Виробничий процес на підприємстві

План

 

Вступ

РОЗДІЛ I.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФУНКЦІЙ ТА МЕТОДІВ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ

РОЗДІЛ ІІ.АНАЛІЗ  ГОСПОДАРСЬКО-ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗЕРВІВ ДП АТ “ КИЇВХЛІБ”  ХЛІБОКОМБІНАТУ № 6

РОЗДІЛ III.ЗАХОДИ З ПІДВИЩЕННЯ ДОХОДНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ДП АТ “ КИЇВХЛІБ” ХЛІБОКОМБІНАТУ № 6

Висновки

Список використаної літератури

 

Вступ

 

Актуальність  теми. Одна із особливостей сучасної української економіки полягає в тому, що промисловим підприємствам доводиться працювати на товарних ринках в умовах нестабільного конкурентного середовища. Окрім цього структурні зміни в економіці призводять до значного коливання попиту на певні групи продукції, що супроводжується низькою інформаційною прозорістю ринків. За таких умов формування виробничої програми підприємств, що випускають глибоку і одночасно широку номенклатуру технічно складних виробів, є одним із ключових моментів процесу планування і передумовою ефективної діяльності підприємства в умовах неповної визначеності.

Широке розповсюдження отримала точка зору, що в умовах економічної нестабільності планування не має сенсу, хоча аніж вище рівень невизначеності, яка породжується нестабільністю, тим вагоміше роль планування. Але за цих умов сама система планування повинна бути іншою, а саме, необхідно обґрунтовувати низку варіантів господарювання, що адекватні відповідним прогнозним сценаріям розвитку підприємства. Такий підхід потребує спільного планування на засадах маркетингу матеріальних потоків і виробничих потужностей з визначенням фінансових результатів сформованого виробничого плану.

У цьому комплексі  є певне співвідношення між плануванням  маркетингу, бізнес-плануванням і  корпоративним плануванням. У зв’язку  цим закордонні автори, як правило, виділяють цикли планування і  розглядають їх окремі аспекти: удосконалення підходів до планування, фінансовий менеджмент і управлінський облік, управління персоналом.

В умовах ринкової економіки діюча система господарювання в цілому повинна містити в собі достати економічні стимули ефективного використання основних фондів, виробничих потужностей, усього наявного майна функціонуючих підприємств. Дійова система таких колективних та індивідуальних економічних стимулів на підприємствах різних галузей народного господарства України поки що знаходиться на стадії свого становлення і розвитку. Цьому сприятимуть: реалізація програми роздержавлення та приватизації власності; широке акціонування підприємств, система їх оподаткування; побудова механізму оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва більш гнучка амортизаційна та інвестиційна політика, державна підтримка здійснюваних підприємствами великих інвестиційних проектів, підприємницької і зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є розвиток теоретичних основ, розробка методичних положень і практичних рекомендацій щодо формування ресурсного забезпечення виробничої програми підприємств.

Досягнення поставленої  мети обумовило необхідність вирішення  наступних задач:

проведення порівняльного  аналізу сучасних систем планування виробничого процесу щодо випуску технічно складних виробів;

оцінки можливості використання сучасних базових “стандартів управління”  в процесі формування виробничої програми підприємства;

удосконалення організаційно-методичного  підходу до планування ресурсів підприємства при формуванні його виробничої програми в умовах неповної визначеності;

впровадження рекомендації щодо планування ресурсів підприємства на етапі формування виробничої програми.

Об'єктом дослідження є процес формування виробничої програми підприємства ДП АТ “ КИЇВХЛІБ”.

Предмет дослідження – методи планування ресурсного забезпечення виробничого процесу.

 

РОЗДІЛ I.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФУНКЦІЙ ТА МЕТОДІВ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ

Виробничий  процес – це сукупність організованих  в певній послідовності процесів праці і природних процесів, в результаті яких сировина і матеріали перетворюються в готову продукцію. Це сукупність взаємозв’язаних дій працюючих людей, засобів праці та природи – складових виготовлення продукції [1, c. 59].

Головною складовою частиною виробничого процесу є технологічний процес – це сукупність дій, під впливом яких змінюється стан предмета праці.

Виробничий  процес у комплексі можна поділити на наступні частини:

1. Основне виробництво – це процеси, при яких відбувається обробка предметів праці, включаючи переміщення їх від одного робочого місця до іншого з метою виготовлення відповідної продукції. До основного виробництва на підприємстві відносять ті підрозділи, які пов’язані з переробкою сировини і матеріалів та виготовленням продукції: заготівельний, механічної обробки, зварних конструкцій, складальний, фарбувальний.
2. Технічне обслуговування – це процеси, спрямовані на забезпечення роботи обладнання і підтримку його в придатному стані для експлуатації в процесі виробництва. Сюди належать: виробництво всіх видів енергії, технічний нагляд, ремонтні служби, виготовлення запасних частин та інструментів.
3. Матеріальне обслуговування – це процеси, спрямовані на забезпечення основного виробництва і технічне обслуговування предметами праці. Матеріальне обслуговування включає постачання підприємства матеріальними ресурсами, їх транспортування і зберігання.
4. Загальне обслуговування виробництва – це управління підприємством, його охорона та інші функції, що належать до всіх 3-ох попередніх частин виробничого процесу, при якому відбувається повний кругообіг капіталу.

Крім того, на підприємстві виробничий процес поділяється на часткові процеси, які охоплюють уособлену частину загального процесу і виконуються різними підрозділами підприємства. З метою систематизації часткові процеси класифікуються за ознаками:

1. за роллю виробничого процесу в загальному процесі виготовлення продукції часткові процеси поділяються на основні, допоміжні і обслуговуючі.
2. за формою впливу на предмет праці часткові процеси бувають технологічні (із участю людини) і природні.
3. за характером виконуваних робіт: аналітичні, синтетичні і прямі. Аналітичні процеси передбачають розщеплення окремого виду сировини на окремі продукти, які надходять в наступну обробку. Синтетичні передбачають об’єднання напівфабрикатів, що надійшли з різних процесів, в єдиний продукт. Прямі процеси передбачають отримання одного виду продукції з одного виду сировини.
4. за ступенем безперервності протікання: неперервні і дискретні.

Основне виробництво може складатись з одного або декількох видів виробництва. Кожне виробництво ділиться на відокремлені одна від одної частини – фази або стадії. Такими стадіями є: розкрій матеріалів і виробництво заготовок, машинна обробка заготовок, складання виробів, оздоблювання, фарбування і т.д..

Стадії, в свою чергу, складаються з операцій. Під  операцією мається на увазі процес (закінчена частина виробничого  процесу), що виконується над однаковими предметами праці при незмінних  засобах праці.

Залежно від  змісту та участі у формуванні готової продукції операції поділяються на технологічні, транспортні, контрольно-обліково-сортувальні і операції зберігання. Технологічні операції називаються основними,  транспортні, контрольно-обліково-сортувальні і операції зберігання називаються допоміжними.

Принципами  організації виробництва є:

1. принцип спеціалізації
2. пропорційності
3. паралельності
4. ритмічності
5. прямоточності. 

2. Ефективність  організації виробництва визначається організаційним типом виробництва. Під організаційним типом виробництва розуміють сукупність ознак, які враховують кількість продукції, яка випускається, повторюваність виробництва, стійкість номенклатури продукції, кваліфікацію робітників і використання обладнання.

Є такі типи виробництва:

1. одиничний: він характеризується  дуже малою кількістю продукції, що випускається. виробництво продукції повторюється через невизначений проміжок часу або взагалі не повторюється. Робочі місця групуються за технологічно однорідними операціями, відсутнє закріплення виконання певних операцій за певними робочими місцями. Кваліфікація робітників висока, обладнання універсальне, номенклатура виробів широка.

2. серійний: характеризується  виготовленням виробів періодично, змінними серіями. Робочі місця  групуються як за технологічним,  так і за предметним принципом, за ними закріплюється обмежена кількість деталеоперацій. Кваліфікація робітників середня, на автоматизованих дільницях – висока. Обладнання як універсальне, так і спеціалізоване.

3. масовий: передбачає  виготовлення виробів великими  партіями. Робочі місця розміщені за ходом виробничого процесу і спеціалізуються на виконанні одного типу операцій. Кваліфікація робітників невисока (на простих операціях) і висока (на автоматизованих дільницях). Обладнання та інструмент – спеціальні.

3.Кожному типу виробництва відповідає свій метод організації. Розрізняють наступні методи:

1. індивідуальний, який передбачає  виготовлення виробів одиничними  або дрібними неповторюваними  партіями. Він відповідає одиничному  типу виробництва.

2. партіонний (виготовлення  виробів партіями; він відповідає серійному типу виробництва). Партія – це кількість однакових виробів, що запускаються у виробництво і обробляються одночасно або послідовно, але безперервно. Оптимальний розмір партії виробів розраховується:

                                       П_опт.=Т_{підг.-закл.}/(Т_шт.*К_п)

 

підготовчо-заключний  час  норма часу   коефіцієнт, що враховує час на переналадку обладнання [3, c. 138].

0,03<К_п<0,1

3. потоковий  (він відповідає масовому типу виробництва). Це метод, при якому предмети праці передаються із тільки що виконаної операції на наступну негайно або із незначною затримкою часу відповідно до ходу технологічного процесу. Потокове виробництво здійснюється із використанням потокових ліній.

Потокова лінія  – це сукупність робочих місць, розміщених за ходом технологічного процесу і призначених для виконання закріплених за ними операцій. Всі потокові лінії класифікуються:

а) за структурою:

1. постійно потокові (однопредметні)
2. змінно потокові

б) за характером руху транспортних засобів:

1. неперервно рухомі лінії із закріпленими об’єктами складання (конвеєри)
2. неперервно рухомі, на яких вільно лежать об’єкти виготовлення (розподільчі конвеєри)
3. періодично рухомі конвеєри із закріпленими об’єктами виготовлення

в) за характером ритму:

1. лінії із вимушеним ритмом
2. лінії з вільно встановленим ритмом

г) за ступенем автоматизації:

1. лінії з ручним виконанням операцій
2. лінії із повністю автоматизованим процесом виготовлення.

Основні параметри  потокових ліній:

1. такт – це проміжок часу між випуском з лінії або запуском на неї 2-ох сусідніх виробів:

                                                    Т=Ф_д/Н_в

                                                     норма випуску

                                     Н_з=(Н_в*100)/(100 - %Б)

                                                        норма запуску       брак

(ця формула  застосовується, коли є технологічно  неминучий брак).

2. кількість робочих місць:

                                          С=Т_ц/Т(такт)

                                          С=t_i/Т(такт)

t_i – тривалість певної операції

3. швидкість руху транспортних засобів:

                                               V=l/T

 

крок конвеєра (віддаль між двома сусідніми  робочими місцями)

4. довжина потокової лінії:

                    L=C*l (при односторонньому розміщенні)

               L=(C*l)/2+2R (при двосторонньому розміщенні)

 

                радіус заокруглення

5. темп випуску: