Аналіз та планування позикового капіталу

      ● власний капітал забезпечує більш високу можливість генерування прибутку в усіх сферах діяльності;

      Також варто не забувати про переваги позичкового капіталу:

      ● достатньо широкі можливості залучення, особливо при високому кредитному рейтингу підприємства;

      ● забезпечує ріст фінансового потенціалу підприємства при необхідності істотного розширення його активів та зростанню темпів росту обсягів його господарської діяльності;

      ● можливість генерувати приріст фінансової рентабельності (коефіцієнт рентабельності власного капіталу).

      Ефективність  функціонування будь-якого підприємства залежить від правильної стратегії формування та управління його капіталом [12]. Тому вже на етапі передінвестиційної фази перед суб’єктами господарювання виникає потреба у визначенні оптимальної структури інвестиційного капіталу, а саме: -

      -     співвідношення власного та позикового капіталу;

      - співвідношення фінансових ресурсів, що спрямовуються на фінансування інвестиційного проекту, для збільшення доходної частини його реалізації.

      Взагалі, формування оптимальної структури  капіталу - це складний економічний  процес, що пов’язаний з розробкою та оцінкою альтернативних варіантів розподілу інвестиційних ресурсів, які відповідають цілям підприємства і перспективам його розвитку.  Необхідною умовою при визначенні інвестиційної стратегії є врахування різнопланових інтересів учасників процесу інвестування, які зацікавленні в результаті, ефективному завершенні будь-якого інвестиційного процесу (проекту):

      -        інвестори зацікавлені в отриманні певного рівня прибутку і збереженні вкладеного капіталу;

      -        кредитори - в збереженні та поверненні відсотків за користування кредитом;

      -        замовники отримують доходи від реалізації інвестиційного проекту та його використання;

      -        керівник проекту та його команда отримують плату за контрактом, додаткову винагороду за результатами роботи та підвищення професіонального рейтингу;

      -        органи влади - податки від усіх учасників, а також задоволення громадських, соціальних та екологічних потреб і вимог у довіреній їм сфері;

      -        споживачі отримують необхідні їм товари, продукти, послуги за плату, яка відшкодовує витрати на здійснення інвестиційної діяльності та формує прибуток, який отримують учасники;

      -        інші зацікавлені сторони отримують задоволення своїх інтересів в залежності від своїх прав та повноважень, а також дольової участі в інвестиційних проектах.

      Аналіз  літературних джерел свідчить про значний  інтерес вчених до цього питання. Проте, на сьогодні відсутня узгодженості, щодо критеріїв оптимізації структури капіталу, спостерігається їх багатоваріантність.

      Множинність критеріїв оптимізації в задачі визначення раціональної структури  капіталу конкретного підприємства спонукає власників останнього обирати найефективніші з них на підставі своїх суб’єктивних ставлень до фінансового ризику. Причому виникає своєрідний парадокс: з одного боку, чим більше критеріїв враховує інвестор, тим достовірнішім буде результат оптимізації, а з іншого, – зростання їх кількості різко ускладнює процес розв’язання задачі оптимізації структури капіталу.

      Враховуючи  нинішні підходи до оптимізації структури капіталу підприємств доцільно проводити комплексні заходи, які містять збалансованість критеріїв. На нашу думку, процес оптимізації структури капіталу повинен здійснюватися за наступними основними критеріями:

      -        орієнтація на пропорційне співвідношення власного та позикового капіталу;

      -        оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації прибутку та мінімізації ризиків.

      Аналізуючи  наукові роботи, також було виявлено, що не існує чіткої послідовності  здійснення процесу формування структури капіталу. Як правило, дослідники приділяють увагу якомусь одному методологічному підходу вирішення проблеми оптимізації структури капіталу, не розглядаючи їх разом. Системний розгляд всіх методів та моделей дає змогу ефективніше зрозуміти природу оптимізації з погляду ефективності процесу формування капіталу.

      Також необхідно пам’ятати, що обмеженість  інвестиційних ресурсів спонукає керівників та менеджерів підприємства ретельніше аналізувати, оцінювати та відбирати  до реалізації ті джерела інвестування, які можуть забезпечити високу ефективність та сприяти економічному зростанню об’єктів інвестування.

      Таким чином, будь-який господарюючий суб’єкт, що розвивається та визначився із стратегічними  цілями, вимушений вирішувати питання  формування структури капіталу для забезпечення своїх довгострокових цілей. При цьому необхідно враховувати наступне:

      - забезпечення відповідності обсягу залучених інвестиційних ресурсів обсягу інвестиційних потреб підприємства.

      -  забезпечення оптимальної структури інвестиційних ресурсів з позицій ефективної інвестиційної діяльності, що дає змогу створювати фінансову рівновагу розвитку підприємства у процесі здійснення інвестиційної діяльності і зменшити ймовірність ризиків у фінансовій сфері;

      - будь-які зміни, пов'язані з розміром авансованого капіталу і його якісними характеристиками, впливають на вартість підприємства і повинні бути обґрунтовані;

      -   в результаті збільшення обсягів капіталу підприємства виникають певні складнощі, що пов'язані з його раціональним використанням, регулюванням вартості залучення. Дані чинники зумовлюють появу нових фінансових завдань, які необхідно вирішувати в процесі управління підприємством;

      - в цілях ефективного управління капіталом необхідно не тільки відстежувати достатність авансованих, в діяльність підприємства, засобів, оцінювати раціональний їх розподіл, але й, структурувавши капітал, аналізувати особливості його складових, а також характер якісних і функціональних залежностей від певних чинників.

      З огляду на вищезазначені зауваження та пропозиції розроблено алгоритм оптимізації структури капіталу, який відзначається простотою, доступністю, послідовністю здійснення процесу формування структури інвестиційних джерел. (Рис. 5).

 

      Рисунок 5: Алгоритм формування оптимальної структури капіталу. [36] 

      Наведений алгоритм демонструє послідовність  дій процесу інвестування підприємства від початку фінансування до здійснення інвестування (формування інвестиційного портфелю):

• визначення потреби у загальному обсязі інвестиційних ресурсів, де прогнозується необхідний об'єм фінансових коштів інвестування, загальна потреба в інвестиційних ресурсах для реального інвестування, а також їх кількість в часі (прогнозованого періоду);
• аналіз існуючих інвестиційних джерел відповідно до стратегічних цілей;
• здійснення ретроспективного аналізу формування інвестиційних ресурсів підприємства. Метою є виявлення додаткових інвестиційних можливостей, що можуть бути реалізовані підприємством шляхом мобілізації внутрішніх або залучення зовнішніх ресурсів відповідно до запланованих обсягів інвестицій;
• визначення ефективних схем та методів фінансування окремих інвестиційних програм і проектів (самофінансування, акціонування, боргове фінансування, фінансування на консорційних засадах, оренда, пільгове фінансування, субсидування, змішане фінансування тощо);
• оптимізація структури джерел формування інвестиційних ресурсів з врахуванням мінімізації вартості залучення інвестиційних ресурсів із різних джерел та визначених критеріїв оптимізації.

      Сучасні умови господарювання винятково  гостро поставили питання щодо використання капіталу підприємства, оскільки процес формування його структури є своєрідним віддзеркаленням усіх тих економічних  перетворень, які тривають у вітчизняній  економіці. Це обумовлено тим, що капітал є основою створення і функціонування будь-якого суб'єкта господарювання, тому своєчасне коригування його структурних елементів суттєво підвищує рівень фінансової стійкості підприємства, зокрема рентабельності власного капіталу. Саме тому проблема формування раціональної структури капіталу набуває особливої актуальності з точки зору ефективності діяльності підприємства.

      Як  відомо, підприємство, що використовує тільки власний капітал, який є одночасно  важливим критерієм у фінансових взаємовідносинах підприємства з усіма учасниками ринку, має максимальну фінансову стійкість і незалежність від зовнішніх джерел фінансування. Проте це обмежує темпи його розвитку в майбутньому, оскільки відмовившись від залученого капіталу в період сприятливої ринкової кон'юнктури, підприємство позбувається додаткового джерела фінансування приросту активів (майна). Зазвичай підприємство, що використовує залучені кошти у формі банківських кредитів, має вищий фінансовий потенціал для свого економічного зростання й можливості значного збільшення результативних показників, зокрема рентабельності власного капіталу. Однак значне збільшенням частки залучених коштів у пасиві балансу автоматично призводить до зростання витрат з обслуговування боргових зобов'язань, збільшує ймовірність неспроможності сплати відсотків та основної суми боргу, знижує в цілому фінансову еластичність підприємства. Таке підприємство генерує значний фінансовий ризик і загрозу банкрутства.

      У зв'язку із цим, одним з основних завдань фінансових аналітиків є здійснення раціональної політики залучення позикових коштів, оскільки значною перевагою останніх, як вже зазначалось, є можливість підвищити рентабельність власного капіталу.

      Фінансовий  леверидж

      Одне  із головних завдань фінансового  менеджменту — максимізація рівня рентабельності власного капіталу при заданому рівні фінансового ризику — реалізується різними методами. Важливими механізмами реалізації цього завдання є фінансовий леверидж та модель Дюпона.

      Фінансовий  леверидж характеризує використання підприємством позичених коштів та його вплив на зміну коефіцієнта рентабельності власності капіталу. Іншими словами, фінансовий леверидж являє собою об'єктивний фактор, який виникає з появою позичених коштів в обсязі капіталу, що використовується підприємством і дозволяє йому отримати додатковий прибуток на власний капітал.

      Показник, який відображає рівень додатково генеруючого  прибутку власним капіталом при  різній мірі використання позичених  коштів називається ефектом фінансового  важеля.

      Фінансовий леверидж – це економічне явище, що виникає в тому випадку,

      В структурі фінансових коштів підприємства наявні позикові кошти, залучені на платній  основі. Суть цього явища полягає  в посиленні впливу зміни прибутку на динаміку фінансової рентабельності, іншими словами, в підвищенні еластичності фінансової рентабельності відносно прибутку.

      Кількісно зміни показника рентабельності власного капіталу залежно від частки позикового капіталу визначається за допомогою показника «ефект фінансового  левериджу(важеля)»:

      ЕФВ = (1-Спп)*(Ер-ССВ)*ПК/ВК, де: (1)

      ЕФВ – ефект фінансового важеля підприємства

      Спп – рівень оподаткування прибутку підприємства

      Ер = економічна рентабельність підприємства

      ССВ – середня ставка відсотків за користування позиковим капіталом.

      ПК  – позиковий капітал

      ВК  – власний капітал

      Склад ефекту фінансового важеля:

      Податковий  коректор. = (1-Спп)

      Характеризує  силу дії рівня оподаткування  прибутку на ефект фінансового важеля.

      Диференціал фінансового важеля. = (Ер-ССВ)

      Являє собою різницю між економічною рентабельністю підприємства та середньою ставкою відсотка за користування позиковими коштами.

      При цьому:

      Ер=(ФРзддо+ФВ)/А*100% ₍₂₎

      ССВ=ФВ/ПК

      ФРзддо  – фінансовий результат від звичайної  діяльності до оподаткування.

      ФВ  – фінансові витрати

      А – сума активів (середня)

      ПК  – позиковий капітал (середнє  значення)

      Коефіцієнт  фінансового важеля = (ПК/ВК)