Процес проведення санації на підприємстві

 

ВСТУП

Становлення і розвиток в Україні  ринкової інфраструктури суттєво змінюють економічне, інформаційне і правове  середовище функціонування підприємств, зміст їхньої фінансової діяльності. Фінанси підприємств є основою  фінансової системи країни. Фінансовий стан підприємств впливає на фінансове  становище країни в цілому.

За цих умов необхідна сучасна, адекватна ринковій економіці, організація  фінансової діяльності кожного підприємства. Це потребує підготовки спеціалістів-фінансистів, що мають глибокі теоретичні і  практичні знання, можуть узагальнити  наявний досвід країн з розвинутою ринковою економікою, розробити план дій щодо виходу із фінансової скрути. Тому  у процесі становлення  ринкових відносин в Україні, питання  пов’язані з санацією підприємства мають важливе практичне значення.

Темою дослідження даної курсової роботи є санація (фінансове оздоровлення) господарюючих суб’єктів. Оскільки в сучасних умовах, всі ланки фінансової системи опинилися в кризі, з’явилась  необхідність проведення санації підприємств  з метою виведення їх з глибокої кризи. В даний час кожен суб’єкт, незалежно від виду основної діяльності і форми власності підприємства повинний реально оцінювати власний  фінансовий стан, так і фінансовий стан потенційних партнерів чи контрагентів.

Метою даної курсової роботи є визначення сутності та механізму санації її вплив на господарську діяльність підприємства. З даної мети можна виділити такі завдання:

• визначити фактори, що спричиняють фінансову кризу;
• проаналізувати сутність санації;
• визначити заходи фінансового оздоровлення;
• проаналізувати зарубіжний досвід санації.

Об’єктом дослідження  роботи є  сам процес проведення санації на підприємстві.

У першому, теоретико-методологічному  розділі роботи розкрито суть фінансової санації, як комплексу заходів щодо оздоровлення господарюючих суб’єктів, зосереджено увагу на фінансовій кризі  підприємства, економічній  сутності та механізмі санації. Розглянуто класичну модель санації підприємства.

У другому, розрахунково-аналітичному розділі роботи розраховано основні  техніко-економічні показники роботи підприємства легкої промисловості  «Еліта». Проаналізовано вплив заходів  фінансового оздоровлення на господарську діяльність підприємства.

У третьому, рекомендаційному розділі  курсової роботи розкрито практичний досвід проведення санації підприємств  зарубіжними країнами, та можливості його застосування в Україні.

Тема курсової роботи має зв’язок  з такими темами курсу «Економіка підприємств» як: «Банкрутство підприємств», «Реструктуризація підприємств», «Ефективність  діяльності підприємства» тощо.

Інформаційною базою проведеного  дослідження є матеріали наукової літератури, періодичних видань з  питань фінансово-оздоровчої діяльності господарюючих суб’єктів, дані державного комітету статистики України, а також  закони, які стосуються даної теми. Розв’язанням проблем фінансово- оздоровчої діяльності підприємств, України в цілому займалося багато вітчизняних та зарубіжних вчених. Зокрема, треба згадати про таких видатних економістів як О.О. Терещенко,  М.І. Тітов, І.А. Бланк, Н. Здравомислов, З.О. Манів, Б Бекенферде, М. Гелінг, С.Ф. Покропивний та багато інших.

 

 

 

 

 

 

 

1.ФІНАНСОВА САНАЦІЯ,  ЯК КОМПЛЕКС ЗАХОДІВ ЩОДО ОЗДОРОВЛЕННЯ  ГОСПОДАРЮЮЧИХ СУБ’ЄКТІВ

 

1.1. Фінансова криза  на підприємстві: симптоми та  фактори, що її спричиняють

Заходи, спрямовані на оздоровлення фінансової системи України, можуть дати позитивні  результати лише за умов санації фінансів базової ланки економіки —  підприємств та організацій. Висока собівартість продукції вітчизняного виробництва та істотне зменшення  попиту на неї стали головними  причинами фінансової кризи переважної більшості українських підприємств.

В умовах дії ринкових відносин суб’єкти господарювання мають постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат. Проте вітчизняні підприємства не змогли безболісно перейти від «ринку продавця», який діяв за адміністративної системи  господарювання, до «ринку покупця». Керівники  багатьох суб’єктів господарювання за браком належної кваліфікації довели свої підприємства до межі банкрутств [19, с. 10].

Останніми роками в Україні спостерігається  стійка тенденція до зменшення кількості  фінансово неспроможних підприємств. За інформацію Державного комітету статистики України частку збиткових підприємств  в економіці України за окремим  галузями характеризують дані таблиці 1.1.1.

 Таблиця 1.1.1

Частка збиткових підприємств  в економіці України (%)[7, с.60]

Рік	Загалом	Промисловість	Будівництво	Сільське господарство
2004	34,8	37,5	33,7	33,3
2005	34,2	36,5	33,8	33,8
2006	33,5	34,7	31,9	31,3
2007	32,5	33,4	32,1	26,3

Аналізуючи перше півріччя 2008 року збитково працюючими виявилися 34,2% від загальної кількості підприємств.

Негативною тенденцією, яка  є наслідком незадовільного фінансового  стану більшості вітчизняних  підприємств є катастрофічне  зростання їх кредиторської і  дебіторської заборгованості. За статистичними  даними значна частина кредиторської  та дебіторської заборгованості є простроченою. Це є наслідком неплатоспроможності  більшості суб’єктів господарювання. Неплатоспроможність у свою чергу, є підставою для оголошення підприємства банкрутом. Як наслідок, значна кількість  позовних заяв до арбітражних судів  надходять у зв’язку з банкрутствами  підприємств [21].

Банкрутство та ліквідація підприємства означають не лише збитки для його акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а  й зменшення податкових надходжень до бюджету, зростання безробіття, що зрештою може стати одним з  чинників макроекономічної нестабільності. Істотним є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких перебувають  на розгляді, значний відсоток становлять такі, що тимчасово потрапили в  скрутне становище. Вартість їхніх  активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися  з боргами і продовжити діяльність. Проте через недосконале законодавство, відсутність належного теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної фінансової підтримки виробничих структур та з інших суб’єктивних і об’єктивних причин багато з потенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкрутами. В Україні найбільше збанкрутілих підприємств припадає на галузь матеріально-технічного постачання та збуту, хоча потенційно банкрутами є майже всі сільськогосподарські підприємства [10, с. 59].

У ринковій економіці банкрутство  підприємств — нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств  утримується на ринку не більш  як 20—30. Причому кількість фінансово  неспроможних підприємств зростає  не лише в абсолютному, а й у  відносному вираженні.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності [5, с. 461].

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадії її розвитку. Ідентифікація цих ознак  дає змогу правильно діагностувати  фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог  санаційних заходів. Класифікацію ознак  фінансової кризи наведено на рисунку 1.1.1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1.1 Класифікація ознак фінансової кризи

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно  ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб’єкта господарювання.

Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від діяльності підприємства).

Головними екзогенними факторами  фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

• спад кон’юнктури в економіці в цілому;
• зменшення купівельної спроможності населення;
• значний рівень інфляції;
• нестабільність господарського та податкового законодавства;
• нестабільність фінансового та валютного ринків;
• посилення конкуренції в галузі;
• криза окремої галузі;
• сезонні коливання;
• посилення монополізму на ринку;
• дискримінація підприємства органами влади та управління;
• політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції);
• конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи  має здебільшого стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу  на підприємстві, якщо менеджмент неправильно  або несвоєчасно реагує на них, тобто  якщо відсутня або недосконало функціонує система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування  банкрутства.

Можна назвати багато ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації їх можна згрупувати в перелічені далі блоки:

1.  Низька якість менеджменту.

2.  Дефіцити в організаційній  структурі.

3. Низький рівень кваліфікації персоналу.
4. Недоліки у виробничій сфері.
5. Прорахунки в галузі постачання.
6. Низький рівень маркетингу та втрата збуту продукції.
7. Прорахунки в інвестиційній політики.
8. Брак інформації та раціоналізаторства.
9. Дефіцити у фінансуванні.
10. Відсутність або незадовільна робота служб контролінгу.

Загалом усі названі причини  кризи досить тісно взаємопов’язані, становлять складний комплекс причинно-наслідкових  зв’язків. Безперечно, досліджуючи  те чи інше підприємство, той чи інший  випадок фінансової кризи, можна  виокремити певні специфічні причини  фінансової неспроможності, але по суті вони зводяться до вище перелічених.

Типові наслідки впливу зазначених причин і факторів на фінансово-господарський  стан підприємства такі:

• втрата клієнтів і покупців готової продукції;
• зменшення кількості замовлень і контрактів із продажу продукції;
• неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;
• підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;
• збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і наявність наднормативних запасів;
• виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;
• істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Розрізняють три види кризи:

• стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху);
• криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу);
• криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати неплатоспроможності).

Між розглядуваними видами кризи існують  тісні причинно-наслідкові зв’язки: стратегічна криза спричинює  кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством  ліквідності. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення  обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку, до зниження прибутковості  та до збитковості, а з іншого —  до зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом  розвитку симптомів фінансової кризи  є непомірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможності та банкрутство  підприємства.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є  ідентифікація глибини фінансової кризи. Існують три фази кризи:

а) фаза кризи, яка безпосередньо  не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим  антикризового управління);

б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню  підприємства і потребує негайного  проведення фінансової санації;

 в) кризовий стан, який не  сумісний з подальшим існуванням  підприємства і призводить до  його ліквідації.