Теоретичні основи аналізу фінансового стану та фінансової стійкості підприємства

Основним змістом зовнішнього  фінансового аналізу, який здійснюється партнерами підприємства, контролюючими органами на основі даних публічної фінансової звітності є:

• аналіз абсолютних показників прибутку;
• аналіз показників рентабельності;
• аналіз фінансового стану, фінансової стабільності підприємства, його платоспроможності та ліквідності балансу;
• аналіз ефективності використання залученого капіталу;
• економічна діагностика фінансового стану підприємства.

На відміну від внутрішнього, відповідні складові зовнішнього аналізу  більш формалізовані та менш деталізовані. Різниця у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізу пов’язана з різницею інформаційного забезпечення і завдань, що їх вирішують обидва ці види аналізу.

Основним змістом внутрішнього (традиційного) аналізу фінансового  стану підприємства є :

• аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що на них впливають;
• аналіз кредитоспроможності;
• оцінка використання майна та вкладеного капіталу;
• аналіз власних фінансових ресурсів;
• аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства;
• аналіз самоокупності підприємства.

       Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення.

Можна назвати шість основних прийомів аналізу:

1.   горизонтальний (часовий) аналіз – порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом; має на меті дослідити зміни показників у часі з розрахунками абсолютних і відносних відхилень (темпів);
2.   вертикальний (структурний) аналіз – визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат; вертикальний аналіз полягає у визначенні у відсотках структури досліджуваного об’єкта, наприклад структури активів, пасивів, прибутку від звичайної діяльності, операційних витрат тощо; за допомогою вертикального аналізу порівнюють відносні показники за підприємствами, що  істотно різняться за абсолютними показниками обсягів виробництва і залучених фінансових ресурсів, вертикальний аналіз зменшує вплив на вартісні показники інфляційного фактора.
3.   трендовий аналіз – порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів;
4.   аналіз відносних показників (коефіцієнтів) – розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв’язків показників; відомо понад 200 показників відносних аналітичних показників, які можна розрахувати на основі фінансової звітності.

Необхідність і доцільність  застосування аналітичних коефіцієнтів зумовлюються:

• стандартністю подання вихідних даних (форми фінансової звітності);
• прагнення мінімізувати вплив інфляційного чинника;
• можливість порівняння показників у часі і просторі, тобто між підприємствами однієї галузі, а за деякими показниками і за різними галузями (наприклад за групою показників, що свідчать про становище підприємства на ринку цінних паперів);
• формалізацією розрахунків і можливістю застосування комп’ютерних програм;
• можливістю визначення узагальнюючого показника фінансового стану підприємства і за цим критерієм – рейтингу підприємства;

5. порівняльний аналіз – внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньо галузевими та середніми показниками;

6. факторний аналіз – визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних ( що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з’єднують  у загальний результативний показник.

Предметом фінансового аналізу  підприємства є фінансові ресурси  підприємства, їх формування та використання.

Методи фінансового аналізу  – це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового  стану підприємства.

В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу.

Неформалізовані методи аналізу ґрунтуються  на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв’язків та залежностях. До неформалізованих належать такі моделі: експертних оцінок і сценаріїв; психологічні; морфологічні; порівняльні; побудови системи показників; побудови системи аналітичних таблиць.

До формалізованих методів  фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко  формалізовані аналітичні залежності, тобто методи : ланцюгових підстановок; арифметичних різниць; балансовий; виокремлення ізольованого впливу факторів; відсоткових чисел; диференційний;  інтегральний; простих і складових відсотків; дисконтування.

У процесі фінансового аналізу широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики : середніх та відносних величин; ґрунтування; графічний; індексний; елементарні методи обробки рядів динаміки.

До  математико-статистичних методів  відноситься: кореляційний аналіз; дисперсійний аналіз; факторний аналіз; метод головних компонентів.

Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моделей, які  дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв’язок між  основними показниками. Існують  три основні типи показників, які застосовуються в процесі аналізу фінансового стану підприємства: дескриптивні, предикативні та нормативні.

Дескриптивні моделі є основними. До них належать: побудова системи звітних балансів; подання  фінансової звітності у різних аналітичних  розрізах; вертикальний та горизонтальний аналіз звітності; система аналітичних коефіцієнтів; аналітичні записки до звітності. Дескриптивні моделі засновані на використанні інформації з бухгалтерської звітності.

Предикативні моделі – це моделі передбачувального, прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найбільш поширені з них: розрахунки точки критичного обсягу продажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу ( жорстко детерміновані фактори та регресивні моделі).

Нормативні моделі –  це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства із нормативними (розрахованими  на підставі нормативу). Ці моделі використовуються, головне, у внутрішньому фінансовому аналізі. Їхня суть полягає у встановлені нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів та розгляді і з’ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.

Таким чином, у ході аналізу фінансового стану підприємства можуть використовуватися найрізноманітніші прийоми, методи та моделі аналізу.

1.3. Аналіз фінансової  стійкості підприємства

Аналіз фінансової стійкості  підприємства – одна з найважливіших  характеристик його діяльності та фінансово-економічного добробуту. Вона характеризує результат його поточного, інвестиційного та фінансового розвитку, містить необхідну інформацію для інвесторів, а також відображає здатність підприємства відповідати за своїми боргами й зобов’язаннями і нарощувати економічний потенціал. В ринковій економіці фінансова стійкість виступає головною умовою життєдіяльності і основою стабільності стану підприємства. Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства щодо володіння своїм майном і його використанням.

Розрізняють абсолютні  і відносні показники фінансової стійкості. До абсолютних показників фінансової стійкості відносяться такі показники.

Вартість запасів (З) порівнюється з послідовно поширюваним переліком  таких джерел фінансування: власні обігові кошти (ВОК) і довгострокові кредити та позики (ВОК+К^Д); власні обігові кошти, довгострокові та короткострокові кредити і позики (ВОК+ К^Д +К^К). Згідно з цим сума власних обігових коштів визначається як різниця між власним капіталом (ВК) та вартістю необоротних активів (НА), на покриття якої насамперед спрямовується власний капітал, тобто

ВОК+ВК-НА                  (1)

де ВОК – мінімальна умова фінансової стійкості.

Загальноприйнятою формулою визначення власних обігових коштів є різниця між оборотними активами підприємства та його короткостроковими зобов’язаннями, або різниця між сумою власного капіталу  і довгострокових зобов’язань та необоротними активами. Отже, власні обігові кошти є частиною обігових коштів, яка фінансується за рахунок власних коштів та довгострокових зобов’язань. При цьому останні прирівнюються до власних коштів, хоча вони не є такими.

Для визначення типи фінансової стійкості розмір власних обігових коштів розраховується як різниця між  власним капіталом і необоротними активами.

Відповідно до забезпеченості запасів згаданими варіантами фінансування можливі чотири типи фінансової стійкості.

1. Абсолютна стійкість – для забезпечення запасів (З) достатньо власних обігових обігових коштів; платоспроможність підприємства гарантована:

З<ВОК     (2)

2. Нормальна стійкість – для забезпечення запасів крім власних обігових коштів залучаються довгострокові кредити та позики; платоспроможність гарантована:

З<ВОК+К^Д.  (3)

3. Нестійкий фінансовий стан – для забезпечення запасів крім власних обігових коштів та довгострокових кредитів і позик залучаються короткострокові кредити та позики; платоспроможність порушено, але є можливість її відновити:

З<ВОК+К^Д+К^К.       (4)

4. Кризовий фінансовий стан – для забезпечення запасів не вистачає “нормальних” джерел їх формування; підприємству загрожує банкрутство:

З>ВОК+К^Д+К^К.    (5)

Для визначення типу фінансової стійкості  підприємства за даними форми №1 “Баланс” складають агрегований баланс, позиції  активу і пасиву якого за ступенем агрегації відповідають меті аналізу.

В ринкових умовах господарювання ліквідність  і платоспроможність підприємств  вважається однією з найважливіших  характеристик їх діяльності.

Платоспроможність – це можливість підприємства наявними грошовими ресурсами своєчасно погасити свої строкові зобов’язання. При дослідженні поточної платоспроможності порівнюються суми платіжних засобів підприємства зі строковими зобов’язаннями. До платіжних засобів відносяться : грошові кошти, короткострокові цінні папери (які можуть швидко реалізовані й перетворені в гроші) та частина дебіторської заборгованості щодо якої є впевненість у надходженні. До складу строкових зобов’язань включаються поточні пасиви, короткострокові кредити банків, кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, бюджету тощо.

Перевищення платіжних засобів  над строковими зобов’язаннями свідчить про платоспроможність підприємства. Для проведення такого розрахунку використовується бухгалтерський баланс. Неплатоспроможність  підприємства можна визначити і  візуально : відсутність грошей на розрахунковому та інших рахунках в банку, наявність прострочених кредитів банку, позик, заборгованості фінансовим органам, тривале порушення термінів виплати заробітної плати тощо.

Основними причинами неплатоспроможності  можуть бути:

• помилки в розрахунках планових обсягів виробництва і реалізації продукції, її собівартості;
• невиконання планових завдань виробництва і реалізації продукції, порушення її структури та асортименту, зниження якості;
• підвищення собівартості продукції;
• в умовах конкуренції втрата каналів реалізації і постійних покупців, замовників;
• неплатоспроможність самих покупців і замовників з різних на це причин;
• невиконання плану прибутку і нестаток власних джерел фінансування підприємства;
• інфляційні процеси і податкова політика;
• значне відволікання коштів у дебіторську заборгованість та у надлишкові виробничі запаси;
• низьке обертання оборотного капіталу.

Ліквідність – це спроможність підприємства перетворювати свої активи в гроші для покриття всіх необхідних платежів по мірі настання їхнього терміну. Підприємство, оборотний капітал якого складається переважно з коштів і короткострокової дебіторської заборгованості, як правило, вважається більш ліквідним, порівняно з підприємством, оборотний капітал якого складається переважно з запасів.

Всі активи підприємства в залежності від ступеня ліквідності, тобто  швидкості перетворення в кошти, можна умовно поділити на такі групи: