фінансової політики. Крім того, управління фінансами можна визначити як сукупність органів апарату управління всіх рівнів та їх управлінських дій.

     Метою фінансового управління є забезпечення необхідними фінансовими ресурсами  та підвищення ефективності фінансової діяльності.

     Управління  фінансами здійснюється через існуючу  систему відносин, які зумовлені історичними, економічними й політичними умовами та підпорядковані фінансовій політиці держави. Відповідно до неї визначається обсяг розподілу й перерозподілу національного доходу через окремі ланки фінансової системи.

     Ступінь перерозподілу залежить від ролі держави в процесі фінансування соціальних витрат, стимулюванні заощадження й нагромадження як джерел виробничого інвестування та науково-технічного прогресу. Економічний устрій визначає коло фінансових відносин, які формують сферу управлінських функцій безпосередньо держави та її органів. У країнах з розвинутою ринковою економікою більша частина фінансових відносин знаходиться поза управлінням державою, оскільки фінансові ресурси в основному формуються й використовується їх власниками на власний розсуд.

     Управління фінансами базується на об'єктивних та суб'єктивних законах суспільного розвитку, на знанні та використанні закономірностей розподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу в централізованих і децентралізованих сферах фінансових відносин. До таких законів відносяться: закон вартості; закон попиту і пропозиції; закон циклічності розвитку економіки, закон обмеженості ресурсів, закон економічної рівноваги, закон власності, закон зменшення граничної продуктивності, закон раціональних очікувань тощо.

     Знання  та використання економічних законів  забезпечує збереження і розвиток існуючої в даній державі системи суспільних відносин.

     Розглянемо  думки деяких авторів щодо самого тлумачення поняття «управління  фінансами».

     На  думку автора М.М. Александрова  управління фінансами – це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу суб’єктів управління на формування і використання фінансових ресурсів.

     Автор В.Д. Базилевич, стверджує, що управління державними фінансами – це  сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на формування і використання централізованих і децентралізованих фондів державних фінансових ресурсів.

     О.П.Кириленко  вважає, що управління фінансами — це складова частина управління економікою, його здійснює спеціальний апарат з допомогою специфічних прийомів і методів.

     Предметом фінансового управління є регулювання  фінансових потоків. При цьому об'єктом управління фінансами є фінансові відносини у сфері грошового обігу, централізовані та децентралізовані фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках фінансової системи держави.

     Суб'єктом  управління фінансами є :

• фінансовий апарат системи органів управління в державі, галузі, на підприємстві, тобто на всіх рівнях.
• Міністерство фінансів України;
• місцеві фінансові органи;
• Державна податкова адміністрація;
• Державна контрольно-ревізійна служба;
• Державне казначейство України;
• інші фінансові інститути.

 

Розділ 2. Функціональні елементи управління фінансами. 

       Сукупність всіх організаційних структур, які здійснюють управління фінансами, утворює фінансовий  апарат. 
Управлінська діяльність включає наступні функціональні елементи:

• фінансового прогнозування та планування;
• фінансового регулювання;
• стимулювання;
• фінансового обліку;
• фінансового контролю.

   Основне місце в управлінні фінансами  займає прогнозування.

   Фінансове прогнозування — це передбачення ймовірного фінансового стану держави, галузі, підприємства, обґрунтування  показників фінансових планів. Прогнози можуть бути середньостроковими (5-10 років) і довгостроковими (більше 10 років). Фінансове прогнозування передує стадії складання фінансових планів, розробляє концепцію фінансової політики на певний період.

   Мета  фінансового прогнозування —  є визначення реально можливого обсягу фінансових ресурсів, джерел їх формування, напрямки їх використання на період, що прогнозується. Фінансові прогнози дозволяють органам фінансової системи намітити різні варіанти розвитку та удосконалення системи фінансів, форми та методи реалізації фінансової політики.

   Фінансове прогнозування передбачає застосування різних методів, основними з яких є:

• асоціація  і аналогія;

• побудова економетричних моделей, що описують динаміку показників фінансових планів в залежності від факторів, що визначають і впливають на економічні процеси;

-  кореляційно-регресивний аналіз;

-  метод  безпосередньої експертної оцінки.

     Створення відповідного фінансового прогнозу — завдання нелегке, бо коливання  фінансових ринків і швидкі зміни  у фінансових відносинах не лише роблять прогнозування складнішим, а й важливішим. Фінансові прогнози не можуть бути виконані з великою точністю, тому що може відбутися багато подій, які спричинять невідповідність між дійсністю і прогнозом.

       Фінансове планування - діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх корпоративних об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країни в цілому. Фінансове планування займає важливе місце в управлінні фінансами, тому що саме в ході планування кожен суб'єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фінансових ресурсів, напрямки їх ефективного використання; 
            Об'єктом фінансового планування е фінансові ресурси, що  утворюються в процесі розподілу і перерозподілу ВВП, а  результатом - різні види фінансових планів і прогнозів.

Фінансове планування  охоплює три основних його види:

• прогнозування фінансової діяльності;
• поточне планування фінансової діяльності;
• оперативне планування фінансової діяльності.

     До  основних принципів фінансового планування можна віднести принципи повноти, обґрунтованості, реальності, інтегрованості, гнучкості, економічності.

     Принцип повноти означає, що розроблені плани (бюджети) та показники повинні охоплювати всі сфери та види діяльності.

     Принцип обґрунтованості полягає в необхідності орієнтації на існуючий фінансово-економічний  стан, на соціально-економічні завдання й потреби ринку.

     Принцип реальності ґрунтується на врахуванні всіх лімітів фінансових ресурсів, на основі раціональних норм і нормативів, на використанні прогресивних методів їх розробки.

     Принцип інтегрованості обумовлюється необхідністю тісного взаємозв'язку між різними  видами планів (бюджетів) з тим, щоб  виконання планів нижчого рівня  найбільшою мірою сприяло виконанню планів вищого рівня.

     Принцип гнучкості вимагає, щоб розроблена система планів мала можливість корегування  при зміні фінансово-економічних  умов у суспільстві.

     Принцип економічності полягає в тому, що витрати на планування (бюджетування) повинні раціонально співвідноситися з отриманими результатами.

     Фінансове регулювання — це законодавче визначена система впливу держави на фінансові процеси в суспільстві.

     Суб'єктами фінансового регулювання виступають державні структури, а об'єктами — доходи і видатки учасників суспільної системи.

     Враховуючи  різні рівні управління фінансами (держава, підприємство, ринок), система  фінансового регулювання складається з наступних підсистем:

• державного регулювання;
• саморегулювання;
• ринкового регулювання.

         Управління державними фінансами  через стимулювання (податкові пільги, пільгові кредити тощо) здійснюється з метою забезпечення розвитку тих процесів і явищ, які мають пріоритетне значення для країни.

          Для зацікавлення суб'єктів господарювання в досягненні певних результатів використовуються фінансові стимули. До них належать заохочувальні фонди, які утворюються з прибутку, бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (в тому числі дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки), фінансування підготовки і перепідготовки кадрів, спеціальні фінансові пільги (пільги по податках та можливість проведення прискореної              амортизації)                                                                                      .                                                                                                  
        Спеціальні фінансові пільги також сприяють створенню сприятливих умов для окремих господарських суб'єктів і застосовуються переважно у вигляді повного або часткового звільнення від податків, застосування деференційованих ставок оподаткування, виключення певних сум з оподатковуваних доходів, надання права на проведення прискореної амортизації.

                   До фінансових стимулів належить і фінансування за рахунок державних коштів розвитку галузей народного господарства, їх структурної перебудови, підготовки і підвищення кваліфікації робочої сили, науково-дослідних робіт, природоохоронних заходів. Але в сучасних умовах хронічного дефіциту централізованих фінансових ресурсів обсяг коштів, що направляються на задоволення вказаних потреб, обмежений.

     Фінансовий  облік — це науково обґрунтована система нагляду, відображення, групування, узагальнення та контролю за кількісними та якісними показниками виконання фінансових планів економічних суб'єктів.

     Фінансовий  контроль - це специфічна діяльність, що реалізується через систему спостережень і перевірки законності процесів створення і ефективності використання грошових фондів економічних суб'єктів. Фінансовий контроль пронизує всі стадії управлінської діяльності і в той же час має велике самостійне значення. В процесі контролю співставляються фактичні результати із запланованими, виявляються резерви.

     З визначення сутності фінансового контролю випливає, що його об'єктом є процеси формування й використання фондів фінансових ресурсів. Суб'єкт контролю - це носій контрольних функцій щодо об'єкта контролю. Він, як правило, визначається законодавством держави, нормативно-правовими актами суб'єктів фінансової діяльності.

     Контроль, який пронизує всі стадії управлінської  діяльності і в той же час має  велике  самостійне значення. В процесі  контролю порівнюються фактичні результати із запланованими і виявляються  резерви.

     Найважливіші принципи фінансового контролю:

- незалежність (виключення матеріальної чи моральної зацікавленості перевіряючого);

-  гласність  ( результати перевірок публікуються  для широкого загалу);

- превентивність (попереджувальний характер);

-  дієвість (за результатами контрольної перевірки завжди приймаються певні міри);

-  регулярність (контроль проводиться з певною  періодичністю);

- об'єктивність ( контроль проводиться згідно  з вимогами діючого законодавства);

- всеохоплюючий  характер (по можливості фінансовий контроль повинен охоплювати всі сторони фінансово-господарської діяльності).