диференційний,
логарифмічний,
інтегральний,
простих і складних відсотків,
дисконтування.
У процесі фінансового
аналізу широко застосовуються і
традиційні методи економічної статистики
(середніх та відносних величин, групування,
графічний, індексний, елементарні
методи обробки рядів динаміки),
а також математико-статистичні
методи (кореляційний аналіз, дисперсійний
аналіз, факторний аналіз, метод
головних компонентів). Використання видів,
прийомів та методів аналізу для
конкретних цілей вивчення фінансового
стану підприємства в сукупності
становить методологію та методику
аналізу.
Фінансовий аналіз здійснюється
за допомогою різних моделей, які
дають змогу структурувати та
ідентифікувати взаємозв'язки між основними
показниками. Існують три основні
типи моделей, які застосовуються в
процесі аналізу фінансового
стану підприємства: дескриптивні,
предикативні та нормативні. Дескриптивні
моделі є основними. До них належать:
побудова системи звітних
балансів;
подання фінансової звітності
у різних аналітичних розрізах;
вертикальний та горизонтальний
аналіз звітності;
система аналітичних коефіцієнтів;
аналітичні записки до
звітності.
Дескриптивні моделі засновані
на використанні інформації з бухгалтерської
звітності. Предикативні моделі - це моделі
передбачувального, прогностичного характеру.
Вони використовуються для прогнозування
доходів та прибутків підприємства,
його майбутнього фінансового стану.
Найпоширеніші з них: розрахунки
точки критичного обсягу продажу, побудова
прогностичних фінансових звітів, моделі
динамічного аналізу (жорстко детерміновані
факторні та регресивні моделі).
Нормативні моделі - це моделі,
які уможливлюють порівняння фактичних
результатів діяльності підприємства
із нормативними (розрахованими на
підставі нормативу). Ці моделі використовуються,
як правило, у внутрішньому фінансовому
аналізі, їхня суть полягає у встановленні
нормативів на кожну статтю витрат
стосовно технологічних процесів, видів
виробів та у розгляді і з'ясуванні
причин відхилень фактичних даних
від цих нормативів.
Фінансовий аналіз значною
мірою базується на застосуванні
жорстко детермінованих факторних
моделей.
Таким чином, у ході аналізу
фінансового стану підприємства
та загрози його банкрутства можуть
використовуватися найрізноманітніші
прийоми, методи та моделі аналізу, їхня
кількість та широта застосування залежать
від конкретних цілей аналізу
та визначаються його завданнями в
кожному конкретному випадкІнформаційною
базою для оцінювання фінансового
стану підприємства є дані:
- балансу (форма № 1);
- звіту про фінансові
результати (форма № 2);
- звіту про рух грошових
коштів (форма № 3);
- звіту про власний
капітал (форма № 4);
- дані статистичної звітності
та оперативні дані.
Інформацію, яка використовується
для аналізу фінансового стану
підприємств, за доступністю можна
поділити на відкриту та закриту
(таємну). Інформація, яка міститься
в бухгалтерській та статистичній
звітності, виходить за межі
підприємства, а отже є відкритою.
Кожне підприємство
розробляє свої планові та
прогнозні показники, норми, нормативи,
тарифи та ліміти, систему їх
оцінки та регулювання фінансової
діяльності. Ця інформація становить
комерційну таємницю, а іноді
й "ноу-хау". Відповідно до
чинного законодавства України
підприємство має право тримати
таку інформацію в секреті.
Перелік її визначає керівник
підприємства.
Усі показники бухгалтерського
балансу та звітності взаємозв'язані
один з одним, їх цінність
для своєчасної та якісної
оцінки фінансового стану підприємства
залежить від їхньої вірогідності
та дати складання звіту.
У цілому бухгалтерський
баланс складається з активу
та пасиву і свідчить про
те, як на певний час розподілено
активи та пасиви і як саме
здійснюється фінансування активів
за допомогою власного та залученого
капіталу.
З погляду фінансового
аналізу є три основні вимоги
до бухгалтерської звітності.
Вона повинна уможливлювати:
- оцінку динаміки та
перспектив одержання прибутку
підприємством;
- оцінку наявних у підприємства
фінансових ресурсів та ефективності
їх використання;
- прийняття обгрунтованих
управлінських рішень у сфері
фінансів для здійснення інвестиційної
політики.
Фінансовий аналіз - це
спосіб оцінювання і прогнозування
фінансового стану підприємства
на підставі його бухгалтерської
та фінансової звітності і
оперативних даних.
Звіт про фінансові
результати відображає ефективність
(неефективність) діяльності підприємства
за певний період. Якщо баланс
відображає фінансовий стан підприємства
на конкретну дату, то звіт
про прибутки та доходи дає
картину фінансових результатів
за відповідний період (квартал,
півріччя, 9 місяців, рік).
У звіті про фінансові
результати наводяться дані про
дохід (виручку) від реалізації
продукції (товарів, робіт, послуг);
інші операційні доходи; фінансові
результати від операційної діяльності
(прибуток чи збиток); дохід від
участі в капіталі; інші доходи
та фінансові доходи; фінансові
результати від звичайної діяльності
до оподаткування (прибуток чи
збиток); фінансові результати від
звичайної діяльності (прибуток
чи збиток); надзвичайні доходи
чи витрати; чисті прибуток
чи збиток.
Отже, порівняно із
формою звітності, яка діяла
раніше, суттєво розширено показники
доходів і прибутків підприємства.
Фінансова звітність
підприємств містить також іншу
інформацію щодо стану фінансів
підприємств. На основі аналізу
звітних даних визначаються основні
тенденції формування й використання
фінансових ресурсів підприємства,
причини змін, що сталися, сильні
та слабкі сторони підприємства
та резерви поліпшення фінансового
стану підприємства у перспективі.
Неможливо переоцінити
значення повної та достовірної
інформації про фінансовий стан
та результати діяльності підприємства
для вирішення поточних та
перспективних фінансово-господарських
проблем. Для прийняття правильних
фінансових управлінських рішень
на рівні підприємства треба
використовувати дані, які відповідають
певним правилам, вимогам і нормам,
є зрозумілими та прийнятними
для користувачів. Зокрема, щоб
порівняти фінансові результати,
досягнуті у попередньому та
поточному звітних періодах, необхідно
використовувати лише порівнянні
відповідні показники, тобто такі,
які визначені за єдиною методологією
з використанням однакових баз
розрахунку, критеріїв та правил.
З цією метою підприємство
повинно розробити свою фінансову
облікову політику, яка підпорядковується
потребам внутрішнього менеджменту.
Але, як правило, для прийняття
ефективних управлінських рішень
менеджери не обмежуються суто
внутрішньою фінансовою інформацією,
а порівнюють її з відповідними
показниками подібних підприємств,
підприємств-конкурентів чи партнерів
по бізнесу. Тому закономірно
виникає потреба в уніфікації
вимог до фінансової інформації
в рамках галузі, регіону, усієї
економічної системи країни.
Процес такої уніфікації
називають стандартизацією бухгалтерського
обліку*. Стандарт у широкому розумінні
- зразок, еталон, модель, що беруться
за вихідні для порівняння
з ними інших подібних об'єктів.
Стандартизація бухгалтерського
обліку - це процес розробки та
послідовного застосування єдиних
вимог, правил та принципів
до визнання, оцінки і відображення
у фінансових звітах окремих
об'єктів бухгалтерського обліку.
Загальні вимоги до
фінансової звітності викладено
в положенні (стандарті) бухгалтерського
обліку 1 (далі - П(С)БО 1), затвердженому
наказом Міністерства фінансів
України від 31.03.99 №87. Дане положення
визначає:
* мету фінансових звітів;
* їх склад;
* звітний період;
* якісні характеристики
та принципи, якими слід керуватися
під час складання фінансових
звітів;
* вимоги до розкриття
інформації у фінансових звітах.
П(С)БО 1 треба застосовувати
за підготовки й надання фінансових
звітів підприємствами, організаціями,
установами та іншими юридичними
особами (далі - підприємствами) усіх
форм власності (крім банків
і бюджетних установ). Проте тут
не розглядаються правила складання
консолідованої фінансової звітності.
Основою П(С)БО 1 є Міжнародний
стандарт бухгалтерського обліку
1 (переглянутий у 1997 р.) Комітету
з Міжнародних стандартів бухгалтерського
обліку.
Фінансова звітність
визначена П(С)БО 1 як бухга лтерська
звітність, яка відображає фінансовий
стан підприємства і результати
його діяльності за звітний
період.
Метою такої звітності
є забезпечення загальних інформаційних
потреб широкого кола користувачів,
які покладаються на неї як
на основне джерело фінансової
інформації під час прийняття
економічних рішень (табл. 9.1).
Для прийняття економічних
рішень користувачам фінансових
звітів необхідна інформація
про фінансовий стан, результати
діяльності та зміни у фінансовому
стані підприємства. Зазначені інформаційні
потреби обумовили склад фінансової
звітності. За П(С)БО 1, до неї
належать:
* баланс;
* звіт про фінансові
результати;
* звіт про рух грошових
коштів;
* звіт про власний капітал;
* примітки до звітів.
Інші звіти (звернення
ради директорів до акціонерів,
звіт керівництва компанії, звіт
аудитора тощо), які включені до
звітності підприємства, не є
фінансовою звітністю.
Новий склад звітності
відповідає вимогам Міжнародних
стандартів бухгалтерського обліку
(рис. 9.1).
Компоненти фінансової
звітності відображають різні
аспекти господарських операцій
і подій за звітний період,
відповідну інформацію попереднього
звітного періоду, розкриття облікової
політики та її змін, що робить
можливим ретроспективний аналіз
діяльності підприємства (табл. 9.2).
Такі компоненти фінансової
звітності, як баланс, звіт про
фінансові результати, звіт про
власний капітал та звіт про
рух грошових коштів, складаються
зі статей, які об'єднуються у
відповідні розділи.
Форми, перелік статей
фінансових звітів та їх зміст
установлені П(С)БО 2-5. Але підприємство
заносить інформацію до тієї
чи іншої статті відповідного
фінансового звіту тільки тоді,
коли:
* існує ймовірність збільшення
або зменшення майбутніх економічних
вигод, пов'язаних із цією статтею;
* оцінка статті може
бути достовірно визначена.
Наведемо такий приклад.
За Інструкцією № 139 про порядок
складання річного бухгалтерського
звіту підприємство має право
відображати в балансі у складі
розрахунків з іншими дебіторами
штрафи, пені та неустойки, що
визнані боргом, або щодо яких
отримано рішення суду, арбітражного
суду чи іншого повноважного
органу про стягнення (див.: п.2.25
Інструкції). Як бачимо, в цьому
разі віддається перевага формальним
ознакам (підтвердженню боржником
або органом, уповноваженим до
стягнення штрафів, пені і неустойки),
хоча право на отримання відповідних сум
підприємство має за чинним законодавством
(або безпосередньо за умовами договору
поставки чи підряду) і на цій підставі
може достатньо достовірно визначити
розмір майбутнього надходження грошових
коштів. Тому за П(С)БО 1 немає необхідності
чекати такого підтвердження, а слід відобразити
суму дебіторської заборгованості в балансі.
Зрозуміло, що підприємство повинне оцінити
ступінь платоспроможності дебітора,
інші фактори, пов'язані з даною ситуацією.
Обгрунтованість рішення керівництва
підприємства щодо цієї суми буде оцінено
аудитором.
Перший критерій відображення
статей у фінансовій звітності
пов'язаний з тим, в якому
звіті буде наведено статтю, -
у балансі чи у звіті про
фінансові результати, тобто відповідність
результатів господарських операцій
визначенню активів, зобов'язань,
власного капіталу, доходів чи
витрат, які наведені в П(С)БО 1.
Процес аналізу фінансової
інформації на відповідність
змісту певної статті фінансових
звітів та описаним критеріям
називається визнанням. Розглянемо
його на прикладах.
Приклад 1.
Припустімо, що на підприємство
внаслідок господарської операції
надійшли матеріали. Підприємство
передбачає використати їх для
виробництва та реалзіації продукції.
Отже, воно сподівається отримати
майбутні економічні вигоди через
використання цих матеріалів
разом з іншими активами у
виробництві. Тому матеріали будуть
відповідати критеріям визнання
активів - елементів балансу. Вартість
матеріалів визначено договором
з постачальником і в документах
на їх оплату. Це і є підставою
для оцінки цієї статті в
обліку.
Одночасно виникає
заборгованість перед постачальником
щодо сплати вартості отриманих
матеріалів. Сплата - це вибуття грошових
коштів (чи інших активів на
умовах бартеру), тобто втрата
в майбутному економічних вигід
підприємством. Це ознаки іншого
елементу балансу - зобов'язань.