Аналіз оцінки управління фінансовою стйкістю на підприємстві з використанням інформаційних систем

     Трьом показникам наявності джерел формування оборотних коштів відповідають три  показники забезпеченості запасів  джерелами формування:

4. Надлишок (+) чи недолік (–) власних джерел формування запасів:

       ВОК = ВОК-З ,                                                                                                            (23) 

     5.     Надлишок (+) чи недолік (–) власних і довгострокових джерел формування запасів:  

       ДФЗ^ВД = ДФЗ^ВД -З = (ВОК+ K^Д)-З,                                                                           (24) 

     6.   Надлишок (+) чи недолік (–) загальної величини основних джерел формування запасів:  

       ДФОК = ДФОК -З = (ДФЗ^ВД + K^Д + K^К)-З,                                                            (25)  

     Таким чином, оцінка фінансової стійкості підприємства здійснюється виходячи зі ступеня покриття запасів і витрат джерелами засобів та виходячи зі ступеня покриття основних засобів й інших позаоборотних активів джерелами засобів. При цьому, вкладення капіталу в основні засоби й матеріальні запаси не повинні перевищувати величину власного й прирівняного до нього капіталу. 

     1.4. Організація стратегічного управління фінансовою стійкістю 

      Управління  фінансовою стійкістю – це діяльність вищого управлінського персоналу підприємства, яка полягає у забезпеченні стійкості фінансового стану підприємства у довгостроковій перспективі за рахунок високої частки власного капіталу у загальній сумі джерел фінансових ресурсів підприємства.

      Стратегія управління фінансовою стійкістю має  відповідати вимогам антикризового управління фінансами підприємства і передбачати раціоналізацію обігу обігових засобів та оптимізацію структури джерел їх фінансування; забезпечення своєчасного оновлення позаобігових активів і високу ефективність їх використання; вибір та реалізацію найефективніших шляхів розширення обсягів активів для забезпечення напрямів розвитку; забезпечення необхідного рівня самофінансування свого виробничого розвитку за рахунок прибутку, оптимізації податкових платежів, ефективної амортизаційної політики; забезпечення найефективніших умов і форм залучення позикових коштів відповідно до потреб підприємства.

      У сучасних умовах виділяють ряд базових  стратегій:

• в умовах економічної кризи, інфляції, коли показники діяльності підприємства погіршуються, використовують стратегію подолання нестійкості або стра-

тегію виживання;

• в умовах нестабільності обсягів продажів і прибутку, у галузях із стабільною

технологією, коли керівництво задоволене станом свого підприємства, застосовують стратегію  підтримки стійкості або стабілізації;

• прагнення підприємства до зростання обсягів продажу, підвищення рентабельності й інших показників ефективності діяльності забезпечує стратегія розвитку або стійкого зростання.

     Стратегія управління фінансовою стійкістю повинна  відповідати вимогам антикризового управління фінансами підприємства і передбачати раціоналізацію обороту обігових коштів та оптимізацію структури джерел їхнього фінансування; забезпечення своєчасного оновлення позаоборотних активів і високу ефективність їхнього використання; вибір та реалізацію найефективніших шляхів розширення обсягів активів для забезпечення основних напрямків розвитку; забезпечення необхідного рівня самофінансування свого виробничого розвитку за рахунок прибутку, оптимізації податкових платежів, ефективної амортизаційної політики; забезпечення найефективніших умов і форм залучення позикових коштів у відповідності з потребами підприємства.

     Найважливішу  увагу в системі заходів, спрямованих  на фінансову стабілізацію в умовах кризової ситуації, слід приділити етапу відновлення та зміцнення рівня фінансової стійкості підприємства – запоруки усунення неплатоспроможності й фундаментальної основи фінансової стратегії на прискорення економічного зростання.       

     Заходи  щодо зміцнення фінансової стійкості підприємства можуть дати позитивні результати лише за умови обов'язкового і суттєвого оздоровлення його фінансів. Причини, які зумовлюють невідповідність належному рівню фінансової стійкості, можуть бути різними, однак усі вони поділяються на дві великі групи:

     1. поточні 

     2. стратегічні.

     До  поточних причин слід віднести всі  ті, які впливають на рівень фінансової стійкості підприємства. До стратегічних причин відносять ті, які впливають  на досягнення належного рівня фінансової стійкості: помилки у стратегії управління, в політиці фінансування тощо.

     Поточна невідповідність усувається оперативними методами фінансового менеджменту. Стратегічна невідповідність може ліквідовуватися за допомогою таких  дій, як коригування або заміна цілей, здійснення диверсифікації, створення нових організаційних форм управління тощо. Для цього необхідно чітко уявляти можливості підприємства, вміння правильного вибору та визначення напрямків зміцнення фінансової стійкості, обгрунтування перспективних цілей і способів їхнього досягнення.

     Загальну  схему процесу стратегічного  управління фінансовою сталістю в умовах кризового розвитку підприємства подано на рисунку 2.

     Рис.2. Процес стратегічного управління фінансовою стійкістю підприємства. 

     Особливістю цього процесу є:

• неможливість повного опису об'єктів аналізу, внаслідок чого переважають неструктуровані завдання;
• високий ступінь невизначеності отримання результатів при реалізації рішень (стратегій);
• наявність значної кількості некерованих і частково керованих змінних;
• критерії вирішення завдань завчасно чітко не встановлені и уточнюються керівництвом у процесі їхнього вирішення.

     Основною  метою стратегічного управління є зміцнення фінансової стійкості  підприємства за рахунок ефективного  використання потенціалу внутрішніх та зовнішніх механізмів.

     Ефективність  стратегічного управління фінансовою сталістю багато у чому залежить від  використання захисних механізмів, серед  яких хочемо виділити профілактичні  заходи та систему внутрішнього страхування. Профілактика ризику зниження фінансової стійкості повинна проводитись у чотирьох напрямках: уникнення, мінімізація, диверсифікація, лімітування.

     Організація стратегічного управління фінансовою сталістю на вітчизняних підприємствах  дасть змогу зміцнити рівень стійкості фінансового стану, створити ефективне підґрунтя для системи заходів антикризової політики управління фінансами підприємств в умовах трансформації економічного механізму в Україні.

     Оперативний механізм належить до захисної реакції  підприємства, тобто передбачає різке скорочення витрат (постійних і змінних), зменшення цін, звільнення робітників. Тактичний механізм – це щось середнє між захисною і наступальною стратегією. Наступальну стратегію відображає тільки стратегічний механізм, він підштовхує підприємство до агресивних дій, тобто збільшення цін, витрат, модернізації обладнання на підприємстві, до зміни або пошуку нових рингів збуту, вивільнення робочих місць.

     Усі механізми фінансової стабілізації, розглянуті й проаналізовані вище, іще раз свідчать про те, що коли підприємство прагнутиме позбутися загрози банкрутства, воно знайде кошти й активізує свій внутрішній потенціал для виходу із кризового стану.

      Необхідність  упраління фінансовою стійкістю  повязане з високою ймовірністю  виникнення ризику її зниження, і необхідністю мінімізувати цей ризик, чи усунути його, оскільки від цього залежить стабільність підприємства, і ефективність його діяльності.

     Основними чинниками ризику є зміни на фінансових і товарних ринках, що зумовлюють необхідність введення нових видів робіт, створення нових підрозділів, зміни технології управління; науково-технічний прогрес.

     Ідентифікувавши основні ризики фінансової стійкості, виникає необхідність їх оцінити, оскільки управляти можна лише проаналізованим ризиком. З цією метою необхідно одночасно визначати два показники – ймовірність виникнення ризику та величину збитків, які виникли внаслідок його дії. Детальний аналіз ризиків, які впливають на стійкість фінансової системи підприємства, дає змогу ідентифікувати потенційну небезпеку та її джерела, а оцінивши наслідки, здійснити заходи щодо локалізації чи мінімізації негативного прояву чинників ризику.

     Важливим  інструментом забезпечення фінансової стійкості підприємства у довгостроковому  періоді є комплекс заходів і  процедур з управління ризиками, які впливають на її рівень.

     Організація ризик-менеджменту на підприємстві дає змогу одночасно вирішувати чи створюватии сприятливі умови  для вирішення основних завдань  його діяльності, серед яких: планування очікуваних прибутків і збитків, зниження непередбачуваних витрат, оптимізація податкових платежів, підвищення кредитного та інвестиційного рейтингу, підвищення фінансової стійкості тощо. Вирішення цих завдань сприятиме досягненню стратегічних фінансових цілей підприємства.

     Заслуговує  на увагу дослідження власне процесу управління ризиком, під яким розуміємо системну роботу, що об’єднує комплекс заходів щодо ідентифікації та аналізу ризиків, розробки та впровадження заходів для оптимізації управління в умовах ризику. В умовах промислового підприємства управління ризиком базується на концепції прийнятного ризику, що передбачає можливість раціонального впливу на рівень ризику та доведення його до прийнятного значення.

     Ризик зниження фінансової стійкості підприємства, як правило, визначають як ймовірність виникнення фінансових втрат через неефективну структуру капіталу, що спричинює до розбалансованості грошових потоків підприємства [1; 3]. Таке визначення ризику фінансової стійкості враховує лише один із чинників фінансової стійкості підприємства – структуру джерел фінансування та характеризує ймовірність зниження фінансової стійкості у поточному періоді. У довгостроковому періоді стійкість його фінансової системи формується під впливом сукупності чинників як внутрішнього, так і зовнішнього середовища, а можливість зниження її рівня пов’язана із великою кількістю ризиків.

     З огляду на сказане вище пропонуємо під ризиком зниження фінансової стійкості розуміти ймовірність  погіршення фінансового стану суб’єкта господарювання (його банкрутство) унаслідок реалізації альтернативного фінансового рішення в умовах невизначеності.

     Головними проявами цього ризику є зниження рівня прибутковості підприємства (чи зниження ефективності його фінансової діяльності) та можливість його банкрутства  протягом певного періоду часу. У довгостроковій перспективі ризик зниження фінансової стійкості підприємства генерується як неефективною системою управління фінансами підприємства, невизначеністю цілей його фінансової діяльності, так і невизначеністю зовнішнього фінансового середовища. Оскільки ризик є похідною від стану невизначеності (як природи, так і цілей), ми зробили спробу здійснити аналіз головних ризиків фінансової стійкості, які є результатом виникнення невизначеності, а також виокремили можливі причини та чинники ризиків (див. таблицю). Причинами ризику при формуванні фінансової стратегії підприємства вважаємо не заплановані події, які потенційно можуть виникнути та спричинити відхилення від обраної стратегії. Результатом виникнення причин ризику буде небажаний розвиток подій, наслідки якого спричинять до відхилення від визначеної стратегічної фінансової цілі підприємства. Чинниками ризику будуть умови, які можуть спровокувати чи сприяти виникненню причин ризику. Отже, до основних ризиків, що можуть спричинити до зниження фінансової стійкості підприємства, належать:

     1. Ризик неефективної структури капіталу.

     Причинами виникнення такої ситуації можуть бути:

• значна частка в структурі капіталу короткострокових позик;
• розміщення акцій на фондовому ринку за ціною, нижчою від запланованої;
• знецінення унаслідок високого рівня інфляції амортизаційного фонду;
• зростання відсоткових ставок за короткостроковими кредитами комерційних банків;
• відмова банку видати довгостроковий кредит;
• помилка працівників фінансової служби при обчисленні необхідної суми позикових коштів тощо.