Процес проведення санації на підприємстві

Наводиться перелік можливих конкурентів, з’ясовуються їхні переваги та недоліки; подається схема реалізації продукції; розглядаються методи її стимулювання. Визначаються можливості та шляхи розширення ринків збуту.

• План виробництва та капіталовкладень. Наводяться відомості про використання обладнання, його знос, витрати, пов’язані з відновленням, можливості оренди або лізингу. Характеризується виробничий процес, виробничі зв’язки з постачальниками сировини. Даються конкретні заходи щодо розширення асортименту продукції та підвищення її якості. Зазначається, яке саме обладнання, технологію, «ноу-хау» і в кого і на яких умовах треба придбати. На цій підставі оцінюються потреби в інвестиціях. План виробництва та відповідних капіталовкладень складається у формі бюджету.
• Організаційний план. Характеризується організаційна структура підприємства, розглядаються можливості її реорганізації та перепрофілювання, аналізується управлінський та кадровий склад, вносяться пропозиції щодо змін в ньому, намічаються заходи щодо посилення мотивації працівників та вдосконалення організації менеджменту.
• Фінансовий план має містити в собі:

• прогноз випуску та реалізації продукції; баланс грошових надходжень і витрат;

• зведений баланс активів і пасивів;
• аналіз шляхів досягнення беззбитковості підприємства;
• форми та джерела мобілізації фінансових ресурсів;
• графіки освоєння, окупності та повернення фінансових ресурсів.

У фінансовому плані наводиться також сума витрат на розробку плану  санації та, можливо, проведення санаційного  аудиту. На підставі фінансового плану  визначається загальна потреба підприємства у фінансових ресурсах із зовнішніх  джерел.

Четвертий розділ містить розрахунок ефективності санації, а також перелік  заході щодо організації реалізації плану та контролю за її перебігом. Деталізуються очікувані результати виконання проекту, а також прогнозуються  можливі ризики й збитки [3, с. 113].

Санація вважається успішною, якщо з  допомогою зовнішніх та внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи (нормалізує виробничу діяльність та уникає оголошення банкрутства) і забезпечує свою прибутковість  та конкурентоспроможність у довгостроковому  періоді [11, с. 549].

Для визначення рівня фінансово-господарської  діяльності підприємств, що опинилися  у фінансовій кризі, та прийняття  рішення щодо визначення необхідності та джерел фінансування санації, проводиться  санаційний аудит.

Взагалі аудит - це незалежна експертиза публічної бухгалтерської та фінансової звітності, іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, повноти обліку і його відповідності чинному законодавству, а також формування висновків щодо реального фінансового стану підприємства [17, с. 363].

Окремою ділянкою загального аудиту є санаційний аудит. Його відмінною  рисою є те, що він проводиться  на підприємствах, які опинилися  у фінансовій кризі.

Головною метою санаційного аудиту є оцінка рівня фінансової кризи та виявлення фінансової спроможності її подолання на підприємстві на підставі проведення аналізу фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання.

Проведення санаційного аудиту обумовлюється необхідністю наявності  об’єктивної інформації про фінансовий стан підприємства, яке опинилося  в фінансовій кризі.

Санаційний аудит підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, можуть замовляти:

• саме підприємство  — у випадках, якщо воно виходить з пропозицією про укладення мирової угоди та проведення санації у процесі                                                                       провадження справи про банкрутство;
• потенційний санатор — у випадках, якщо вирішується питання про 
  санацію підприємства через його реорганізацію шляхом приєднання до іншого, або злиття з іншим підприємством;
• державні органи — у випадках, якщо вирішується питання про надання 
  підприємству державної санаційної підтримки;
• позикодавець — у випадках, якщо вирішується питання про надання 
  санаційного кредиту;
• існуючі та потенційні власники корпоративних прав підприємства - у 
  випадках, якщо приймається рішення про збільшення статутного фонду, та ін.

На вимогу замовників, санаційний аудит проводиться зовнішніми, незалежними  як від підприємства, аудит якого  проводиться, так і від замов-ника аудиту, аудиторами.

Аудитор на основі результатів  перевірки фінансово-господарської  діяльності підприємства, яке знаходиться  у фінансовій кризі, мусить дати висновок щодо його санаційної спроможності, тобто  про спроможність до виживання.

Санаційна спроможність — це наявність у підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових можливостей, які визначають його здатність самостійно провести фінансову санацію [14, с. 564].

Санаційну спроможність підприємства можна виявити, якщо в процесі  санаційного аудиту вирішуються  такі питання:

• визначені причини фінансової кризи, її глибина та можливості подолання;
• здійснена економіко-правова експертиза існуючої на підприємстві 
  санаційної концепції та оцінки ризиків, пов’язаних з її реалізацією.

У процесі санаційного  аудиту необхідно дати оцінку санаційної спроможності підприємства з економічної  та правової сторін. Економічними критеріями санаційної спроможності підприємства є його здатність до забезпечення відновлення прибутковості, ліквідності  та платоспроможності. З правового  боку санаційно спроможним підприємство буде в тому випадку, якщо воно здатне відновити та в довготерміновому періоді зберігати платоспроможність з тим, щоб у кредиторів не було підстав звертатися з заявою до господарського суду з проханням про порушення справи про банкрутство.

Проведення санаційного  аудиту передбачає аналіз виробничо-господарської  діяльності підприємства та його фінансового  стану, а також виявлення симптомів  кризи та слабких місць у діяльності підприємства.

Завершальною стадією  санаційного аудиту є складання  акта. В акті відображається реальна  картина фінансового стану підприємства, дається загальна оцінка його санаційної спроможності та формуються пропозиції [15, с. 434].

Вирішальне значення для  успішного проведення фінансового  оздоровлення підприємства є організація  ефективного менеджменту санації. Сутність менеджменту санації можна  розглядати у двох аспектах: інституційному та функціональному.

З інституційного боку до менеджменту  санації можна віднести всіх фізичних осіб, які уповноважені власниками суб’єкта господарювання чи силою  закону провести фінансову санацію  підприємства, тобто здійснювати  фактичне управління підприємством  на період його оздоровлення. Досить часто  на межу банкрутства підприємство доводить саме невміле чи невмисне неправильне  управління. Керівництво підприємства, яке привело його до фінансової кризи, як правило, не в змозі ефективно  управляти фінансовою санацією. Звідси випливає необхідність заміни керівництва  підприємства або передачі повноважень  щодо санації третім особам.

Загалом до осіб, які можуть бути носіями менеджменту санації, слід віднести контролюючі органи (наприклад, департамент банківського нагляду  НБУ, страховий нагляд тощо), консультантів, аудиторів, керуючих санацією, які призначаються  відповідно до рішення арбітражного суду, представників банківських  установ чи інших кредиторів, досвідчених  менеджерів, а також колишнє керівництво  підприємства. Вирішення питання  з призначенням менеджменту санації  належить до числа першочергових  заходів у рамках фінансового  оздоровлення.

З функціонального боку менеджмент санації — це система антикризового  управління, яка полягає в ефективному  використанні фінансового механізму  з метою запобігання банкрутству  та фінансового оздоровлення підприємства.

Важливою складовою організації  дієвого менеджменту санації  є створення ефективної системи  контролінгу, головним завданням якого є визначення стратегічних та тактичних цілей санації та орієнтація процесу управління на досягнення цих цілей. Вирішальним при цьому є створення системи інформаційного забезпечення, планових, аналітичних та контрольних служб.

Не існує єдиних рецептів організації  менеджменту санації підприємства. Кожен випадок фінансової кризи  потребує індивідуального підходу  до управління процесом її подолання [2, с. 19].

Порядок проведення санації державних підприємств викладений у «Положенні про порядок проведення санації державних підприємств» (для підприємств недержавної форми власності це положення має рекомендаційний характер), що затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р.

У разі прийняття рішення про  проведення досудової санації підприємство з участю представників уповноваженого органу та кредиторів у місячний термін складає план санації та подає  його на затвердження уповноваженому органу [20, с. 498].

План досудової санації  мусить містити:

• реквізити підприємства (повна назва, юридична адреса, організаційно-правова форма, орган управління);
• відомості про фінансово-господарський стан;
• заходи щодо відновлення платоспроможності (реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв, відчуження основних засобів, передача майна в оренду);
• відстрочення та (або) розстрочення платежів, переоформлення короткотермінових кредитів у довготермінові, скорочення чисельності працюючих тощо) і терміни їх здійснення; розрахунок необхідних коштів для реалізації заходів;
• визначення джерел фінансування заходів (зобов’язання інвесторів, кредиторів щодо погашення боргу або надання фінансової допомоги, кошти Державного бюджету, кошти, отримані від оренди майна, відчуження основних засобів, погашення дебіторської заборгованості, кредити банків тощо);
• умови участі інвесторів і кредиторів у проведенні досудової санації (набуття права власності на майно підприємства відповідно до законодавства, розпорядження частиною його продукції, оренда майна підприємства, задоволення вимог кредиторів шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора тощо);
• очікувані наслідки виконання плану досудової санації.

Уповноважений орган у  місячний термін розглядає та затверджує або відхиляє поданий підприємством  план досудової санації.

Термін проведення досудової  санації не повинен перевищувати 12 місяців. В окремих випадках уповноважений  орган може продовжити термін, але  не більше ніж на 6 місяців [16, с. 489].

Контроль за виконанням плану  досудової санації здійснює уповноважений  орган.

Право вибору умов проведення санації залишається за боржником  у випадку, коли він сам звернувся  до господарського суду з заявою про  визнання його банкрутом. При цьому  умови проведення санації державних  підприємств шляхом їх реорганізації  узгоджуються з особою, уповноваженою  керувати державним майном, і антимонопольним  комітетом України в його компетенції, або з відповідним органом  приватизації, за умови проведення санації шляхом приватизації.

Якщо в санації підприємства-боржника виявили бажання взяти участь декілька громадян або юридичних  осіб, то вибір санаторів здійснюється відповідними органами на конкурсній основі.

Якщо ж порушено справу про банкрутство державного підприємства, його трудовий колектив має право  вимагати передачі підприємства йому в оренду за умови прийняття на себе боргів підприємства-боржника.

Проведення санації передбачає подачу громадянами та юридичними особами, які бажають взяти участь у  проведенні санації, в місячний термін заяви до господарського суду з зазначенням  у ній зобов’язань переведення  на них боргу. Після прийняття  судом рішення про проведення санації, її учасники, в особі керуючого  санацією, у тримісячний термін повинні  розробити план санації, в якому повинно міститися зобов’язання про задоволення вимог усіх кредиторів підприємства-боржника в узгоджені з ним терміни.

Схвалений комітетом кредиторів план санації подається до господарського суду на затвердження не пізніше п’яти  днів з дня схвалення його комітетом  кредиторів. Якщо протягом шести місяців  з дня винесення ухвалили про  санацію до господарського суду не було подано плану санації боржника, господарський суд має право  прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і розпочати ліквідаційну процедуру.

За п’ятнадцять днів до закінчення санації керуючий санацією зобов’язаний подати зборам кредиторів письмовий звіт. До звіту додається  реєстр вимог кредиторів. За результатами розгляду звіту збори кредиторів приймають одне з таких рішень:

• про виконання плану санації і закінчення її процедури та відновлення платоспроможності боржника;
• про звернення до господарського суду з клопотанням про дострокове припинення процедури санації у зв’язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків з кредиторами;
• про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження встановленого строку процедури санації;
• про звернення до господарського суду з клопотанням про визначення боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
• про укладання мирової угоди.