Система показників рентабельності підприємства

Місцеві фінансові органи включають:

• Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим;
• обласні, міські фінансові управління;
• районні фінансові відділи.

Місцеві фінансові органи виконують такі функції:

• забезпечують  втілення  в  життя  державної фінансової політики;
• аналізують показники  розвитку економіки відповідного району;
• сприяють збільшенню доходів бюджету;
• розробляють проекти зведених балансів фінансових ресурсів для відповідних територій;
• розробляють бюджети відповідних  Рад народних депутатів;
• координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету;
• ведуть облік і складають звіти про виконання бюджету;
• готують   інформаційні   матеріали,   доповіді органам місцевої влади про хід і підсумки виконання бюджету;
• вирішують питання про відстрочення платежів;
• вносять пропозиції про надання пільг з податків і платежів до бюджетів відповідних рівнів за висновками податкових інспекцій;
• аналізують   економічне   і   фінансове   становище галузей народного господарства.

   Таким чином розглянувши головні органи управління фінансами в Україні  можна зробити висновок, що управління державними фінансами в нашій  державі здійснюється вищими законодавчими  органами через прийняття фінансового законодавства, затвердження державного бюджету і звіту про його виконання, затвердження або ліквідації окремих видів податків та інших фінансових параметрів. Всі ці органи тою чи іншою мірою контролюють, планують, спостерігають, вивчають та розробляють нормативно-правові документи, що стосуються злагодженої роботи всіх фінансових  ланок держави.

   Тому  в сучасних умовах гостро стоїть проблема пошуку альтернативних методів управління і впливу на суб’єкти господарювання, які б відповідали ринковій економіці, адже управління притаманне всім сферам людської діяльності, в тому числі економічній і фінансовій. 

Розділ 4. Шляхи вдосконалення  управління фінансами в умовах переходу до ринку

     Управління  фінансами з боку державних органів влади відіграє важливу роль в забезпеченні соціально-економічного розвитку країни. З використанням фінансових важелів здійснюється управління грошовими потоками, що забезпечують реалізацію державних соціальних програм, розвитку підприємницької діяльності, залучення і використання інвестиційних ресурсів, обсягів кредитування економіки, надходження та відтік капіталів за межі країни та інше.

     В сучасних умовах основною метою проведення таких операцій є забезпечення стабільного, поступального, соціального і економічного розвитку держави. Заходи фінансового регулювання проводяться на різних рівнях: загальнодержавному, республіканському та місцевому. Координація їх проведення у напряму досягнення визначених цілей – це також одна із важливих задач управління державними фінансами.

     Для сучасного стану розвитку фінансової системи України притаманна наявність багатьох  складних проблем, що потребують зваженого вирішення. До них, зокрема, відносяться :

1) низька  платоспроможність населення, що  зумовлює звуження внутрішнього попиту, зниження нагромадження і обсягів інвестицій.

2) наявність  нераціональної структури економіки,  застарілого обладнання і скорочення  виробництва. Такі явища спричиняють  необхідність залучення значних  обсягів інвестицій та проведення  реструктуризації і санації підприємств. За розрахунками експертів ступінь зносу основних виробничих фондів у народному господарстві України досягає 70-80%. До того ж, треба враховувати, що в умовах лібералізації економічного розвитку і посиленні конкуренції з іноземним капіталом на території країни необхідність оновлення основного капіталу зростає.

3) наявність  жорсткої податкової системи.  Результатом є скорочення розвитку  підприємницької діяльності, обсягів  господарських операцій та нагромадження  капіталу. Поряд з цим збільшується обсяг тіньового сектору та його відтоку за межі країни;

4) проведення  лібералізації економіки, жорсткої  грошово-кредитної політики привели  до зростання обсягів дебіторської  і кредиторської заборгованості  підприємств і установ;

5) використання незбалансованої бюджетної системи. З одного боку, державні органи управління не забезпечують надходження запланованих доходів до Державного бюджету. Зростає бюджетна заборгованість суб’єктів підприємницької діяльності. З іншого боку, в Україні високий рівень державних видатків, які використовуються не зовсім раціонально. Існує дуже багато необґрунтованих пільг;

6) наростання  обсягів державного боргу. Державний  борг України досягає критичного  рівня…

7) недостатній  розвиток фінансової інфраструктури  і фінансового ринку. Кількість фінансових посередників і обсяги їх операцій в Україні є недостатніми для забезпечення нормального функціонування фінансового ринку;

8) слабкий  потенціал банківської системи;

9) високий  рівень доларизації економіки.

      Основними напрямками вирішення  представлених проблем і  пошуку фінансових ресурсів країни є реалізація державних програм стабілізації економіки і здійснення спеціально розроблених заходів для фінансового оздоровлення економіки і перебудови системи фінансових відносин у країні. Ці заходи  повинні бути спрямовані на подолання негативних тенденцій у формуванні фінансових ресурсів і на радикальну зміну фінансових відносин шляхом перетворення їх в активний економічний інструмент господарювання.

         В сучасних умовах переходу до ринку необхідно покращити наукове обґрунтування рішень, що приймаються, використовувати нові методи мобілізації та перерозподілу фінансових ресурсів, які раніше не використовувалися, зокрема з допомогою фінансового ринку. Важливо вивчати і використовувати досвід ринкових країн, а також країн Східної Європи, що перейшли на ринкові відносини. 
В адміністративно-командній економіці протягом тривалого часу використовувалися одні і ті ж методи управління фінансами, вони були консервативними і не давали бажаного ефекту, розробка і впровадження нових фінансових важелів і нормативів проводилася дуже повільно (нормативів розподілу прибутку, норм амортизаційних відрахувань, тарифів відрахувань на соціальне страхування та ін.). І тому в сучасних умовах гостро постала проблема пошуку альтернативних методів управління і впливу на суб'єкти господарювання, які відповідали би ринковій економіці.

            Перехід на принципи ринкового господарювання позитивно позначається на обсязі, структурі і напрямках використання фінансових ресурсів, відкриває простір для ініціативи і заповзятливості керівників фінансових служб у частині пошуку коштів.

        В умовах економічної і фінансової  самостійності будь-який суб'єкт  господарювання має можливість  здійснювати формування джерел  розширеного відтворення за рахунок власних фінансових ресурсів шляхом збільшення прибутку і прискореної амортизації, залучення на акціонерній основі або пайових(часткових) початках коштів інших підприємств (організацій, установ), використання банківських кредитів, одержання на визначених умовах бюджетних асигнувань. Вчасно укладені зі страховими компаніями договори дозволять знизити ризик підприємницької діяльності, створять необхідні гарантії відшкодування понесеного підприємством збитку. Формовані з різних джерел фінансові ресурси дають можливість підприємцеві вчасно інвестувати засоби в нове виробництво, при необхідності розширювати діюче підприємство, фінансувати науково-технічні розробки і їхнє впровадження, покривати видатки по підготовці і переходу на екологічно чисті технології, здійснювати підготовку і перепідготовку кадрів.

    Україна є доволі інтегрованою у світове  господарство країною, тому вона не змогла залишитися осторонь від тих економічних  тенденцій, які стали наслідком  загальносвітової фінансової кризи.

    ВВП єврозони знизився у IV кварталі 2008 року на 1,5 % до відповідного кварталу 2007 року, що стало максимальним падінням з 1995 року. Зокрема, у Німеччині падіння ВВП у IV кварталі до попереднього кварталу становило 2,1 %, що є максимальним за 22 роки. Падіння ВВП за рік становило 1,7 %. У Франції падіння ВВП становило 1,2 %, що є максимальним значенням з початку обрахунку даного показника у 1978 року.

    Падіння промислового виробництва в Російській Федерації (РФ) за січень 2009 року становило 16 %, що стало максимальним, починаючи з жовтня 1994 року (падіння становило 18%). Скорочення виробництва спостерігалося за всіма видами промислової діяльності: добувна промисловість “мінус” 3 % до грудня 2008 року, обробна промисловість – “мінус” 32,7%.

    Загалом інерція негативних процесів, пов’язаних з поширенням світової фінансової кризи в світі, досягла кордонів України та проявилася у повній мірі ще в IV кварталі минулого року.

    Найбільш  болючішою для України є ситуація у реальному секторі економіки. Початок поточного року характеризувався продовженням рецесійних  процесів у промисловості, що розпочалися у минулому році. У січні порівняно з груднем скорочення обсягів промислового виробництва становило 16,1 %.

    До  того ж, падіння виробництва у січні до грудня є щорічним сезонним явищем. Наприклад, у січні 2006 року до грудня 2005 року падіння промислового виробництва становило 15 %, а в середньому за період 2000-2008 рр. цей показник був на рівні 11,2 %.

    Стрімке зниження виробництва у промисловості  відбулося з наступних основних причин: (а) втрата зовнішніх ринків збуту, а звідси – неможливість отримання прибутків, відсутність обігових коштів для розвитку виробництва, виплати зарплат тощо; (б) зменшення попиту на внутрішньому ринку, пов’язане зі зниженням купівельної спроможності вітчизняних споживачів; (в) скорочення кредитування комерційних банків, що, передусім, негативно позначилось на розвитку видів економічної діяльності, орієнтованих переважно на внутрішній ринок (будівництво, машинобудування, роздрібна торгівля), та відповідно зменшило попит на продукцію суміжних галузей; (г) відплив капіталу, зниження можливості рефінансування корпоративних зовнішніх боргів, зростання недовіри до банківської системи; (д) курсова нестабільність.

    Необхідно підкреслити, що більшість із перерахованих чинників є дестабілізуючими і для інших секторів економіки.

    Виходячи  з цього, до основних напрямів управління державними фінансами з метою  стабілізації розвитку України відносять:

1. впровадження заходів з питань підвищення платоспроможності населення і суттєвого збільшення обсягів внутрішнього ринку. До інструментів, що можуть бути використані з метою реалізації таких заходів, відносяться: підвищення рівня прожиткового мінімуму, впровадження заходів, що мають мету підвищення заробітної плати і досягнення раціональної частки її в структурі ВВП;
2. проведення зваженої інвестиційної політики з метою формування раціональної структури економіки країни. Задля вирішення таких задач державні органи управління повинні створити  необхідні умови для формування і використання інвестицій в народне господарство. Зокрема, сюди можна віднести збільшення інвестицій за рахунок державного бюджету та державних цільових фондів, створення умов для розширення інвестиційної діяльності підприємств, установ та громадян; залучення коштів з-за кордону з метою збільшення інвестиційного потенціалу країни на вигідних умовах.
3. створення умов для відродження вітчизняного виробництва, формування достатніх обігових коштів для підприємств всіх форм власності; скорочення обсягів дебіторської і кредиторської заборгованості. Задля досягнення цієї цілі державні органи управління повинні скоординувати зовнішньоекономічну політику у напряму забезпечення пріоритетного розвитку вітчизняного виробництва, введення в обіг фінансових інструментів, здатних забезпечити погашення взаємозаборгованості  підприємстві установ в умовах наявності зважених обмежень у грошово-кредитній сфері, скорочення рівня бартеризації економіки;
4. забезпечити перехід від жорсткої грошово-кредитної політики до зваженої. З  цією метою проводити регулювання грошової маси в обігу з урахуванням інфляції, забезпечення народного господарства грошовими коштами, необхідності проведення санації підприємств, досягнення раціональної плати за кредитні ресурси;
5. проведення  кардинальних змін в системі оподаткування. Зменшення кількості (або якості) податків і зборів, їх фіскального тиску, впровадження заходів з детінізації економіки та поверненню вивезених капіталів в Україну;
6. проведення реформи системи соціального страхування та пенсійного забезпечення з метою формування необхідних ресурсів для проведення передбачених виплат, а також збільшення фінансових інвестицій;
7. для забезпечення прискореного розвитку фінансового ринку і фінансовою інфраструктури в Україні потребують реалізації заходи забезпечення захисту фінансових інвестицій, перетворення фінансових інструментів, емітованих суб’єктами господарювання в ліквідні активи, розширення операцій емітентів з цінними паперами;
8. досі кожен  орган виконавчої влади, на який покладені обов’язки здійснення контролю чи тою чи іншою мірою має вплив на управління фінансами в Україні, потребує більш чіткого і конкретного розмежування функцій, більш чіткої і злагодженої системи підзвітності один одному. Розмитість і схожість завдань кожного органу, який бере участь в управлінні фінансами, є чи не найбільшою проблемою щодо поступального і злагодженого розвитку економіки України, особливо в умовах кризи .